Врятувалися. Три історії українських біженців - Соціум - dt.ua

Врятувалися. Три історії українських біженців

27 червня, 2014, 18:30 Роздрукувати Випуск №23, 27 червня-4 липня

Вони намагаються пристосуватися до нових умов існування і паралельно встигають допомагати іншим біженцям. Адже їхня "хата" вже не перший місяць майорить червоною цяткою на мапі світу.

"Київ не гумовий!" — ці слова часто нині чують переселенці з Криму й Cходу України в стінах одного з координаційних центрів допомоги. Але вимушені мігранти вже звикли. Вже призвичаїлись і громадські активісти Олександра Дворецька, Юлія Красильнікова, Руслан Чумак (останнє прізвище змінено. — Ред.), які покинули свої домівки і переїхали до столиці, щоб уникнути ризику бути затриманими або потрапити в полон. Вони намагаються пристосуватися до нових умов існування і паралельно встигають допомагати іншим біженцям. Адже їхня "хата" вже не перший місяць майорить червоною цяткою на мапі світу.

"Нет оранжевому перевороту"

Олександра Дворецька, активістка Кримського правозахисного центру "Дія", займалася наданням безплатної допомоги жителям Криму. Організовувала акції на підтримку Євромайдану в Ялті, Алушті, Джанкої, Керчі й Сімферополі. Їздила в Київ під час зимових революційних подій. Дівчина розповідає, що після ухвалення антидемократичних січневих законів у активістів півдня почалися проблеми: "Почали розклеювати про нас листівки — мовляв, ми зрадники Криму. Зазначали й наші адреси, казали, що на наших руках кров. До середини лютого наші обличчя показували у відеороликах у громадському транспорті. "Фільми" називались "Нет оранжевому перевороту". Фото з Майдану перемішували з фото з Сирії, щоб було страшніше, виставляли нас головними винуватцями. На цю рекламу витрачали бюджетні кошти. Мені було дуже смішно: виходило, що я сама спонсорую свою антирекламу". 

Руслан Чумак, колишній студент Кримського гуманітарного університету в Ялті, збирав молодь для проєвропейських і проукраїнських мітингів. Востаннє на таке дійство зібралося близько ста людей, але невдовзі їх обступили люди з російськими прапорами, які в подальшому слугували їм зброєю. Агресивні антимайданівці того дня сильно побили активістів і розтрощили декілька камер журналістів іноземних ЗМІ. 

Юлія Красильнікова — родом з Луганська, член громадської організації "Поступ". Згадуючи початок протистояння на сході, активістка стверджує, що спочатку в місцевих таки було певне несприйняття нової влади в Києві, але ж такі активні сепаратистські дії були б неможливі без координаторів "згори".

Згадуючи перші дні Луганського майдану, Юлія розповідає, що там збиралося багато нетверезих "роззяв з насінням і пивом": "Уся територія була всіяна порожніми пляшками й лушпинням. У найближчій аптеці постійні оголошення, що масок і шприців немає. Тобто коли вже вони облаштували наметове містечко, з'явилися неодмінніатрибути — шприци. Дівчата з кіоску "Живе пиво" казали, що раніше такого ажіотажу в них ніколи не було". 

Ми виїхали

За часів Майдану небезпеку у Криму та на Сході відчували лише проукраїнські активісти. Ситуація стала по-справжньому "гарячою" тільки після того, як Росія анексувала Крим, а на Сході згуртувались (не без допомоги ззовні) бандитські угрупування, які разом з само проголошенням ЛНР та ДНР почали використовувати зброю до всіх "непогоджених"."Згодом ставало небезпечно вже навіть не як активісту, а як мешканцеві Луганська. Стало просто страшно ходити по вулицях. Ми два тижні ховалися по якихось будинках. Останнім часом почали поширювати списки "фашистів-бандерівців" в Інтернеті з адресами, телефонами й особистими даними. Я виїхала. Зі своїми однодумцями в Києві хочу допомагати людям переїжджати з гарячих точок України", — розповідає Юлія Красильнікова. 

Вона покинула Луганськ 13 травня, одразу після "референдуму". Вдома з батьками залишився маленький син, якого вона хоче забрати, щойно налагодить життя в Києві. 

Олександра Дворецька розповідає про акції, які організовувала у березні в Криму. Тоді, на передодні 200-річчя з дня народження Шевченка, їй зателефонували й сказали, що двох активістів тамтешнього Євромайдану заарештували. Дівчина кинулася шукати. У райвідділі повідомили: їх передали партії "Руська єдність". Активісти пробули в полоні 12 днів, їх катували. До журналістів, які знімали коментар Олександри стосовно заручників, приїжджали сепаратисти, погрожували, запевняли, що вона працює за американські гроші. Наступного дня "дружинники" приїхали до університету, з'ясовували дані всіх, з ким вона навчалася. Зрештою, дівчина зрозуміла, що доведеться кудись виїхати. "Мене ображає, що на жодного працівника СБУ в Криму не відкрито провадження щодо державної зради. Вони ж не тільки зрадили себе, а й здали безліч інформації з закритим рівнем доступу", — обурюється кримська активістка. 

Руслан перевівся разом з іще 120 кримськими студентами до Київського університету імені Тараса Шевченка, отримав місце в гуртожитку й стипендію. Ще 1 квітня він приїжджав у столицю на розвідку. Потім повернувся додому, де місцева самооборона дала йому тиждень, щоб виїхав. Хлопець давав багато інтерв'ю стосовно своєї проукраїнської позиції. Через це потрапив з друзями до "чорних списків", і тепер їм небезпечно повертатись у Крим. Вони навіть не можуть відвідати батьків. 

Життя в столиці

Переїхавши, ніхто з активістів не покинув громадських справ. Кожен продовжує допомагати людям, які хочуть переїхати і не мають змоги знайти житло тощо. 

"Ми працюємо як юридична приймальня. Центр розташований в офісі уповноваженого з прав людини. Його працівники надають нам інституційну підтримку. Спочатку ми допомагали лише кримчанам, але згодом почали опікуватися й біженцями зі сходу. "Крим SOS" і "Восток SOS" переадресовують нам запитання, пов'язані з наданням юридичної допомоги. Працюємо переважно з онлайн-зверненнями. Перша група запитань була пов'язана з громадянством. Друга — з місцем навчанням, ЗНО. Також ми опікуємося політв'язнями. Зокрема трьома нашими друзями, затриманими в Криму, серед яких Олег Сєнцов, Олексій Кольченко і Геннадій Афанасьєв", — розповідає О.Дворецька. 

Не Києвом єдиним

За даними уповноваженого з прав людини Валерії Лутковської, станом на перше травня 2014 року кількість осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території, становила 
10 959. А ще у квітні держава налічувала трохи більше 4 тис. таких біженців. "Статистичні ж дані щодо кількості осіб, які переселяються з Донецької та Луганської областей відсутні. Питання щодо необхідності вжиття заходів для забезпечення дотримання прав осіб, які переїхали з указаних областей, також було порушено", — запевняє В.Лутковська. 

Більш того, кількість переселенців збільшується кожного тижня. Так за твердженням Управління ООН у справах біженців загальна кількість вимушених переселенців в Україні становить близько 48 тисяч, це враховуючи усі області. ОБСЄ теж вказує на те, що потік біженців є великим. 

За словами Ю.Красильнікової, серед основних міст, куди переїжджають люди з Луганська й Донецька, — Київ, Дніпропетровськ і Львів. "Львів — тому що це центр підтримки проукраїнського населення. Київ — столиця. Але це надто дороге місто для людей, які втратили майже все. У Дніпропетровську легше влаштуватися, ніж у Києві, дешевше жити, і він є найближчим до Луганська великим спокійним містом", — каже Юлія. 

Житло і соціальні питання

"Дуже великі проблеми у кримчан із житлом. Ми очікуємо другу хвилю переселенців, зокрема студентів, які закінчують цей рік навчання і збираються переводитися в українські ВНЗ. Думаю, що ця хвиля буде вдвічі більша. До того ж більшість кримчан отримала лише тимчасове житло, а що робити далі — невідомо", — розповідає Р.Чумак. 

Багато активістів знайшли притулок у друзів і не потребують соціального житла. Проте це не вирішує проблеми, бо всі надані пансіонати й квартири волонтерів є тимчасовим прихистком. 

Заступник директора Департаменту соціальної політики КМДА Світлана Назаренко зазначає, що на сьогодні можливості з залучення додаткових приміщень, придатних для комфортного й компактного поселення людей, які прибули до Києва на тимчасове проживання, вичерпано, тому з помешканням виручають волонтери інших областей. Київ таки не гумовий. В українських кризових умовах неспроможність влади забезпечити людей усім необхідним зрозуміти можливо. Проте й залишати людей напризволяще у санаторіях під Києвом є не тільки цинічним, але й неефективним з точку зору використання ресурсів. Чим швидше люди зможуть безпечно відчувати себе на новому місці, тим швидше вони почнуть інтегруватись у нове середовище, приносячи свій вклад у розвиток суспільства. Це у теорії. На практиці все дещо складніше. Однак суті проблеми це не міняє. 

Водночас jмбудсмен спільно з ГО "Центр "Соціальна Дія", ініціативами "Євромайдан SOS" та "Крим SOS" запропонували створити Ресурсний центр, який опікувався б вирішенням гуманітарних і правових потреб громадян України, що проживають на тимчасово окупованих та небезпечних територіях, а також вимушених переселенців. Завдяки цій ініціативі було надано приміщення для групи активістів з Криму. Проте це лише локальна дія, яка не вирішує проблеми докорінно. 

Театр абсурду

"Мені неприємно дивитися, коли по Луганську висять прапори іншої держави, коли мені кажуть, що жовто-блакитний прапор — це символ фашистів, і України ніколи існувало. Але, дивлячись на ситуацію, мені здається, що було б непогано, якби в місті трохи проіснувала "ЛНР". Щоб пересічні громадяни просто подивилися, до чого вони довели цю ситуацію, і зрозуміли, що вони не потрібні Росії, що їх ніколи ніхто не візьме, і вони "нікого не годують". Вони навіть себе прогодувати не можуть. Просто щоб люди усвідомили: неможливо відокремитися від країни і сказати, що "ми самі тут будемо виживати", садитимемо цибульку, і все буде нормально. Без води і без електрики — теж чудово будемо жити? Це абсурд", — ділиться думками Ю.Красильнікова. 

За словами ж О.Дворецької не можна порівнювати події в Криму з акціями на Майдані. Адже, по-перше, на півострові між епіцентрами протистоянь часто було по три і більше годин на машині. По-друге, з перших днів у Криму були озброєні люди. Якщо в Києві активісти знали, що можуть спокійно написати в Інтернеті про потребу в ліках, якихось речах, то в Криму небезпечно було навіть сказати, куди саме все це привезти. 

Руслан Чумак вірить, що його рідний півострів повернеться в Україну. Як і всі, він не знає, коли саме. Просто впевнений, що це станеться. Розповідає, що в Ялті вже з'явилося чимало графіті "Крим — це Україна". Активізувалося багато незадоволених бабусь — цінами, підвищенням вартості комунальних послуг. Чимало людей уже зрозуміли, що відбулося... 

Хлопець згадує історію з ялтинським водієм таксі. Він підвозив його на вокзал, коли Руслан залишав свою малу батьківщину. Водій був з тих, хто голосував за Росію, але тепер розпачливо сказав: "Пробачте нас, молоді, за те, що ми зробили. Ми не подумали і зробили погано. Погано для нас, а найголовніше — для вас. Пробачте". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво