Церква-воїн

Поділитися
Церква-воїн
Щоби взнати рідний край, варто іноді бодай на годину зупинитися в кожному придорожньому населеному пункті. А до Сутковець то годиться заїхати й здалека - навмисне. Бо Свято-Покровська церква в цьому селі - чи не єдина в своєму роді у світі. Це один з найдавніших в Україні оборонних храмів і, як стверджує Вікіпедія, єдиний середньовічний оборонний храм тетраконхового типу. Це церква-донжон, себто храм і добре укріплена оборонна вежа водночас.

Щоби взнати рідний край, варто іноді бодай на годину зупинитися в кожному придорожньому населеному пункті. А до Сутковець то годиться заїхати й здалека - навмисне. Бо Свято-Покровська церква в цьому селі - чи не єдина в своєму роді у світі. Це один з найдавніших в Україні оборонних храмів і, як стверджує Вікіпедія, єдиний середньовічний оборонний храм тетраконхового типу. Це церква-донжон, себто храм і добре укріплена оборонна вежа водночас. Схожий донжон є лише у французькому Етампі - та це хтозна-де і, ясна річ, однаково не те. Хоч, до речі, буквально поруч із Сутківцями, у селі Шарівка, також є Покровська церква - ще старіша від Сутковецької (датується 1430 р.) і також оборонного типу. Але вона ще при спорудженні була прибудована до дозорної вежі, яку перетворили на дзвіницю. А церква в Сутківцях і задумана була як два в одному: і для молитви, і для захисту християн.

…Довелося проїхати майже все село, поки дісталися до церкви. Вона стоїть на горі, чиста, біла, з товстелезними - метрів зо два! - мурами, що дихають столітньою вільгістю. Ці мури складені з дрібного каменю, залитого спеціальним вапняковим розчином - така маса за кілька століть стала майже монолітом.

Свято-Покровський храм - унікальна пам'ятка середньовічної культово-військової архітектури ХV-ХVІ ст. Збудовано його 1476 року - поруч із невеликим замком, від якого вціліла тільки одна вежа. А в ХV ст. це був оборонний комплекс, з'єднаний підземним ходом, який, за легендою, вів аж до стародавнього Кам'янця. Втім, усі легенди на Поділлі розповідають про розгалужену систему стародавніх підземних ходів, що начебто вели аж до Кам'янця, хоч ніхто цього не довів і не перевірив, бо ходи з древніх фортець зруйновані й засипані. Але ж ніхто й не спростував цих романтичних гіпотез, які могли б надихнути не на один фільм, роман і добрий десяток туристичних маршрутів...

А в Сутківцях таки мали бути таємні ходи на випадок небезпеки - адже небезпека в ХV ст. тут чигала скрізь. Бо поруч пролягав Кучманський шлях, яким татари щоразу проривалися на Поділля і Червону Русь - по ясир. Утім, навіть якщо ці легенди просто вигадка, тут усе одно є на що подивитися й подивуватися.

Дослідники вважають дуже вдалим вибір місцевості для храму, її рельєф - материкова частина схилу над річкою Ушицею. Молитовно-оборонна твердиня панувала над усім довкіллям. З веж храму, розташованого на висоті 200 метрів від рівня підошви гори Сутків, добре проглядалася вся долина, а отже, залога могла успішно відбивати ворожі навали татарських орд. Можливо, храм був прихистком для місцевого люду в період панування турків на Поділлі у 1672-1699 рр.

Відомий краєзнавець, дослідник історії Поділля протоієрей Юхим Сіцінський (1859-1937) так описує Сутковецьку церкву-фортецю: "План цієї церкви - рівнораменний хрест із заокругленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестового плану стоять три муровані абсиди, що мають зовнішній вигляд замкових башт з амбразурами й стрільницями. На четвертому кінці хрестового плану стоїть дзвіниця - знизу мурована, а нагорі - дерев'яна, з двома поверхами українського типу. Весь будинок має два поверхи: у долішньому поверсі міститься власне церква, а горішній поверх правив для оборони".

Приміщення першого поверху церкви з круглими кріпосними вікнами і амбразурами перекрите складною системою склепінь із готичними нервюрами. Інтер'єр церкви скромний і затишний. Тут збереглися фрескові розписи ХVІ ст. Під час ремонту храму в ХVІ ст. портали дверних отворів були прикрашені білокам'яним різьбленням у стилі ренесанс. Верхній поверх, призначений для розміщення стрільців, має цілу систему стрільниць-амбразур. На обох поверхах улаштовано близько 20 бійниць. Завершуються стіни поясом машикулів із чотирма мініатюрними башточками на одного стрільця, розташованими по кутках. Дослідники підрахували, що церква мала 95 бойових точок!

Внутрішня конструкція будови, розподіл і тиск її маси на основу, перерозподіл тиску на інші компоненти, принцип будови склепінь, простір і схема перекриття демонструють складні задуми будівельної готики. Попри невеликий розмір, споруду дуже вдало вписано у ландшафт: виважено кожну деталь її специфічної архітектури! І тому церква-фортеця викликає враження неприступної твердині, символізує могутність і непорушність християнських традицій.

Звісно, пізніші перебудови, реконструкції, реставрації і ремонти псували цю дивовижну пам'ятку українського збройового зодчества. Двадцяте століття взагалі пройшлося по ній нещадно. 1903 року архітектурний шедевр "зросійщили", змінивши куполи за російським зразком. У 1990-х рр. "осучаснили", затинькувавши цементом старовинні фрески й архітектурні деталі. Тож у 2007-2009 рр. довелося добре попрацювати, повертаючи церкві її справжній вигляд.

Ясна річ, відтворити все в первозданному варіанті важко. Та бодай спробувати можна. За старими зразками майстри з сусіднього села Глушківці Олег і Сергій Слободяни виготовили новий іконостас. Київські художники розписали його, заново відтворивши зруйновані фрески й мозаїку склепінь і настінних частин церкви.

З кінця 1980-х рр. у церкві правлять службу. А до того, за радянської влади, ця культова споруда впродовж 40 років була закрита - втім, як і до війни. Добре, що за тих атеїстичних часів її хоча б внесли до реєстру архітектурно-історичних пам'яток. Це - одна з окрас усіх підручників з історії архітектури. Однак безбожники довели храм до такого стану, що кілька років тому, коли уважна до національної культурної спадщини "помаранчева" влада виділила кошти на реставрацію древньої святині, звідти вивезли 120 (!) вантажівок сміття. Тож, звісно, не до туристів було...

Зате тепер мандрівники в селі не рідкість. Та й віряни з радістю приходять у чепурну, аж осяйну, церкву. На Великдень тут традиційно святять паски. І навіть безвітряної ночі полум'я свічок тремтить і гасне, мовби від дихання тисяч людей. Кажуть, що вони справді стоять довкола церкви - у кожушках, опанчах, намітках - ті, хто колись тут жив, трудився, любив, воював і гинув за рідну землю: це їхні останки під час перебудов храму знаходили в його глибоких підвалах. І напевне ж так і є, адже, як співається в пасхальному тропарі, великодньої ночі "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував".

От лише побачити їх може тільки чистий серцем.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі