Сказання про Поштову площу, або Чому вона стала місцем сили - Соціум - dt.ua

Сказання про Поштову площу, або Чому вона стала місцем сили

12 жовтня, 16:59 Роздрукувати Випуск №38, 13 жовтня-19 жовтня

Чому люди піднялися на захист Поштової площі.

© kyiv-city.com

Під час недавньої широкомасштабної реконструкції Поштової площі в Києві було відкрито не лише залишки міста IX–XIII століть, а й справжнє обличчя можновладців. 

Ми всі побачили, які цінності сповідують українські чиновники. Небайдужі вчені та представники громадських організацій цілодобово захищають пам'ятку, яку вже навіть називають "Київськими Помпеями". Вони не бажають, щоб в один момент відбулося те, що вже стало прикрою практикою у столиці України — руйнування пам'ятки, яка варта музеєфікації, та будівництво на тому місці чергового торговельно-розважального центру або хмарочоса.

Про те, чому люди піднялися на захист Поштової площі, чому часи князів Київської Русі є такими значущими, а також про те, чому археології варто більше довіряти, ніж книжковій історії, ми вирішили поговорити з директором Центру археології Києва Національної академії наук України, кандидатом історичних наук, дійсним членом IKOMOS Михайлом Сагайдаком.

интервью с сагайдаком 2
chesno.org

— Отже, пане Михайло, якщо подивитися на розвиток ситуації з так званою реконструкцією на Поштовій площі, у Києві може з'явитися ще один музей? Ви вважаєте, що є така потреба? 

— В історії завжди є свої "темні віки". І на цьому хтось завжди наживається. У когось з'являються політичні та інші перспективи. Так влаштований цей процес. Одна з функцій майбутнього музею на Поштовій — мінімізувати ці розриви історичного часу, показати якомога реальнішу картину. Музей не пропонує написану історію, оскільки кожна писана історія має свою ідеологію чи, точніше, ідеологічну складову. Так, у літописця, який працював у часи правління Володимира Мономаха, замовником був саме цей князь. При цьому часто літописці писали те, що відбувалося 100 років тому. Уявіть, що ви прийшли до мене як до учасника певних подій, і я можу щось забути, бо минув час, а ви не матимете записів, аби відтворити нашу з вами розмову. Є вірогідність, що у таких самих умовах писалися літописи. 

Крім того, у кожної людини є різні потяги. Мати ідентичність, уявлення про себе, свою землю — це теж потяг. Хоча ідентичність — це не стале поняття, воно змінюється. Сьогодні серед громадян Франції багато арабів, афроамериканців, і вони теж французи. Неможливо продукувати одну якусь форму. Тобто музей може бути ілюстрацією того, що з нашими предками відбувалось, які технології вони використовували, "з чого ми складаємося". І все це в хронологічному порядку.

Але влада іншої думки. Мовляв, люди фантазують, це така хвороба у людей — думати над самоідентифікацією, "шукати себе". Хоча кожна пам'ятка, яка з'являється, і люди про це довідуються, запускає в них процес самоідентифікації. Чому на території, яка належить киянам, не розгортається процес самоідентифікації киян, а земля віддається під торгово-розважальний центр? Мимоволі ми опиняємося на якомусь боці війни, яка триває постійно — війни за наш Київ.

Те, що відбувається на Поштовій, — це демонстрація кричущої ситуації з пам'ятками минулого в Україні, коли влада не розуміє, що потрібен баланс між розкопками та їх музеєфікацією. Загалом на київському Подолі є 150 досліджених археологами ділянок, а музеєфікованих з них — нуль. Усі знахідки стоять в ящиках у Музеї історії Києва. Були часи, коли це був найкращий музей у столиці України, але вони минули. Крім того, у музеїв археології є своя специфіка. Створення музею історії — це не створення музею археології. Оскільки історики читають писемні джерела, вони насправді "не читають землі". Саме тому історики дуже часто основні опоненти археологів — вони щось бачать так, а ми — інакше. 

— Так, багато критики лунає щодо створення музею на Поштовій, навіть серед експертів…

Наші опоненти закидають мені, що я щось робив не так, що чотири роки проект на Поштовій площі не рухався. Хоча в мене стіл завалений листуванням з владними структурами. З самого початку я опинився у доволі непростій ситуації, коли мене викликав міністр культури і сказав: "Ти наглядай, спостерігайте за ситуацією. Але там мають будувати такі люди, з якими не варто погіршувати стосунки". На що я відповів: "Але якщо археологи знайдуть щось цікаве, то що в такому разі нам робити?". Він відповів: "Тоді звертайтеся до мене". Крім того, щоб люди працювали, потрібні гроші. "Ну якусь суму виділимо, а якщо з'явиться ще потреба — звертайтеся", — сказав міністр. Я знаю, як важко працювати в Києві, нам потрібні жорсткі юридичні підстави для початку робіт — договір із забудовником, у якому обумовлені деталі співпраці. На це пішов час.

Якщо підсумовувати все листування, то можна дійти висновку, що влада продовжує обслуговувати інтереси забудовників. Раніше в Києві була практика, що пам'ятки мали пріоритет, а вже потім новобудови. Хоча у кожному конкретному випадку приймається індивідуальне рішення. Та якщо пам'ятка демонструє дуже важливий інформаційний блок, то має порушуватися питання про її музеєфікацію. І це все відзначалося у наших листах до можновладців. 

Не можу не згадати про досвід країн Європи щодо збереження пам'яток історії та культури. Наприклад, у Швеції немає поховань, які розкопують важкою технікою, як це робиться в Україні, на Подолі. Якщо під час земляних робот у розвинених країнах знаходять кістки людини, то їх ідентифікують і передають у національний фонд. Якщо досліджується якийсь курган, то після закінчення робіт усе максимально відновлюється. Можна сказати, що у розвинених країнах повагу до пам'яток не виховують, з нею народжуються. Крім того, сьогодні проводяться серйозні генетичні дослідження, тому збирається інформація щодо населення країн, які мали історичні зв'язки зі Швецією. Це дозволяє вченим робити висновки про те, що відбувалося з їхнім народом у певні історичні часи. Шведи і нашими дослідженнями цікавляться.

— Чому цей об'єкт вартий музеєфікації? 

— Це питання я чую досить часто, і воно мені не дуже подобається. Все, що було відкрито по лінії будівництва метрополітену — все, буквально все, було варте музеєфікації. Але в той час суспільство не було готове протистояти останнім тенденціям, які завдають непоправної шкоди місту. Потім перебудовували Хрещатик. Від Лядських воріт у мене лишився гіркий осад. Я можу назвати цілу низку остаточно загублених повноцінних об'єктів. Але Поштова площа — це ще й знакове місце, яке у багатьох людей асоціюється з хрещенням Києва, з пам'яттю про Тараса Шевченка. Гадаю, що не випадково там з давніх-давен була церква. 

Під час розкопок на Поштовій площі об'єкти часів Київської Руси почали з'являтися з рівня 5,5-6 метрів від сучасної денної поверхні. На цій глибині вдалося зафіксувати ділянку цілого прибережного міського кварталу площею понад 1300 квадратних метрів. Розкопками були виявлені горизонти забудови XI століття, хоча нижче залягають ще давніші горизонти — очевидно X століття. Забудова проіснувала до тотальної пожежі, що сталася на початку XIII століття. Збереглися лише нижні частини будівель і парканів, котрі на той час перебували у землі. За ними нам і вдалося відтворити планування кварталу, отримавши при цьому досить вичерпну інформацію щодо життєдіяльності у припортовій частині старого міста протягом майже півтора століття. Отримані результати свідчать про високий рівень розвитку комунікаційної структури Києва XI—XIII століть.

Також Поштова — це пам'ять про річку Почайну. Стовідсотково доведено, що на тому місці було гирло Почайної. У світі є багато прикладів, коли місто реконструює свої старовинні водні магістралі. Музеєм ми також хочемо продемонструвати, як змінювався Київ після прийняття християнства, як релігія змінювала ландшафт міста. Отже, причин для музеєфікації більш ніж достатньо. 

— Хто з київських князів, на ваш погляд, був рушійною силою під час створення нових міст на території Русі?

— Не можна назвати якусь одну особу, виокремити одного з князів. Та й час був такий, що сприяв створенню міст у всій Європі. Зруйнування Римської імперії вплинуло на світосприйняття багатьох людей, певний час у світі навіть панувала паніка. Потім з'являється праця богослова Аврелія Августина "Про град Божий", відповідно до якої міста потрібно будувати на основі морального прогресу, духовної єдності. У таких умовах почали виникати регіональні королівства, зароджуватися праобрази сучасних міст. Почала панувати ідея, що міста потрібно будувати не стихійно, людьми освіченими, з певним сенсом. Не можна розглядати історію як безвідповідальний процес, люди завжди шукали в ній сенс. Згадайте, як Володимир Великий, відповідно до літописів, обирав релігію. Він намагався спрямовувати сили до найкращих зразків.

— А хто, крім влади, брав активну участь у народженні міських центрів? 

— Зазвичай рушієм цього процесу була взаємодія кількох чинників, що доповнювали одне одного: економічного, політичного, релігійного, культурного тощо. А конкретними виконавцями були міські общини, що складалися з різних етнічних груп. Недарма середньовічну урбанізацію Північної Європи пов'язують з так званою добою вікінгів. 

Треба визнати, що скандинави, яких на Русі називали варягами, а в Західній Європі — вікінгами, відзначилися не лише своїми раптовими нападами на європейські міста; дуже часто вони створювали торгово-ремісничі осередки, які потім переростали в міста.Іншими словами, вони, зокрема шведи, розглядали інші землі не лише як місця для грабунків, але й як місце міграції. За таким сценарієм виникало багато міських осередків у Північній Європі та Скандинавії. Цей процес існував і на землях східних слов'ян. Ось чому скандинави булидуже адаптивними, є вірогідність, що вони мали подвійні імена та приймали віру місцевого населення.

— Це досить дивно. Що може спонукати змінювати імена та віру? 

— Дослідники вважають, що основною причиною стало відчутне зростання населення на Скандинавському півострові. У Швеції та Данії панував сталий закон — тільки двоє перших синів мають право на спадок землі. Якщо ви поїдете сьогодні до цих країн, побачите, що є будинок батька, один син добудовує будинок ліворуч, інший — праворуч. Так само ділиться поле. А коли синів п'ятеро, куди їм діватися? Так з'явилося поняття "вікінги". По суті — це ті, хто залишився поза межами родинного спадку, а отже, вирушив у пошуках "кращої долі" в далекі краї. А щодо зміни вірування, то багато в чому їхня релігія була типологічно близькою язичницьким віруванням східних слов'ян.

Зрештою скандинави поставили Європу в досить складну ситуацію. Недарма історики називають їх річковими кочівниками. Після себе ці групи залишили предмети вжитку, зброю, які археологи називають знахідками скандинавського стилю, оскільки їх прикрашають елементи міфічного, фантастичного характеру.

— Гадаю, що минув час, поки вікінги почали думати над розбудовою Києва. Чи не так? 

— Так. На початку їх не цікавило чим живе корінне населення, яка в нього мова, релігія. Вони сприймали все як є, так само, як, до речі, й монголо-татари. У них була єдина мета — влада, яка дозволяє збирати данину. Отже, потрібно створити певну структуру, яка опановує територію. Крім того, їхньою метою була Візантійська імперія, також їх цікавили копальні з покладами срібла. Згадайте, що князь Святослав Ігорович, якого історики називають останнім вікінгом, покинув Київ та мав на думці заснувати Києвець на Дунаї, практично на межі Візантії. Він шукав місце, де можна контролювати торгові шляхи, які об'єднували б величезні території. Те саме і в той час відбувалося по всій Європі.

— Хоча княгиня Ольга була інших поглядів, чи не так? 

— Так, крім іншого, вонарозуміла і цивілізаторську роль християнства. Християнська релігія — це об'єднавча релігія, тому її називають міською релігію. Саме через це Ольга створила багато передумов для християнізації наших земель. 

Додам, що загалом князівська ієрархія досить пізно з'являється на території Київської Русі. На початковій фазі князі вважались першими серед рівних. Це вже згодом вони обростали дружиною, виконували основну сакральну функцію, їхні двори стояли окремо від міста. Так було в часи легендарних Аскольда і Діра, Олега та Ігоря. Але ситуація вже принципово змінюється з прийняттям християнської віри у 988 році під час правління князя Володимира Святославича. Міська територія починає активно розростатися на старокиївській частині, або так званому Київському плато. Тобто фактично за Подолом закріплюється економічна функція, а адміністративно-політична та сакральна переносяться до верхньої частини міста.

Уже князь Ярослав Мудрий, син Володимира, зробив реорганізацію. Він почав формувати нову міську структуру, яка відповідала структурі великокняжої династії. Так на території верхнього Києва поруч із "містом Володимира" поступово виникли "місто Ярослава", "місто Ізяслава, Святополка", "місто Святослава". Тобто всі сини Ярослава отримали своє місце в Києві, крім того, заснували свої монастирі. Це означало, що місто перетворилося в колективне володіння династії Ярославичів. Іншим родичам Ярослава шлях до влади у Києві був на якийсь час закритий. Пізніше цю реформу денонсував так званий Любецький з'їзд у 1097 році, який за однією версією був у Любечі на північ від Чернігова, за іншою — під Києвом, у районі озера Підлюбського, це сучасний район Троєщини. До речі, біля цього озера відбулося багато історичних подій, тому там сьогодні також думають над створенням заповідника. Люди хочуть музеєфікації місця, а забудовники мріють про новобудови. Наші громадяни їздять по світу, бачать як у розвинутих країнах оберігають свої пам'ятки, як вони стають стрижнем для суспільства.

интервью с сагайдаком_3
Михайло Сагайдак та активістка Аннабелла Моріна

Весь цей складний і тривалий процес можна відтворити, проілюструвати в підземному музеї на Поштовій площі, де основним об'єктом показу стануть "Київські Помпеї". Адже розкопки на Подолі демонструють картину багато в чому подібну до розкопок зниклого римського міста, з тією тільки відмінністю, що споруди були занесені не відкладами з кратера вулкану, а вологими піщано-глинистими шарами землі, нанесеними сюди почасти з глибоких ярів, які спускалися з гори до річкової долини, а почасти — паводками ріки. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво