Успішні люди — успішна країна? - Соціум - dt.ua

Успішні люди — успішна країна?

25 березня, 2016, 20:03 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Успішність — одна з найбільш бажаних і проголошуваних цінностей у будь-якому суспільстві. Успішним завжди вважається той, кого інші прагнуть брати за взірець, щоб досягти того ж, що й він, — чи так само навчатися; чи купити такий самий одеколон; чи так само хвацько, не зважаючи на правила, кермувати машиною. А от критерії, за якими суспільство оцінює успішність, не тільки різні в різних країнах, а й залежать від конкретних історичних, культурних та економічних умов, у яких перебуває суспільство на певний момент.

 

Успішність — одна з найбільш бажаних і проголошуваних цінностей у будь-якому суспільстві. Успішним завжди вважається той, кого інші прагнуть брати за взірець, щоб досягти того ж, що й він, — чи так само навчатися; чи купити такий самий одеколон; чи так само хвацько, не зважаючи на правила, кермувати машиною. 

А от критерії, за якими суспільство оцінює успішність, не тільки різні в різних країнах, а й залежать від конкретних історичних, культурних та економічних умов, у яких перебуває суспільство на певний момент. На кожному етапі ці поняття корегуються. Нові тренди створюють нові приклади для наслідування. Суспільство формує уявлення про успішність. Своєю чергою люди, яких вважають успішними, впливають на суспільство. 

В українському суспільстві за роки незалежності критерії успішності змінювалися вже не раз. Зазвичай успішними в нас вважалися люди заможні й наділені владою. Але Революція Гідності, схоже, додала в поняття успішності в Україні новий чинник —  можливість зайняти чітку громадянську позицію і самому визначити свою роль у суспільстві. За умови готовності людини до самопожертви. Причому не так самим життям, як життєвими силами й особистим часом, які вона віддає для служіння цьому суспільству. 

У різних рейтингах успішних людей з'явилися волонтери й громадські активісти. Тобто ті, хто хоче бути корисним суспільству. Їхня успішність часто не має нічого спільного з особистим щастям або ж із матеріальною забезпеченістю, що часом викликає здивування. Наприклад, з коментарів до рейтингу топ-100 успішних жінок: "Тетяна Ричкова... Вдовою стала, на нерві всю війну, сина бачить рідко, вся в роботі, в чому успішність? Шкода її по-людськи... Дивне розуміння успішності..." 

Плутанина виникає ще й тому, що вірні своїй справі волонтери у звичному розумінні слова не впливові. Дещицю впливовості вони мають лише в тому разі, якщо погоджуються дотримуватися усталених у системі правил гри. Леся Литвинова: "Що мається на увазі під успішністю? Я не зрозуміла. Ні, я, звичайно, цілком успішна дошка оголошень. Але це не зовсім те, чого я прагнула. На мою думку, соціальний успіх — це можливість змінювати щось системно. Не точково. Впливати на системотворчі процеси. Можливо, не цієї секунди. Та все ж таки". 

Хай там як, а чіткого поняття, що таке успішна людина чи успішна нація, в українців досі немає. Воно формується стихійно й ситуативно, найчастіше за допомогою ЗМІ. Але є відчуття, що, зокрема, й з розмитими в суспільстві критеріями успішності пов'язані і падіння загального рівня професіоналізму в усіх сферах життя, і багаторічна відсутність виразної національної ідеї, і, як наслідок, жалюгідна ситуація, в якій ми перебуваємо. Чи справді зараз до традиційних моделей успішності "людина—гроші", "людина—влада" і  "людина—телевізор" додалася ще одна — "людина—суспільство"? І якщо це не ілюзія, то чи не скороминуща ця нова модель? 

Щоб перевірити свої здогади, ми звернулися до експертів у різних сферах, поставивши їм два запитання. 

1. Як змінювалися критерії соціальної успішності в незалежній Україні? 

2. Які вони сьогодні й чому, на ваш погляд? 

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології

1. Є загальнолюдські критерії, пов'язані з досягненнями людей і їхніми моральними й духовними якостями. Але в конкретних умовах ці критерії наповнюються певним своєрідним змістом. Якщо взяти початок становлення України як незалежної держави, то зберігалися ще радянські уявлення про соціальний успіх. Вони були пов'язані з високим рівнем освіти, достатньою матеріальною забезпеченістю, гідними умовами життя. Але передусім — зі здатністю самореалізуватися в конкретних умовах, що пов'язана переважно із професійною сферою, бо ідеологічна для більшості людей була або закрита, або ж на неї дивилися з побоюванням. Так чи інакше, саме професіоналізм визначав успішність. І він залежав від тривалої підготовки й високого рівня освіти. Невипадково серед найбільш престижних професій тоді були вчений, педагог (передусім викладач вишу).

Коли люди у масі своїй стали біднішими, відчули нестабільність і невизначеність, суспільство почало принципово змінюватися. Змінилися й критерії, що було пов'язано з початком формування цінностей. Якщо в розвинених західних суспільствах основні цінності — це самореалізація, відкритість, пошук нового, допомога іншим (тобто так звані постматеріалістичні цінності), то українці на перший план ставили безпеку й кар'єру (владу). Кар'єру в тих сферах, які можуть дати максимум матеріального успіху й безпеки. Наприклад, у політиці, банківській сфері, юриспруденції. Це основна зміна в критеріях успіху на сьогодні.

2. Події останніх двох років додали ще один чинник, на жаль, поки що погано вивчений, але здатний дати якийсь новий імпульс і вплинути на зміну основних цінностей. Це волонтерство і здатність самому визначати свою роль у суспільстві. Волонтерам люди довіряють, а отже, вважають їх успішними. Нинішнім політикам не довіряють і вважають їх успішними виключно в забезпеченні власного добробуту. Можливо, з'являться нові мотиви, якщо волонтерський рух, як це в нас буває, просто не зникне, вичерпавши себе.

А телекартинка, як завжди, спотворює, бо пропагує взірці успішних людей, успіх яких більшості не зрозумілий. Наприклад, експерти, які невідь про що говорять, і т.ін. Телебачення все-таки має більше показувати взірці успіху, зокрема у професії. І таким чином повернути ту нормальну шкалу, коли освіта і професіоналізм стають єдиними критеріями успіху.

Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор

1. Успішність ХХ століття вперше дістала два виміри. Якщо до цього героєм був тільки той, хто вчинив щось героїчне у фізичному просторі, то тепер ним став також і той, хто робить це в інформаційному або віртуальному просторах. Звідси нові типи героїв — актори, режисери, поп-співаки. Однак зберігається вихідний принцип: герой — це той, про кого говорять. Але в першому випадку про нього говорили завдяки його подвигу, а тепер "говоріння" стало окремим процесом, здатним підняти людину й поза подвигом у традиційному розумінні.

Нині успішність дістала ще один вимір — грошовий. Зовнішнім проявом цього стала можливість витрачати. Золота молодь, мажори — це ті, хто нестримно витрачає, причому зароблене не ними.

Разом із західним фінансовим героєм до нас прийшов і його антипод — лузер. Наслідком усієї цієї моделі стало розмивання колишніх критеріїв успішності. Радянський тип успішності був вбудований у радянську ієрархію, де фінансова складова була наслідком, а не причиною. Академік, як успішний типаж, мав гроші, бо був академіком, а не навпаки — тому що гроші робили його успішним. Радянська успішність — це масові успішні професії: учений, лікар, письменник, актор, режисер. Через різні професії успішність була так само різноманітною.

2. Нинішня успішність, маючи єдиний еквівалент — гроші, більш системна. При цьому вона відкидає всі інші параметри — освіту, професію, місце роботи. Усе це має значення, тільки коли до цього приєднані гроші.

Таку "струнку" систему вибудувано з допомогою ЗМІ. Саме ЗМІ перевернули уявлення про успішність тільки до фінансового полюса. Завдяки ЗМІ ми знаємо всіх олігархів поіменно. Але не знаємо успішних учених, письменників, професорів так, як це було в радянський час, коли ЗМІ орієнтувалися на інші типи успішності.

Кризова ситуація, якою стала АТО, змістила увагу ЗМІ на нові типажі. Звідси знову стався тимчасовий "збій" попередньої моделі успішності. Постали військові герої, яких до цього не було. З'явилися волонтери. Але сьогодні і тих і тих витісняють за межі цього кола.

Нинішня успішність, як і в радянський час, великою мірою залежить від місця в державній ієрархії. Волонтери й військові тимчасово потрапили туди, а міністри й депутати живуть там майже вічно. Саме їхні слова тиражують усі ЗМІ

Олег Покальчук, соціальний психолог

1. Успішність для людини завжди співвідноситься з тим, що про неї думає оточення, бо це — соціальна категорія. Для пострадянської людини марнославство дуже важливе. У її системі координат ніщо з бажаного й набутого не може бути остаточним, якщо цьому смертельно не позаздрили інші.

На початку української державності формальним критерієм було здобуття нової статусності, депутатство, участь у якихось нових процесах державного будівництва. Те, що обіцяло казково швидкий розвиток і обдаровування можливостями близьких. Були й якісь матеріальні маркери — марка машини, годинника, телефона, інший гламурний дріб'язок. Зсув цієї, загалом-то стабільної, шкали відбувся в зону менших ризиків (бо зрозуміли, що в труні кишень немає) і більшого цинізму (бо людина, яка краде, але ділиться й не нахабніє, являла і являє собою острівець матеріальної і соціальної стабільності для сім'ї, челяді, лакиз та іншої двірні). Стало менше публічності. Вона — для політичних терпил, яких завжди закривають першими. Формальні аксесуари успіху розуміють тепер лише втаємничені. За кадром залишається той факт, що успішна людина змушена платити величезну ціну за підтримання цих понтів, і не тільки матеріальну. Це пастка для психопатів. У них завжди залишається резервна, така совкова фантазія — втекти за кордон, де, власне, й зосереджені їхні реальні гроші і те, що до них додається. Хоча для відплати або правосуддя кордонів уже давно немає.

2. Живий і не у в'язниці — от і молодець.

Сергій Курбатов, кандидат філософських наук, старший науковий працівник Інституту вищої освіти НАПН України

1. Думаю, критерії соціальної успішності залежать від рівня потреб, які дозволяє реалізовувати економічна й соціальна ситуація. Пам'ятаєте знамениту піраміду Маслоу? В основі цієї піраміди — фізіологічні потреби й потреба безпеки, а на вершині — потреби самореалізації. Одразу після здобуття Україною незалежності у зв'язку з важкою соціально-економічною ситуацією значна частина населення опинилася в ситуації виживання. Звідси культ еміграції і масовий відплив мізків. З іншого боку, роздержавлення власності й можливості для заняття підприємницькою діяльністю зробили наявність власного ефективного бізнесу критерієм соціальної успішності. Відсутність адекватного правового регулювання нових економічних відносин призвела до того, що серед "героїв" 90-х виявилися організовані злочинні угруповання, і намітилася тенденція до їх героїзації у громадській думці.

На зламі тисячоліть в Україні починається активне зростання ВВП. За період з 2000 по 2008 рік цей показник збільшився з 31 до 180 млрд доларів. Відповідно, організована злочинність відійшла в тінь, а державна служба й робота в силових структурах почали сприйматися як престижні. Також підвищився престиж роботи в бюджетних організаціях, наприклад у системі освіти.

Початок другого десятиліття ХХІ століття характеризується стагнацією в економічній сфері, з одного боку, і непомірними апетитами "кровосісів" від бюджету — з іншого. Відтак знову зросла цінність еміграції й нонконформізму.

Я вважаю, що, попри соціально-економічні флуктуації, основні критерії успішності зберігають певну стабільність. Здоров'я і можливість займатися улюбленою роботою, щаслива родина, повага з боку колег і стабільний соціальний статус можуть розглядатися як такі.

2. Євромайдан, названий Френсісом Фукуямою однією з головних політичних подій ХХІ століття, радикально змінив ситуацію в українському суспільстві і стимулював активний розвиток його громадянського сегмента. Захисник, який зі зброєю в руках обстоює суверенітет нашої країни; волонтер, який підтримує армію і вимушених переселенців; інтелектуал, який іде на держслужбу заради реалізації стратегічних реформ, — ось нові герої нашого часу. Відповідно, критеріями успішності стала причетність до масштабних реформ та обстоювання національного суверенітету, залучення в боротьбу з корупцією та іншими негативними явищами, діяльний захист національних інтересів. Водночас погіршення економічних показників і зниження доходів населення спонукають частину українців, особливо представників молодого покоління, до еміграції та успішної самореалізації за межами нашої країни. Загальнонаціональне очікування запровадження безвізового режиму з країнами ЄС наочно ілюструє цю тезу.

Ірина Бекешкіна, директор Фонду "Демократичні ініціативи"

1. Говорячи про життєвий успіх, треба розділяти соціальний та особистий. Особистий — це відповідність результатів поставленим цілям. Наприклад, жінка вважає, що мета її життя — створити хорошу сім'ю. Живе тихо, непомітно, виховує дітей, господарює, і для неї це — життєвий успіх. А інші, дивлячись на неї, можуть думати: "Господи, ну яка вона сіра мишка! Що в неї за життя?" Точки зору — зовсім різні.

Що стосується соціального успіху — це також відповідність результатів діяльності поставленим цілям. Хоча це не завжди однозначно з погляду особистої. Ну, наприклад, можна поставити й досягти мети створити успішний аналітичний центр. А, скажімо, ще є мета написати хорошу книжку. І це ніяк не дається. Виходить такий роздрай — з одного боку, начебто ж успішність, а з іншого — зовсім не успішність.

Що ж до того, як змінювалися критерії успішності, то тут проста закономірність. У злиденному суспільстві дуже великого значення надається матеріальним чинникам, матеріальному успіху. Якщо згадати 1990-ті, то ти міг бути яким завгодно високочолим професором, але якщо тобі рік не платять зарплату, однозначно ти не успішний — ні у власних очах, ні в очах оточення. Успішний той, хто добряче накрав і їздить на гарній машині.

Але в міру того, як суспільство цивілізується, воно ділиться й на різні фрагменти в розумінні успішності. Що людина бідніша, то для неї все одно важливіші матеріальні чинники.

Свого часу Київський міжнародний інститут соціології брав участь у міжнародному дослідженні щастя. Це, звичайно, не зовсім успіх. Є різні методи оцінювання прямого впливу на відчуття щастя матеріальних чинників. У Європі матеріальні чинники впливають на відчуття щастя. Але до певного рівня, на якому вже немає такої прямої залежності. Коли людина забезпечена і може задовольняти свої потреби не тільки в примітивному способі життя, а й у якомусь комфорті (наприклад мати машину, поїхати відпочити), то вже не стає ще щасливішою, коли багатшає. Я не можу це підтвердити, але, як на мене, що люди забезпеченіші, то більше в розумінні успіху спрацьовують інші чинники, окрім матеріальних.

2. У різних сегментах суспільства по-різному. Успішність у бізнесі — це багатство. Там не можна бути успішним, не заробляючи достатньо грошей. Успішність у науці — там немає багатства. Ця успішність відома у вузькому колі.

Перший чинник успішності справді матеріальний. Другий — популярність. Фактор телевізора. Як я туди потраплю? Якщо людини немає в телевізорі, то в громадській думці успішною вона бути не може, навіть якщо при цьому робить щось хороше й корисне.

За ці два роки, звичайно, щось змінилося. Хоча б те, що до рейтингів успішності потрапляють волонтери, чого раніше не було.

Андрій Єрмолаєв, директор Інституту стратегічних досліджень "Нова Україна"

1.Я б розпочав з головного, після чого можна говорити про критерії успішності. Українці не є підприємницькою нацією. Тому те, із чим ми маємо справу зараз, це завершення пострадянського українського національного проекту, який був, відбувся і вичерпав свій потенціал. Це був гібридний національний проект, де поєднувалися традиції, підвалини й залишки норм радянської цивілізації. Ну й, звісно, пробивалися паростки нового — активної економічної діяльності, пов'язаної з новим інститутом приватної власності.

Але однією з важливих характеристик цього пострадянського українського національного проекту було сприйняття самореалізації і права на статус. Тут тривалий час працювала інерція радянської системи соціальних відносин, де успіх був пов'язаний з правом на роль, на позицію в суспільстві. Напевно, тут позначалася ієрархічність станової радянської системи, де кожна сходинка була результатом якоїсь еволюції. І, грубо кажучи, соціальний успіх у пострадянській Україні донедавна був пов'язаний з певною заслугою за зроблене, за позицію, за посаду. Можливо, тому в нас тривалий час кар'єру робили ті, хто йшов командами, у нас панувало кумівство, підтримка. Політична й економічна кар'єра сприймалася не за обсягом можливостей фінансових, матеріальних або
статусних, а, швидше, за біографією. Пам'ятаєте, у радянський час найважливішим критерієм того, чи має право людина на заслугу, на якусь важливу соціальну позицію, була трудова біографія? Саме в такому гіпертрофованому вигляді в українському пострадянському проекті напрацювався принцип: головне — "біографія". Людина мала пройти певний шлях, якусь ініціацію. Тому багато з тих, хто досягав швидкого успіху (чи то в бізнесі, чи то політичній кар'єрі), сприймалися як вискочки. В економіці — нувориші, у політиці — парашутисти (чимало виникло таких епітетів).

Другий важливий момент у широкому значенні соціального кар'єризму минулого — це ієрархічність самої системи відносин: старший—молодший, патріархи—молоді. Напевно, це теж було пов'язане з інерцією і традицією радянської системи соціального зростання і соціальної кар'єри.

2. А от зараз ситуація справді змінюється якісно. Перекодовується поведінка. Найважливішим чинником успіху й визнання успіху є рольова характеристика. Тобто, щоб здобути визнання, важливо правильно зіграти ту роль, яка саме зараз у суспільстві є визнаною. Наприклад, у нас виник ліцензований патріотизм. Велику роль відіграє політична й соціальна маскарадність. На перше місце вийшли іміджеві й зовнішні характеристики: мова, поведінка, манера. У соціальній кар'єрі найважливішу роль почала відігравати певна театральна подія, коли правильно зіграна роль забезпечує вам визнання. І тому такі швидкі, динамічні зміни відбуваються з критеріями визначення нових героїв — героїв війни чи політиків. Тобто протягом лічених місяців людина здобуває визнання й те, що називають соціальною легітимністю, тільки тому, що правильно зіграла. Я не називатиму прізвищ. Ви можете навести їх самі.

Причому, що найцікавіше, на відміну від сприйняття кар'єри, успіху й визнання в пострадянському проекті, тут узагалі не має значення біографія. Саме тому ми маємо справу з феноменом фейкових біографій. Насправді люди, визнаючи, поважаючи і навіть підкоряючись новим успішним (чи то в бізнесі, чи то в політиці), мало цікавляться тепер історією цих людей. Біографія відійшла на другий план. На перший план вийшла легенда, пов'язана з тією роллю, яку людина почала грати в нинішніх театралізованих політичних подіях.

З одного боку, багатьом полегшало. Тому що тепер у кар'єрі найважливішим є знання сюжету й можливість зіграти ту роль, яка забезпечує тобі потрібну позицію. Але, з іншого, у сфері суспільного життя в широкому сенсі — дедалі більше віртуальності. Багато наших успішних людей сьогодні насправді, швидше, ніки в Інтернеті, ніж реальні особистості. Тому, на жаль, найважливішою характеристикою нинішніх суспільних відносин стосовно нових авторитетів є дво-і навіть триликість. Тобто людина може роздвоюватися, розтроюватися, граючи роль успішного патріотичного політика з відповідним тематичним набором. Зачинив двері, і він — радикально інший. Зазвичай це перетворюється на патологію. У нашому випадку патологія вже стала колективною.

Тож учіть нові ролі, і ви досягнете успіху значно швидше, ніж це було ще кілька років тому.

Елла Лібанова, директор Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М.Птухи

1.Значною мірою критерії успішності були успадковані ще від УРСР. Тоді це були посада й освіта. Успішними вважалися люди, що зробили кар'єру в таких галузях, як освіта, наука, медицина.

Через якийсь, досить короткий час, коли впала економіка і, найголовніше, рівень життя, на перше місце вийшли заробітки. І не мало жодного значення — легальні вони чи кримінальні.

Підняттю статусу напів- і кримінальних структур сприяли також ЗМІ, насамперед кіно, література. Демонструвати своє кримінальне минуле, помилки перестало бути соромно. Це навіть почало вітатися в суспільстві. Це був другий етап.

Третій етап — коли відвертою належністю до криміналітету перестали хизуватися, а почали приховувати.

На четвертому — з'явилося розуміння того, що влада — це бізнес. І головним критерієм успішності стала належність до влади, оскільки вона була інструментом отримання доходу. Зараз навіть неважливо, скільки в тебе грошей, а важливо, яку посаду ти обіймаєш в ієрархії влади — чиновницька впливовість. Сьогодні це все ще триває.

2. Громадянське суспільство у нас стало досить потужним, розвиненим і впливовим. Але зараз вийшло так, що є критерії успішності для патріотично налаштованих, для яких їхня українськість багато важить. І тут, звісно, на перший план виходять волонтери, діячі громадянського суспільства, поети й ін. І є основна частина суспільства, для якої дуже мало що змінилося.

Вплив телекартинки був сильний на другому етапі. Не можу сказати, що бачу його на четвертому. Насправді ЗМІ, передусім телебачення, мали б підтримувати тих, хто обстоює інтереси України, якщо говорити пафосно. Я цього не бачу. Той чи інший канал час від часу обливає брудом тих чи тих діячів громадянського суспільства. І відбувається це, як на мене, тому, що канали в нас приватизовані. Вони обстоюють насамперед інтереси своїх власників і все, що із цим пов'язане.

Що стосується падіння професіоналізму. Населення загалом перестала цікавити якість отриманих знань. Незалежно від якості своїх знань, підготовки і т.д. можна посісти гарне місце й стати успішною людиною (в розумінні більшості населення), пролізши в якісь структури, здебільшого у виконавчій владі. Але диплом потрібен усім. Думаю, із цим і пов'язане падіння якості освіти. На першому етапі професійні якості були важливі.

У перспективі, гадаю, підвищуватиметься роль бізнесу. І там, напевно, буде важливий не стільки сам диплом, скільки професійні знання й навички. Хочеться думати, що бізнес стане більш цивілізованим і буде менше орієнтуватися на зрощування з чиновницьким апаратом. Тоді й настане той самий п'ятий етап, якого ми чекаємо. А якщо ж ні — нічого доброго я не бачу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво