Молдова—Румунія: президентський пасьянс

З різницею всього в один день у Молдові і Румунії відбулися вибори президента. У Молдові парламент не зумів скористатися другою і останньою спробою обрати президентом країни кандидата від мажоритарного альянсу «За європейську інтеграцію» Маріана Лупу, і тепер цю республіку, відповідно до чинної конституції, очікують другі за ліком дострокові парламентські вибори. У Румунії ситуація також досить неоднозначна — прибічники Мірчі Джеоане, котрий програв вибори, опротестовують результати всенародного голосування в конституційному суді Румунії, передавши в центральне виборче бюро понад 136 тисяч доказів зареєстрованих порушень, що, до речі, майже вдвічі перевищує перевагу голосів між Траяном Бесеску та його опонентом.

На даний момент дуже непросто передбачити, як розвиватиметься ситуація в цих країнах і як це може вплинути на реалізацію інтересів України в регіоні, хоча певні тенденції вже сьогодні окреслилися досить чітко.

Молдова — країна без президента

Більшість місцевих аналітиків песимістично оцінювали можливості обрання Маріана Лупу на посаду президента Молдови. Нагадаємо, що, як і під час першої спроби, яка відбулася в листопаді цього року, за нього проголосували тільки 53 члени правлячого альянсу, а потрібен 61 голос членів парламенту. Попри широко розтиражовані чутки про те, що членам альянсу нібито вдалося знайти чи то шість, чи то сім із восьми необхідних голосів з числа фракції опозиційної нині компартії, всі 48 депутатів-комуністів дружно залишили зал іще до початку голосування.

Основних проблем необрання президента — дві й обидві досить банальні: небажання коаліції вести конструктивний діалог з опозицією і посилення недовіри всередині самого правлячого альянсу.

У момент формування мажоритарного альянсу в Молдові у серпні цього року багато хто говорив про союз «вужа з їжаком», хоча й відзначали незаперечний прогрес у консолідації зазначених партій у боротьбі з їхнім спільним опонентом — партією комуністів на чолі з екс-президентом РМ Володимиром Вороніним. Голосів альянсу вистачило для обрання спікера парламенту Міхая Гімпу та призначення на посаду прем’єр-міністра Володимира Філата. Тимчасово «не при справах» залишився тільки Маріан Лупу, котрий на той момент, можливо, усвідомив, що вибори президента потрібні, по суті, лише йому самому, а зовсім не його колегам по коаліції. Олії у вогонь підливали здебільшого партнери по альянсу. Міхай Гімпу дозволив собі якось публічно пожартувати, що готовий виконувати обов’язки президента ще хоч чотири роки (за відсутності президента його обов’язки виконує спікер парламенту, який не обмежений у строках призначення нових дочасних парламентських виборів).

Комуністи розуміли, що альянс, незважаючи на наполегливі рекомендації Заходу, не зацікавлений у забезпеченні їхніх особистих гарантій і гарантій їхнього бізнесу. Тому розуміли, що тільки неголосування за запропоновану їм кандидатуру М.Лупу може врятувати партію від неминучого розколу, навіть попри загрозу майбутніх дострокових виборів, які послаблять позиції комуністів порівняно з нинішніми.

Провал виборів президента, звісно ж, певною мірою сколихнув внутрішню ситуацію в країні. Першими відреагували місцеві обмінники, що різко знизили котирування «найстабільнішої валюти» регіону — молдовського лея: на відміну від української гривні, яка за період кризи знецінилася майже вдвічі, молдовському лею навіть вдалося зміцнитися стосовно долара. Проте розпаду правлячого альянсу не варто очікувати як мінімум до моменту прояснення перспектив реалізації політичної реформи, яку пропонують окремі партії — члени коаліції.

Суть реформи полягає в тому, щоб або перейти до системи всенародних виборів президента, або обирати його простою парламентською більшістю. Друга неафішована публічно мета реформи — втримати Маріана Лупу і його демпартію в складі коаліції. Цілком природно, що в міру наближення дати ймовірних дострокових парламентських виборів (орієнтовно осінь 2010-го) дієздатність коаліційного уряду, у т.ч. на зовнішньому напрямку, знижуватиметься, адже кожна з партій почне працювати на свій електоральний результат, а нинішні партнери по коаліції є прямими конкурентами на виборах.

Керівництво партій, які входять в альянс, уже мінімум місяць веде негласну підготовку до дострокових виборів у парламент. Влад Філат і Міхай Гімпу явно обрали своєю головною передвиборною картою румунський вектор, підписавши двосторонню угоду про малий прикордонний трафік і давши таким чином можливість третині населення Молдови їздити в Румунію без віз. Під час саміту Центральної європейської ініціативи в Бухаресті 13 листопада ц.р. молдовський прем’єр Влад Філат заявив, що «почувається в Румунії як удома». Спікер парламенту і одночасно в.о. президента Міхай Гімпу з нагоди національного Дня Румунії першого грудня сказав, що докладе максимум зусиль для безперешкодності оформлення румунського громадянства населенню Молдови. А про команду Володимира Вороніна, яка активно перешкоджає румунській експансії в Молдові, було сказано, що вона не відала, що робила.

Україна, схоже, поки що змушена обмежитися примирливим тоном нового молдовського керівництва та заявами про готовність вирішувати наявні проблеми. Є побоювання, що Кишинів розраховує у відносинах з Києвом «день простояти та ніч протриматися», а там, хто знає, коли в новообраного українського глави держави «дійдуть руки» до Молдови. Ця логіка, безперечно, має кілька вузьких місць. Хоча б тому, що деякі найімовірніші кандидати в президенти вже сьогодні не приховують, що навряд чи дуже «церемонитимуться» з Кишиневом, якщо той не буде готовий до конструктивного діалогу. Але ж і Україні не легше від того, що для керівництва Молдови питання відносин з нашою країною не в числі реальних пріоритетів.

Втім, усе цілком логічно, румунська влада протягом останніх кількох років вклала величезний політичний капітал у політичні еліти, які прийшли сьогодні до влади в Молдові і тепер починають отримувати від цього вагомі дивіденди.

А чого очікує Київ, чия увага до Молдови часто грішить ситуативністю? Восьмого грудня було оприлюднено результати проведеного в Молдові соціологічного дослідження «Барометр громадської думки», згідно з яким 50,4% опитаних вважають, що основним стратегічним партнером Кишинева має бути Росія. За стратегічне партнерство з Румунією висловилися 8,7% респондентів, з Україною — усього лиш 1,6%!

Уніонізм — стратегія перемоги

Сьомого грудня було оголошено попередні результати президентських виборів у Румунії, на яких із невеликим відривом здобув перемогу чинний глава держави Траян Бесеску. Результати екзит-полів, які майже одностайно свідчили про перемогу Мірчі Джеоане, не включали результатів голосування на закордонних дільницях, де до урн прийшло понад 147 тис. громадян Румунії, близько 80% яких підтримали Траяна Бесеску. У Молдові на 13 дільницях проголосувало близько 12 тис. виборців, 95% яких підтримали чинного президента. У результаті Бесеску відірвався від свого конкурента майже на 75 тис. голосів.

На цьому етапі остаточну долю результатів президентських виборів мав вирішити конституційний суд Румунії. Згідно з уже усталеною традицією, практично кожні вибори в Румунії (президентські, парламентські, місцеві) завершуються серйозними політичними скандалами, проте це не спричиняє перегляду результатів виборів. Отже, з досить високим ступенем імовірності можна припустити, що Траян Бесеску залишиться президентом Румунії ще на один строк.

Не викликає сумнівів, що перемогу на виборах Т.Бесеску принесли саме громадяни, які прийшли на закордонні дільниці в Італії, Іспанії, Німеччині і Молдові. Без їхньої активної підтримки переобрання чинного президента було б проблематичним, з урахуванням досить сильної внутрішньої критики на його адресу з приводу високого рівня корупції в країні, неефективності заходів для подолання Румунією наслідків світової фінансово-економічної кризи тощо. Враховуючи викладене, можна прогнозувати, що команда Траяна Бесеску в післявиборний період може трохи вгамувати публічну уніоністську риторику, проте продовжить практичну діяльність для підтримки закордонних румунів, масової паспортизації жителів Молдови, Буковини і Південної Бессарабії.

Можна, звичайно, заспокоювати себе, що сьогодні люди в Молдові і Україні стоять у чергах за румунським громадянством не через велику любов до Румунії, а щоб отримати можливість вільно пересуватися територією Євросоюзу, збільшити свої конкурентні переваги на європейському ринку праці (не секрет, що зарплати громадян ЄС іноді в рази вищі, ніж ті, на які може розраховувати, скажімо, громадянин РМ, котрий виконує таку саму роботу). Але в умовах можливого збільшення диференціації соціально-економічного становища в країнах ЄС і за межами його східних кордонів питання громадянства однієї з країн, які входять в елітний клуб, може набути зовсім іншого звучання. Вже через 10—20 років наявність у більшості жителів Молдови румунського громадянства може стати не меншою проблемою для збереження державності цієї країни, ніж, наприклад, проблема Придністров’я. Ослаблення державності РМ або загроза її розпаду у свою чергу може створити значні виклики і загрози національній безпеці України.

Звісно, не треба перебільшувати ступінь загрози румунської гуманітарної експансії в Молдові та окремих регіонах України, а також нагнітати румунофобські настрої (такі підходи вже сьогодні не сприяють як мінімум ні вирішенню українсько-румунських проблем, ні прогресу в діалозі нашої країни з ЄС). Матеріальні та людські ресурси Бухареста на цьому напрямі досі ще значною мірою обмежені. Та й у Молдові більшість населення аж ніяк не поспішає об’єднуватися з Румунією, де молдован часто розглядають як молодших заблукалих братів.

Проте вибудовуючи стратегію реалізації своїх національних інтересів у регіоні, у Києві повинні враховувати, що новий тандем, у якому віднедавна почали посилено працювати владні еліти Румунії і Молдови, може бути використаний Росією і Придністров’ям для подальшого збереження неврегульованого конфлікту під маркою неминучості сповзання Кишинева в політичну орбіту Бухареста. Крім того, можлива ставка Кишинева на розвиток особливих відносин з Румунією може загальмувати процес розв’язання двосторонніх українсько-молдовських відносин, а також подальший можливий перехід України і Молдови до етапу стратегічного партнерства з метою об’єднання зусиль двох країн на шляху до європейської інтеграції.