Вечір, хутір поблизу Диканьки...

Поділитися
Із Полтавщиною в автора цих рядків особливі стосунки. Звідси родом мій батько, у тутешніх бабусі-дідуся я провела майже половину дитинства...

Із Полтавщиною в автора цих рядків особливі стосунки. Звідси родом мій батько, у тутешніх бабусі-дідуся я провела майже половину дитинства. Саме таткова мама поставила останню крапку в суперечці, як назвати першу внучку. Мало того — навіть моє прізвище має полтавське коріння і походить від назви хутора Семиволоси, в давнину заснованого кочівником-циганом, котрий вирішив осісти в цих навдивовижу гарних краях. Отож, дізнавшись про майбутній прес-тур на Полтавщину, організовуваний Держтурадміністрацією України й Національною туристичною організацією, сумніватися — їхати чи не їхати? — не могла. Ну як не скористатися можливістю краще вивчити свою «малу батьківщину»? Тим паче що Полтавська область — справжнє скринька культурно-історичних, етнографічних і природних скарбів. Примножують тамтешні «родзинки» й місцеві підприємці, котрі зайняті у сфері турбізнесу й грамотно та творчо використовують місцевий колорит.

Батьківщина... України

Полтавщина — «прописаний» у центральній частині Лівобережної України туристично-рекреаційний регіон із великим потенціалом. Левова частка області лежить у лісостеповій зоні з м’якими кліматичними умовами й густою мережею рік. Природні багатства доповнюють бальнеологічні та грязьові курорти Миргорода, Нових Санжар, Гадяча, Великої Багачки й ін.

Славиться цей край і розмаїтістю декоративно-прикладного мистецтва. Полтавські й решетилівські вишивка та килимарство, художня кераміка, вироби з дерева і лози «родом» із Опішні, Зінькова й Великих Сорочинців мають багатовікову історію і відомі далеко за межами області та країни.

Цікава й неповторна історія Полтавщини. Перші поселення на її території з’явилися понад 20 тис. років тому. Давньою Полтавщиною подорожував «батько» історії Геродот, а потім описав столицю могутніх скіфів місто Гелон (Бельське городище VII—III ст. до н.е.). До речі, саме на Полтавщині народився топонім «Україна». Повідомляючи про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, 1187 року літописець написав: «За ним Украина много поскорбила». Це була перша письмова згадка про Україну.

Полтавщина — батьківщина багатьох видатних людей: легендарної Марусі Чурай, філософа Григорія Сковороди, математика Миколи Остроградського, піонера авіакосмонавтики Юрія Кондратюка, поета Івана Котляревського, письменників Миколи Гоголя, Панаса Мирного, Миколи Старицького, Олеся Гончара, композиторів Миколи Лисенка, Ісаака Дунаєвського... З цим краєм пов’язані різні періоди життя і творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Буніна, Максима Горького.

«Зелені» набирають ваги

У Полтавщини, що має (втім, як і багато інших регіонів України) багатющі можливості для розвитку туризму, вдосталь і традиційних для нашої держави проблем. Потребує найсерйознішої модернізації мережа місцевих готельних господарств. Тільки-тільки з’являються перші ластівки невеликих (на 10—20 місць) приватних готелів. Ще якихось десять років тому більшість райцентрів і великих селищ області мали хай і не фешенебельні, проте ж готелі. Сьогодні таких «могікан» можна перелічити на пальцях, та й ті перебувають у стані занепаду, в багатьох немає опалення й водопостачання.

Проблема браку готельних місць загострюється під час проведення щорічного національного Сорочинського ярмарку. У 2000 р., скажімо, в самій Полтаві здали в експлуатацію модерновий готель «Галерея», який відповідає вимогам міжнародного сервісу, але його потужності — 25 місць, — безумовно, не досить. А поблизу самих Великих Сорочинців просто немає готелів належного рівня. Тому, навіть якщо ви й готові заплатити за комфортний нічліг, ще не відомо, чи вам його хтось зможе надати. Приміром, та ж таки «Галерея», звичайний двомісний номер у якій коштує приблизно 50 у.о. на добу, на відсутність постояльців аж ніяк не скаржиться і має 90% середньорічного завантаження.

Цілком можливо, в найближчому майбутньому серйозними конкурентами традиційних готелів стануть ті, хто надає «сільські зелено-туристичні» послуги. Вже сьогодні лише за 10 грн. на добу ви можете зупинитися у чистенькому, затишному (що дуже важливо — з усіма зручностями) будиночку в одному з сіл Великобагачанського, Котелівського, Диканьського, Пирятинського, Шишацького, Миргородського чи Кременчуцького районів. Наприкінці минулого року полтавські піонери зеленого туризму об’єдналися в мережу — кластер, координаційна рада якого працює на базі та за підтримки громадської організації — Полтавського регіонального відділення Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Розроблено шість «зелених» маршрутів областю. Вони включають піші або кінні подорожі заповідними стежинами, надають можливість зайнятися полюванням, порибалити, ознайомитися з культурно-історичними й сакральними пам’ятками Полтавщини, спуститися на байдарках по Ворсклі, взяти участь у козацьких забавах і, звісно ж, покуштувати неймовірно смачних полтавських вареників та борщу з пампушками.

Санаторії: у сімействі очікується поповнення

Миргород — одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історія міста тісно пов’язана зі становленням українського козацтва. 1727 року миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. На цій почесній посаді він пробув до 1734-го. Похований Данило Апостол на Полтавщині, у Великих Сорочинцях, у закладеній ним Преображенській церкві — одному з кращих зразків культових споруд Лівобережжя ХVIII ст. До речі, саме в цій церкві 1809 року хрестили майбутнього всесвітньо відомого письменника Миколу Гоголя.

Здавна Миргород славиться як місто-курорт. Головне багатство тутешньої здравниці — мінеральна вода, яка за своїми лікувальними властивостями близька до вод найвідоміших альпійських курортів Баден-Бадена й Аахена. Щорічно послугами миргородських курортів користуються майже 50 тисяч людей.

Миргород сьогодні не в змозі прийняти всіх бажаючих тут відпочити й підлікуватися. І аж ніяк не тому, що господарі заощаджують мінводу (її запасів вистачить на багато років) — потенційних відпочивальників просто ніде розмістити. Утім, недавно в Миргород прийшли інвестори, повним ходом іде капремонт центрального готелю міста, розпочинається будівництво розважального центру з боулінгом, дискотекою, барами й рестораном. Потихеньку реконструюються старі корпуси санаторіїв, є місце для спорудження нових курортно-рекреаційних об’єктів. І мер міста Олександр Паутов переконаний: у найближчі два-три роки «сім’я» миргородських санаторіїв обов’язково поповниться кількома новачками.

А в тезках — планета!

«…прямехонько берите путь по столбовой дороге на Диканьку… дынь подадим таких, каких вы отроду, может быть, не ели; а меду, и забожусь, лучшего не сыщете на хуторах… Пили ли вы когда-либо, господа, грушевый квас с терновыми ягодами или варенуху с изюмом и сливами? Или, не случалось ли вам, подчас, есть путрю с молоком?.. Приезжайте только, приезжайте поскорей; а накормим так, что будете рассказывать и встречному и поперечному». Запевняю вас: хлібосольні традиції пасічника Рудого Панька жителі Диканьки й навколишніх хуторів свято шанують і примножують — саме час організовувати спеціалізовані кулінарні тури. Утім, побувавши в цих краях, будеш «рассказывать и встречному и поперечному» не лише про місцеву кухню.

На території майже в 12 тис. га розмістився регіонально-ландшафтний парк «Диканський». Його створено на місці колишнього Диканського маєтку Кочубеїв, від якого на цей час залишилися тільки окремі споруди. Серед них — Миколаївська церква та Тріумфальна арка. Остання — єдина в Україні пам’ятка архітектури, що символізує перемогу нашого народу у Вітчизняній війні 1812 року. Побудовано арку 1820 року за проектом академіка архітектури Луїджі Раска як парадний в’їзд у садибу Кочубеїв.

Серед диканських пам’яток природи — Кочубеївські дуби: чотири могутні дерева заввишки 20—22 м, у діаметрі — 150—180 см, вік яких 250—300 років. За легендою, біля цих дубів юна Маруся Кочубей зустрічалася зі свої коханим — гетьманом Іваном Мазепою. Будете в Диканьці — обов’язково відвідайте й місцевий краєзнавчий музей. Серед його експонатів — справжній шедевр ковальського мистецтва: скриня, прикрашена вигадливим візерунком, яку Мазепа подарував Кочубею. Там-таки, у музеї, дізнаєтеся і про те, що в Диканьки є ну дуже незвичний тезко — мала планета-астероїд. Цікаво, а як проводять свої вечори її мешканці?..

Made in Решетилівка

Решетилівка лежить у самісінькому центрі Полтавщини. Важко сказати, наскільки це вплинуло на становлення селища, але в тому, що «серце» краю не тільки надзвичайно гарне й мальовниче, а й багате, хлібосольне та гостинне, переконатися може кожен. Одне слово, Решетилівка — найсправжнісінький зразково-показовий населений пункт. Причому аж ніяк не показушний — про те, що тут гарна не лише «виставка», промовисто свідчить статистика народжуваності: щотижня в селищі з’являється на світ п’ять-шість малюків. А це, погодьтеся, говорить багато про що.

Решетилівка — без перебільшення, всесвітньо відомий центр ткацтва, вишивки й килимарства: досить пригадати бодай той факт, що саме робота місцевої художниці Надії Бабенко — гобелен під назвою «Древо життя» — прикрашає Голубий зал ООН у Нью-Йорку. Традиції решетилівських майстрів переймають представники юного покоління — діти з місцевої школи із задоволенням відвідують гурток, де вивчають тонкощі рукоділля. Крім того, в Решетилівці працює, мабуть, єдиний професійний ліцей, у якому учні вивчають близько ста технік вишивки й чотири техніки створення гобеленів. До речі, заняття це хоч і складне, копітке й потребує великої усидливості, однак дуже непогано оплачуване. Так, жіноча блуза, вишита «білим по білому», може коштувати не одну тисячу гривень, один метр гобелена — від 450 грн. Розкрию невеликий секрет: щоб придбати роботи випускників решетилівського ліцею, не треба нишпорити по художніх салонах. Набагато дешевше їх купити в самій Решетилівці, відвідавши виставку-продаж, яка постійно діє при навчальному закладі. Б’юся об заклад: із порожніми руками не вийдете. Як не пішли й ми, радісно «навантажившись» серветками, сумочками, фартухами, картинами й розписом по батику, які вийшли «з-під пера» ліцейських випускників.

Як щодо вареничків від Солохи?

Як я вже згадувала на самому початку, на Полтавщині є чимало просунутих підприємців, зайнятих у сфері турбізнесу, котрі розуміють: сьогодні нагодувати-напоїти мандрівника мало — у закладу обов’язково має бути своя фішка. У плані «родзинок», які можна використовувати для розкрутки, полтавчанам, звісно, пощастило: Гоголь і герої його творів, «Енеїда» Котляревського, Полтавська битва, Бельське городище... З іншого боку, розповідати, яким довгим буває шлях від ідеї до її втілення, нікому не треба. Полтавці ж його подолали з честю.

Біля Диканьки є зовсім невеличкий хуторець Проні. Тут розміщений історико-культурний комплекс «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». У шинку — вареники від самої Солохи, козацька картопля від коваля Вакули, український борщ, затовчений салом, із пампушками (причому все — за досить доступними цінами). До ваших послуг — риболовля, катання на човнах або конях. У планах господаря «Вечорів...» Володимира Удовиченка — спорудити на території комплексу будиночок бідняка, в якому розміщувався б музей історії і культури Полтавщини, житло багатого селянина — готельний комплекс, а шинок стилізувати під хату середняка.

Не «пасе задніх» у цьому плані й Решетилівка. У вишуканому кафе-барі «Флінт» вам подадуть чудову м’ясну страву «Удача Біллі Бонса» й чудову рибу «Від флібустьєра». Ціни, з огляду на величину порцій, якість продуктів і аж ніяк не провінційний рівень сервісу, — цілком не «кусючі».

На трасі Київ—Харків (правда, не в Решетилівці, а в селі Білоцерківка) працює ще одне оригінальне кафе — «Фортеця», інтер’єр якого відтворює оздоблення середньовічного замку. Біля «Фортеці» — справжнісінька стайня, де (до слова, в ідеальній чистоті) утримуються десятеро коней і поні. Всі бажаючі можуть познайомитися з ними ближче — під час захоплюючої дводенної чи п’яти-, десятиденної кінної подорожі місцями козацької слави. Вартість дводенного туру — близько 300 грн. на людину, десятиденного — 700.

Ну, а щоб лише перелічити всю смакоту, якою пригощають у кафе «У сестер» (Хорольський район), не вистачить, напевно, і «дзеркальчанської», аж ніяк не маленької, шпальти. А ще «в сестричок» гарно, затишно та неймовірно, по-особливому, смачно. Так, як може бути тільки у нас, на Полтавщині.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі