Україна досі страждає від наслідків тиранії Сталіна і Гітлера – Atlantic Council

На всьому пострадянському просторі 9 травня стало традиційним святом закінчення Другої світової війни. Однак в Україні в цей день часто присутнє відчуття, ніби вона й досі триває.

Про це в статті для Atlantic Council пише Пітер Дікінсон, додаючи, що з моменту здобуття незалежності України в 1991 році історія Другої світової війни стала головним інструментом боротьби за історичну пам'ять українців, маніпуляція якою дозволила б визначити їхнє майбутнє.

Автор додає, що гасла 30-х і 40-х років минулого століття досі мають силу в українському суспільстві. А сучасні політичні і геополітичні аргументи постійно опускаються до аналогів часів Другої світової війни. Найбільш тривожним є той факт, що російська гібридна війна в Криму і Донбасі опирається на кремлівські зусилля зобразити українців нібито сучасними "наступниками" легіону Адольфа Гітлера.

Всі ці нескінченні війни за історичну пам'ять – це лише симптоми значно більшої посттоталітарної травми, яка мучить сучасну Україну, яка в минулому столітті опинилася в епіцентрі найгірших злочинів проти людства як з боку Гітлера, так і з боку Сталіна. І розуміння цієї унікальної тоталітарної спадщини – це ключ до вирішення кризи української ідентичності і досягнення розуміння минулого, яке влаштує всю націю.

Автор нагадує, що після того, як Київ зазнав поразки у війні проти Золотої орди у 13-му столітті, Україні не вдавалося закріпити свою державність. Впродовж сотень років через її територію проходили кордони імперій, які ворогували між собою. Це зробило Україну особливо уразливою до конкуруючих тоталітарних тенденцій, які спричинили хаос у Європі після Першої світової війни. На початку 20-го століття боротьба за контроль над Україною грала головну історичну роль як для нацистів, так і для радянських комуністів, що призвело до катастрофічних наслідків.

Також Україна стала головним полем битви після повалення монархії в Росії, головною мішенню сталінської кривавої машини-убивці, найбільшим завоюванням Гітлера в 1941 році в рамках плану Барбаросса. За період від революції в Росії до 50-х років Україна була найбільш кривавішим місцем на планеті. Вона стала лабораторією терору, яка відібрала життя 15-20 мільйонів українців. В епоху безпрецедентних руйнацій, Україна стала головним місцем, де відбувалися масові вбивства.

"Однак міжнародна спільнота досі закриває очі на її статус головної жертви нацистського і комуністичного тоталітаризму, тому що ми досі не звикли думати про Україну 20-го століття як про окрему націю. Та попри це, реальні результати цього тоталітарного досвіду досі просто в нас перед носом. Сучасний демографічний поділ України – це прямий результат етнічних чисток і масових заслань, які влаштовували Москва і Берлін", - пише Дікінсон, додаючи, що з тих же причин українці підсвідомо недовіряють будь-якій владі.

Це поляризує минуле і робить консенсус неможливим, підштовхуючи українців до крайнощів у політичному спектрі. Найгірше те, що тоталітарна спадщина зробила можливою гібридну війну Росії, створивши родючий ґрунт для емоційних пропагандистських атак Кремля. Російське використання посттоталітарної травми України зробило її пріоритетним питанням національної безпеки для Києва і міжнародною проблемою, яку більше не можна ігнорувати.

На думку автора, щоб загоїти історичні рани, Україна повинна припинити розділяти сталінський і нацистський терор. Натомість їм варто підходити до тоталітарного досвіду у 20-му столітті як одне ціле. Це дуже важливо для того, щоб протистояти негативному сприйняттю України і позиціонувати її як суспільство, яке найбільше у світі постраждало від тоталітаризму. Лише в так, на думку автора, українці з різних куточків країни зможуть дійти згоди і об'єднатися навколо спільного відчуття національної ідентичності.

І цей процес вже почався. Другий рік поспіль українці відзначають капітуляцію Третього рейху 8 травня, називаючи це Днем пам'яті і примирення. На противагу улюбленому військовому пафосу і парадам у Росії, українці почали вшановувати пам'ять жертв війни. Також нове свято визнає перші два роки війни, коли Сталін і Гітлер разом поділили Східну Європу. Радянська і сучасна російська історія заперечує це.

Наступним кроком України, на думку автора, повинно стати розширення цього періоду за межі 1939-1945 років. Вона повинна вшановувати жертв за період з 1917 до 1954 року, що зробить її глобальним хранителем пам'яті про всіх жертв тоталітаризму в 20-му столітті.

Автор радить українському уряду створити план побудови меморіальних комплексів і музеїв, присвячених висвітленню кошмарних злочинів, скоєних нацистами і СРСР на території України і за її межами. Також повинен з'явитися новий національний день пам'яті, який буде присвячений жертвам.

Приміром, його можна було б призначити на 23 серпня. В цей день був підписаний пакт Ріббентропа-Молотова. Це вже міжнародний день пам'яті жертв сталінізму і нацизму. Однак Київ повинен серйозніше підійти до цієї проблеми і добитися центральної ролі. А той факт, що 24 серпня Україна святкує свій День незалежності, додасть історії країни більшої ваги і гіркого відчуття.

Замість того, щоб продовжувати безплідні історичні дебати про найгірші сторінки історії країни, українцям майбутніх поколінь варто вшанувати пам'ять тих, хто загинув, і зосередитися на спільній живій пам'яті. Тоді, на думку автора, в Україні більше не буде місця поділам за етнічним, релігійним, мовним чи іншим принципом. Натомість всі українці зможуть об'єднатися навколо спільного тоталітарного минулого і рішення уникнути повторення таких кошмарів у майбутньому.

Тим часом, видання The Times писало, що парад 9 травня все більше символізує агресію Росії, а не перемогу над Гітлером. Ніякий військовий пафос не перетворить російського президента на мудрого лідера. Національна гордість не може базуватися на виключно на хизуванні військовими ракетами і танками. Вона повинна витікати з хорошого управління, економічних здобутків і поваги до поглядів дисидентів.

Видання Rzeczpospolita писало, що парад в Москві показав, наскільки Росія постраждала від санкцій і дешевої нафти. Москва витратила на нього в чотири рази менше, ніж торік. Раніше експерт Ігор Сутягін в статті на сторінках Newsweek писав, що парад Путіна на 9 травня дає підказки щодо його військової стратегії. На його думку, все вказує на те, що Москва намагається збільшити ефективність малих бойових груп, які вона використовує на війнах в Україні і Сирії. Вчора Путін вибірково привітав сусідні країни з Днем перемоги. Зокрема, у своєму привітанні російський президент поставив Україну в один ряд з невизнаними Абхазією і Південною Осетією.