Інквізиція, індульгенція… Ні, це не про нас, це про Жирону - Туризм - dt.ua

Інквізиція, індульгенція… Ні, це не про нас, це про Жирону

3 жовтня, 2014, 21:35 Роздрукувати Випуск №35, 3 жовтня-10 жовтня

Утім, як її либонь не називають: містом тисячі легенд, тисяч східців і навіть столицею Каталонії.

Міста, як і люди: якесь помічають одразу, а якесь завжди залишається ніби в тіні. Скажімо, в Каталонії, яка дуже хоче і все ніяк не може від'єднатися від Іспанії, беззаперечним лідером в усьому є всім відома Барселона: і красива, і багата, і велика, і від туристів відбою немає. Друге за значенням і кількістю жителів (майже 100 тисяч) місто провінції — Жирона — на перший погляд ні на що не претендує, крім як бути другим. І стоїть не біля самого моря, а за 40 кілометрів від знаменитого курортного узбережжя Коста Брава — хоча вітри, буває, тут дмуть такі свіжі й сильні, що, здається, до хвиль рукою подати. І аеропорт навіть порівняти не можна з гігантським барселонським — зате зручний і приймає рейси також з усього світу та зазвичай значно дешевших авіаліній (приміром, з наших Жулян).

Але не схоже, щоби Жирона страждала на комплекс неповноцінності. Навпаки, непретензійність лише додає їй дивовижного чару — як скромність провінційній красуні, котра знає про свою вроду, але не хизується нею. Можливо, саме те, що впродовж століть увага зосереджувалася таки не на ній, допомогло Жироні найкраще з-поміж каталонських міст зберегти історичну й архітектурну спадщину. Хоча не можна сказати, що та ж таки історія і географія цьому сприяли.

Засноване римлянами ще в 75 році нашої ери на місці ще древнішого поселення місто-фортеця, назване спершу Ґерунда, мало захищати основну дорогу — Віа Августа — на Іберійському півострові, яка вела від Рима аж до Севільї. Резиденція арагонських королів, Жирона внаслідок кровопролитних війн і битв не раз переходила від Франції до Іспанії і навпаки — не випадково її називали містом тисячі облог. 

Утім, як її либонь не називають: містом тисячі легенд, тисяч східців і навіть столицею Каталонії. При цьому, нагадаю, ніхто тут не оскаржує першості Барселони — але з таким, знаєте, прихованим відчуттям зверхності: мовляв, і ми не ликом шиті. Ще б пак: історична частина Жирони на горбистому правому березі річки Оньяр — наче ожила казка. Дивно, але стіни древньої фортеці вціліли до наших днів. Як і міст через річку, вузькі вимощені камінням вулиці й маленькі майдани з візерунками, викладеними з нього ж (саме так — це не бруківка, а різні за розміром округлі камінці, згладжені віками й вичовгані до блиску, що й досі підступно збивають носки й підбори вашого взуття), прямовисні стіни різнокольорових будинків з вигадливими ліхтарями на розі й залізними та дерев'яними дверима з ручками, чи не кожна з яких варта бути експонатом у музеї ковальського мистецтва. 

Власне, все старе місто — це музей під відкритим небом. Середньовічні монастирі, собори, палаци, арабські лазні, вежі, дзвіниці — оточені битими часом мурами й химерним лабіринтом єврейських кварталів. Часто замість вуличок у ньому — східці й вузькі проходи без хідників, які наче ведуть угору, а заводять у тупики. Само собою, сьогодні старі споруди мають інше призначення. До прикладу, монастир ХІІІ століття — одна з перших готичних споруд у Каталонії — став університетом: уявляєте, як легко тут вивчати історію та археологію? У єпископському палаці ХІІ–ХVІ століть — художній музей. Є ще музей історії міста. Проте досить зайти в будь-яку кав'ярню, бар чи ресторанчик, які тут на кожному кроці, — і за келихом чудового каталонського вина (в Іспанії загалом і Каталонії зокрема всі вина смачні — незалежно від ціни) чи горнятком кави можна годинами розглядати і навіть вивчати історію, яка оточує вас зусібіч. 

Перед екскурсією до найбільшої архітектурно-історичної цінності Жирони і найзнаменитішого в Каталонії собору — Кафедрального — справді варто підкріпитися. Адже грандіозна споруда собору стоїть на пагорбі, тож до неї треба підніматися східцями. Східців дев'яносто, і собор наче виростає з них — такого собі гофрованого фундаменту. Кажуть, що спершу їх не було, та маленька площа біля собору в дні релігійних свят і церковних торжеств не могла вмістити всіх парафіян, і тоді довелося замінити її на широкі й просторі сходи. 

Другого такого намоленого місця ще треба пошукати у світі. В давні часи тут було святилище Аполлона, потім — вестготське поховання, згодом — романська усипальниця. А 1312 року почалося будівництво католицького собору, яким каталонські можновладці й архітектори мали всій Європі втерти носа — настільки амбіційним був проект. Він вимагав дуже точних розрахунків, тож зодчі з усієї Каталонії двічі з'їжджалися до Жирони на "виробничі наради". І результат їхньої творчої фантазії та професіоналізму, що втілювався майже сто років, вражає. Поєднання готичного, романського і барокового стилів, технологічне новаторство (готичний неф своїми розмірами поступається лише Собору святого Петра в Римі, який збудований значно пізніше, 1526 року), довершеність форм і досконалість виконання й сьогодні дивують і захоплюють.

Однак туристи, що бували не в одному європейському храмі, не можуть не звернути увагу на особливу суворість собору в Жироні. Його творці наче передбачили один з найлиховісніших періодів в іспанській історії — священну інквізицію. В Іспанії розслідування антирелігійної діяльності, яке фактично було боротьбою з інакомисленням, набуло особливо жорстоких форм — можливо через те, що це був не церковний, а державний орган, який мав благословення папської влади, але був створений і реалізований владою королівською. Інквізиція тут лютувала впродовж двох з половиною століть — з 1478-го аж до 1834 року, а ім'я першого Великого інквізитора Томаса Торквемади залишилося у світовій історії синонімом фанатизму й немилосердності.

Тож сходи до Кафедрального собору, може й не випадково, називають сходами каяття. Існує легенда, згідно з якою на кожному із цих 90 східців треба покаятися в одному зі своїх гріхів. Цікаво, чи знають про це сучасні українські скоробагатьки й можновладці, котрі масово поскуповували престижні вілли й маєтки тут, на іспанському узбережжі Середземного моря, і сюди ж літають розважатися й лікувати пошкоджені на тенісному корті коліна? Певне що ні. Інакше б довелося їм надовго застрягнути на підйомі до жиронського собору, вимолюючи індульгенцію за грішні діяння. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво