Бережи мене, мій талісман. Роговцева, Лієпа, Вишневський та інші офіційні особи — в гостях у Макса Волошина

Багатьох із Коктебелем позв’язує тонка лінія переживань і асоціацій: Максиміліан Волошин, Дім, Карадаг, море, територія любові та щастя. А недавно до цієї лінії додався й фестиваль мистецтв «Курячий бог». Його символом і назвою став камінчик із виточеним морською водою отвором. Такі талісмани кримчани й називають «курячим богом». Сила талісмана матиме вдвічі більшу чудодійну силу в захисті від пристріту та злих духів, якщо знайти його абсолютно випадково.

Як сказав один із фундаторів «Курячого бога» письменник Віктор Єрофєєв: «Коктебель — місце межі: між степовим і субтропічним кліматом, між культурами різних народів Криму.
А художника завжди хвилює межа. І я подумав, що треба продовжити практику Волошина, котрий запрошував сюди друзів, які обмінювалися своїми художніми ідеями, енергією та їхали збагачені одне одним».

Отже, уявіть... Творчий люд приїжджає до Коктебеля на відпочинок, потрапляє на дивовижну віллу BASSO (абревіатура за іменами членів сім’ї господарів фестивалю, що асоціюється з голосом Сулейманова) і замість лінивого курортного дозвілля починає майструвати, творити, малювати, клеїти, різати, пиляти... Тобто «сценографія» фестивалю створювалася просто на місці його учасниками. І так було всі чотири роки існування «Курячого бога».

Наприклад, художники Мари­на Бєлова й Олексій Політов виліпили інсталяцію «На шампурах мистецтва» — 100 глядацьких місць для імпровізованої літньої естради вілли у вигляді лавок-шашликів. А хтось зробив родовий прапор вілли та її мешканців, хтось розмалював венеціанським пейзажем внутрішню частину її паркану, потомствена жителька Коктебеля художниця Катерина Філімонова написала сімейний портрет хазяїв, а хтось, наприклад, легендарний Олег Кулик, — привіз у Коктебель прямо з Венеціанського бієнале для «горищної виставки» свої дивовижні монгольські фотоработи — і вони живуть тут уже три роки.

У цій постійній експозиції сусідять, оновлюючись, не тільки чудові роботи професіоналів, скажімо, Сергія Цигаля, а й зворушлива, ностальгічна й історично цінна фотовиставка, придумана та зібрана Аллою Басаргіною, — потомствених коктебельців: від друзів дому Макса Волошина та його вдови Марії Степанівни до друзів дому Сулейманових-Басаргиних; дитячі малюнки наймолодшого покоління коктебельців із знаменитих сімей та ін.

З першого дня фестивалю Сулейманов мріяв побудувати в Коктебелі літній театр-альтанку на 630 місць, щоб надати фестивалю відповідного розмаху. Згодом, за його задумом, «Курячий бог» міг би залучити в Коктебель цінителів мистецтва з усього світу і якісно змінити публіку, що приїжджає в селище. Фестиваль би набирав обертів. У Коктебель приїжджало б дедалі більше відомих людей. І це місце поступово ставало б курортом світового масштабу, як, наприклад, Сан-Тропе.

Могутня, гарна людина, чудовий співак, гурман, розумник — Станіслав Сулейманов побудував дивовижний коктебельський будинок за власним проектом у болгарському стилі. Театр побудувати не встиг. У травні 2007 року Станіслава Богдановича не стало... Тому нинішній «Курячий бог» присвячений його пам’яті. На «горищній виставці» з’явився стенд із його фотографіями в житті, у ролях, із гостями «Курячого бога»... і він став повноправним учасником фестивалю, спостерігаючи за всіма нами з численних фотознімків і портрета на пюпітрі, що прикрасив сцену-альтанку, повиту майже спілими гронами винограду...

***

Перший день фестивалю був відданий Аді Роговцевій. На Коктебельській набережній у знаменитому письменницькому будинку Макса Волошина акторка розповідала шанувальникам про свій творчий і життєвий шлях — із сумом і гумором, ліричними та філософськими відступами, читала Ліну Костенко та Марину Цвєтаєву — при свічках, які не гасив ласкавий морський вітер, і стовпотворінні коктебельської публіки.

Після закінчення вечора розкупили майже всі примірники книжки «Мій Костя», привезені на літературно-поетичний вечір.

На другий день — день народження Сулейманова — гості стали збиратися на віллі BASSO на сьому годину вечора. В очікуванні концерту учасники відвідували «горищну виставку» та попивали аперитив — мускат «Карадаг» — із підвалів Коктебельського заводу марочних вин. Його справжнім фонтаном видавав пісяючий вигадливий дерев’яний — чи то карадазький чортик, чи то домовичок вілли BASSO. У цей час за будинком смажилося 90-кілограмове теля, про правильність приготування якого сперечалися спеціалісти та художник-гурман, корінній коктебелець Сергій Цигаль (чоловік покійної Любові Полищук).

Запах віщував запаморочну неформальну частину вечора. О 20.00 гості розсілися «на шампурах мистецтва». Конферувала сама господиня фестивалю Алла Басаргіна, котрій допомагав чотириногий помічник — 11-річний мудрий мопс Пабло, який чинно засідав біля ніг хазяйки і слухав весь концерт, явно по-людському насолоджуючись тим, що відбувалося. Алла Борисівна пом’янула померлих торік — С.Сулейманова, Л.Поліщук і Д.Пригова, — зігравши три прелюдії Олександра Скрябіна.

Віктор Єрофєєв прочитав містичну розповідь про смерть і загробне життя з книжки «Світло Диявола. Географія сенсу життя», яка недавно вийшла в Москві. Тенор Василь Гафнер, котрий представляв на фестивалі Центр оперного співу Галини Вишневської, виконав арію Ленського з опери П.Чайковського «Євгеній Онєгін». Пушкінську тему підхопила Ілзе Лієпа, з почуттями прочитавши монолог Тетяни з останньої глави «Євгенія Онєгіна». Далі сталося диво яви «коктебельського солов’я» (звання, дане на минулому фестивалі) — солістки Большого театру Росії Оксани Лісничої. Вона співала так, що Ада Роговцева, сидячи в першому ряду, невтомно кричала «браво» та голосно аплодувала.

Багато глядачів від цієї сліпучої чистоти та щирості голосу просто пустили побожну сльозу... Після виступу оперної диви до глядачів вийшла Ада Роговцева. Лист Ліки Мізинової зі спектаклю «Насмішкувате моє щастя», монолог Гелени з «Варшавської мелодії», монолог Естер із «Священних чудовиськ», Ахматова, Цвєтаєва, скупа сльоза та відчуття щастя. Логічним переходом до застілля послужив іскрометний виступ культового поета-сатирика Володимира Вишневського, який читав також зі своєї свіжої книжки «Бути знаменитим негарно» і розсмішив усіх до сліз.

Після концерту віддали данину курячому богу у вигляді майже ритуального бенкету: телям, бринзою, овочами, лавашем,
40 літрами марочного вина чотирьох видів, чачею та п’ят­надцятьма літрами знаменитого місцевого коньяку «Коктебель». Тим самим був добре підтриманий той гурманський дух, властивий фестивалю від самого його народження, що є невід’ємною частиною обов’язкової програми «Курячого бога». На все це Володимир Вишневський від­реагував експромтом, звертаючись до Алли Басаргіної: «Давай
с тобой продлим на год — вот ЭТО вот!»

Наступний день був присвячений подорожі культовими коктебельськими місцями. На Чортовому пальці Карадагу Оксана Ліснича в природних декораціях заспівала українську народну пісню, випробувавши чудову акустику цього місця, а Ілзе Лієпа «станцювала» своїми божественними руками, освятивши цей чудесний пейзаж. Далі творча тусовка перемістилася в будинок художниці Мірель Шагінян (дочка автора знаменитої ленініани Маріетти Шагінян, учениця Олександра Дейнеки, мами Сергія Цигаля та свекруха Любові Поліщук), звідти переїхала в абсолютно ультрасучасний світ будинку телеведучого Дмитра Кисельова, піднеслася на Планерну гору, усамітнилася в гірському лісі у вірменському монастирі XIV століття Сурб Хач. Там власноручно смажив шашлики славетним гостям колишній екс-міністр культури Коктебеля, а нині заступник мера міста, романтик-споглядач Олександр Хачко, котрий палко підтримав фестиваль «Курячий бог» організаційно, той, хто влився повноцінним учасником-поетом, задушевним коктебельцем у ряди учасників заходу. Своїми віршами він висловив те, про що думали протягом цих затишних трьох днів новопосвячені коктебельці: «Коктебель — это как героин. Он наркотик крутой, право слово! Принял раз — тянет снова и снова. Ты и он лишь один на один!»…