Нелакована Туреччина - Туризм - dt.ua

"Нелакована" Туреччина

10 листопада, 2017, 16:57 Роздрукувати Випуск №42, 11 листопада-17 листопада

Турецьке Причорномор'я запрошує українців і як туристів, і як ділових партнерів.

Ми були трохи здивовані, коли нам сказали, що у візиті українських журналістів на турецьке узбережжя Чорного моря зацікавлене не тільки Міністерство культури і туризму Туреччини, а й Міністерство економіки. 

Колег, які б глибоко спеціалізувалися на економічних питаннях, у групі нашого прес-туру начебто не було, та й тема ця широка, чого ж особливого хоче сторона, що приймає? Відповідь ми отримали від господарів регіону наприкінці поїздки, у Трабзоні. 

Друге здивування очікувало нас пізніше, вже під час подорожі…

Віч-на-віч із Кримом

До Туреччини більшість візитерів зазвичай намагаються добратися літаком. Але дехто вибирає й інший шлях — морський. Саме такий і запропонували групі українських журналістів. Він повільніший, але дуже приємний, особливо в теплу пору, коли Чорне море рівне й ласкаве, а дорогою тебе супроводжують зграйки грайливих дельфінів. Поромні судна компанії "Укрферрі" сучасні та комфортабельні, тому й думки немає про морську хворобу, а зручності цього способу пересування оцінили власники автомобілів та мотоциклів. Оскільки, скориставшись для перевезення своїх "залізних коней" поромом, вони можуть власним транспортом не тільки об'їздити цікаві місця Туреччини, а й продовжити подорож Грузією. Адже від прикордонного Трабзона до мальовничого Батумі для вмілого водія — якихось годин дві.

А завдяки тому, що у стамбульському порту Хайдарпаша відкрився митно-прикордонний термінал, для українців помітно спростився й прискорився перетин турецького кордону. Окремих слів заслуговує чарівний вид для прибулих уже з самого порту: у вікні каюти нашого порома вдосвіта сяяли золоті бані Айя-Софії, стрункі мінарети Блакитної мечеті та знайомі величні обриси султанського палацу. Точно як у кіно! — вигукнув хтось із нашої групи. 

Далі наш шлях проліг не по відомих турецьких курортах, а по іншому — чорноморському — узбережжі цієї країни. Адже це вже стереотип, що на згадування про Туреччину всі уявляють комфортабельні готелі на березі моря та відпочинок за системою "все включено". А що говорять вам назви таких міст як Амасра, Зонгулдак, Кастамону, Синоп, Самсун, Орду, Амасья, Тіреболу, Гіресун, Різе? Пляжному туристові — майже нічого.

А ця причорноморська, не "полакована" для туристів, швидше — повсякденна, робоча Туреччина вражає іншим — своїми історичними й культурними досягненнями, стародавньою аутентикою й водночас прагненням відповідати викликам часу. На цьому узбережжі народилися й жили філософ Діоген Синопський, батько географії Страбон Амасійський, османські султани, тут воювали амазонки, зводилися зразки чудової архітектури й виростали портові споруди, створювалися кулінарні шедеври, народжувалися міфи й легенди, які увійшли в культурну скарбницю людства. І було щось хвилююче й дивне в тому, що багатьма легендарними стежками цих міст можна було пройти, доторкнувшись (часом у буквальному значенні слова) до унікальних історичних шедеврів, неповторних національних витворів.

Кожне з побачених міст оригінальне, самобутнє, деякі по праву пишаються відомими у світі особистостями, котрі народилися на цій землі і створювали їй легендарну славу. 

Турецьке Причорномор'я розміщується якраз навпроти українського півострова Крим, так би мовити, віч-на-віч через море. Власне, і природа тут напрочуд скидається на кримську. Скажімо, Амасра — чарівне невелике місто-курорт — поєднала в собі багато рис Нового Світу і Судака. Кажуть, коли султан Мехмед II Завойовник уперше побачив ці місця, він запитав у свого духовного наставника: "Мені здається, чи це і є рай?". Момент їхнього захвату навіть увічнений у пам'ятнику прямо на набережній.

Частина Амасри розкинулася на маленькому острові Бозтепе, до якого веде міст, побудований ще за часів Римської імперії. Місто розташувалося всередині мальовничої стародавньої фортеці, спорудженої генуезцями (привіт Судаку!) і перебудованої у часи Османської імперії. Дві найгарніші бухти слугують і місцем пляжного відпочинку туристів, і природними портами для рибалок та яхтсменів. А в наш приїзд бухти й міст облюбували для фотосесій молодята. Вразила ще одна особливість у цьому, як, втім, і в інших містах Туреччини, — і йдеться не про архітектуру, а про… котів. Треба бачити, якими повноправними господарями почуваються вони в місті, — їх безліч, і всі пещені, з царственою ходою, поважно вилежуються на сонці, жоден худий прохач нам на очі не трапився: просто на вулицях виставлені для них харч, вода, з ними радо граються діти… Навіть собак, здається, тут менше.

Ще один близький родич гарних кримських пейзажів, які місцями нагадують ялтинські, — місто Орду. Але воно дасть багато очок наперед усій великій Ялті своєю чистотою, модерністю та й кількістю населення. За переказами, в Орду висаджувалися ще аргонавти, які шукали золоте руно. Тепер тут і на околицях мешкає близько 800 тис. жителів, а влітку майже третину цієї кількості додають туристи. З Ялтою ріднить його ще й фунікулер, — правда, тутешній Телефункен значно сучасніший і функціональніший. З його верхньої точки, розміщеної біля суперсучасного готелю "Редіссон Блу", відкривається абсолютно вражаючий вид на місто й узбережжя. А вже після спуску, внизу в місті, нас здивувала ще одна новація: пішохідний перехід через жваву дорогу тут верхній, обладнаний мостом, але ведуть на цей міст не сходи або пандус, а ескалатор. 

Є ще одна "фішка" Орду, яку активно просуває місцева влада, — що тут найчистіше повітря, як мінімум на цьому узбережжі. Навіть гасло придумали: "Орду — батьківщина кисню". Тож вірите чи не вірите, але краще дихайте на повні груди…

А є ж іще дуже популярний Самсун — один із найбільших чорноморських портів Туреччини та розвинений туристичний і курортний центр, причому не тільки для літнього відпочинку, — адже в його околицях знайдете відмінно обладнані гірськолижні траси. Місто мальовничо поєднує красу морського узбережжя та лісистих скель, модерн широких проспектів і зачарування вузьких старовинних вуличок. Не кажучи вже про те, що це турецька "колиска революції" — визвольного руху Мустафи Кемаля Ататюрка. Саме тут висадився з корабля "Бандирма" десант Ататюрка у 1919 р., щоб почати боротьбу за створення нової незалежної турецької держави замість султанського феодально-клерикального ладу. 

Ну, а місто Синоп взагалі було колись місцем бою у Кримській війні, і Синопська битва в 1853 р. спонукала Велику Британію і Францію виступити в цій війні на боці Туреччини. Зараз, окрім курортного центру, це ще й місце вшанування Діогена, — йому тут встановлені навіть не один, а кілька пам'ятників. Саме в Синопі народився цей давньогрецький філософ-дивак, "громадянин світу", який жив у діжці й ходив зі своїм псом та ліхтарем при світлі дня в пошуках чесної людини… Кажуть (знову ж таки, за легендами), він неодноразово зустрічався й розмовляв із Олександром Македонським, і одного разу, вражений дотепністю та внутрішньою свободою Діогена, Македонський сказав: "Якби я не був Олександром, я був би Діогеном".

А як не захопитися дивним каскадом із 28 (!) водоспадів, що утворюють кришталеве намисто в зелених мереживах гір неподалік Синопа, біля селища Ерфелек! 

Тож нашим співвітчизникам, які тужать за кримськими курортами, не варто дуже засмучуватися: доки ми не повернули півострів, по аналогічні пейзажі та курорти можна приїжджати на Чорноморське узбережжя Туреччини. 

Країна столиць

Ідеться не про стару й нову столиці країни. Їх значно більше. Виявилося, що в Туреччині кожен регіон має свою неповторну родзинку, спираючись або на особливості розташування, або на спеціалізацію. Тому практично в кожній провінції (ілі) є місто — столиця чогось.

У нашій подорожі, здавалося, одна столиця змінює іншу. Наприклад, Самсун — це столиця амазонок. Точніше, їхня батьківщина. Цілий комплекс на набережній присвячений цим легендарним жінкам, а увінчує його величезна статуя діви-войовниці. Щороку наприкінці липня в місті проводиться фестиваль амазонок. 

Сафранболу, як уже можна здогадатися з назви, — столиця шафрану. А ще й рахат-лукуму, — тут вам і розкажуть про нього, і запропонують скуштувати кілька десятків видів, як і місцевої баклави. До речі, це прадавнє самобутнє місто занесене до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: у ньому, а особливо в селі Йорюк, що входить до його складу, найбільше історичних архітектурних цінностей. Маленькі кам'яні будиночки з червоними дахами, то гострими, а то круглими, вузькі бруковані вулички, стародавні мечеті, які майже не пошкоджені століттями і переносять відвідувачів у часи Османської імперії.

Місто Ташкепрю славиться своїм унікальним кам'яним мостом часів Стародавнього Риму, але додає до цього іміджу й звання столиці часнику, — тут цей корисний запашний продукт вирощують понад 5 тис. родин. Так, і пам'ятник часнику тут є. А невелике селище Менген — якщо й не столиця, то, як мінімум, "інкубатор" кухарів: багато відомих кулінарів п'ятизіркових готелів і най-най ресторанів цього регіону звідти родом. 

Маленьке містечко Деврек тримає першість із тростин. Ми навіть припустити не могли, як багато різновидів цієї, чесно кажучи, звичайної палиці-опертя для людини можна придумати й виготовити! Є просто витвори мистецтва — і за вишуканістю різьблення та фігурок на набалдашнику тростини, і за кмітливістю на предмет того, що можна в цю тростину сховати. В одній із майстерень на видному місці — фотографія Ататюрка з тростиною, яку вручає йому тодішній власник майстерні.

Гіресун — столиця фундуку. Хоча росте він у багатьох місцях узбережжя (те ж таки Орду оточене горіховими плантаціями і збирає дуже добрі врожаї), але тут лісовий горіх особливий, і саме в Гіресуні є пам'ятник фундуку, торгові кіоски у формі цієї смачної "кульки", і навіть баня годинникової вежі нагадує, що ви у фундучному краю. Втім, не тільки, — тут ще й столиця черешні, що теж символізує встановлений на приміській трасі монумент. Згідно з легендою, саме звідси соковита смачна ягода поширилася Європою, — її кісточки вивезли в Італію ще стародавні римляни. 

А Тіреболу в провінції Різе давно закріпив за собою звання столиці чаю. Нам було не зовсім зрозуміло, чому вся Туреччина п'є переважно чорний чай, але традиції — це ж така справа… Принаймні вирощеного в Різе чаю повністю вистачає всій країні, для якої це культовий напій. Але не тільки морем і чаєм заманюють сюди туристів, а ще й скелелазінням, каньйонінгом, рафтинг-турами й риболовлею в гірських озерах.

Столицею яблук називають провінцію Амасья. А для історії вона зіграла свою роль як батьківщина відомого географа Страбона, що написав 17-томник "Географія", і як султанська колиска — з початку ХV ст. тут виховувалися й навчалися діти турецьких султанів, багато їх здобували також навички управління державою. Сьогодні це гарне містечко, що тоне в зелені, побудоване на берегах річки біля підніжжя скелі. Через річку перекинуто кілька мальовничих мостів. На одному березі ланцюжком вишикувалися стародавні оттоманські будинки, що мальовничо нависають прямо над водою, на іншому — прогулянковий бульвар і викладена плиткою красива набережна з численними пам'ятниками видатним особистостям Амасьї. До речі, один із пам'ятників — султанові з українським коріннями, онукові Сулеймана й Роксолани — Гюррем Мураду. А за будинками у високій скелі над річкою міститься одна з відомих у краї визначний пам'яток — тут видовбані надгробки понтійських царів.

Нарешті, Трабзон, де нас чекала зустріч із організаторами туру, — історичний центр і другий за величиною порт чорноморського узбережжя країни. Стародавня назва міста — Трапезунд. Під цим ім'ям він відомий у легендах і міфах Греції, та й на старих картах. У місті збереглося безліч пам'яток історії, і дуже часто мандрівники, які підкоряють це узбережжя, воліють завершувати тур відпочинком саме в Трабзоні. Кажуть, у світі мало місць, де так явно відчувається подих часу. 

Ділове рукостискання

Другим здивуванням під час візиту для нас виявилося те, що в самій Туреччині Причорномор'я вважають економічно слабшим регіоном. Як? Такі прекрасні місця, такі працьовиті й доброзичливі люди нас зустрічали, такі незвичайні столиці залишилися в пам'яті, такі самобутні вироби місцевої промисловості, такою смачною здалася нам місцева кухня… Та й що стосується економіки — начебто мало бути все непогано: у регіоні видобувають вугілля, залізну руду, ведеться активна розвідка нафти. На узбережжі розміщені великі чорноморські порти, металургійні підприємства, переробні. 

До того ж, як ми дізналися, навіть мінімальна зарплата в Туреччині підтяглася майже до 1500 лір (а це трохи більше
500 дол. США), а мінімальна пенсія — у межах 1300 лір. Середній заробіток нинішнього року становив близько 1 тис. дол. Для українців — це дуже вражаючі цифри. 

Чому ж слабший регіон?

По-перше, через коротше (як для Туреччини) літо тут не такий тривалий, як на півдні країни, і туристичний сезон. А це один із наріжних каменів, на яких будується місцева економіка. 

— Нам трохи жаль, — ділилися директор Східно-Чорноморського туристичного об'єднання "Турсаб" Суат Гюркок і представник Міністерства культури та туризму Туреччини Алі Айвазоглу, — що наш регіон із його великою кількістю визначних пам'яток та унікальних місць ще порівняно мало знають українські туристи. Тут поки що переважають наші, "домашні" мандрівники й відпочивальники.

І все-таки популярність цього краю серед іноземців зростає, відзначали наші співрозмовники. Людей приваблюють багата історія, особливості національної культури та побуту, унікальні народні ремесла. До речі, не останню роль у цій привабливості відіграють відмінні дороги (ну справді відмінні, навіть порівнювати з нашими не варто), комфортабельні готелі, чудова кухня й гостинність місцевих жителів. Останнім часом активніше став розвиватися медичний і паломницький туризм, і цим напрямам є куди рости.

По-друге, причина цього "економічного мінусу" ще й у тому, що сьогодні Чорноморський регіон — єдиний у Туреччині, де більше половини населення живе в селах. А сільськогосподарська галузь залежить від багатьох факторів, і не завжди керованих. Не можна скидати з рахунків і відсоток міграції, — у цьому регіоні він вищий, ніж в інших. 

Тому місцева влада сподівається, що регіон струсне розширення ділового співробітництва за межами країни. З Україною в Туреччини, втім, і так непогані відносини, але життя не стоїть на місці. І наука теж. Директор агентства з розвитку регіону Мехмет Акіф Ерат підкреслив, що, скажімо, місто Трабзон і прилеглі до нього території можуть становити великий інтерес для подальшого розвитку економічних зв'язків між нашими країнами. У цьому причорноморському районі збирають найбільші врожаї фундуку, ківі, цитрусових, які можуть поповнити український ринок. Тим більше що сусіднє місто Самсун у період збору врожаю з місцевих фруктових плантацій з жовтня по січень має регулярне морське сполучення з українським портом Чорноморськ. І, своєю чергою, їх цікавлять технологічні новації, застосовувані в Україні, — адже у нас теж аграрна складова значна. Та й, взагалі, в наших країн є взаємно конкурентоспроможні товари для ринків одна одної. 

А ще — не полишають турецькі бізнесмени надій на створення перспективних спільних підприємств із українськими партнерами, на розширення інвестицій, взаємовигідну інноваційну співпрацю. Чесно кажучи, вони відкрито нам заявили — напишіть, що ми дуже чекаємо і інвесторів, і цікавих пропозицій. Як бачимо, ці їхні надії підкріпилися недавнім візитом в Україну президента Туреччини Реджепа Ердогана та підписанням спільних документів із українським президентом. Тож попереду — збільшення взаємного товарообігу і перспектива створення зони вільної торгівлі, конкретні точки докладання бізнесових зусиль у близькому майбутньому. 

У перспективи хочеться вірити. Бо й нам є чого повчитися в турецьких підприємців, та й себе цілком можна показати. Тож турецьке Причорномор'я активно запрошує українців і як туристів, і як ділових партнерів.

І ось чомусь здається, що, навіть зійшовши на вищу сходинку у своєму економічному розвитку, чорноморська Туреччина не стане від цього більш глянсовою і прикрашеною "для зовнішнього користування". А залишиться такою ж привабливою своєю природністю. І такою близькою й зрозумілою нам — теж причорноморській країні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво