ЯПОНОФІЛІЯ - Культура - dt.ua

ЯПОНОФІЛІЯ

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

Минулого тижня IХ Фестиваль японського кіно в Україні ледь не став дев’ятим валом для київського Будинку кіно — настільки нищівним і масовим був натиск бажаючих побачити картини з Країни вранішнього сонця...

Минулого тижня IХ Фестиваль японського кіно в Україні ледь не став дев’ятим валом для київського Будинку кіно — настільки нищівним і масовим був натиск бажаючих побачити картини з Країни вранішнього сонця. Фільми не крутили лише в холах, зате всі три зали були заповнені. Стояли в проходах, сиділи на підлозі. Той, хто видумав, що країна занепадаючого кіно рветься до Європи, міг би переконатися в нестримній міці зовсім зворотного вектора («банзай!»). В основному було видно просунуту молодь досить пристойного вигляду, очевидно, ту, яка практично знайома з висококласною японською технікою, котра вже придбала на Петрівці тамтешні останні хіти « Кінопроба» та «Королівська битва», а також у курсі недавнього тріумфу «їх» анімації на Берлінському МКФ. Навряд чи публіка знала, що посольство Японії вже надало кілька грантів нашим провідним культурно-художнім інституціям для їх технічного переоснащення та готове знову так само ощасливити Спілку кінематографістів. Проте Надзвичайного і Повноважного Посла цієї країни пана Хітоші Хонда, який представляв програму, зустрічали так тепло, що здавалося, всі в курсі.

За три дні (14,15 і 18 березня) було показано п’ять повнометражних ігрових і шість анімаційних робіт різних років, жанрів і рівнів. З мультиків три пройняті мотивами американського кіно: «Перерване кіно» (1985) — вестернівської традиції, «Могутній Атом» (1981) — коміксової, «Лісова легенда» (1987) — волт-діснеївської. Остання стрічка і «Картинки з виставки» (1966) грунтовно спираються на російську класичну музику — відповідно П.Чайковського і М.Мусоргського. Абстрактно-універсальні властивості мали дві інші мультпритчі. «Історія однієї вулиці» (1962) — антивоєнна алегорія. «Стрибок» (1984) — кумедний доказ того, що славно пострибати по всьому світу й позаглядати до різних його завулків, але вдома все одно краще.

Серед ігрових картин також вистачало свідчень великої культурної інтегративності японського кіно за всієї його незаперечної самобутності. «Гамера — вартовий Всесвіту» (1995) Канеко Сюсуке — ще один зразок із по-дитячому наївної кіносерії «апокаліпсисів», замішаних на первісній агресивності викопних звірят, які дивом зіштовхнулися з цивілізацією. Тут бешкетують гігантські птахи-людожерки Гяусамі й велично фігурує черепаха-острів Гамера. За сюжетом їх створили генетики загиблої Атлантиди. Проте ж ми з вами знаємо, що вони — брати та сестри в трилері американського Кінг-Конга та онуки-правнуки зоо- і гомобестій від Артура Дойла і Мері Шеллі. Ще два фільми відсилали до надприродного, та вже в духовно-метафізичному ракурсі. «Країна мертвих» (1998) розповідає про милу токійську дівчину, яка відвідала село дитинства свого й зустріла там не лише нареченого змалку хлопця, а й ревнивий-мстивий дух давно загиблої подруги. Відомо, що в Японії особливо шанують покійних. Загальновизнано також і те, що заздрити й мститися недобре, навіть якщо ти — дух. Таким чином, перед нами — певний виклик давній традиції, свого роду наочна критика тієї країни, громадянства якої нам усе одно не уникнути. Інший досвід зондажу потойбічних зон був зодягнений в органічну форму детективу. Фільм «Зцілення» (1997) поставив режисер із знайомим прізвищем — Кійоші Куросава. За наявністю тут філософського замаху і благородних за походженням ремінісценцій з А.Тарковського, А.Паркера і навіть Ф.Мурнау можна припустити, що постановник не просто однофамілець великого майстра. Йдеться про нове пришестя антимесії в образі немов психічно хворого юнака, який має гіпнотичний дар — уселяти навколишнім бажання умертвити ближнього. Серію кошмарних убивств розслідує детектив Такабе, а й він підвладний месмерівським чарам прибульця. Добре, що саме посланець сатани виявляється «ближнім» для поліцейського, а не його нестерпна дружина.

Був у програмі ще один детектив — «Фортеця на піску» (1974) Йошімаро Номури. Ця зовсім реалістична й навіть соціальна річ, відповідно до анотації, вважається класикою японського кіно. У центрі сюжету доля колишнього злочинця, якого важка юність зробила вбивцею, а воля до спокути — видатним музикантом. Нарешті, і ще один соціальний (точніше, соціально-рекламний) твір був у програмі. «Школа-2» (1996) Йодзі Ямада викликає асоціації з класикою радянського кіно про перековування безнадійно втраченого покоління на надійне. Пам’ятаєте «Путівку в життя», «Педагогічну поему», «Республіку ШКІД»? Тут про те саме. Тільки дія розгортається в дуже комфортабельних інтер’єрах закладу з первинної соціалізації підлітків з уродженими дефектами психіки — олігофренів, даунів і т.п. Трапилася НП: утекли на волю вже практично окультурені аутист Такаші і імбецил Юя. Їх розшукують педагоги — ветеран Рю і початківець Кобаяші. У ретроспекціях — болісний шлях «олюднення» плеканців школи через терпіння, любов, дух командності та довіри. Власне, фільм і рекламує ці чудові цінності. Причому так професійно, що хочеться придбати. Те саме можна сказати й про все японське кіно, показане нещодавно в Києві.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво