ARSENALE-2012, смерть Ступки і тріумф Насті Петрик. Головні культурні події року за версією ZN.UA

23 грудня 2012 в 14:16
Рік 2012, що минає запам'ятався модою на німе кіно, перемогою України на дитячому "Євробаченні", київським концертом Мадонни, гучними "музейними" скандалами в Києво-Печерському заповіднику і передчасною кончиною великого Богдана Ступки.
kollazh.jpg
ZN.UA

2012-й - рік як рік. Комічний і трагічний. Безнадійний і з іскрами зваб. Рік, коли урочисто оголосили про можливість звільнення «культурного продукту» від оподаткування. І рік, коли ми трагічно втрачали деяких - кращих з кращих, пише в своїй статті для ZN.UA оглядач Олег Вергеліс.

ZN.UA представляє читачам 12 головних культурних подій року, що минає 2012 року.

1. «Арсенал» і гонка роззброєння. Можливо, головна культурна подія року, що минає, на території «Мистецького Арсеналу» — Перша Київська бієнале сучасного мистецтва ARSENALE-2012. Справжній, а не позірний міжнародний проект зі справжнім, а не купецьким розмахом. 100 світочів світового арт-простору. 30 країн (навіть дуже віддалених від України). 250 дорогих творів, які відносять до «мистецтва» (хоча для декого все це й досі суперечливо).

2. Ступка і порожнеча. Найбільша втрата. Відхід Богдана Ступки в інший світ 22 липня 2012 року — теж «кінець світу». Кінець «світла» високого мистецтва, яке випромінював великий артист і дорога всім нам людина. Відхід таких людей нагадує страшну картину... Коли навальний буревій вириває з корінням — з ґрунту — могутнє, сильне дерево, а згодом на цьому місці утвориться яма. Провалля. Те, яке неможливо нічим (і ніким) заповнити. Бо залишається — порожнеча. Як написав Гоголь, «и то, и это — все уже будет не то». З відходом цієї людини від нас повільно віддаляються також... планка високого смаку, незаперечність його художнього авторитету, золоте начало цієї виняткової творчої особистості.

 3. Ахметов і чистота. З багатьох «сильних світу цього» у 2012-му він виділяється помітною любов’ю до прекрасного, до чистого (мистецтва). Кілька справді достойних культурних ініціатив у нашій країні реалізовано завдяки структурам пана Ахметова. Зокрема найдорожча українська театральна постановка 2012-го — «Летючий голландець» Р.Вагнера на сцені Донецької опери (бюджет 3,5 млн. грн. Що характерно:  великі гроші не зіпсували творчого потенціалу проекту (посилаюся на думку довірених колег-агентів-критиків).

Цього ж року, завдяки підтримці «найбагатшої людини в Україні» (як пишуть ЗМІ), і вітчизняна книжка отримала «запрошення» на великий європейський ринок. Зокрема у Францію, у містечко Коньяк. Як уже повідомлялося, цю шляхетну місію чергового «прорубування вікон» у Європу успішно здійснював у 2012-му письменник Андрій Курков.

4. Пінзель у Луврі. Предмет особливої гордості працівників нашого Міністерства культури — «еміграція» 27-ми безцінних творів Іоганна Георга Пінзеля в Париж. Власне кажучи, це перша ексклюзивна виставка «великого» українського мистецтва — у самісінькому серці «великого мистецтва», тобто в Луврі. Причому підготовка експозиції відбувалася в майже бойових умовах. Не всі шедеври скульптора покірно віддавали власники «на місцях». Зате саме «на місцях» наші майстри й провели дивовижну операцію «відновлення», тобто реставрації, шедеврів. Триватиме ця експозиція в Парижі до кінця лютого 2013-го. Але вже сьогодні можна констатувати успіх і важливість проекту. Понад 200 публікацій у європейських ЗМІ, присвячених виставці. Невичерпний потік охочих побачити в Парижі «українського Мікеланджело», як назвав одного разу скульптора Борис Возницький.

5. «Леопард» на зоні. Черговий успіх у кіносвіті нашого українського «короткого метра». 23-хвилинний фільм 37-річного режисера Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» був удостоєний «Срібного леопарда» у Локарно (Швейцарія) у конкурсі «Леопард майбутнього». Цей фільм — про Чорнобиль. Про зону відчуження між людьми. Сама назва сприймається як натяк на метафору... На ядерні відходи подеколи перетворюються і самі люди, які опинилися в зоні відчуження, у зоні нелюбові... У планах перспективного режисера — фільм «Плем’я» про глухонімих. Є ще задум, пов’язаний із чорнобильською тематикою. Побажаємо успіхів.

6. Музеї «бойової» слави. 2012-й для матері-історії особливо цінний вервечкою резонансних музейних сюжетів. Оскільки «музейна модернізація», задекларована Мінкультом, застопорилася на одному - на жіночому каблучку. Вікторія Ліснича, Влада Прокаєва, Тетяна Миронова, Юлія Литвинець, Марія Задорожна стали фігурантами неабияких медійних скандалів. Поки Києво-Печерська Лавра зализувала дамські рани, Національний художній музей все ще розшукував вкрадене - безцінні полотна художника Миколи Глущенка. І шукав нового керівника для свого художнього царства. До кінця року (напередодні виборів) музейні пристрасті, на щастя, вляглися. В той же час не закрилася ще одна больова рана - на музейному тілі - втрата Бориса Возницького. Великого місіонера, великого хоронителя. І такого ж великого культурного альтруїста.

7. ДОВГі проводи і короткі зустрічі. Їй — 78. Але вона має гарний вигляд. І знімає хороше кіно. Кіра Муратова, наближаючись до 80-річного рубежу, створює черговий авторський шедевр, який одразу виривають з її рук гінці із провідних міжнародних кінофестивалів. Свіжа прем’єра від Муратової — «Вічне повернення. Кастинг» — відбулася на Римському міжнародному кінофестивалі. Трофеїв не було. Але була захоплена міжнародна преса. І буде подальша фестивальна хода цієї картини про випадкову зустріч двох самотностей (з участю А.Демидової, Р.Литвинової, С.Маковецького, В.Лінецького) престижними екранами планети. Київську прем’єру намічено на березень-квітень наступного року.

8. Кіно і гроші. У році, що минає, українському «несеріальному» кіно пощастило несказанно. На його потреби уряд виділив 163 млн. грн. І в маємо, як кажуть, майже шість десятків прем’єрних стрічок — різних жанрів, форматів і художніх напрямів. Тільки хто їх бачив? І де все це найближчим часом покажуть (крім вузькоспеціалізованих клубних заходів)? Як виявилося, у нового українського кіно (активно представленого «коротким метром» і великими амбіціями творців) є значно більша проблема, ніж вічне недофінансування. Широкому глядачеві нове кіно не доступне. Бо 20 провідних телеканалів, які невдовзі остаточно оцифрують і безнадійно вульгаризують, не ставлять цю продукцію у свої сітки — навіть глибоко опівночі, навіть над ранок.

9. Діти і бізнес. Помітний тренд телевізійного 2012-го — успішні ставки продюсерів «на дітей». Хто поставив, той не програв. На «1+1» великий громадський успіх має талант-шоу «Голос. Діти». Діти, звісно, співають краще, ніж дорослі. І діти, звичайно, набагато щиріші і талановитіші, ніж окремі зірки в складі журі.

У той час, коли багато хто навіть на допиті не згадає яскравої української пісні останніх років у телеефірах (Білик, Лорак etc. упевнено перепрофільовані на російський ринок), несподівано потішили... знову ж таки діти. 10-річна дівчинка з Одеської області Настя Петрик вдало виступила в Амстердамі на дитячому «Євробаченні-2012», виконавши свою ж композицію «Небо» (у летких білих шатах і хмарах піротехнічного диму). І принесла Україні перемогу.

10. Поет і трошки більше. Два лірики залишили помітний слід на поетичних скрижалях 2012-го. Один рече гучно, екстатично, навіть нецензурно. З громадянським поривом і мужнім надривом. Це Юрій Винничук зі Львова. Його «сакральний» текст про «вбивство» однієї нехорошої людини масово постив-перепостив увесь демократичний Інтернет, починаючи з кінця 2011-го по 2012-й (включно). Щоправда, до кінця року, що минає, поета нагородили «за прозу».

А ось інший лірик - тиха божа людина. Не лається матом, бо служить дияконом у церкві, а також викладає школярам українську мову та літературу. Петро Мідянка живе в гірському закарпатському селі Широкий Луг. І зводить свої ж Карпати (у своїх же віршах) - до масштабів Всесвіту. Якимось дивом цей учитель-священнослужитель отримав у 2012-му чимало грошей на своє скромне сільське життя, ставши лауреатом Національної Шевченківської премії. І дуже приємно, що в списку таких ось лауреатів є й гідні - божі - люди.

 11. Дорогі Гості. У  1,2 млн. доларів оцінили засоби масової інформації гонорар артистки Мадонни за один київський концерт на стадіоні «Олімпійський». Це було дуже важливе шоу 2012-го на підтримку платівки MDNA. Всесвітній тур Мадонни супроводжували скандали й пересуди. У Києві вона вирізнилася також, показавши все найкраще, що має у своєму поважному віці, — тіло. Шоу співачки для України — історичне. Як уже доводилося казати, Мадонна позбавила український народ «печії» від переїдання російського поп-продукту, звільнила також від комплексу «меншовартості» на предмет того, нібито головні зірки планети в «нашу тьмутаракань» ніколи не доїдуть. Ще й як доїдуть. Якщо заплатять. Свідчення цього — суцільний світовий хіт-парад на київських майданчиках у 2012-му. Брітні Спірс, Дженніфер Лопес, нескінченні прощальні гастролі Scorpions, багато чого іншого.

12. Німий, іще німіший. У 2012-му спалахнула масова епідемія навколо «німого кіно». Успіх фільму «Артист», що здобув «Оскар», став успіхом цілої дреньої кіногалузі ... Мистецтво кіно, немов би втомилося від примх комп'ютера і необхідності ще більших касових зборів, скривило продюсерам і глядачам німу чорно-білу гримасу. І довело (в черговий раз): справа не в технології, а в таланті.

І в Україні німий кінобум виявився помітним трендом 2012-го. У Києві центр імені Довженка успішно «реанімував» німе і найважливіше (з мистецтв). В Одесі на місцевому кінофестивалі з трепетом слухали безмовну величну «Землю» Олександра Довженка. А на кінофестивалі «Молодість» головним сюрпризом програми виявився німий «Шкурник» від вітчизняного виробника 20-х років ХХ століття.

Подробиці читайте в свіжому номері «Дзеркала тижня. Україна» в статті Олега Вергеліса «Є що згадати ...».

Читайте також:

На «Євробаченні-2013» Україну представить Злата Огневич (ВІДЕО)

Оголошено шорт-лист іноземних фільмів, що претендують на «Оскар»

У Лаврі відкрилася виставка лялькових композицій «Українське Різдво»

 

За матеріалами:
Теги Культура
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
USD 26.10
EUR 28.01
Останні новини