Тренди в заголовках і заголовки в трендах, або Навіщо їздити на річну зустріч Ініціативи Фонду Клінтона - Соціум - dt.ua

Тренди в заголовках і заголовки в трендах, або Навіщо їздити на річну зустріч Ініціативи Фонду Клінтона

9 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 9 жовтня-16 жовтня

Де найкраще відчути ритм сучасного світу? Де щороку генеруються заголовки останнього тижня вересня та створюються тренди до кінця року? Де потрібно бути, щоб почути тих, кого весь світ хоче побачити?

 

Де найкраще відчути ритм сучасного світу? Де щороку генеруються заголовки останнього тижня вересня та створюються тренди до кінця року? Де потрібно бути, щоб почути тих, кого весь світ хоче побачити?

Цього тижня вартість ночі в найдешевшому готелі Нью-Йорка порівнянна з річним доходом середнього жителя Малаві. Кількість машин у центрі Манхеттена змагається з Бомбеєм. Шанси зустріти селебріті на вулиці або в ресторані практично дорівнюють шансам підхопити малярію в африканському поселенні. Це тиждень подій навколо Генасамблеї ООН, низки сателітних зустрічей і Глобальної Ініціативи фонду Клінтона, яка вже стала традицією.

Так відбувається вже понад 10 років. Відтоді як 42-й президент Америки Білл Клінтон зібрав разом керівників найкрупніших компаній, учених, зірок, молодих геніїв, борців зі СНІДом, представників найбільших і найменших громадських організацій і фондів, жертв насильства та політичних дисидентів в одному місці, щоб обговорити основні проблеми, з якими зіштовхнулася планета Земля за останнє десятиліття. Результатом першої зустрічі стала низка зобов'язань, які найбільші корпорації взяли на себе перед обличчям людей, які представляють ці проблеми. 

Нині зустріч Глобальної Ініціативи фонду Клінтона — це інтелектуальний інкубатор рішень і місце, де прийнято казати незручну правду.

"Ніколи не плутайте заголовки із трендами" 

Президент Клінтон відкриває першу сесію. "Ви звідки?" — цікавиться лисуватий джентльмен ліворуч. Відповідаю йому, він хитає головою: "Ми недостатньо знаємо про вашу країну". Я намагаюся помістити розповідь про Україну та події останніх двох років у відведені мені етикетом секунди, він спантеличено хитає головою у відповідь: "А я от живу в Сан-Дієго, а працюю біля Сан-Франциско". Я відповідаю щось про прекрасний вибір місця проживання та ремствую на те, що так далеко до роботи. Він киває, погоджуючись: "Щодня витрачаю 40 хвилин на своєму літаку". Через мить він випаровується, поступившись своїм місцем черниці з Катманду. Вона усміхається найдобрішою з усмішок і завмирає в очікуванні промови Клінтона. 

Уже через 30 хвилин президент України розповідає про ситуацію в країні, російську агресію та про те, що за рік удалося створити найдужчу армію у світі. Трохи нервує, спілкуючись із Клінтоном на очах у найвпливовіших людей, тому перебільшує все: і проблеми, і досягнення, і очікування. 

Через якийсь час на сцені з'являється Білл Гейтс. Зобов'язання Microsoft — IT-освіта та Інтернет у найбільш віддалені школи планети. Зобов'язання особисто Білла Гейтса — вакцина від СНІДу та нуль нових випадків малярії в Африці. Малярія — улюблена тема Гейтса. На один із заходів він приніс із собою трилітрову банку з комарами, і випустив їх у залі: "Я хочу, щоб ви почувалися так, як почувається мати трьох дітей в Африці". Цього разу ніяких спецефектів, він захоплено розповідає про тонкощі та складнощі розробки вакцин і скаржиться на те, що 300 млн доларів вистачає лише на одне випробування. 20 років тому, коли я була студентом у Штатах, то не змогла відповісти на запитання, хто найбагатша людина в Америці. Якби зараз мене запитали, на чому ця людина заробила свої мільярди, я б із упевненістю сказала, що його гроші прийшли з фармацевтичного бізнесу.

Поки я перетравлюю снек, який Hershey розробила для харчування дітей у Гані, і виступ Білла Гейтса, на сцену виходить чарівний професор зі Стенфорда: "Ви знаєте, я завжди кажу своїм студентам, що краще рішення, яке вони можуть прийняти в житті, — це правильно вибрати батьків". Усі сміються, а я нарешті помічаю, що вже котру хвилину вивчаю ще одну пару гарних туфель на сцені. Допоки я розглядаю туфлі та їхню власницю, хлопець поруч розбирає її промову на цитати. Я знаю про СНІД все, але не очікувала, що Шарліз Терон знає про це не менше, ніж я. Через п'ять хвилин після закінчення виступу я не можу згадати, у яких туфлях вона була, але, здається, пам'ятаю кожне слово з її промови. 

На маленькій сесії, де кожний перетворюється на учасника обговорень, я виявляю Мохаммеда Юнуса, який одержав Нобелівську премію за створення Grameen Bank і розробив концепцію мікрокредитів. Він малює інший світ, переконуючи всіх, що наші фантазії — не мрії, а саме фантазії — матеріальні. "Запам'ятайте: за межами логіки розпочинається уява! Спочатку фантасти придумують, що польоти в космос можливі, а потім науковий світ це здійснює. У нас є наукова фантастика, нам настав час винайти світ соціальної фантастики, — переконано каже Юнус. — У світі понад 200 мільйонів чоловік шукає роботу, але це не той світ, до якого ми маємо прагнути. Ми повинні закінчувати школу не з резюме, а з бізнес-планом, і тоді через 50 років двоє людей говоритимуть про те, що були часи, коли існувало безробіття. Але ні той, ні інший не зможе зрозуміти, що це таке. Люди не працювали? Чому? А що вони робили?". Жінка поруч зі мною скептично усміхається: "Він фантазер". Дивлюся на її бейдж — голова правління найкрупнішої компанії, реаліст.

Челсі Клінтон модерує дискусію з Урсулою Бернс (CEO Xerox), річна зарплата якої щось близько 13 млн доларів. У рейтингу Forbes найвпливовіших жінок світу 2014 року вона займає 22-ге місце. Обидві жінки і є втілення американської мрії: адекватна дитина політика та успішна афроамериканська жінка на керівній позиції компанії, що входить у топ-500. "Люди перестали копіювати, бууу, — іронічно розпочинає Урсула, — але це не привід помирати, це привід змінюватися. Ми пішли в консалтинг, інновації, у це важко повірити, але ми навіть наймаємо для цього білих чоловіків". Аудиторія сміється та аплодує від душі. Тема гендерної рівності — старий новий тренд цього року. 

Акторка з "Мільйонера з нетрів" розмірковує про універсальний доступ жінок і дівчаток до освіти. Подруга Малали, дівчинка років 16 зі шрамами від кулі, які вона одержала, коли їхала в школу разом з Малалою, каже про те, що ходитиме в школу, навіть якщо це — питання життя та смерті. Вона має право на освіту, попри те, що їй не пощастило народитися чоловіком. "Інвестуючи всі ресурси в освіту дівчаток, ми не можемо забувати про освіту хлопчиків. У світі є країни, де кількість жінок, які одержали освіту, вища, ніж чоловіків. Чоловіки просто не виживають із жінками, над освітою яких ви стільки трудилися. У цих країнах найвищий рівень розлучень".

Джессіка Біл каже про те, що жінки в Америці дуже мало знають про своє репродуктивне здоров'я: "Коли я вирішила стати матір'ю, я уявити собі не могла, що сучасна жінка має зробити стільки кроків, маніпуляцій і мати доступ до такої кількості інформації, щоб народити дитину". Поки вона каже, я гуглю це гарне обличчя, відкриваючи для себе факт, що батьком тієї самої дитини, яку вона знала, як зробити, і не знала як народити, став сам Джастін Тімберлейк. Чоловік праворуч від неї каже, що Америка відстала в цьому питанні від Африки. Їхній проект побудований на тому, щоб жінка в найвіддаленішому селі з простим базовим телефоном могла завантажити додаток, який розповідатиме їй про її симптоми та на кожному етапі вагітності відправляти нагадування про необхідність аналізів та оглядів. Джессіка сміється у відповідь: "Нам потрібна ця система в Америці. Дуже. Ми відстали від світу..."

На сцену виходить чарівний афроамериканець у джинсах, краватці, кольоровій жилетці та піджаку. "Я і голова правління GAP — єдині люди у всьому залі в джинсах. Він їх виробляє, у нього немає варіантів". Дивлюся в програму, і розумію, що стенд-ап комік — астрофізик і дослідник космосу Ніл Деграсс Тайсон (Neil deGrasse Tyson). Ми чекаємо спеціального гостя, тому він пропонує поки що станцювати на сцені й ніби між іншим повідомляє: щойно закінчилася прес-конференція NASA. На Марсі є вода! Можливо. "О, хелло, Пеппере!" На сцену виходить робот Пеппер і веде цілком осмислену бесіду на тему останніх подій у світі. Наостанок вони обіймаються, і його місце займає Річард Бренсон. 

Як завжди трохи відвернений Бренсон, який думає про своє, виходить на сцену з одним бажанням: відпочити від дзвінків і власних думок. Астрофізик засипає його запитаннями про космос, перескакує на запитання про океан, змінюючи теми з бізнес-проектів на соціальні ініціативи. "Річарде, невже ти думаєш, що польоти в космос можуть бути комерційно успішними?" Бренсон знизує плечима й повертає питання в зал: скільки з вас хотіли б полетіти в космос? "Чоловік у синьому піджаці, що з вами не так??? Ви й ось та леді в білому платті не хочете в космос?!! У вас клаустрофобія? Розумієш, свого часу польоти на літаку були доступні одиницям, це була розкіш. Можливо, я не доживу до цього дня, але одного разу польоти в космос і перельоти з міста в місто на планеті Земля через космос будуть доступні всім. Уяви собі, відстань між полюсами можна буде подолати лише за 40 хвилин!". Ця ідея подобається всім, навіть джентльмену, який утомився щоранку витрачати 40 хвилин на дорогу до роботи. Це вже четверта зустріч із Бренсоном у моєму житті, і вперше він цікавіше за свої книжки. Ну добре, може, так само цікавий, як його книжки.

Тренди важливіші за заголовки

В Америці, одній з найрозвиненіших країн світу, гостро стоїть проблема бідності. Бідність породжує високий рівень інфекцій, які передаються статевим шляхом. Про це я слухаю на секції, де обговорюють, як правильно розмовляти з молоддю про секс. Мені на таку секцію просто фізично необхідно. Говорити про секс регулярно — частина моєї роботи, а я вже три дні замість сексу обговорюю польоти в космос, освіту дівчаток і важливість квот на кількість жінок у керуючих органах топ-500 компаній світу. Мені потрібно послухати про секс, і тут є така секція. Слухаючи виступ директора UNFPA, мені здається, що вона проходить кастинг на роль директора великої ООНівської структури в голлівудському фільмі, але насправді вона просто виступає. Її промова схожа на мініатюру драматичної акторки, і я відправила б до неї на практику кілька місцевих зірок. Її розмірковування на тему СНІДу надихають, спантеличують, засмучують, штовхають до дії. Після неї харизматичний пастор протестантської церкви розповідає про те, як вони розповідають про секс і СНІД в їхній церкві. Він читає свої тези з айпеду, він каже, що Господь — це ВІН, а може, ВОНА, і що настав час говорити про важливі речі там, де вам довіряють, а не в спеціально відведених місцях.

На наступному пленарному засіданні дівчина з Афганістану презентує свій проект по центру кодування для жінок. В Афганістані жінка не може працювати далеко від дому, тому вона створила можливість дистанційної роботи для сотень афганських жінок, навчивши їх комп'ютерній грамотності. Тепер співробітниці їхнього центру пишуть коди та програми для Китаю й Індії, і, можливо, одного разу вони навіть зможуть переконати афганських чоловіків заплатити за таку роботу афганським жінкам. Модератор хитає головою на знак солідарності з усіма афганськими жінками: "Як вам все це вдається, у вас же війна?". Так, справді, як? — повторюю подумки його запитання. Дівчина поправляє хустку на голові й поблажливо усміхається модератору: "Афганістан — велика країна, і війна йде вже багато років в одній з її частин. Це не привід зупинитися в розвитку або нічого не робити тому, що частина країни воює. Давайте ми краще поговоримо про те, що нам удалося зробити в країні за ті роки, поки тривала війна. Я пам'ятаю, як дитиною ми залишили наше місто. Повернувшись туди через п'ять років, ми знайшли його в руїнах. Сьогодні, через багато років, це місто повернулося до життя. Ми не можемо концентруватися на війні, ми маємо зосередитися на розвитку". Половина тих, хто аплодує в залі, робить це цілком осмислено, і я — одна з них.

Через кілька годин я нарешті виходжу на свіже повітря. Повз біжать китайські туристи, і я потрапляю в їхні діджитал-спогади; арабська дівчинка по Скайпу показує своїй подрузі Нью-Йорк, і я махаю в камеру рукою; поліцейський фотографується з японською парою, і я майже акробатично вистрибую з кадру; американська бабуся водить пальцем по карті, і я зупиняюся, щоб їй допомогти. Я думаю про те, що іноді просто необхідно виїхати за межі своєї країни, щоб все це почути та зробити, щоб відкрити в літаку міжнародні газети; розповісти сусідам про те, що ти — з України, і де це на карті, і чим ми примітні, і чому нас показують у всіх новинах; щоб поговорити з жінкою, яка піддалася насильству з боку військових десь у Сомалі; щоб почути про військові дії в Сирії; щоб ще раз осмислити наслідки громадянської війни в Югославії, і щоб нарешті зрозуміти, що світ тобі нічого не винен, і що сила нації — в її людях. 

Час на новому годиннику дає сигнал, що настав час повертатися додому, щоб створювати тренди, які одного разу стануть заголовками у світовій пресі.

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво