Синдром АТО - Соціум - dt.ua

Синдром АТО

21 серпня, 2014, 18:30 Роздрукувати Випуск №29, 21 серпня-29 серпня

Сьогодні, коли на Сході України десятки тисяч військових так само бачать смерті своїх друзів, коли сотнями молоді хлопці повертаються інвалідами, постає запитання: як жити суспільству після нової війни?

Якось, їдучи потягом до Львова, я розговорилась із чоловіком навпроти. У напівтемряві вагона він усе ніяк не міг заспокоїтися, був знервований, тим часом як мене одноманітний перестук, навпаки, заспокоював. Він заходився розповідати про війну в Афганістані, як його призвали, як боявся туди їхати, як важко було воювати, про те, що ніколи не забуде очей убитого побратима... Він постійно повторював: "Сам не розумів, за що воював". Було таке враження, ніби його думки воюють навіть тепер, через багато років після закінчення реальних битв. Сьогодні, коли на Сході України десятки тисяч військових так само бачать смерті своїх друзів, коли сотнями молоді хлопці повертаються інвалідами, постає запитання: як жити суспільству після нової війни? Чи не застрягнуть її "осколки" в головах солдатів та їхніх родин, повільно знищуючи відчуття спокою, яке нам з вами наразі може дарувати хіба що монотонний перестук коліс потяга?..

Перша психологічна.
Новий формат

Ще за часів Майдану почала діяти Психологічна служба — ініціативна група фахівців, що відгукнулися на події в суспільстві. Тепер ця організація працює з переселенцями та населенням у зоні АТО. "Ми розуміли: якщо є така велика кількість людей в одному місці, є політичне загострення і можливий соціальний конфлікт, то там має бути й психолог. Коли вийшли на Майдан, то тільки переконалися: ми потрібні. Там були всі можливі стани — знервовані, налякані, агресивні, — каже психолог Дніпропетровської філії організації Олена Подолян. — У березні після всіх трагічних подій ми чергували на Майдані регулярно. Згодом усвідомили, що маємо інституалізуватися, бо потрібно було працювати з військовими, примирювати дві частини суспільства. У Національній гвардії є і люди з міліції, і добровольці. Тобто люди, які на Майдані стояли по різні боки барикад".

Всеукраїнська організація Психологічної служби охоплює 18 обласних центрів, об'єднує близько 500 фахівців. Один з напрямів її роботи — це групи екстреного реагування, що функціонують по всій Україні. До їхнього складу входять підготовлені люди, які на додачу до власного досвіду пройшли спеціальний інструктаж. Психолог Наталя Шапошник регулює запити по службах екстреного реагування і координує їх: "Фахівців, які готові ризикувати, знайшлося чимало, незважаючи на те, що вони розуміють небезпеку подібних виїздів, — каже Наталя. — В мобільних бригадах для виїзду на територію АТО є 12 фахівців зі Львова, Рівного, Кривого Рогу, Дніпропетровська. Але цим діяльність служби не обмежується. Психологи беруть участь у підготовці бійців до відправлення на Схід у частинах Запоріжжя, Миколаєва, Чернігівської області, Ужгорода і Львова".

На цих курсах першої психологічної допомоги, людей готують до того, з чим їм доведеться мати справу на Сході, вчать, як упоратись зі своїм стресом, як розпізнати бойову травму, як допомогти товаришеві. Також проводиться робота в динамічних групах. Окремий напрям діяльності Служби — реабілітація тих, кого тимчасово виведено з зони АТО на відпочинок і відновлення.

У глибині душі

Наталя Шапошник і сама багато разів була в зоні АТО, зокрема в армійських підрозділах та добровольчих батальйонах (територіальна оборона). Загалом, каже Наталя, хоча бійці й стомлені, серед них можна виділити категорію тих, що "втягнулися": "По них видно, що емоційно вони досить стійкі й адаптувалися. Кажуть, що будуть там стільки, скільки потрібно… І це видно по очах. Вони готові досягнути мети й виконати поставлене завдання — не лише командування, а й усього суспільства. 

Є й солдати, які постійно згадують про домівку. На їхній стан впливають дзвінки з дому. У словах військових часто відчувається образа, що інші люди продовжують жити звичним життям, наче тут і не стоять щодня під кулями і не гинуть їх захищаючи сотні бійців".

Військові найчастіше зустрічають психологів запитанням "Звідки ви?", бо багатьом хотілося б бачити лікарів саме зі своєї малої батьківщини. Такий, хоч і незначний, а зв'язок із домом. "Вони питають нас, як люди ставляться до того, що відбувається, як це бачиться з тилу. А ще — чи відчувають українці відірваність від того, що відбувається на фронті, де йде справжня війна. Чи люди живуть по інерції своїм звичним життям. Нам, психологам, доводиться пояснювати, що це не так, що суспільство дуже солідарне з нашими бійцями. І це їх підтримує. Тому хотілося б усіх закликати прокинутись і по можливості робити хоч щось для армії. Для солдатів дуже важливо, що люди допомагають матеріально, гуманітарними передачами. Але дитячі малюнки, листи з дому мають особливе значення".

Наталя спілкувалася й з місцевим населенням Донбасу. Запевняє, що здебільшого люди там лояльні до української армії, але це — вичікувальна позиція: "Можливо, то така особливість місцевого менталітету, проте людям там потрібен сильний хазяїн. Яка влада буде сильнішою, тій вони й коритимуться".

Працівниця Психологічної служби в Дніпропетровській області Олена Подолян добре знає ситуацію навколо Донецька, бо останнім часом саме там часто бувала на виїздах. Вона стверджує, що населення по-різному реагувало на прихід військових. Загальна реакція — настороженість і недовіра. На думку Олени, велику роль тут відіграла пропаганда, бо для місцевих жителів основне джерело інформації — телебачення. 

Складнощів у спілкуванні місцевого населення з українськими силовиками додають російські бойовики, які запускають у натовп кілька спеціально навчених людей для розпалювання паніки: "Вони кричать українським солдатам: "Навіщо ви сюди приїхали? Ви приїхали вбивати наших дітей!". А ще кидаються під техніку, не дають їй рухатися. Це вже всім зрозуміла тактика. Кожен солдат уже звик до цих прийомів і знає, як поводитися, — є відповідні канони і способи. Тактика "живого щита" не нова".

Олена Подолян наголошує, що найнебезпечніше в Донецьку та області — це віра людей у миролюбність саме російської армії. Місцеві жителі звикли мислити радянськими міфами, коли життя називали "найвищою цінністю", але влада чинила із цим життям як із солдатськими чоботами. Психологи у своїй роботі не раз стикалися з жорстокістю російських бойовиків щодо мирного населення, всю провину за яку вони покладають на українську армію. 

Психолог Людмила Мицик детальніше вивчила стан людей у Слов'янську, куди прибула через десять днів після його звільнення. Жінка спілкувалася з людьми, які були в місті під час воєнних дій або вже поверталися додому. Людмила їхала до окупованого міста з певними очікуванням, але побачене здивувало: "Загалом пригніченого стану не було. Було відчуття, що люди ніби від чогось звільнились, що їх згуртувало спільне лихо. Всі допомагали одне одному. Ті, хто не спілкувався по десять років через побутові сварки, знову заприязнилися, бо в одного є можливість привезти воду, а в іншого — хліб. Така атмосфера взаємної підтримки перекривала всі інші емоції. Панувало піднесення на тлі спільної роботи".

Також психолог згадує історію дівчинки, яка намалювала будинок з українським прапором, хоча її батьки не є українцями за національністю: "Це говорить про те, що місцеві жителі сприймають себе як частину України. Просто там довгі роки велась інформаційна пропагандистська робота. Але люди бачать, що відбувається насправді, і роблять свої висновки".

Передбачення психологічне 

Звісно, передбачити, що буде після АТО, не беремося, бо нині складно сказати навіть про те, що буде завтра. Однак психологи й соціологи вже сьогодні радять, як порозумітися в суспільстві після закінчення війни. 

Наталя Шапошник має досить радикальне бачення: "Я вважаю помилкою нової влади те, що вона не дала відчути тут свою силу. Тому місцеве населення, що звикло до "міцної руки", збунтувалося. Людям пропонували свободу, а вони від свободи втікають, бо не готові відповідати за своє життя. Це таке собі феодальне мислення.

Розвивати, перевиховувати — невдячне заняття, це справа багатьох поколінь. Зміна менталітету так швидко не відбудеться. Зарано говорити про примирення. Має бути розроблена спеціальна інформаційно-пропагандистська програма, сформульовані основні меседжі для суспільства. А за це ніхто ще навіть не брався. Плани дій для Центру, Заходу й Сходу — діаметрально різні історії, це різні кінці фронту, різні цінності".

Олена Подолян виступає за розуміння сучасної ситуації як нового епосу: "Є велика міграція всередині країни — і це чудово. Адже в нових обставинах, бачачи постійну підтримку людей, налякані біженці на власному досвіді переконаються, що можна довіряти тим — іншим — людям, які багато чим жертвують заради них. Хоча зараз спостерігається й певні нарікання з боку переселенців, мовляв, недостатньо про них піклуються. Але це теж добре, бо коли проблему виявлено, коли всі конфлікти вийшли на поверхню, є шанс вирішити питання. 

Досі побутує чимало міфів про Схід і Захід країни. Нині ж з'явилася можливість їх розбити і побудувати нове розуміння нашої історії, нашого ставлення одне до одного. Ми маємо переукласти суспільний договір на рівні "людина—людина". Це щось внутрішнє. Така готовність людей відповідати за власні вчинки може перевернути їхню свідомість".

Людмила Мицик говорить про те, як важливо поважати й чути думку інших людей: "Ми живемо в одній країні, хоча у нас різні погляди. У великих сім'ях завжди є протиріччя, але є й спільні цінності. Адже дуже рідко трапляється, щоб батьки і діти не спілкувались одне з одним. Таке буває тільки тоді, коли одні люди не можуть сприйняти точку зору іншого. Кожна доросла людина має свої погляди, і не потрібно намагатися переробити когось. Коли ми пробуємо зламати іншого, вибудовуючи під своє уявлення, це закінчується тим, що люди розходяться.

Людські цінності мають бути першорядними, ми мусимо зважати на те, що у Східному регіоні дуже багато постраждалих від інформаційної політики".

Передбачення соціологічне

Завідувач відділу історії, теорії та методології соціології, заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха говорить, що розгортання політики реабілітації залежатиме від того, як завершиться АТО. Тобто від кількості жертв, термінів закінчення, що залежать від зовнішньої політики інших держав і тактики нашої влади: "Нам треба буде розбудовувати нову країну, про що ми й мріяли, але не думали, що саме так доведеться будувати. У нас є регіони, які достатньо інтегрувалися. Нині йде інтеграція по лінії Захід—Центр—Південь, і на Сході доведеться докласти чимало зусиль".

Євген Іванович говорить про кілька стратегічних напрямів роботи. Перший — це реабілітація біженців, що повертатимуться на місця постійного проживання: "Вони потраплять у ситуацію, коли треба відтворювати інфраструктуру й життя. Чимало людей не зможуть забезпечити собі проживання: літні люди, інваліди, багатодітні сім'ї, люди, що втратили житло. Все це справа Міністерства соціальної політики та соціальних працівників". Другий — психологічна реабілітація людей, які втратили близьких, майно. А також тих, хто отримав посттравматичний синдром. Тут треба долучати фахівців з усієї України. Третій — налагодження системи регіонального управління: "Найкраще, — вважає Є.Головаха, — щоб це були люди, що походять із цих регіонів, щоб їм не могли сказати: "Ви люди сторонні, ви не знаєте наших реальних проблем, не лізьте в нашу справу". Крім того, в тих регіонах, де відновлюватиметься інфраструктура, люди сильно корумповані. Що говорити, якщо навіть у рамках антитерористичної операції вже діють корупційні схеми. Не можна їм дати працювати й надалі. Тут варто долучити іноземних фахівців, що мають досвід роботи в подібних регіонах". Ще однією пекучою проблемою є обопільні образи, наголошує соціолог: "Треба відмовитися від принципу, що є люди непатріоти і неукраїнці або недоукраїнці. Такі моменти залежать найбільше від засобів масової інформації. Навіть якщо є люди, які такі думки висловлюватимуть, не треба їх поширювати, не треба давати їм можливість "виводити" на масову аудиторію будь-які образи. Хоча найбільше ми бачимо їх з боку Росії у висловлюваннях про "хунту", "каральну операцію" тощо". 

У контексті реабілітації солдатів Є.Головаха вважає, що їм буде не так важко, як бійцям, що брали участь у інших типах війни: "Зараз іде боротьба за цілісність. Це психологія людей, які переконані, що роблять потрібну й важливу справу. У більшості не має виникнути такого синдрому, як у вояків після В'єтнаму чи Афганістану. Утім, однозначно постраждають люди зі слабкою психікою і сім'ї загиблих. 

Утім, це вже рівень державної політики, і це можна вирішити, якщо справді виконуватимуться програми і не буде корупції. Адаптація — вже напрацьований досвід, треба його вивчити і впроваджувати".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво