Провокація як щеплення - Соціум - dt.ua

Провокація як щеплення

12 квітня, 2013, 19:30 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Немає універсального роздільника, здатного безповоротно розколоти суспільство. Навпаки, технологічні спроби розколу — чудове вірусне щеплення, яке через підвищення температури лише зміцнює загальну імунну систему.

Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв, i Половцi
не пiзнавали один одного.

Ю.Яновський, "Вершники"

Тема поділу суспільства на "хороших" і поганих" започатковується з тих пір, як це суспільство, власне кажучи, і з'явилося. "...І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч", ідеться в Євангелії від Івана. Папа і цар, Меттерніх і Гізо, анекдоти й революції, війни і розводи — все базується на природному бажанні людини вирізнитися, знайти конкурентну перевагу та отримати у вищих або нижчих сил схвалення, бажано в матеріальному еквіваленті.

Український дискурс так само із часів свого виникнення рясніє фобіями поділу та розколу, тобто страхом применшення ринкової вартості національного продукту всіх його видів. З іншого боку — є точно така ж вічна мазохістськи люстраційна спокуса розмежування суспільства, мета якого — капіталізація бренду "своїх", підвищення самооцінки, прагнення до якісної однорідності. При цьому передбачається, що меншість буде поганою, а більшість хорошою, інакше будь-який сенс такого національного мічуринства втрачається.

Однак ні величезні гроші, які вкидаються в розкольницький процес із одного боку, ні щире дитяче бажання, щоб усі хороші зібралися та й знищили на корені всіх поганих, не дають ніякого відчутного результату. Десятки мільйонів людей як перебували у стані похмурого незадоволення поведінкою ближніх, так і перебувають, без будь-яких рухів у бік соціального вибуху, коли не вважати такими рукотворні політичні петарди та феєрверки всіх кольорів партійного спектру. Народ в основному хитається між мареннями й галюцинаціями. А будь-які вигуки з приводу "ось-ось рвоне!", що лунають із завидною періодичністю останніх років двадцять, звісно ж, сприяють циркуляції грошей у політтехнологічному середовищі. Але це таке "мале коло кровообігу" без особливих перспектив перетворення на кровопускання.

Однак історія ніби свідчить, що масові громадянські конфлікти запускалися "натисканням" на якусь болючу на той час точку в громадянській свідомості, і все траплялося. Хоча часто точки ці культурологи заднім числом підставляли під реальні події, як, наприклад, було з масовим убивством євреїв у часи повстання Богдана Хмельницького. Основою для цього послужив не якийсь міфічний уроджений антисемітизм українців чи ненависть до іновірців (перший писемний документ, знайдений у Києві, був написаний івритом), а конкретна економічна "підстава" зубожілого польського короля, який позичив у єврейської громади чималі гроші, а розплатився врешті-решт вбивчими для неї умовами "фандрайзингу". 

Чи існують взагалі ці точки? Духовно-релігійні цінності й досі вперто утримуються в другій десятці тем, які справді хвилюють людей. Зарплати, пенсії, тарифи на комуналку — так само непохитно лідирують. Чи означає це, що мовна або, наприклад, релігійна тема в принципі не може стати універсальним роздільником суспільства? Аж ніяк. А коли так, то за яких обставин?

Ми всі перебуваємо в самовпевненому полоні природничо-наукової парадигми, при якій (нас же вчили!) для вибуху атомної бомби достатньо з'єднати разом два куски урану. А для вибуху суспільства, відповідно, — просто зіштовхнути лобами українських козлищ та українських агнців, що й так буцаються (у телевізорі) — мамо рідна! Але, як і в ланцюговій ядерній реакції, де є дуже складні процеси її підготовки та запуску для цільового військового застосування, так і в суспільстві є багатофакторність, свої кулонівські бар'єри, енергетичні пороги, молекулярні реакції та інше. Чим кількісно більше саме суспільство, тим складніше змоделювати в ньому вибух із передбачуваними наслідками.

Та й самі "підривники" всіх мастей вибухом, швидше, лякають, а насправді хочуть, користуючись вищенаведеною аналогією, отримати процес термоядерного синтезу, при якому "козлища" підуть "фф топку", а "агнці" вічно користуватимуться енергією від процесу усунення опонентів.

Основна невмілість корениться в тому, що часто ініціатори соціального розколу всіма правдами й неправдами намагаються видати привід та умови розколу за його причини і по-дитячому самі в це починають вірити. Причина в часі прямо передує своєму наслідку і входить до його складу. Не можна з допомогою релігійних чинників спровокувати економічний бунт із приводу ЖКГ.

Отже, аналіз приводів потрібно розпочинатиз визначення того наслідку, відносно якого певні чинники визначаються як приводи. Глибинною причиною соціального конфлікту є ущемлення потреб соціального суб'єкта. Тому всі радянські й згодом українські режими з різних мотивів намагалися звести до мінімуму потреби людини, під якими-завгодно приводами не дати розвиватися цій опції. Від ідеологічних радянських мантр, посилених репресіями, і до актуального "споживчого кошика", більше схожого на іграшковий козуб. 

Можливі приводи для соціальних конфліктів укладаються у дві групи — суб'єктивні та об'єктивні. Перша частина — це почуття, переконання, інтереси, ідеї. Це найчастіше обговорюється в пресі — національність, мова, релігія, ідеологія. Але зовсім без урахування того, яке реальне місце зазначені чинники займають у житті сучасного українця. Сотні років тому релігійна приналежність справді була єдиним маркером ідентичності, оточена системою заборон, на порушника яких, у кращому разі, чекало вигнання з громади. Аж до Другої світової війни ідеологія ефективно виконувала аналогічну функцію, доки не стало очевидно, яким кошмаром для теоретиків може виявитися політична практика. Недержавні нації у своїй боротьбі за право самовизначення успішно протиставляли ідеологіям поетизовану етнічність, але така асиметрична відповідь була ефективна до появи власне держави. Продовження боротьби в контексті "якась ця держава не така" вже викликає запитання до самих борців: а ви куди дивилися? Зрозумілого всім соціального ідеалу не існує. Ні, національно-мовне — це ласі для преси чвари і сварки, взаємні обпльовування та волочіння за краватки і шиньйони, але освічені люди надто багато читають для того, аби особисто братися за вила та сокири, а народ, звісно, теоретично з ними згоден, але садово-городній інвентар усе-таки більше використовує за прямим призначенням. Заднім числом, якщо прийде все-таки до нас хутровий полярний звір песець, можна буде сказати, що народ розвели на духовність, але коли по-чесному, то це навряд чи. 

А що може спрацювати? Загроза цілісності країни? Та ну. Є стародавня історія закликання варягів з подальшим розриванням їхнього наступника, князя Ігоря, деревлянами навпіл з допомогою молодих берізок, коли непомірно виросли податки. Є недавня історія зустрічі окупантів — що радянських, що німецьких — із квітами і проводи їх із кулеметами, коли виявилося, що їхні вожді — психопати, а казки про допомогу — лише привід для грабунку. Є новітня історія колінопреклонінь у бік Росії і ЄС, з такими ж дурними надіями на халявне васальство. Історія України багата на криваві міжусобиці українців за сумнозвісну цілісність, яку всі розуміють по-різному, тому її порушення на одній частині кордону викличе лише зітхання полегшення на іншій.

Об'єктивні чинники на те й об'єктивні, що створюють рівномірну напругу на всьому соціальному просторі. Парадокс у тому, що нерівність можливостей, дезорганізація суспільства, включно з дедалі частішими техногенними катастрофами, дезінтеграція громадських і державних інститутів — гілок влади, церкви, армії, сім'ї й т.п. — насправді об'єднують народ, хоча й за принципом "проти кого дружимо". Намагатися прищепити на це чорне древо національно-релігійно-культурні живці — такий самий політтехнологічний розводняк, як і той, яким в агробіології займався пріснопам'ятний академік Трохим Лисенко, що все-таки впарив Сталіну, буцім жито породжує пшеницю, пшениця породжує ячмінь, а вівсюг перетворюється на овес.

Але є дві реперні точки, які можуть при вмілому (чи, навпаки, невмілому) натисканні викликати вибух.

Перша — це убогість. Її в жодному разі не можна плутати з бідністю (як не можна плутати дуже кепський настрій і хронічну депресію), навіть найжахливішою, бо убогість — це констатація безвиході самою людиною особисто, це відчай, коли саме життя перестає бути цінністю. Хвилю самогубств у Болгарії з цього приводу ми помітили, а українські щоразу соромливо списуємо на алкоголізм і простий побутовизм. Відчуття убогості — це саме відчуття, ні до якого споживчого кошика не прив'язане. І ось тут, як доповнення, убогість духовна може загальну картину погіршити. Соціолог Токвіль на прикладі Великої французької революції показав, що революція спалахує не тоді, коли люди живуть погано, а коли їхнє становище поліпшується і викликає у зв'язку з цим та пропагандистською діяльністю влади інтенсивне зростання очікувань.

Убогому справді нічого втрачати, і єдина поведінкова риса, яка рятує суспільство від вибуху, — це те, що українці у відчаї, швидше, схильні до самогубства, ніж до вбивства.

Друге — це приниження. Востаннє це спрацювало в масштабі у 2004-му. Кремль спільно зі ставлениками так славно потрудився над об'єднанням українців, куди там покійному Борису Абрамовичу! Тобто на індивідуальному рівні приниження негайно веде до бійки, а ось на масовому дуже важко виділити одну групу, не зачепивши при цьому почуттів іншої.

Але якщо убогих принизити, зробити їх "проклятьем заклейменными", "гнаними й голодними", то кумулятивний ефект може бути досить руйнівним. Проблема для вільних чи мимовільних провокаторів у тому, що вони повстануть проти багатих без розбору, і будуть, як сказав класик, "гайдамачити з ножем за халявою".

Немає універсального роздільника, здатного безповоротно розколоти суспільство. Навпаки, технологічні спроби розколу — чудове вірусне щеплення, яке через підвищення температури лише зміцнює загальну імунну систему. Що б ми робили без царів і тиранів минулого століття, без Володимира Володимировича, різних жириновських та їхніх українських клонів? Нудьгували б і слабшали. А так — постійно є над чим замислитися. Щире їм бандерівське "дякуємо". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво