Меланж! Біда, до якої принюхалися Україна не робить нічого, щоб убезпечити себе від техногенної катастрофи

Відгриміли вибухи складів із боєприпасами під Мелітополем, відшуміли телевізійні сюжети, тихо закінчує роботу слідча комісія. І вітчизняні державні діячі спокійно зайнялися більш вибухонебезпечною проблемою — президентськими виборами. На цьому тлі стан українських арсеналів здається, звісно, не настільки загрозливим. І тепер літнє сонце разом із солдатами-курцями створює передумови для техногенних катастроф значно більшого масштабу, аніж у Новобогданівці. Власті не намагаються убезпечити сховища високотоксичних хімічних речовин, які перебувають в аварійному стані. Отрута «утилізується» сама — у нашому з вами повітрі.

Повітря другої свіжості

Утилізація ракетного палива була актуальною років сім тому, коли американці профінансували програму знищення ракетних комплексів стратегічного призначення. Особливу проблему при цьому становило спеціальне ракетне паливо гептил, яке по суті є високотоксичною отрутою і практично не розкладається в природі. Гептил, за офіційними даними, ліквідований. Але в Україні зберігся його молодший брат — меланж, у кількості 16 тисяч тонн. Меланж — це високотоксичний окислювач палива для ракет середньої та малої дальності. На складах Міністерства оборони цей окислювач значиться під маркою АК-20К. Він являє собою концентровану азотну кислоту — не менш як 74% складу. Легколетюча сполука червоного чи жовтого кольору. Навіть незначне потрапляння меланжу в атмосферу призводить до серйозних і необоротних наслідків для живого організму. Оскільки його гранично допустима концентрація 0,005 мг/л, усього кілька вдихів випарів меланжу можуть виявитися згубними для організму. Тривале перебування в хмарі меланжу без костюма хімічного захисту — гарантований летальний кінець.

У містах і селах, поблизу яких розташовані склади меланжу, зрозуміло, мало хто здогадується, що токсичні отрути потрапляють в атмосферу та грунт. З людьми не проводять занять із цивільної оборони. Власті взагалі ніяк не досліджують стан здоров’я населення на предмет можливого ураження людей випарами меланжу. Протягом 2001 року на замовлення Міністерства оборони України було проведено офіційну експертизу восьми основних баз зберігання ракетного палива. Її висновок, мабуть, уперше потрапляє у відкриту пресу: «У результаті проведеної роботи визначено наднормативні забруднення на кожному зі складів (відділів) зберігання компонентами ракетного палива. Існуючі на відділах випари компонентів ракетного палива мають концентрацію, що в сотні й тисячі разів перевищує гранично допустимі концентрації для населених місць, тому вони несуть загрозу здоров’ю населенню житлових зон об’єктів і сусідніх населених пунктів, особливо при несприятливих метеорологічних умовах».

Юліївка — невідома хімічна катастрофа
2003 року

29 травня 2003 року в Україні вже сталася серйозна техногенна аварія, пов’язана з витіканням меланжу на невеликій базі зберігання біля села Юліївка Запорізького району Запорізької області. Приблизно о 8.30 жителі села побачили величезну хмару рожево-бурого кольору, котра насувалася на село з боку військової частини А-4320. Було зрозуміло, що сталася якась позаштатна ситуація, але люди не знали що це, і паніки не виникло. Військові тривогу не здійняли. Селяни стали телефонувати в район, і голова Запорізької райради викликав оперативну групу МНС і місцеву санітарно-епідеміологічну станцію. Хмара пройшла над селом, і того дня жителі інших населених пунктів Запоріжжя також спостерігали рожеві хмари. Власті пояснили, що хмара утворилася в ході транспортування меланжу. Скільки меланжу витекло, який розмір витікання в атмосферу, який напрям вітру і чи постраждав хтось — таких даних немає. У пресі немає. Ми намагалися знайти щось у військових архівах — безуспішно. Спеціалісти МНС прибули після того, як хмара вийшла з Юліївки. «Виміри показали, що гранично допустима концентрація небезпечних речовин у грунті й повітрі не перевищує норми. Загрози населенню немає». Так говорить заява прес-служби МНС. Як же це можливо, що викид смертельно небезпечних випарів меланжу в атмосферу стався, причому, судячи з хмари, концентрація випарів була дуже високою, а «загрози для життя немає»?! На відміну від Новобогданівки, снаряди в Юліївці не вибухали, все було тихо, і власті свідомо промовчали про масштаби і можливі наслідки трагедії. Це підтверджують і ряд експертів — сам факт, що випари меланжу утворили помітну хмару, уже вказує на багаторазове перевищення гранично допустимої концентрації. Вітер забрав сліди чиєїсь халатності, а про постраждалих нічого невідомо. Хоч би скільки їх було, всі вони, у разі тяжкого отруєння, проходять лікування за свій рахунок. Слідство не отримало ніякого резонансу, і чиновники не виявляють бажання встановити істинну картину події. Залишається сподіватися, що хоча б виборча кампанія приверне увагу політиків до цього НП і дозволить розібратися в ситуації.

Яку колосальну загрозу для населення являє собою великий викид меланжу, показує НП у сусідній Росії, що стався усього через два дні після подій у Юліївці. На жаль, дуже показово, наскільки компетентнішою була реакція російської влади на аналогічну подію. 1 червня 2003 року на залізничній станції Чулим Новосибірської області було виявлено витікання меланжу з цистерни, котру перевозили російські військові. Відразу після виявлення аварії місцевий російський підрозділ МНС, на відміну від українських колег у такій же ситуації, було піднято по тривозі, і район лиха оточили. Було встановлено, що в грунт на станції потрапило більш як тонна меланжу. Подію не стали приховувати, хоча хмари, подібної до тієї, що здійнялася в Юліївці, в Чулимі не утворилося. Проте, оскільки вітер зі швидкістю 6 м/с дув у бік міста, понад чотирьохсот чоловік, які проживали поблизу станції, негайно відселили і підготували план евакуації людей із 10-кілометрової зони. Очевидно, що російські спеціалісти з більшим побоюванням ставляться до меланжу, аніж відомство Віталія Реви. Може, українці до меланжу принюхалися, і ніяка отрута їм не страшна? Росіяни в Чулимі відразу розпорошили над місцем витікання меланжу водний аерозоль, щоб не допустити поширення отруйних випарів. Потім у найкоротший строк заражений грунт обробили спеціальним хімічним реагентом і вивезли на полігон для заховання особливо небезпечних відходів. Грунт із багатих сільськогосподарських угідь Юліївки ніхто, звісно, знезаражувати і вивозити не збирається. З полів тільки регулярно вивозять врожай — на столи господиням і в Запоріжжі, і в Києві... Смачного!

Кислотність підвищується

Вісім найбільших складів меланжу розташовані на об’єктах Міністерства оборони в безпосередній близькості від населених пунктів. Система зберігання меланжу перебуває в аварійному стані. По-перше, деякі ємності будували ще в 50-х роках, і давно перевищено припустимі строки експлуатації. По-друге, меланж — хімічно активна кислота і згодом роз’їдає будь-який метал. По-третє, для скидання надлишкового тиску в ємностях існує система дренажу. І влітку ємності «парують», а меланж надходить в атмосферу. Очевидці стверджують, що спекотної погоди над складами помітно легкий серпанок. Один із анонімних військових хіміків так описав свої враження від візиту на склад меланжу 2003 року: «На ділянках зберігання компонентів ракетного палива нам доводилося працювати в ПРВ — протигазі ракетних військ. Причина? Різало в очах і дерло в горлі, що було пов’язано з витіканням випарів меланжу. При проведенні робіт на складі в Баловному було зафіксовано перевищення максимально разової гранично допустимої концентрації з діоксидів азоту навіть у зоні зберігання пального».

Важливо зазначити — меланж у взаємодії з деякими пальними речовинами (деревом, травою, соломою) утворює самозаймисті випари. Якщо інтенсивність горіння висока, а поруч знаходиться паливо, вибуху не уникнути. Будемо сподіватися, що для охорони меланжу набирають тільки некурящих.

Список місць зберігання меланжу:

Біла Церква — технічна територія складу знаходиться безпосередньо в межах міста. 1500 тонн меланжу. Резервуари стали до ладу від 20 до 35 років тому.

Радехів — три кілометри від міста Радехів Львівської області. Найближча житлова забудова — за один кілометр. 3400 тонн меланжу. Резервуари встановлено наземно. Вісім із них експлуатуються з 1959 року, двадцять — із 1960—1962. Через обводнення кислотних меланжів їхня агресивність до засобів зберігання зросла, це призводить до поступової наскрізної корозії металу.

Ценжев — за один кілометр від Ценжева Івано-Франківської області і 12 кілометрів від Івано-Франківська. 2300 тонн меланжу. За документами контролю за нормами природного убування, випаровується і випадає на грунт відділу зберігання три-чотири тонни (!) меланжів.

Калинівка — шість кілометрів від станції Калинівка Вінницької області, 300 метрів від станції Сальницька, за два кілометри від села Дорожнє. 1000 тонн меланжу. Через корозію горловин резервуарів і зварювальних швів не забезпечена герметичність зберігання.

Любашівка — чотири кілометри від станції Любашівка Одеської області. 2400 тонн меланжу. Резервуари обладнано дихальними клапанами. Нейтралізація випарів меланжу при «диханні» резервуарів не проводиться.

Баловне — два кілометри від станції Баловне Миколаївської області. Неподалік розташоване село Костянтинівка, трохи на захід протікає Південний Буг, і склад упритул оточений орними землями. 900 тонн меланжів.

Солоне озеро — за півтора кілометра від населеного пункту Солоне озеро Джанкойського району в Криму. За п’ять кілометрів хлюпоче вода Сиваша. 2600 тонн меланжу. Резервуарний парк став до ладу 1964 року.

Шевченкове — на відстані трьох-п’яти кілометрів розташовані села Первомайське, Боровське, Волоська Балаклея, Максимівка, Олександрівка Харківської області. 2500 тонн меланжів. З усіх боків склад оточують орні землі радгоспу «Боровський».

В атмосфері недовіри

Найскладніше і найсекретніше в проблемі зберігання меланжу — дізнатися, яких заходів держава вживає для якнайшвидшої утилізації отруйних окислювачів. На цей момент не зроблено нічого — у бюджеті, звісно, немає грошей. Після вибуху в Новобогданівці цим питанням зайнялися було в апараті віце-прем’єр-міністра Андрія Клюєва, але оскільки Андрія Петровича дуже відволікають літня відпустка, його можлива відставка і виборча кампанія Януковича, інтерес швидко згас. А тим часом не треба спустошувати бюджет на мільйони доларів задля ліквідації меланжу. Для цього потрібна усього лише грамотна і кропітка робота з лобіювання грантів від спеціальних закордонних фондів. Саме таким шляхом пішли Молдова та Грузія. В Молдові Агентство із забезпечення й утримання НАТО — NAMSA, виділило кошти на повну утилізацію більш як 350 тонн меланжу, на базі в Денченях, біля Кишинева. Всю операцію успішно завершили ще 2002 року. Цікаво, що підрядчиком при виконанні робіт виступала українська фірма. Також 2002 року Грузія успішно ліквідувала запаси меланжу на базі в Мерія, для цього були залучені кошти західноєвропейських країн, а сам проект координувала Організація з безпеки та співробітництва в Європі.

Українські власті не вживають хоч якихось серйозних заходів для залучення закордонних фондів до ліквідації запасів меланжу. Хоча і генеральний секретар НАТО Яап де Схеффер, і представники американського держдепартаменту неодноразово висловлювали готовність виділити кошти на боротьбу з небезпечним умістом наших арсеналів. Ряд експертів кажуть, що для повної утилізації баз зберігання ракетного пального може знадобитися сума усього близько 20 млн. дол. Однак один із високопоставлених працівників Міністерства оборони зазначив, що ніякого проекту залучення західних грантів наші власті навіть не розробляли. Хоча всі чиновники погоджуються з тим, що це найреальніше джерело фінансування. Потрібно направити лист від імені міністра оборони у відповідні державні структури та міжнародні організації, провести переговори на рівні Президента України, підготувати точну технічну документацію. Тобто зробити елементарні речі. Можливо, було б доречно хоча б частину самих аварійно небезпечних об’єктів зберігання утилізувати все ж за рахунок України — адже форми розрахунку можуть бути і негрошовими. Висока ймовірність, що це прискорить процес переговорів із іноземними партнерами. Але щоб продумувати всі варіанти, вітчизняна бюрократія має вийти з летаргії і компетентно виконувати службові обов’язки, що, на жаль, навряд чи представляється можливим.

Питання національної безпеки стають актуальними для української влади тільки тоді, коли щось десь вибухає, горить, сходить із рейок. Тоді організовують подвиги, прес-конференції, засідання Ради національної безпеки й оборони, урочисто нагороджують героїв і їхніх начальників. Державні мужі не бажають вирішувати державні питання послідовно, наполегливо — щодня. А саме ж так меланж роз’їдає метал...