Ярослав Жаліло: наростання громадської дезінтеграції досягло максимальних рівнів - Зе!Повіт - dt.ua

Великий стратегічний секрет

26 грудня, 2019, 14:36 Роздрукувати Випуск №50, 27 грудня-10 січня

Яка економічна стратегія потрібна Україні?

© Pixabay

Від кожного перезавантаження влади вітчизняні виборці традиційно очікують дива. 

Парадоксально, але хоча дива закономірно не відбувається, у наступних ітераціях перезавантажень ця ірраціональна віра чомусь лише посилюється. Правила гри при цьому залишаються незмінними. Від новообраної влади вимагають нової Стратегії, яка, на відміну від попередніх стратегій, нарешті відкриє той світлий шлях, в очікуванні якого суспільство методично підносить, а потім скидає мешканців владного Олімпу.

Слідуючи запитам виборців, влада продукує чергові стратегічні скрижалі і на перших етапах навіть чесно намагається їх реалізувати. Коли марність таких намагань стає очевидною, акценти влади зміщуються на стратегічну рутину, й суспільство продовжує рухатися інерційним шляхом — просто до наступного перезавантаження.

Стає зрозумілим, що за невблаганною закономірністю такої політичної циклічності в Україні все ж приховується певний таємний механізм. Цей механізм складає Великий Стратегічний Секрет України, який мав би міститися (а може, й міститься?) у першому з конвертів, які попередники передають (або мали би передавати) своїм наступникам у владних кабінетах. Цей Великий Секрет — неможливість імплементації будь-яких стратегій до українського суспільства у його нинішньому форматі. Привабливі цілі та лозунги, які сприймаються електоратом, приречені на нездійсненність. Тоді як те, що реально треба робити, аби для початку відновити спроможність суспільства до стратегічної діяльності, — надто рутинне та малопривабливе (або, як прийнято говорити, непопулярне), аби створити у виборців враження, що їхні очікування починають справджуватися. Оскільки політичний прагматизм, як правило, бере гору, розрив між амбіційними задекларованими цілями стратегії та необхідною для їх реалізації несформульованою рутиною тактики стає дедалі сильнішим.

Основна причина такої хронічної "стратегічної недостатності" суспільства — перманентна дезінтегрованість інтересів його головних акторів: держави (влади), бізнесу та людини. Використовуючи математичні терміни, можемо констатувати, що кожен з акторів має власну точку локального оптимуму, в якій почувається максимально комфортно, проте ці точки не збігаються між собою. Говорячи мовою економіки, цей незбіг викликаний численними інституційними пастками, які блокують рух від локальної до загальної оптимальності. Імплементація стратегії в таких умовах позбавлена сенсу: адже за визначенням стратегія передбачає консолідованість дій, яка спирається на спільність цінностей і цілей суспільства.

Для держави в умовах неспроможності діяти згідно з консолідованими стратегіями технології політик неминуче починають тяжіти над їхніми смислами. Інститути влади, які з тих чи інших причин виявляються дієвішими, агресивно підпорядковують своїй технологічності менш успішних "колег". В Україні таке лідерство тривалий час успішно ділили Мінфін і Нацбанк. Проте у відриві від інших політик суміщення пріоритетів консолідованості бюджету та мінімізації інфляції наразі дає очевидний збій. Сповідуючи жорстку монетарну політику в рамках інфляційного таргетування, Нацбанк виявився ефективним у досягненні власного локального оптимуму, збивши річну інфляцію до 5% у листопаді 2019-го. Проте результатами стали згортання корпоративного кредитування, скорочення та примітивізація промислового виробництва. Водночас державні запозичення для компенсації послабленої спроможності економіки генерувати податки зіткнулися з підтримуваною Нацбанком високою вартістю гривні, а отже, і гривневих цінних паперів. Це запустило спекулятивну спіраль ревальвації гривні, яка одночасно вдарила по експортерах та посилила витіснення імпортом українських виробників із внутрішнього ринку.

Бізнес призвичаюється працювати в нових економічних реаліях, що їх надто спрощено характеризують як деіндустріалізацію. Насправді йдеться про усталення нової структури, в якій оптимізація прибутковості досягається в рамках вертикально інтегрованих бізнесів, ланцюжки доданої вартості яких завершуються за межами національної економіки, й водночас вимиваються малі та середні виробники — головні платники податків і провайдери зайнятості, що особливо відчутно у регіональному розрізі. Цей процес притаманний не лише промисловості, а й іншим секторам, зокрема, аграрному. Проте й великі експортери опинилися в пастці, яку самі для себе створили: чи не оптимізація ними податків є однією з причин потреби у бюджетних запозиченнях, які запустили у 2019 р. ревальваційну спіраль?

Люди наразі опинились у найбільш виграшному, з політичного погляду, становищі. Завдяки реформам децентралізації відбувається поступове формування колективного інтересу (усвідомлення громади). Проте локальна успішність децентралізації наразі закріплює парцелізацію суспільства, за якої консолідація інтересів зависає на місцевому рівні з відповідними рівнями цінностей і пріоритетів. Подальший рух до консолідації заблоковано примітивністю економічної структури, яка обмежує ресурси спроможності громад, а також можливості реалізації людьми свого трудового потенціалу. Як результат поліпшення умов життя в громаді без поліпшення умов для праці — зростання відпливу людських ресурсів, що блокує подальший розвиток громад.

Такою є реальність, яка зустріне владу в новому році. В умовах дезінтегрованості суспільства деклароване "урядом технократів" намагання застосовувати проєктний підхід, що довів свою успішність у бізнес-середовищі, матиме вельми обмежену ефективність. Це не скасовує важливості успішних точкових проектів, проте слід розуміти, що вони не припинять інерційності розвитку суспільства. Єдиною альтернативою є послідовна відбудова стратегічної спроможності суспільства на основі зміцнення суб'єктності (незалежної дієвості) та згуртованості його головних акторів. Це й мало б визначати політичні пріоритети 2020-го.

Формуванню нової суб'єктності держави сприятиме логічне продовження децентралізації: подальше розширення повноважень і спроможності громад, наділення їх можливостями та вмінням будувати середовище, сприятливе для розвитку. Це має вивести громади з пастки локальності на державницький рівень, зробивши їх не лише точками консолідації суспільства, а й драйверами та співавторами подальших реформ.

Для залучення експертного і громадянського середовища до контролю та стратегування державної політики потрібен розвиток відповідних партисипативних інститутів. Це дасть змогу, по-перше, суттєво поліпшити комунікації щодо державної політики, по-друге, компенсувати наявну подекуди фахову недостатність влади, викликану швидкими політичними змінами. У тому числі є шанс скоригувати монетарну політику, що розблокує перспективи структурних змін.

Якнайшвидшим має бути розкриття потенціалу цифрових трансформацій як підґрунтя для управлінської спроможності влади, оптимізації економіки та розширення комунікацій суспільства. Впровадження цифрових технологій невідривне від подолання цифрової неграмотності.

Імплементація Угоди про асоціацію з ЄС і прискорення впровадження європейських інституційно-правових норм змінить зовнішню суб'єктність України, розширить можливості партнерства та спростить доступ до європейських фінансових ресурсів, входження України до європейських макрорегіональних проєктів і транскордонної співпраці.

На користь нової зовнішньої суб'єктності працюватиме й вироблення Україною власних позицій у відносинах із міжнародними організаціями та щодо глобальних проблем, якими опікуються світові лідери.

Формування нової суб'єктності бізнесу можливе у разі пріоритетності політик підтримки конкуренції, розвитку підприємництва, заохочення малого і середнього бізнесу, інтернаціоналізації (зовнішньоекономічної відкритості) останнього. Корекція монетарної політики має спростити доступ до кредитних ресурсів, що, у свою чергу, зміцнюватиме дієздатність підприємницьких суб'єктів і збільшуватиме їх різноманітність, розмиваючи засилля великих експортоорієнтованих компаній.

Сформувати нову індивідуальну суб'єктність — найскладніше завдання через значну поширеність серед людей патерналістських настроїв. Між тим продуктивними будуть соціальні стратегії, орієнтовані на активних індивідуумів: сприяння індивідуальному та дрібному підприємництву, гнучкості ринку праці, реформування освіти та профпідготовки тощо.

Важливо, що продуктивним буде лише синхронне зміцнення суб'єктності всіх головних акторів, що досягається збалансованістю, послідовністю та професійністю політики. Якщо один з акторів стає дієвішим, він отримує змогу перетягувати на свою користь ресурси суспільства, що лише посилюватиме дезінтегрованість.

Наростання суспільної дезінтегрованості досягло максимальних рівнів, про що свідчать описані вище приклади системних суперечностей. Відтак, хоча подолання "стратегічної недостатності" українського суспільства — завдання довгострокового характеру, кроки у цьому напрямі є першочерговою та обов'язковою умовою дієвості впровадження будь-яких стратегій. І наступний рік має започаткувати процеси відбудови суб'єктності та згуртованості суспільства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво