Йоханнес Хубер: «Антарктида для людства набагато більше, ніж природні ресурси»

Нещодавно в українській столиці перебував із візитом виконавчий секретар Договору про Антарктику (Вашингтон, 1959 р.). Йоханнес Хубер. Він зустрівся з першим заступником міністра освіти і науки України Андрієм Гуржієм, директором Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Валерієм Литвиновим, а також ознайомився з діяльністю очолюваної ним установи, побував у ряді інститутів НАН України, які спільно з НАНЦ беруть участь у дослідженнях льодового континенту.

Річ у тому, що 2008 року в Києві планується провести засідання ХХХІ консультативної наради країн — учасниць Договору про Антарктику (АТСМ), яка за абетковим принципом щорічно відбувається в одній з країн, що мають статус консультативної сторони Антарктичного договору. У даному ж разі особливість зустрічі елітної наукової спільноти, яка вивчає Антарктиду, полягає в тому, що її намічено провести після завершення ІІІ Міжнародного полярного року (IPY). Тобто учасники АТСМ, визначаючи тенденції розвитку досліджень полярних регіонів планети на найближче майбутнє, перебуватимуть під безпосереднім враженням від спільних акцій, експериментів та попередніх їх підсумків.

Для України, що відпрацювала на власній антарктичній станції «Академік Вернадський» своє перше десятиріччя і стала повноправною антарктичною державою, цей візит науковців з багатьох найрозвинутіших країн усіх континентів буде своєрідним іспитом, на якому потрібно підтвердити свій менеджерський хист та електронну готовність сприйняти й трансформувати величезний масив інформації. Вона стосується не лише діяльності системи договору, а й низки інших назрілих питань міжнародної співпраці науковців у полярних зонах. Звичайно, наші вчені та керівники вітчизняної науки вже неодноразово бували на подібних форумах, але зовсім інша річ улаштовувати такі заходи самим. Секретаріат АТСМ опікується підготовкою та проведенням його нарад у різних країнах світу і має щодо цього багатий досвід.

До речі, наступне, ХХХ, засідання АТСМ відбудеться 2007 року в Нью-Делі. Побувавши в Індії, пан Хубер вирішив, що буде не зайво обмінятися думками з українською стороною щодо перебігу підготовчого процесу і ХХХІ наради. Така підготовка зазвичай триває протягом двох років і погоджується на всіх урядових щаблях країни, що приймає представників антарктичної співдружності, та із зовнішньополітичними відомствами країн — учасниць наради.

— Пане Хубер, які завдання реалізує виконавчий секретаріат Договору про Антарктику в період між засіданнями АТСМ?

— Головним нашим завданням є підтримка роботи АТСМ та Комітету захисту навколишнього середовища (СЕР) у період між конференціями. Ми сприяємо обміну інформацією між сторонами — учасницями договору, підписантами Протоколу з охорони навколишнього середовища та координуємо і підтримуємо зв’язок з усіма ланками системи Договору про Антарктику, іншими міжнародними інституціями. Секретаріат також є засновником баз даних, що стосуються діяльності системи договору і протоколу. Він зберігає, підтримує і поширює робочу інформацію, оприлюднює найважливіші документи АТСМ і СЕР, вирішує поточні питання.

— Ви вчений чи менеджер?

— За професією я — дипломат, але вже чимало років тісно співпрацюю з науковцями. В МЗС Нідерландів опікувався питаннями міжнародного співробітництва вчених з науково-технічних проблем у галузі ядерної безпеки, освоєння космічного простору і, звичайно ж, Антарктики…

— Яке враження справила на вас Антарктика?

— Я бував на американській станції Мак-Мердо — одній з найближчих до Південного полюса, а також на ряді інших станцій. Враження, треба сказати, неперевершене! Айсберги, полярні сяйва, багатобарвні заходи сонця, мабуть, нікого не залишать байдужим. Особливо вразив ефект антарктичного «супербачення», коли чітко видно те, що знаходиться від тебе на відстані кількох десятків кілометрів… І, певна річ, унікальний тваринний світ. Пінгвіни, кити, морські леви…Там стає особливо очевидно, наскільки важливими є зусилля міжнародної спільноти для збереження цієї первісної краси.

— Скажіть, будь ласка, а як ви особисто ставитеся до розвитку міжнародного туризму в Антарктиці, котрий в останні роки помітно пожвавлюється? Цілком імовірно, що ця тенденція зберігатиметься й надалі, оскільки охочі до подорожей решту континентів значною мірою освоїли. Тепер вони прагнуть чогось незвичайного, екстремального. Чи не шкодить це навколишньому середовищу Антарктиди, чи не заважає роботі дослідників?

— З цього приводу існує кілька поглядів. Лідирують у сфері антарктичного туризму приватні структури США і Росії та деякі фірми з найближчих до Антарктики країн. Ці ж держави найактивніше займаються полярними дослідженнями.

Насамперед треба визнати, що будь-який антропогенний вплив на цей унікальний регіон світу — небажаний. Однак повністю уникнути його — нереально. Наука там присутня вже давно, і з цим необхідно миритися. Інша річ, як мінімізувати негативний вплив людини на навколишнє середовище Антарктики. Для цього зроблено вже багато. Цьому слугує вся система Договору про Антарктику, Комітет з охорони навколишнього середовища. Антарктиду проголошено зоною співпраці усіх країн світу в ім’я миру і науки. Розроблено цілу низку заходів з тим, аби запобігти заподіянню шкоди навколишньому середовищу та тваринному світу Антарктики. Там систематично здійснюються перевірки дотримання вимог міжнародних домовленостей з цих питань, робиться все для недопущення будь-яких їх порушень. Але туризм індустріалізується, тож маємо об’єднаними зусиллями спрямовувати його в екологічно чисте річище…

— Чи не здається вам, що таким інструментом може бути саме цільовий науковий туризм, застосування максимально суворих екологічних обмежень для тих, хто потрапляє в Антарктику? Мрієш стати вченим, хочеш побачити найбільший на Землі природний заповідник, помилуватися дивовижними тваринами, пізнати щось неординарне, дістати естетичну насолоду — будь ласка. Але — не зашкодь! Приміром, на українській антарктичній станції «Академік Вернадський» протягом літнього сезону буває до 2000 туристів. Для них спеціально розроблено правила перебування на території станції, відвідання будиночка-музею англійського полярника Ворді. І не виключено, що цей потік бажаючих побачити Антарктиду зростатиме, а це стає додатковим навантаженням для дослідників, які там працюють. Як тут бути?

— Більшість країн, які працюють у тому регіоні, поділяють ці тривоги і ставляться до розвитку туристичного бізнесу негативно. Проте на практиці цей процес справді зупинити важко. Отже проблема потребує толерантного розв’язання. Деякі країни, скажімо Уругвай, так само, як і ви, вважають, що створення нових напрямів спеціалізованого туристичного освоєння Антарктики може зменшити негативний вплив на її природу. Водночас не виключено, що суворі вимоги та обмеження щодо перебування на льодовому континенті можуть лише підігріти бажання затятих шукачів пригод побувати в царині айсбергів і пінгвінів.

— Але ж справді: де ще треба ходити «слід у слід», складати недопалки та інше сміття в спеціальний контейнер, яким може слугувати металева банка з-під пива, після чого забирати його з собою на судно й везти на інший континент. Де ще треба неодмінно мати з собою біотуалети, а всі харчові та побутові відходи оперативно утилізувати, забираючи з собою… Такі вимоги — своєрідна плата за можливість відвідати Антарктиду. Чи не так?

— Гадаю, що найближчим часом ці питання стануть предметом обговорення наукової спільноти. Країни — учасниці Договору про Антарктику цей аспект діяльності на льодовому континенті без уваги не залишать. Щось позитивне в цьому плані може дати й досвід наступного Міжнародного полярного року. А нині кожна країна діє в межах своєї компетенції. Можливо, й НАНЦ варто подумати, чи не доцільно зимівникам мати спеціальну людину на станції, яка б відповідала за прийом відвідувачів у літній сезон, проводила екскурсії територією острова, розповідала про роботу вчених, стежила за виконанням екологічних вимог тощо.

— Чи не виникають запитання з приводу доцільності антарктичних експедицій, досліджень на шостому континенті? Адже він далеко, а поруч чимало більш актуальних соціальних та економічних проблем. Наприклад, в Україні аналогічні зауваження з боку платників податків раніше лунали неодноразово.

— Цікаве запитання. Проте мушу вас розчарувати. Ви в цьому не оригінальні. Моя батьківщина Голландія — країна маленька. Її науковцям також доводилося обґрунтовувати свій інтерес до Антарктики на державному рівні. Я чув подібні запитання в Данії. Та переважно їх ставлять у бідних країнах. Усе залежить від того, що дослідники пропонують своїм державам. Наука в розвинутих країнах значною мірою рухає економіку. Ви свій потенціал певною мірою вже продемонстрували. Треба інформувати громадськість про результати своїх наукових робіт, їхню теоретичну та практичну спрямованість. Чим ширшою буде така популяризація в пресі, тим менше виникатиме дошкульних запитань.

І зовсім не обов’язково мріяти про видобування в Антарктиді корисних копалин чи транспортування океанами крижаних масивів із прісною водою, як це трапляється в окремих країнах. Антарктида для людства набагато більше, ніж природні ресурси. Це — унікальна природна лабораторія, кухня погоди, чутливий індикатор руху планети під променями сонячного тепла. Вона є своєрідним гарантом життя сучасної земної цивілізації. Тож питання про доцільність вивчення Антарктиди, на мою думку, стає дедалі більше недоречним.

— І останнє, на розвиток вашої думки. Є країни, які наполягають на необхідності скористатися багатствами антарктичних надр уже сьогодні. А не може так статися, що коли поклади корисних копалин на інших континентах вичерпаються, під тиском бізнесових інтересів концепція ставлення до Антарктиди в цьому плані може змінитися? Як ви розумієте, для України це практичного значення не матиме, бо будь-що, доставлене звідти, буде для нас золотим…Ми зацікавлені в пошуку альтернативних рішень.

— Відповідний «геологічний» інтерес окремі країни, які розташовані поблизу льодового континенту, справді проявляють. Проте розвивати цю тему мені б не хотілося. Скажу одне. На півстоліття на багатства Антарктиди накладене табу. Чи буде подовжено строк його дії — залежить від антарктичної співдружності. Саме науковці мають переконувати уряди, бізнесові структури в недоцільності й хибності таких споживацьких поглядів. Антарктида може дати знання і технологічні прориви, хотіти від неї більшого — просто небезпечно. Вчені прогнозують, що порушення природного енергетичного балансу на цьому континенті може спричинити нечувані катаклізми в усіх куточках планети. Тож оберігаючи цноту Антарктиди, ми дбаємо про власне виживання. Завжди є вибір…

— Дякую за інтерв’ю. До побачення у Києві!