«Мерський» проект журналіста Зуокаса - Економіка - dt.ua

«Мерський» проект журналіста Зуокаса

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Минулого тижня в Києві побувала делегація впливових литовських бізнесменів на чолі з мером Вільнюса Артурасом Зуокасом...

Мер Зуокас
Мер Зуокас

Минулого тижня в Києві побувала делегація впливових литовських бізнесменів на чолі з мером Вільнюса Артурасом Зуокасом. Основна мета візиту — налагодити конструктивне співробітництво між литовськими та українськими підприємцями на муніципальному рівні в інтересах обох міст.

Меру Вільнюса 36 років. Містом він керує вже п’ятий рік — другий термін.

Моє інтерв’ю з Артурасом Зуокасом відбулося наприкінці минулого року у Вільнюсі, в одному з міських кафе. Важко було повірити, що хлопець у джинсах, який самотньо сидів за чашкою кави, є керівник одного з європейських міст — лідерів за динамікою розвитку. Ні тобі охорони, ні прес-секретарів, ні просто групи підтримки. Тому моє перше запитання до мера, мабуть, пролунало зовсім нетактовно...

— ...Це ви — мер Вільнюса Зуокас?

— Він самий. Та за фахом я — ваш колега. Понад шість років працював у гарячих точках, а потім ще стільки ж — у бізнесі. Політикою активно займаюся з 2000 року.

— Чим пояснюється така різнобічність?

— Напевно, схильністю до розробки та реалізації проектів, в основі яких добре прорахована, нестандартна ідея, однаково вигідна як місту, так і інвестору. Адже лише бюджетними коштами Вільнюс не модернізуєш.

— Які особливості формування міського бюджету в Литві?

— У нас міста наразі не мають великої фінансової незалежності. Бюджет Вільнюса еквівалентний 175 млн. євро. Головна стаття надходжень — прибутковий податок. Половина цих коштів іде на утримання муніципальних установ і т.д., ще третина витрачається на соцзабезпечення, далі — підтримка міста в гарному стані, ну а решту можна записати в графу «інші витрати». З незалежних фінансових інструментів у міста є лише різноманітні збори: паркування, штрафи. Найоригінальніший із них — покарання за розпиття на вулицях спиртних напоїв. Половина «штрафних грошей» надходить до бюджету міста, інша — до держскарбниці.

Процес містобудування в Литві, відповідно до законодавства, здійснюється на двох рівнях — обласному і міському. Мерія займається створенням різноманітних проектів, продукує ідеї, планує і підтверджує розробки. Саме ж будівництво контролює глава обладміністрації.

— На яких принципах побудовано роботу міськадміністрації Вільнюса?

—У нас дуже сильний відділ із залучення інвестицій. Там розробляються проекти, що потім реалізуються за різними схемами. У цьому плані успішно використовуємо партнерство приватного і суспільного капіталів.

Наприклад, нині закінчуємо спорудження нового Палацу спорту на 10 тисяч глядачів. При цьому ми безплатно виділяємо підприємцям в оренду землю. Та замість права на забудову пропонуємо конкретний інвестпроект. Спорткомплексом управлятиме приватний капітал, який набагато ефективніший за державний менеджмент. Проте стоїть комплекс на міській землі, і податки підприємство платитиме до міської скарбниці.

Додатковою можливістю для поповнення скарбниці є також продаж муніципальних об’єктів і підприємств на регулярних аукціонах. Торік ця стаття принесла додатково 50—60 млн. євро. Проте такі підприємства, як теплові мережі, водопостачання, паркування, на мою думку, мають залишатися у власності міста. В управління приватному капіталу можна віддати, наприклад, оренду комунальних підприємств, на правах тієї самої концесії. За кількістю таких проектів Вільнюс — серед лідерів у Прибалтиці.

— Скільки часу минає від моменту подачі інвестзаявки до реалізації проекту?

— Намагаємося зробити все якомога швидше. Взяти, приміром, торговельно-розважальний центр площею 60 тис. кв. м. Від приходу до нас інвестора до відкриття центру минуло дев’ять місяців. І цей час включає все: від видачі дозвільної документації до здавання об’єкта.

— Які основні способи залучення іноземних коштів?

— Іноземні інвестиції у Вільнюсі становлять 60%. Найбільше вкладають бізнес-структури скандинавських країн, Німеччини, Англії, Америки.

У нас немає якихось особливих інвестиційних пільг: вільна економічна зона в країні лише одна. І ми не вважаємо, що вони потрібні. Втім, як і бартерні угоди. По-перше, важко визначити їхню ефективність, по-друге, такі угоди — сприятливе середовище для корупційних махінацій. Своєрідний бартер використовуємо виключно в рекламних угодах. Пропонуємо компаніям їхнє ексклюзивне розкручування замість виділення коштів під конкретну розробку. Це ще один додатковий спосіб добування коштів під міські проекти.

Мер має побудувати роботу так, щоб реалізувати їх не за гроші міста, а за рахунок приватного капіталу. Це один з основних принципів моєї діяльності.

У такий спосіб здійснюється ряд розробок, пов’язаних із благоустроєм міста, зведення практично всіх соціальних об’єктів. Наприклад, будівництво басейну в центрі міста, оточеного кафе, барами, волейбольними майданчиками і справжніми пальмами, повністю фінансувалося телепрограмою і виробником пива. Ще проект — висадження тисячі лип на головній вулиці міста. Дерева були привезені з Німеччини, і всі витрати оплатила одна зі страхових компаній. А ми зробили їм рекламу, написавши на спеціальних табличках, установлених на алеї, що саме ця компанія подарувала місту липи.

— Що з нестандартних соціальних ідей реалізовано у Вільнюсі останнім часом?

— По неділях у графіку роботи двадцяти наших найреспектабельніших кафе і ресторанів є дві години, протягом яких кожний пенсіонер може прийти і безплатно випити чашку чаю чи кави. Ідея полягає в тому, що місто належить його жителям, а тому треба зробити так, щоб усі вони, незалежно від товщини гаманця, мали можливість збиратися та спілкуватися.

— А як з’явилися ангелятка по всьому Вільнюсу, яких можна переносити з місця на місце?

— Усе розпочалося з того, що один скульптор вирішив установити біля телефонної будки невеличкого пластикового цапа. Його відразу зламали. І тоді я запропонував поставити легких білих ангеляток. «Агресивному» цапу, зрозуміла річ, так і хочеться «роги обламати», а ось на ангела ніхто не підніме руку.

— Але в багатьох із них дірочки в головах...

— Переважно це не акт вандалізму. Річ у тім, що ангелятка мають ще одну функцію — вони мають «ходити» Вільнюсом. Їх переносять із місця на місце, з ними фотографуються і, звісно ж, час від часу вони ламаються. Але це не страшно. Головне, що їх люблять і бережуть. Майже за рік не було вкрадено жодної скульптурки. При цьому кожний, установивши це ангелятко, може тим самим змінити образ Вільнюса за своїм розсудом. Такі деталі дуже важливі, оскільки саме вони роблять атмосферу міста добрішою. Амурчики викликають у людей усмішку, викликають добрі, «сонячні» почуття. Ми хочемо створювати таку інфраструктуру міста, де не було би місця агресії.

До першого вересня під усіма світлофорами встановили картонних поліцейських у натуральний розмір. Це великі фото реальних охоронців порядку. Акція покликана акцентувати увагу школярів на правилах поведінки на дорозі.

Був у нас «велосипедний проект». У центрі Вільнюса поставили тисячу помаранчевих велосипедів. На них можна було їздити тільки центром і залишати де хочеш. Щоправда, протрималося це починання близько місяця, потім частина велосипедів зламалася, а частину вкрали... Але все одно ми опинилися у виграші, а не в збитку. Адже такі соціальні проекти — це своєрідна провокація, потужний поштовх, який ініціює постійну увагу до міста, до його проблем, до його моралі та екології. Зробили по всьому Вільнюсу велосипедні доріжки, і велосипедистів стало набагато більше.

У центральній частині міста всюди встановлені відеокамери, за допомогою яких поліція стежить за порядком. А щоб знизити ризик аварій на дорогах, ми поставили модерних фотороботів, які фіксують швидкість авто і роблять знімок машини.

Що ж до коштів, то виробники пива, велосипедів, телевізійні компанії охоче фінансують такі розробки. Адже в перспективі вони отримують і дохід, і відмінну рекламу своєї основної продукції. А розгортати бізнес у нас вигідно й не страшно. За рівнем безпеки Вільнюс — на третьому місці серед столиць країн Центральної та Східної Європи.

— Історичний Вільнюс перебуває під охороною ЮНЕСКО. Що робить мерія для збереження архітектурних пам’яток?

— Щорічно місто виділяє близько мільйона євро під різноманітні проекти в старому місті: допомагаємо оновлювати фасади, відновлювати фрески. Реконструкція і реставрація — у приватній юрисдикції. Ми лише допомагаємо бізнесменам, які займаються цією справою. У разі, коли реставрація будинку, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО, потребує дуже великих вкладень, то сприяють і міська, і центральна влади.

— А додаткові гроші на розвиток ви отримуєте за рахунок приватизації та реалізації нестандартних ідей...

— Не лише. Нині активно користуємося коштами, наданими європейськими фондами. Наприклад, почали будівництво частини об’їзної дороги. На це місто отримало грант ЄС у розмірі 80 млн. євро.

— Як ви домагаєтеся ефективної роботи чиновників мерії?

— Щоб бюрократична система функціонувала добре, необхідно забезпечити три умови. По-перше, за можливістю зібрати весь персонал в одному місці, по-друге, обмежитися необхідним мінімумом працівників і, по-третє, не скупитися при нарахуванні зарплати. Бажано також, щоб сам керівник був фінансово незалежним.

— І як ви реалізуєте ці принципи у вашій мерії?

— Ми приватизували будинки вільнюської адміністрації, де у тісних кабінетах чиновники сиділи, як кільки в банці, і переселили всіх в одне, спеціально для цього побудоване. Продаж будинків дав кошти на реалізацію інших проектів, а новий двадцятиповерховий корпус адміністрації послужив каталізатором розвитку нового центру міста — Вільнюса ХХI століття. Сьогодні в тому районі загальний будівельний майданчик — найбільший в балтійських країнах. У будівництво вкладає, в основному, приватний капітал. Ми ж створюємо інфраструктуру: шляхи, мережу комунікацій тощо. За рахунок скорочення адмінапарату на 300 чоловік і розташування всіх міських структур в одній споруді ми успішно впровадили так званий «принцип одного вікна». Це наймодерніша система управління в Європі.

Уся система обслуговування городян займає два поверхи. Ще один займають працівники, які планують розвиток міста й обслуговують бізнес клієнтів. До мерії приходять як до банку — до конкретного віконця. Час і місце можна обумовити заздалегідь чи в порядку черги. Передаєте прохання або документи, а в призначений час отримуєте відповідь.

Я ж сьогодні — бізнес-пенсіонер. Коли вирішив піти в політику, всі свої підприємства продав, а кошти вклав у нерухомість. Тепер живу на доходи від її оренди, що гарантує мені фінансову незалежність. Офіційна зарплата мера після сплати всіх податків становить 1000 євро. Середня зарплата по місту — 400. Доходи чиновників — в межах 600—800 євро. За законом чиновник міського масштабу не повинен отримувати більше. Хоча це, я вважаю, нерозумно.

— Відчувається, досвід бізнесмена вам дуже знадобився в роботі. А як щодо воєнної журналістики? Чи не відчуваєте себе на посаді мера, як у гарячій точці?

— Безумовно. В усьому доводиться знаходити баланс інтересів. Адже в нас — коаліція самоврядування, куди входять представники трьох партій. Посада мера — політична посада. І від партій, що набрали більшу кількість голосів, делегуються люди на посади віце-мерів. Тобто перебуваєш в епіцентрі постійного конфлікту: політичні партії, групи впливу, громадськість, інвестори... У цьому сенсі мені як меру доводиться бути миротворцем.

Та найголовніше — щодня зіштовхуєшся з необхідністю змінювати мислення людей. Адже воно досить інертне та консервативне. Дуже часто все нове спочатку сприймається в штики, а потім, коли зробиш, дякують. У нас усе ще недовірливо дивляться на активних чиновників.

— За таким самим принципом вас і в корупції обвинувачують?

— Звичайно, але я дивлюся на це філософськи. Не лають лише того, хто нічого не робить.

— Яким був ваш найризикованіший проект?

— Фішка моєї першої передвиборної програми. Йдучи на вибори, показував відеофільм — комп’ютерний ролик на тему «Ось таким через три роки має бути наше місто». Люди, подивившись його, прозвали мене Остапом Бендером, а проект, відповідно, Нью-Васюками, але все-таки проголосували за мене. На сьогодні 70% обіцяних Нью-Васюків уже побудовано.

— Що для вас головне в усіх ваших професіях?

— Для мене у будь-якій діяльності дуже важлива практика. У цьому плані професія кореспондента — одна з найцікавіших і універсальних. Може, тому не вважаю себе стовідсотковим політиком. І не бізнесмен я у класичному розумінні: адже для мене найголовніше, щоб те, що я роблю, було цікаво. Я насправді — журналіст, і навіть на кожний етап життя дивлюся, як на журналістський проект. От нині, наприклад, знайомлюся з роботою мера, так би мовити, зсередини.

* * *

…Зустріч мерів Києва і Вільнюса вийшла за протокольні рамки й проходила в дуже дружній обстановці. Мер української столиці запевнив свого колегу, що Київ відкритий і доступний для всіх форм співробітництва. У свою чергу, вільнюський голова відразу запропонував, використовуючи литовський досвід, спільними зусиллями взятися за благоустрій київських районів старої забудови й замінити «хрущовки» на сучасні висотки. Такий досвід співробітництва в литовців уже є з Москвою, де відкрите торговельне й культурне представництво, а у Вільнюсі, відповідно, московське. Артурас Зуокас підкреслив, що хотів би виділити таку земельну ділянку й під київське представництво, зрозуміло, на паритетних засадах. Переговорами з українськими бізнесменами литовські представники задоволені. Перспективи — багатообіцяючі. І хоча в декого вже є сумний досвід з «неподолання місцевої бюрократичної тяганини», проте ризикувати вони готові.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво