Справді клінічною смертю можна назвати ситуацію, в якій опинився Яворівський район Львівщини на початку 90-х років...
З липня 2000-го на території зони працює ТзОВ «Віконт-2», яке спеціалізується на виготовленні різноманітних поліетиленових пакетів, а нещодавно із запуском нової черги обладнання почало виготовляти одноразовий посуд. Наступна, третя програма — випуск великих пакетів з ручками. За місяць підприємство випускає продукції на 2 млн. грн., значна частина її розходиться по західних областях України, а близько 60% закуповує Росія. Працюють на виробництві близько ста осіб, переважно місцеві жителі. Цікаво, що підприємство «отримало прописку» в колишніх розвалених телятниках, які не один рік стояли порожніми та обідраними. Викупили їх, відремонтували і створили сучасне виробництво. Згідно з проектом, сюди має бути вкладено 1,1 млн. дол. інвестицій.
А от підприємство «Технодім» побудувало свої величезні виробничі приміщення самостійно. Виготовляють тут будівельні конструкції нового покоління за німецькою та канадською технологіями. З конструкцій складають дерев’яні будиночки-котеджі, які за місяць готові до здачі під ключ. Замовляють такі котеджі переважно іноземці. В Німеччині ці вироби втричі дорожчі. Але перше містечко з 14 престижних будиночків все-таки було збудовано в Україні — в Чопі на Закарпатті для потерпілих від повені.
Випускає «Технодім» і різноманітні металоконструкції. У виробництво вже вкладено 650 тис. дол. США, але це ще не все. Планується збудувати ще два потужних цехи, котельню, сушарню для деревини, їдальню на 300 осіб. Понад 90% працівників підприємства — жителі навколишніх сіл.
Найбільше нових виробництв розташувалося на колишніх виробничих потужностях ДГХП «Сірка» Щоправда, довелося все капітально ремонтувати, але дах над головою все-таки був. Одним з перших прописалося українсько-польське підприємство «Термобуд», яке почало випускати полістирольні плити (раніше їх завозили лише з-за кордону, переважно з Польщі) для комплексного утеплення будинків як зовні, так і всередині. Сума інвестицій у виробництво становить на сьогодні 520 тис. дол. Але вже затверджено проект подальшого розвитку виробництва.
Зацікавились спеціальною економічною зоною «Яворів» і японці, а потім створили українсько-в’єтнамсько-японське підприємство «Явіпарк». Тут із низькосортної місцевої деревини випускатимуть паркет найвищої якості за найсучаснішими технологіями. Поки що працівники підприємства роблять заготовки під паркет, їх із задоволенням купують японці. Сума інвестицій становить 800 тис. дол., вже освоєно понад 50% коштів. Доречно сказати, що 130 мешканців Яворівського району отримали роботу.
А от як оцінює роботу СЕЗ «Яворів» голова Яворівської райдержадміністрації Степан ЛУКАШИК:
— Не раз доводилося чути про те, що території пріоритетного розвитку — це щось надумане, нікому не потрібне, що створюється така зона під когось... Виходячи з дворічного досвіду функціонування СЕЗ «Яворів» можу сказати, що за цей час в її розвиток інвестовано 285 млн. дол. США, щомісяця підприємства виробляють продукції на 30 млн. дол. Причому вся продукція — імпортозамінююча, тобто валюту з України тепер не вивозять, а навпаки — ввозять у вигляді обладнання, сировини, інших компонентів для виробництва. Практично дві третини підприємств СЕЗ працюють на енергозберігаючих технологіях, що дуже важливо сьогодні для нашої держави. На понад 70 підприємствах СЕЗ створено п’ять тисяч нових робочих місць і три тисячі збережено в будівельній індустрії, монтажних організаціях, на транспорті, у сфері обслуговування, яка, до речі, почала останнім часом швидко і якісно розвиватися.
Рівень безробіття в Яворівському районі за цей час скоротився майже на 2% (офіційно він становив 16%). Сподіваємось, що з введенням найближчим часом чотирьох нових підприємств безробіття зменшимо ще на один відсоток. Люди, які працюють в структурі підприємств СЕЗ, мають в 3,5 разу зарплату вищу, ніж працівники традиційних виробництв.
Протягом 11 місяців минулого року до бюджетів усіх рівнів від суб’єктів СЕЗ «Яворів» надійшло понад 35 млн. грн. податків. Тільки до Пенсійного фонду — понад 7 млн. грн. Це — пряма інвестиція для тих людей, які живуть лише за рахунок пенсій. Якщо узагальнити, то сумарно за цей час усім підприємствам СЕЗ надано пільг на 11 млн. грн., а отримано до бюджету 35 млн. грн., щомісячний показник надходжень — 4 млн. На мій погляд, не пізніше як через рік СЕЗ «Яворів» доведе на конкретних цифрах абсолютну доцільність свого існування. Хоча треба було її створювати принаймні ще п’ять років тому.
Спеціальна економічна зона допоможе нам вирішити спочатку основні виробничі, соціальні проблеми, дати людям роботу, а вже потім, маючи можливості і фінансові резерви, взятися за державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», глобальні екологічні проблеми, які стосуються не лише Яворівщини, України, а й інших держав. Наш район розташований у верхів’ї річки Вісла, яка впадає у Балтійське море. Тобто породжені виробництвом сірки проблеми становлять екологічну небезпеку для чималого європейського регіону. Вирішити цю проблему за рахунок тільки бюджетних коштів, ясна річ, неможливо. А от різні джерела фінансування (в тому числі залучення суб’єктів СЕЗ, можливості місцевого бюджету у зв’язку з додатковими надходженнями) вже в недалекому майбутньому дадуть реальний шанс для цього.
— Очевидно, на поверхню випливли якісь додаткові проблеми, які не було враховано при розробці правил функціонування СЕЗ?
— Звичайно, є проблеми, пов’язані з недосконалістю нашого законодавства. Одна з найгостріших, яка відлякує від України інвесторів, — це невизнання сертифікату, виданого на продукцію, устаткування тощо в іншій державі. Живий приклад. На українсько-датське підприємство «Йоха-Україна», яке буде шити жіночий і дитячий одяг (працюватиме 250 жінок), інвестор привіз із Данії обладнання фірми «Бош» — сучасне, сертифіковане. Не може розмитнити його вже понад місяць, і не тому, що затримка за митниками. Потрібно, виявляється, вирішити чимало нікому не потрібних формальностей у Львові, Києві. Інвестор нас просто не розуміє. Якби ця процедура визнання міжнародних сертифікатів була визначена на законодавчому рівні, процес інвестування і створення спільних підприємств значно б прискорився.
Є й інші питання, які повинні вирішуватися на законодавчому рівні, але, гадаю, з прийняттям Земельного кодексу (ці питання ще зовсім недавно в СЕЗ стояли дуже гостро), наступних — Митного і Податкового кодексів багато проблем з порядку денного буде знято.
— Якби на території Яворівщини не було створено спеціальної економічної зони, то що б нині відбувалося в районі? І чи вважаєте ви СЕЗ панацеєю від усіх ваших бід?
— Я б не хотів називати закон про запровадження СЕЗ якоюсь панацеєю. Але це — реальний механізм, який сьогодні працює як в інтересах держави, так і в інтересах Яворівського району, його населення. Якби не було зони, неважко спрогнозувати, що всі наші проблеми ще більше б загострилися, і держава все одно змушена була б їх вирішувати. Можливо, іншими методами, але за рахунок бюджетних коштів. А так ми знайшли альтернативну формулу, близьку до оптимального рішення.
Противники вільних економічних зон закидають нам, що через пільги держава не отримує належних їй прибутків. Давайте подивимося на це з іншого боку. Якби не було створено належних умов для функціонування СЕЗ, сюди б не прийшли інвестори з грішми, не створювалися б нові підприємства, люди б не мали шансів отримати роботу, а держава взагалі нічого б не отримала, жодної копійки. А так ідуть чималі відрахування у бюджет. І вони збільшуватимуться, а не зменшуватимуться…
З часом вільні економічні зони (якщо їм не перекриють «кисень») покажуть, що в них було задекларовано правильно, а в чому — помилилися. Які гроші вкладалися і які прибутки приховувалися. Для України це лише початковий етап. Хоча історія створення вільних економічних зон у різних країнах налічує не один десяток років. І навіть найбільш розвинуті держави не гребують зонами. Так, за статистикою, у США функціонує більше ста вільних економічних зон, у наших сусідів-поляків — 17 зон, а всього у світі їх налічують понад 500. Переважно вони вирішують локальні проблеми, що вимагають швидкого реагування. Але не така вже й далека від нас Німеччина ніколи не мала вільних зон, там економіка структурована і розвивається за чіткими схемами, які охоплюють всі напрями і всі проблеми. У нас же в рідній державі немає структурованої економіки (і невідомо, коли буде), а проблем з минулих часів накопичилося безліч. А тому треба шукати вихід. Не тільки в Києві, а й на місцях.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google