Стадія Ікара - Соціум - dt.ua

Стадія Ікара

19 вересня, 2014, 19:40 Роздрукувати Випуск №33, 19 вересня-26 вересня

Україна зараз у стані цього істеричного постмодерного реготу, зворотного боку жаху, оскільки вперше впритул нинішнє покоління зіштовхується зі справжньою гекатомбою, на яку чомусь не розраховувало. Привели її туди, звісно, зрадники.

 

А там десь на позиції, 

Без зброї, без муніції, 

У полі босі й голі 

Вмирають козаки. 

Олександр Олесь, 1919 

Масовий відчай від військової поразки і ганебного Мінського миру не має жодного стосунку до об'єктивної реальності, яка викликала до життя ці події. Людина влаштована з незапам'ятних часів таким чином, що сприймає реальність виключно в межах давньогрецької "ойкумени", тобто видимого по горизонту світу, поза яким нічого важливого взагалі не існує. 

Масовий відчай зовсім не означає відчаю мас. Просто гормональний маятник молодих душею повернувся у протилежний бік після небувалого сплеску Євромайдану, і його герої розгублено дивляться на "поганців", котрі оговталися від тимчасового переляку і квапляться на вибори з нагородними бочками варення та ящиками печива. Однак це та молода, романтична й тому активна частина справді громадянського суспільства, на якій танцює червона точка лазерного прицілу російської пропаганди, посилюючи природний трагізм і цинічно юзаючи хештег "усе пропало". 

Вони шукають зрадників і знаходять. Це, взагалі-то, й не важко. 

Людей, згідно з давньогрецькою легендою, колись створили титани. Але єдине, чим вони наділили людей сповна, то це своїм сварливим норовом, непомірними амбіціями і захмарними претензіями, та аж ніяк не титанічними можливостями. Тому пошук винних — одвічне заняття слабких і ущербних духом. Вони покладають відповідальність за власний недомисел, неспроможність чи поразку або на фатум, або на зраду. Зрада найкраща, бо вона персоніфікована. 

Для слабких немає межі компромісів. Тому вони з відчуттям глибокого задоволення відмовляють у компромісах решті. 

Головний трагізм буття в тому, що люди, окрім своєї волі, змушені дорослішати. Ніякому Пітеру Пену не під силу вічний романтичний політ. Він неминуче з часом перетворюється на Ікара. 

Ікар, як відомо, прагнучи тодішньої євроінтеграції, намагався втекти від надто міцних обіймів "Критського світу", зліпивши собі дорожню карту у вигляді крил, де пір'я кріпилося воском. Коли він занадто наблизився до реальності, тобто до Сонця, віск розтанув. Ікар стрімко позбувся ілюзій і потонув. Гордо, переконаним євроскептиком, а не романтичним дивом у пір'ї. Ну, і то хліб. 

Дедалу в цій історії незаслужено відводиться значно менше уваги. А либонь, із погляду критського царя, він був невдячним негідником і зрадником, що вельми актуальне для нинішнього українського тренду. І залишиться актуальним найближчим часом. 

Цар Мінос врятував Дедала від афінського правосуддя. А той зрештою втік, фактично, до сепаратистів, на Сицилію. Ікар, прижитий від рабині, виявився просто невдахою. Хоча, уявляючи собі характер Дедала за описами скоєного, цілком можна припустити, що він підставив сина, таким чином відволікаючи на катастрофу можливих переслідувачів морем. Реальна ж мораль стародавніх греків була вкрай далека від приписуваної їм неземної духовності (це знає кожен студент-історик). Як, утім, і будь-яка реальна мораль. 

Надто тривалий інфантилізм України і її раптове дорослішання скидається чи то на ритуальну дефлорацію, чи то на "право першої ночі" сюзерена, чи то просто на зґвалтування, — а нічого було поводитися так зухвало віктимно всі 23 роки. Тут у всіх "задимілося", просто російський цар першим встав. Його й капці виявилися. (Сподіваємося, що білі). 

Українська політпубертатна драма розпочалася на стадії заперечення, коли весь народ став народом відмовників. Тобто геть відмовлявся всерйоз приймати те, що з ним сталося у попередні часи. Навіть не 400 років тому. 

Починаючи з 1990 р., майдани мали нездоланний характер соціального примружування: "Цієї несправедливості не може бути, бо її не може бути ніколи!". Коли протестуючі прозрівали й розплющували оченята, було вже пізно. Вони ще могли розраховувати на місце в історії, та жодним чином не на чергу біля каси. Боролися ж за духовність? Звольте отримати й розписатися. 

На другій стадії гніву траплялася Врадіївка, про яку мало хто сьогодні згадує, але з абсолютно протилежних причин. Одним вона здається не такою масштабною й політкоректною, як Майдан. А інші, хитріші, просто не ризикують нагадувати народу про свою цільову групу у пошуках справді винних. 

Гнів на цьому етапі проявляється в агресії до всього навколишнього світу. Але це інстинктивно. А завдання справді винних — у тому, щоб відвести вогонь помсти від себе особисто, перевівши його в режим постійного і безуспішного пошуку, псевдопатріотичного "полювання на відьом". Є високий рівень імовірності, що люди згадають і локацію Врадіївки, і обставини. І мотивацію. 

На третій стадії драми зазвичай з'являються думки про те, щоб домовитися з Богом про кращу долю для себе і країни. Для цього потрібні жертвопринесення. Наразі їх абсолютно щиро здійснюють численні волонтерські рухи та новозароджені громадянські патріотичні рухи. Як у будь-якому жертвопринесенні, вони щиро віддають останнє, розраховуючи, що дим від згорілої принесеної жертви сягне ніздрів невідомого божества АТО, і воно змилостивиться й не буде більше пожирати наших дітей. 

Четверта стадія була ініційована Іловайськом, зафіксована Мінським миром і посилена виборами в усій своїй принциповій красі. Ім'я їй — депресія. На даному етапі людина може досить тривалий час перебувати в депресивному стані, навіть не підозрюючи про це, але гостро потребуючи гіперкомпенсації і знаходячи її у чому завгодно. 

У цьому місці українська психоісторія дає цинічний збій, адже свідомість категорично вимагає заміщення. Ім'я йому — зрада. Її коріння — в традиційній конспірології, світовому уряді, Більдерберзькому клубі, Комітеті 300 і, звісно ж, жидомасонах. 

У воєнному вимірі психологічний конфлікт полягає в тому, що більшість добровольців не служили строкової в часи "совка" і продовжували весело сміятися в нашому політичному цирку. До першого залпу "Граду" або "Смерчу". Ті, хто вважав, що в них є військовий досвід, поводилися як спортсмени у вуличному махачі з відповідним фіналом. Ті, хто вижив, не просто добряче задумалися. Їхня картина світу дуже змінилася. Порівнявши власне матеріально-технічне постачання і дивлячись на трофеї, вони розуміють, що щось тут не так. 

Той факт, що людська дурість безмежна, у свідомість не вміщується внаслідок цієї самої безмежності. Це не малограмотні дебіли, жертви безперервного сільського інцесту та Чорнобиля, що видають себе за полководців і правителів, приводять країну до системної катастрофи. Це ми, хто дозволяє їм реалізовувати програму "Кіотського протоколу" за рахунок спалювання логарифмічних лінійок, привели цих гламурних кретинів у навколовладні коридори. Що ще гірше, ніж коли б ми чесно привели їх до влади. Вони призначають політтерпил, яких ми радісно оголошуємо зрадниками. Абсолютно не розуміючи, хто насправді привів і приводить країну до краю вічно відсовуваної прірви. 

Переважно це дрібні, але багатомільйонні злодюжки районного масштабу, які підточують своєю діяльністю країну, навіть не підозрюючи про це. Як хробаки підрізають кореневу губку сосни, якщо їй бракує сил пробитися корінням до водних пластів. 

Зокрема, це цинічний постмодерн політичних з'їздів, які тягнуть соломинки, через які вони потім "цідитимуть" бабло. Це така стадія. 

Я називаю її стадією Ікара. По-перше, історично у часі стадія — це приблизно дві хвилини, час сходу сонця. За дві хвилини людина може пройти близько 600 кроків, що, власне, і є "мірою Геракла" Саме стільки він встиг зробити своїх героїчних кроків за час, доки сонце не зійшло над пагорбом Крона в Олімпії. Також за цей час людина здатна фізіологічно злякатися (включно з тим, про що ви подумали) і прийти до тями. 

У стадії Ікара людина розуміє, що її грандіозно підставили, але вона вже в польоті. Синь неба, краса моря, тепло сонця, райдужна перспектива високооплачуваного працевлаштування за межею Криту. Політ пріоритетний над рештою. Все, як домовлялися з татом, ешелон дотриманий, не нижче й не вище. Але віск уже плавиться, махові пера губляться, ще не порушуючи загальної художньої картини, але вже фатально впливаючи на аеродинаміку. 

У стадії Ікара людина гомерично регоче Сонцю в обличчя. Тому що вона брат Сізіфу і друг Тезею. Але без шансів повторної спроби, вона крутіша й фатальніша і не може передати ані найменшого повідомлення наївним, прекрасним і дурним своїм послідовникам, які мріють із допомогою пір'я та воску вирішити проблему трудової міграції, соціальних ліфтів та екзистенційного вибору. 

Україна зараз у стані цього істеричного постмодерного реготу, зворотного боку жаху, оскільки вперше впритул нинішнє покоління зіштовхується зі справжньою гекатомбою, на яку чомусь не розраховувало. Привели її туди, звісно, зрадники. 

Президент, міністри, генерали, політики, агенти, марсіани (потрібне підкреслити). Та перечитайте хоч Ремарка, хоч Хемінгвея. Або Нормана Мейлера. Класика жанру. Не було війни, в якій не були б винні всі навколо, крім полеглих. "Кому — війна, кому — мати рідна" — прислів'я не з новітніх. 

Євромайдан не міг не бути зрадженим за визначенням. Я казав про це своїм близьким і друзям, які палко запевняли мене в наявності неіснуючих законів суспільного розвитку. Тепер вони мовчать, дивлячись на виборчі списки і слухаючи. Тепер зрада для них набуває конкретних імен і прізвищ, але це не більше ніж ілюстрація, так, мабуть, гравюра Дюрера відрізняється від реального Апокаліпсису. 

Так, вас зрадили. За дуже серйозні гроші й запевнення в хорошій європейській поведінці. Будьте мужні. Все, що можна сказати у такому разі. 

Особисто я не можу більше слухати розповідей заплаканих солдатів, як і не можу повернути їм сенсу всього, що відбувається. 

Але можу сказати одне — бійтеся їх, зрадники. Тому що це все взагалі не має строку давності, як в античні часи. І ви навіть не уявляєте, наскільки. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво