Топ Новини

Вкрадене свято: історичні трансформації 8 березня 5

7 березня 2013 в 13:11

Відтоді, як у серпні 1910-го більше 100 учасниць Другої міжнародної конференції жінок-соціалістів у Копенгагені одностайно підтримали пропозицію Клари Цеткін щорічно на початку березня відзначати День жінок, щоб привернути увагу до питання рівних прав, сенс цього свята неодноразово змінювався. Особливо разючими виявилися ці зміни в країні, яка оголосила соціалізм своїм загальносуспільним устроєм, - у СРСР. Спробуємо простежити, як день солідарності жінок у боротьбі з гендерної дискримінацією перетворився на свято "весни, любові і вічної жіночності".

Вкрадене свято: історичні трансформації 8 березня
">
8 марта
Вкрадене свято: історичні трансформації 8 березня


У дореволюційній Російській імперії, окрім численних і потужних жіночих організацій, було чимало активних свідомих жінок-членів різних політичних рухів лівого спрямування, які серйозно ставилися і до питання жіночої рівноправності, що змусило зробити це вимогою частини політичних програм низки партій. Не слід також забувати, що Лютнева буржуазна революція в царській Росії, яка призвела до повалення монархії і початку демократичних перетворень, почалася саме з масових вуличних демонстрацій жінок з вимогами "Хліба і миру". Ця знакова подія в Петрограді відбулася 23 лютого за юліанським календарем, тобто саме 8 березня - за григоріанським. З часом, прийшовши до влади, більшовики були змушені віддячити жінкам за підтримку і визнати їх внесок у революційні події, законодавчо закріпивши їх рівні політичні, соціальні і громадянські права в Країні Рад. Але насправді більшовики розглядали потенціал організованих і свідомих жінок як інструмент: вони хотіли встановити над ними контроль і використовувати для посилення власного політичного впливу на суспільство.

Першим кроком на цьому шляху стало рішення, прийняте в 1921 р., про надання дню 8 березня статусу державного свята. Вже в перші роки радянської влади почалася систематична підміна його сенсу - перш за все за рахунок зміщення акценту з гендерної рівності на класову боротьбу: на політичних плакатах того часу цей день названо Днем солідарності "жінок-трудівниць", "пролетарок" тощо. Водночас жінки фактично були позбавлені ініціативи в питанні формату проведення і можливості організації масових заходів, приурочених до Міжнародного жіночого дня. Ці повноваження перейшли до жінради - спеціальним структурам при партійних осередках, створеним ще в 1919 р. для більш широкого залучення жінок до підтримки політики більшовиків. У 1920-х святкування 8 березня все ще мало виразний зв'язок із забезпеченням рівних прав жінок. Цей день використовували як можливість нагадати про проблеми, з якими стикалися жінки в соціальній, освітній, політичній та інших сферах.

Політична риторика того часу рясніє гаслами про "звільнення жінок від кухонного рабства" і солідарності робітниць і селянок у класовій боротьбі проти поневолення трудящих. Власне, це відповідало пріоритетам гендерної політики перших десятиліть радянської влади: метою радянського емансипаційного проекту була масова мобілізація жінок на комуністичне будівництво, котра потребувала їх освіту, професійну підготовку і широкої участі в публічній сфері. У його основі лежала ідея зрівняти жінок з чоловіками, знівелювавши, розмивши, усунувши розходження між статями: жінок треба було звільнити, "дотягнувши" їх до ідеальної людини - чоловіка-працівника. Пропагандистські плакати того часу малюють чоловікоподібний образ жінки-пролетарки, в якому практично немає оголошених "буржуазними пережитками" традиційних жіночих рис. Офіційний дискурс того часу, представлений у пресі, нав'язує думку, що комуністична партія і радянська влада обдарувала жінок правами, звільнили їх від патріархального гніту, підняли на вищий рівень, дали можливість самореалізуватися тощо. Тож, жінки повинні віддячити за це самовідданою працею, виправдати великі очікування і довести, що гідні наданої їм довіри. У цей період у суспільній свідомості закріплюється думка, що саме радянська держава і компартія надали жінкам права, а не вони самі їх відвоювали, отримали, відстояли під час революційних перетворень.

Незабаром стало зрозуміло: обіцяні в межах втілення грандіозних емансипаційних планів заходи з усуспільнення побуту (створення громадських їдалень, пралень, дитсадків тощо) зазнали невдачі. Тому державі довелося підкоригувати свій курс щодо жіночої емансипації, роблячи більше ставку на роль жінок у налагодженні соціалістичного побуту та вихованні нащадків у комуністичному дусі. У 1930-х рр. святкування 8 березня набуває рис офіціозу: урочисті збори трудових колективів і партійних осередків проходили за уніфікованими сценаріями, прийнятими і "спущеними" згори центральними органами. Після набуття чинності нової сталінської Конституції СРСР (1936 р.) і офіційного проголошення остаточно вирішеного в СРСР "жіночого питання" святкування 8 березня перетворюється на огляд досягнень радянських жінок, про кількісні і якісні масштаби яких керівництву партії повідомляють у спеціальних звітах. Свято набуває все більш вираженого пропагандистського характеру, водночас як можливості для обговорення проблем та
фактів дискримінації жінок практично зникають. Разом з тим демографічні проблеми, що виникли в СРСР у результаті масових політичних репресій і Голодомору, змушують керівництво країни вживати заходів для підвищення народжуваності. У тогочасній пресі з'являється все більше публікацій про цінності материнства і материнської ролі жінки.

У святкуванні 8 березня тема материнства отримує особливе звучання після Другої світової війни, що цілком відповідає посиленню пронаталістськой політики партії і уряду. Враховуючи викликану війною демографічну кризу, у 1944 р. було введено низку державних заохочень для багатодітних та одиноких матерів (почесне звання "Мати-героїня", орден "Материнська слава" і медаль "За материнство", отримання яких передбачало низку суттєвих соціальних пільг і допомоги). Післявоєнна офіційна риторика в корені відрізняється від риторики двох попередніх десятиліть: на зміну гаслам про необхідність усунення розбіжностей між статями приходить схвалення таких гендерних відмінностей, ставиться особливий акцент на їх суспільній важливості. Образ мужнього захисника Вітчизни протиставляється образу турботливої, люблячої і вірної жінки-матері, а у візуальній пропаганді того часу зображення жінок стають більш жіночними. Ця тенденція до поляризації гендерних ролей (з характерними взаємодоповнюючими поняттями "справжнього чоловіка" і "справжньої жінки") буде домінувати в державній гендерній ідеології аж до останніх років існування СРСР.

Період холодної війни позначений у радянській пропаганді ще більш активним використанням образу "вільної радянської жінки". Вітальні листівки та плакати з нагоди 8 березня початку 1960-х рясніють зображеннями усміхнених жінок (часто з дітьми) - представниць різних рас і національностей країн соцтабору, які заявляють про свою солідарність у боротьбі за мир у всьому світі і свідчать про переваги соціалістичного ладу. Святкування 8 березня всюди проходить під бравурними гаслами "Радянські жінки - найщасливіші жінки в світі" - на контрастах з плачевним становищем експлуатованих і дискримінованих жінок країн капіталізму. Святкування Міжнародного жіночого дня в трудових колективах супроводжується прославлянням партії та уряду за невтомну турботу про жінок і нагородженням "передовичок" виробництва та переможниць соцзмагання за їх трудові досягнення на благо соціалістичної батьківщини.

Поворотним моментом у сенсі і стилі святкування жіночого дня став 1965 р., коли 8 березня отримало статус недержавного вихідного дня. Фактично, це рішення перенесло святкування з публічного простору в приватну сферу, в сім'ю. Не слід забувати, що період хрущовської "відлиги" приніс із собою певну лібералізацію суспільного життя, покращення добробуту і "реабілітацію" колись затаврованих як "буржуазні пережитки" цінностей і атрибутів повсякденного життя (мода, косметика, предмети інтер'єру, елементи етикету тощо). Ймовірно, саме тоді й виникає традиція поздоровляти жінок 8 Березня квітами, дарувати їм цукерки та інші приємні дрібниці. У контексті персональних привітань офіційна риторика "жінки-трудівниці" була недоречною, в той час як святкування дня жінки-матері (яка на той час вже стала втіленням образу "радянської супер-жінки") цілком відповідало духу сімейного свята. Тому з кінця 1960-х можна з упевненістю говорити про перетворення 8 березня в свято, близьке за своїм змістом до Дня матері. Якщо досі святкові листівки тільки спорадично вітали матерів у день 8 березня, то 1970-ті вибудовують стійку і однозначну асоціацію між цим святом і материнством. У дитсадках вводять традицію влаштовувати напередодні
8 березня дитячі свята з віршами та піснями на честь дбайливих мам, а преса в ці дні рясніє публікаціями про матерів-героїнь.

Перенесене в приватно-сімейну сферу, свято все більше дрейфує в напрямку деполітизації його сенсу. Поступово воно перетворюється в день святкування всіх жінок. В кінці 1970-х практика поздоровлень учнями своїх шкільних учительок доповнюється новою модою: хлопчики починають вітати дівчаток-однокласниць. Букетик пролісків і м'яка іграшка стають невід'ємними атрибутами свята. На вітальних листівках, характерних для попередніх періодів, зображення суворих жінок-трудівниць і турботливих матерів-героїнь змінює образ безтурботної дівчини або дівчинки, яка радо приймає святкові поздоровлення від хлопчика. Тенденція до "омолодження" героїні свята супроводжується повним зникненням натяків на його політичну сутність (адже маленька дівчинка зовсім не може бути активною в політичній сфері!). Символічний простір свята наповнюють такі елементи як квіти, солодощі, подарунки ...

Остаточна деполітизація жіночого дня відбувається не стільки на рівні офіційних заходів з його відзначення (адже в трудових колективах все ще проходять урочистості з цього приводу з характерними промовами, наповненими притаманними радянській пропаганді кліше і штампами), як, власне, у приватній сфері, де 8 березня перетворюється на повноцінне сімейне свято з ритуалами догоджання жінкам. На візуальному рівні остаточний розрив з первісним політичним змістом жіночого дня відбувається тоді, коли з листівок повністю зникають будь-які згадки про жінок - і в зображеннях, і в тексті. На радянських листівках пізнього часу масово з'являються казкові і мультяшні персонажі та іграшкові звірятка, а головною темою поздоровлень і зображень стає весна. Весняні квіти і пейзажі вибудовують асоціацію з пробудженням природи і все менше зв'язуються з жінками - хіба що на рівні молодості і цвітіння жіночої краси. Цікаво, що в останні роки радянської влади були навіть спроби якось прив'язати це свято до народних традицій: в дизайні деяких листівок використані мотиви російського фольклору та традиційного розпису.

Важко сказати, наскільки цілеспрямованими і керованими зверху були тенденції до деполітизації 8 березня, але, якщо взяти до уваги, що в СРСР кожна одиниця масової друкованої продукції проходила певну експертизу на політичне відповідність і повинна була отримати схвалення компетентних органів, можна припустити: процес цей був не таким вже і спонтанним або довільним. У всякому разі, до кінця 1980-х в СРСР сформувався дуже специфічний спосіб святкування Міжнародного жіночого дня, наповненого смислами, атрибутами та ритуалами, фактично протилежними ідеям, які вкладали в це свято феміністки початку ХХ століття. За сімдесят років радянської влади 8 березня втратило свій політичний протестний потенціал, воно було не тільки одержавленим, але і одомашненим і перетворилося на свято вшанування "весни, вічної жіночності та любові". Вкрадене свято обернулося проти самих жінок: лицемірне вихваляння і обдаровування жінок один день у році проходило в умовах повсюдної їх експлуатації та дискримінації, ігнорування численних потреб і проблем жінок у країні рад, де "жіноче питання" давно вже вважався вирішеним.

У той же час ще в 1970-х по світу прокотилася так звана "друга хвиля фемінізму", і жіночі організації активно здійснювали тиск на уряди своїх країн, міжнародні організації, вимагаючи на практиці забезпечити жінкам рівні права і можливості. Результатом цих масових і цілеспрямованих зусиль стали зміни в національних законодавствах країн Європи та Північної Америки. Крім того, ООН проголосила 1975-й Роком жінок, щоб привернути увагу до проблем дискримінації жінок, а в 1977 р. Генасамблея ООН схвалила резолюцію № 32/142, згідно з якою кожній з країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок. У 1979 р. вона ж схвалила "Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", яку ратифікували 150 країн (у тому числі і УРСР в 1980 р.). Таким чином країни-учасниці не тільки визнавали існування фактів дискримінації жінок, але і брали на себе зобов'язання докладати зусиль до її ліквідації. З 1996 р. щорічні святкування Міжнародного дня прав жінок під егідою ООН проходять під певним гаслом, в якому підкреслена одна з проблем, з якими доводиться стикатися жінкам на шляху до рівноправності. Наприклад, у 2000 р. темою 8 березня була "Жінки об'єднуються заради миру", а в минулому році - "Розширимо можливості сільських жінок - покладемо край голоду і бідності". У цьому році святкування жіночого дня проходить під гаслом ООН "Обіцянка є обіцянкою: настав час діяти, щоб припинити насильство над жінками". Проблема насильства над жінками вкрай актуальна для України і стосується не тільки поширених і ганебних практик насильства в сім'ях, але й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо.

Вже кілька років жіночі організації України докладають чималих зусиль, щоб припинити лицемірну і принизливу пострадянську практику святкування 8 березня і повернути йому первісний політичний сенс - Дня міжнародної солідарності жінок у відстоюванні власних прав та подоланні гендерної дискримінації. Багатьом українкам все ще нелегко відмовитися цього дня від нечастої в нашому непростому житті можливості отримати якісь знаки уваги і подарунки. Впевнена: скоро жінки все ж зрозуміють, що кожна з них заслуговує поваги, любові, турботи, хороших слів і підтримки кожного дня, а не як виняток - раз на рік. Щоб інші бачили в нас рівноцінну і рівноправну людську особистість, поважали наше людське достоїнство і наші права, ми самі повинні навчитися сприймати себе насамперед як повноцінних людей, повноправних громадян, які мають свої власні потреби, інтереси, потенціал, а не як просто "жінок" , незамінних помічниць чоловіків в їх великих справах, обмежених побутом берегинь або прикрас чоловічого дозвілля ... Жінки здатні на більше! Поміркуймо про це 8 березня - в Міжнародний день прав жінок.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
5 коментарів
  • Пурим 15 октября, 09:49 Чушь, это замаскированный Пурим. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Іван 19 марта, 08:40 Два роки тому, автор, розіслала циркуляри усім жіночим організаціям з вимогою не святкувати 8 березня. У нас, наприклад, жінки, сидячи за святковим столом, довго лахали з їїлиста. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ґєндєр 8 марта, 22:31 Не зовсім зрозуміло, до чого автор підмінює слово «стать» словом «гендер». Бо так модно на гомосексуальному Заході? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Галина 8 марта, 18:57 Кожен, і українські жінки в тому числі, отримують рівно стільки, скільки вимагають Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • До речі 7 марта, 21:46 Панове! Ну для чого цей мовний апартеїд, два різні форуми укр. та рос. мовами? Щоб сумувати з порожнечі на українському? Прикметний факт, до речі. Любі друзі! Please, read comments in Russian. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
USD 25.77
EUR 27.74
Останні новини