Льотчик залишається вдома

У молодого чоловіка, котрий готується незабаром стати батьком, запитали, кому він більше зрадіє — хлопчику чи дівчинці. «Хлопчику. Хочу літак радіокерований...» — була відповідь. Не кваптеся сміятися: у цьому бажанні з ним солідарні серйозні дядьки з великими зірками на погонах. Безпілотні літальні апарати (БЛА, БПЛА, вони ж — безпілотні авіаційні системи, БАС) — останній писк військово-технічної моди. Сьогодні програми створення такої техніки ведуть щонайменше 32 країни, причому «безпілотники» уже служать майже в півсотні армій світу.

Сама по собі ідея залишити льотчика на землі не нова — ще під час в’єтнамської війни американці успішно використовували БЛА для розвідки районів, насичених засобами ППО, і спецоперацій у тилу противника (щоправда, після війни розробки в цій галузі були заморожені). Для вирішення аналогічних завдань Ізраїль застосовував безпілотну техніку в усіх війнах із початку 70-х (він і тепер є одним із головних гравців на ринку безпілотних розвідувальних апаратів). Але визнаним лідером у цій галузі був СРСР. У 1976—1989 роках для потреб Радянської Армії і на експорт самих лише реактивних розвідників Ту-143 було побудовано 950 штук, і цей рекорд тримається досі. Втім, розвал Союзу поставив хрест на цій першості. І тепер уже США вирвалися вперед: диверсифікація загроз після колапсу радянського блоку зумовила потребу мати очі й вуха в будь-якій точці земної кулі, і бажано якнайбільше. Вже наприкінці 1993 року Пентагон оголосив конкурс на розробку безпілотного розвідника. Два місяці по тому з’явився Predator («Хижак») — апарат, який на сьогодні є найбільш масовим безпілотником (або дроном, як їх називають самі американці) у світі. Його конструкція дуже проста, щоб не сказати — примітивна. Планер із пористого картону, графіту та композитних матеріалів і бензиновий моторчик від снігохода Bombardier — загалом півтонни ваги. Схожий цей дрон на пуголовка з крилами, та й льотними характеристиками не виблискує. Але він має дальність польоту до 740 км і може добу баражувати над заданим районом. Крім того, головне в БЛА — його начинка, і тут «хижакові» є чим похвалитися: дві кольорові теле- і одна інфрачервона камери, потужний радіолокатор, комплекси електронної та радіорозвідки, супутникова система навігації та цілевказання, а також канали зв’язку, які дозволяють передавати інформацію в режимі реального часу не лише наземній станції, а й кінцевим споживачам інформації — чи то штабу, чи ударному літаку. Втім, останню функцію Predator із успіхом може виконати й сам. За період після терактів 11 вересня озброєні ракетами «хижаки» щонайменше два десятки разів використовувалися для знищення підозрюваних у тероризмі за межами США. Природно, без відома влади «приймаючої сторони». І хоча правовий бік таких операцій залишається за рамками цієї статті, тут є певна іронія: по суті, терористи гинуть у результаті терактів. Тож не дивно, що цей сюжет полюбився кіношникам. У цій ролі «хижака» можна побачити у фільмі «Сиріана».

Якийсь час «хижаку» доводилося суперничати за симпатії Пентагону з апаратом Global Hawk (глобальний яструб), справжнім гігантом серед нинішніх дронів. Утім, це машина геть іншого класу. Маючи розмах крил 35 м і довжину 13,4 м, вона може в автоматичному польоті долати відстань до 22 тис. км, підніматися на висоту до 20 км і розганятися до швидкості понад 600 км/год. Вона оснащена новітньою апаратурою, включаючи радар із синтезованою апертурою, електронно-оптичну й інфрачервону камери високого розрізнення, причому все це може використовуватися одночасно. Також має супутникову систему GPS для орієнтації в просторі. Ця система дозволяє маневрувати настільки точно, що під час посадки вона «промахується» мимо злітно-посадкової смуги не більш як на півметра. За ціни, що наближається до 40 млн. дол. за штуку, цей літак майже у вісім разів дорожчий за «хижак», але на цьому конкуренція і закінчується. Головним його завданням є стратегічна розвідка — у цій ніші він має замінити дідків U-2, які використовують ще з 60-х років.

«Хижак» і «яструб» — далеко не єдині апарати у збройних силах США. Тільки в Іраку використовують близько десятка типів БЛА — у цілому приблизно 700 машин. Оскільки єдиного відомства, яке розробляло б вимоги до дронів, нема, кожен рід військ замовляє те, що вважає за потрібне. Втім, армія і Корпус морської піхоти віддають перевагу апаратам із досить скромними характеристиками. Вони літають на висоті від кількох сотень метрів до двох кілометрів і запускаються з мобільних установок.

Американці розглядають БПЛА як важливу складову «зброї майбутнього» — Future Combat Systems. FCS — це перспективна бойова система, що включає в себе 18 підсистем, серед яких — надшвидкісні канали передачі даних, які зв’язують між собою всі бойові одиниці на полі бою, а також автоматичні бойові одиниці, зокрема літальні апарати. З одного боку, вони повинні забезпечувати розвідку, обмін даними і цілевказання по всій вертикалі від відділення й вище. З другого боку — на них покладають ударні функції. Деякі проекти передбачають створення одноразових дронів, здатних в автоматичному режимі тривалий час ширяти у пошуках цілі. Такі апарати можна розглядати як подальший розвиток крилатих ракет.

Уже існують експериментальні зразки бойових дронів, призначених як для штурмування наземних цілей, так і боротьби із собі подібними. У найближчі десять років Пентагон планує замінити безпілотними аналогами 30% літаків, призначених для завдавання ударів у глибині території противника.

Аналогічним шляхом розвиваються погляди на роль БПЛА в Ізраїлі та Європі. У Франції, приміром, розглядається проект Felin, що передбачає включення мікродрона до комплекту спорядження одиночного бійця. З другого боку, концерн ЕADS проводить випробування ударно-розвідувального комплексу Barracuda, що має добрі льотні характеристики і потужне для машини такого класу озброєння.

Після тривалого періоду застою безпілотною тематикою знову зацікавилася Росія. І хоча на озброєння тут узяті всього два комплекси тактичної розвідки — «Пчела» і «Типчак», які ведуть свій родовід від радянських розробок, низка конструкторських бюро також проробляє ударну тематику. Зокрема на авіасалоні МАКС-2007 РСК «МіГ» продемонстрував натурний макет безпілотника «Скат», який має низьку радіолокаційну помітність і здатен атакувати як наземні, так і повітряні цілі. Втім, на відміну від західних колег, російські військові ще не готові застосовувати таку техніку. Тут годі казати навіть про відпрацьовану тактику застосування безпілотних розвідників, попри позитивний в цілому досвід їхнього застосування в чеченських війнах. Почасти тут далася взнаки традиційна слабкість бортової електроніки, що залишилася в спадщину від СРСР.

Між тим, в Україні справи ще гірші. Наше Міністерство оборони досі не зуміло виробити критерії, яким мають відповідати БЛА-претенденти на службу у ЗСУ. Поки ж напевне можна сказати, що українська армія має намір купувати тактичні й оперативно-тактичні БАС. Але вибір у цих сегментах дуже великий — починаючи від ізраїльських Hermes-450, які закуповують навіть США, до французьких Sperwer (до речі, їх випускає компанія Sagem, у нас більше відома як виробник мобільних телефонів). Є хороші зразки такої техніки й у Німеччині (один із них — Aladin — устиг показати себе в Афганістані). Є що запропонувати Британії, яка має намір використати апарати Phoenix для гарантування безпеки під час Олім­пійсь­ких ігор у Лондоні. Як видно, Мін­оборони відмовилося від вітчизняних зразків такої техніки. Хоча, приміром, Чугуївський авіаремонтний завод розробляє сімейство БЛА «Стрепет» — на остаточне доопрацювання проекту йому потрібно кілька мільйонів доларів і кілька років. Але БЛА потрібні вже сьогодні, та й купити готовий продукт легше. Поки наше оборонне відомство готується до проведення відкритого тендеру. Та от халепа: технічне завдання на безпілотник для української армії досі не готове.