ЗАМІСТЬ НЕЗАКОННОГО ЗБАГАЧЕННЯ — КОМЕРЦІЙНА ВИГОДА КОНФЛІКТ МІЖ БІЗНЕСОМ ТА ДЕРЖАВОЮ ПО-РІЗНОМУ БАЧАТЬ У КИЄВІ І В ЖЕНЕВІ

Поділитися
Схоже, що в багаторічному слідчо-судовому марафоні у справі «Даміана-банку» поставлено крапку. У певному сенсі можна сказати, що гора народила мишу...

Схоже, що в багаторічному слідчо-судовому марафоні у справі «Даміана-банку» поставлено крапку. У певному сенсі можна сказати, що гора народила мишу. Нагадаємо основні етапи. Численні обвинувачення у зловживаннях колишнього в.о. прем’єра нашої країни Юхима Звягільського, що коштували йому вимушеної дворічної «еміграції», закінчилися в Україні припиненням кримінальної справи і визнанням відсутності будь-якої провини. Швейцарська Феміда, яка на прохання української сторони спочатку заарештувала даміанівців Юрія Сидоренка, В’ячеслава Крамного й Олександра Дворянчикова, згодом випустила їх на свободу, відмовивши Україні в екстрадиції. Потім у Невшателі відбувся суд по суті обвинувачень, який ухвалив: щодо «гасової» справи — невинні, щодо «нафтового» контракту — грошей не крали (тож повертати Україні нічого), але скористалися некоректним банківським механізмом. За самоправство отримали по 18 місяців умовно. Україна, як ми вже писали, щодо «нафтової» справи зі швейцарським вердиктом погодилася, щодо «гасової» — подала апеляцію. У жовтні касаційний суд у кримінальних справах кантону Невшатель виніс рішення: скаргу України — відхилити. Чому? Щоб зрозуміти це, слід згадати, як розкручувалася «гасова» історія, з якої, власне, і почалася «справа «Даміана-банку», порушена Генпрокуратурою України 20 травня 1994 року...

Хто, кому і за скільки продав гас

Наприкінці 1993 року Україну мучила жахлива інфляція. Ціни на товари й послуги різко зростали, підвищити ж рівень доходів співвітчизників не видавалося за можливе без додаткової емісії грошових знаків. Але це, зрозуміло, викликало б новий виток інфляції... Несподіваний вихід зі становища запропонував Юхим Звягільський, який очолював на той час уряд України у ранзі в.о. прем’єра. Сталося це вісім років тому, 25 листопада 1993 року, на засіданні Верховної Ради (цитуємо за стенограмою): «...Для емісії великого розуму не треба... Тому ми намітили заходи, що дадуть нам можливість вишукати ці гроші. Ми зараз викинули на продаж із держресурсів 300 тисяч тонн цукру (це дає 4 трильйони карбованців), викинули з держресурсів 200 тисяч тонн авіаційного гасу (це дає 800 мільярдів карбованців)...»

Слова Звягільського щодо гасу означали: підприємству «Укрінвалютторг» (пізніша назва «Різноімпекс»), очолюваному В’ячеславом Крамним, доручено знайти на це пальне покупця. Є дані, що охочих виявилося небагато. Зрештою таку фірму знайшли. 23 листопада Крамной і представник грецької «Уквар петролеум лтд» підписали угоду, відповідно до якої, гас планувалося постачати партіями по 20 000 тонн протягом періоду з кінця листопада 1993 року по середину січня 1994 року. Фінансовим агентом вибрали, з подачі уряду, «Даміана-банк». Вирішили також, що оплату проводитимуть у карбованцях. Однак пізніше з цим виникли ускладнення, і частину грошей було отримано в доларах США. Домовилися, що греки куплять гас по 142 долари за тонну. Багато це чи мало? Слід взяти до уваги, що тоді середньосвітова ціна на таке паливо марки «Джет-1» становила 155 доларів за тонну. Це опісля дозволило розцінити угоду як таку, що завдає збитків Україні.

Обман народу чи комерційний успіх?

«...25 листопада 93-го року в.о. прем’єра Юхим Звягільський підписав таємну постанову Кабміну про продаж за кордон 200 тисяч тонн авіаційного палива з державного резерву України... 100 тисяч тонн авіапалива продали за кордон за цінами, значно нижчими від середньосвітових: на 30—40 доларів за тонну... І, знову ж, через комерційний «Даміана-банк»...» (Народний депутат України Григорій Омельченко, газета «Независимость», 12.08.94 р.).

Втім, побутувала й інша думка, яка, якщо визнати її правильною, пояснювала зазначену розбіжність у ціні. «...Основним пунктом обвинувачення (принаймні в пресі) так і залишилося твердження, що світова ціна на паливо такої якості становить 155 доларів за тонну, і, продавши його по 142 долари, злочинці обікрали неньку Україну... Запропонуємо до обговорення лише один доведений факт: продуктопровід на старому Одеському нафтовому терміналі не розрахований на транспортування авіаційного гасу, тому, щоб його все ж таки можна було перекачати на грецькі танкери, різні марки пального змішали. Фахівці розводили руками, але греки погодилися на такі умови. Тож маємо повне право припустити, що отримана в результаті суміш годиться хіба для заправки примусів, а не авіаційних двигунів, і 142 долари за тонну такого товару — це видатна комерційна перемога української сторони». (УНІАН-політика, № 41(72) — 94 р.).

Угоду, як відомо, розірвали з ініціативи грецької сторони на рівні приблизно 95 тисяч тонн поставленого гасу. Причина — на світовому ринку різко впала ціна на таке паливо й «Уквар» почала зазнавати збитків (за деякими оцінками, вони становили близько 2 млн. доларів). Однак фірма розрахувалася за все отримане пальне. І тоді з’явилося головне обвинувачення проти даміанівців — «Уквар», мовляв, переказала на таємний рахунок цього банку одну суму, а «Укрінвалютторг» розрахувався з державою іншою, значно нижчою. Різницю зацікавлені особи, природно, поклали в кишеню...

Яка ж це різниця? Знову цитуємо інтерв’ю Григорія Омельченка газеті «Независимость»: «За продане авіапальне інофірма переказала на схований за кордоном кореспондентський рахунок «Даміана-банку» 15,5 млн. доларів. У бюджет України надійшло тільки 10 млн. доларів. У задачі питається: на яких рахунках, у чиїх кишенях осіла решта — 5,5 млн. доларів?» Згодом ця сума кілька разів видозмінювалася у бік зменшення, але суть залишалася — гроші (і багато!) вкрадено.

Тепер звернемося до документів швейцарського правосуддя. Там, коли йдеться про позицію обвинувачення, говориться: «Україна отримала суму, еквівалентну 13 590 296 доларам США чи навіть трохи більше, тоді як покупець «Уквар» сплатив 14 668 552 долари США, а різниця в 1 078 256 доларів США становила, на думку обвинувачення, незаконне збагачення підсудних». Далі сказано, що (знову ж таки, на думку української сторони) «обвинувачувані розробили план, відповідно до якого, компанії «Уквар» було доведено продажну ціну 142 (або 143,14) долари США за тонну, тоді як справжня ціна становила 154,5 долара США». Ось де, виходить, собака заритий!

«Суд відмовився від обвинувачення...»

Однак… Виявилося, що швейцарська Феміда знає і пам’ятає про такі ринкові і звичні для Заходу речі, як обов’язки сторін, накладні витрати, прибуток посередника тощо, яких зовсім не брала до уваги у своїх розрахунках Україна. Цитуємо рішення суду: «Тільки-но з яких-небудь причин було ухвалено рішення не про прямий продаж державою, а про продаж з допомогою державного чи напівдержавного підприємства, яке мало закупити паливо у держави (є контракт № 139 між Держрезервом і «Укрінвалютторгом» від 24 листопада 1993 року. — О.К.), а потім продати його «Уквару» (і такий контракт, як зазначалося вище, є. — О.К.), різниця між ціною, заплаченою державі, і ціною, заплаченою кінцевим покупцем, стає ОБОВ’ЯЗКОВОЮ. Не було б цього — було б незрозуміло, як підприємство-посередник, «Укрінвалютторг», могло покрити видатки на виконання контракту, укладеного з «Укваром»… Контракт про постачання, укладений між державою та «Укрінвалютторгом», покладав на того витрати з доставки палива у порт Одеси». Далі в документі йдеться, що, попри всі складнощі перерахунку карбованців у долари і навпаки (на той час співвідношення змінювалося мало не щодня), згадані витрати становили близько 885 000 доларів США. Цитуємо: «Тобто «розкрадання» може становити, в кращому (чи гіршому) разі, лише близько 200 000 доларів США округлено… Така сума чітко становить менше 2% «прибутку», що значно менше 4,95%, визначених українськими експертами, і не кваліфікується як надмірна маржа. На слуханні сам позивач (тобто українська сторона. — О.К.) змушений був погодитися з тим, що «Укрінвалютторгу» було дозволено покрити свої витрати й отримати певний прибуток (зазначимо попутно, що це — визнання незалежності фірми від держави, як, утім, і той факт, що держава подбала про укладання контракту з «Укрінвалютторгом»…— О.К.). Окрім того, можна припустити, що «Укрінвалютторг» мав покрити ще мінімум витрат зі свого функціонування. У справі ніщо також не вказує на те, що «Укрінвалютторг» зобов’язаний був виплатити Українській державі якийсь додатковий виторг від продажу». І — абзац узагальнюючий, дуже важливий для розуміння як ситуації навколо «гасової» справи, так і взагалі становища з ринковою економікою в нашій країні: «Підхід, що проявився в позиції прокуратури України, яка полягала в тому, що весь додатковий прибуток від контракту з «Укваром» правомірно належить Україні, природно, є ортодоксальним у системі, де превалює державна директивна економіка, але він НЕСУМІСНИЙ із принципами ліберальної економіки, за які, зокрема, ратує Кучма, причому у справі зазначається, що в цьому питанні він зіткнувся з опозицією».

Одне слово, швейцарський суд визнав, що Україна як держава справді недоотримала близько мільйона доларів від «гасової» угоди, але більша частина цієї суми пішла на покриття витрат за самою угодою. А менша (близько 200 000 доларів) може розцінюватися як прибуток підприємства (якщо ще відняти витрати на забезпечення власної діяльності «Укрінвалютторгу», то й зовсім мало що залишиться). Тому, йдеться в рішенні касаційного суду (у відповідь на скаргу української Генпрокуратури): «У результаті виконання договору було встановлено ту ціну, яку держава попередньо встановила для цієї угоди. Вигода, яку змогли отримати підсудні від цієї операції, була з розряду комерційних і не може бути кваліфікована як незаконна... Суд присяжних відмовився від тієї частини обвинувачення, що стосується договору «Уквар петролеум лтд» — «Укрінвалютторг».

І резюмуюча частина:

«1. Відхилити касаційну скаргу.

2. Покласти витрати на рахунок держави».

Відповідно до швейцарського законодавства, невдоволені таким результатом справи можуть домагатися в касаційному суді у кримінальних справах федерального трибуналу (щось на кшталт нашого Верховного суду) анулювання цієї постанови протягом 30 днів із моменту отримання рішення в повному обсязі.

Автор запитав відповідального чиновника в Генпрокуратурі України: чи збирається наша країна в особі цієї поважної установи подавати таку скаргу? У відповідь почув, що рішення поки що не прийнято, оскільки не надійшли офіційні папери з кантонального суду (тобто формально в Генпрокуратурі поки що не знають, що касаційну скаргу в Невшателі відхилено). А там, мовляв, видно буде…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі