Про свіжі огірки і якість розсолу, або Чи потрібні волонтери в політиці? - Соціум - dt.ua

Про свіжі огірки і якість розсолу, або Чи потрібні волонтери в політиці?

19 вересня, 2014, 19:45 Роздрукувати Випуск №33, 19 вересня-26 вересня

Бачимо передвиборні списки партій, які рясніють (хоч і не завжди в перших десятках) іменами волонтерів усіх мастей. Такий запит на волонтерів змушує замислитися. Чи буде від цього користь?

Нещодавно в соціальних мережах було висловлено думку про те, що волонтери подовжують агонію неефективного режиму. І, зважаючи на те, що волонтерські ресурси все-таки не є безмежними, їм уже час розпочати ставити перед собою політичні цілі. Через кілька тижнів уже бачимо передвиборні списки партій, які рясніють (хоч і не завжди в перших десятках) іменами волонтерів усіх мастей. Практично всі волонтери, з якими мені довелося розмовляти, дістали таку пропозицію як мінімум від однієї партії. Хтось її прийняв, хтось відмовився, хтось усе ще розмірковує, а хтось вирішив, що міг би стати непоганим мером...

Такий запит на волонтерів змушує замислитися. З одного боку, це нібито ті самі, настільки очікувані суспільством нові обличчя, які довели, що вміють діяти ефективно. Щоправда, в екстремальних умовах, які дуже відрізняються від умов парламенту, якому доводиться вирішувати інші завдання та іншими способами. З другого боку, є побоювання, що волонтери в списках — не більш ніж рекламна акція, яка дозволить лідерам партій протягти під кілька нових імен набагато більшу кількість старих, уже дискредитованих. Крім того, як відомо, кілька свіжих огірків, потрапивши до діжки із соленими, швидко стають такими самими. І ніколи навпаки. Чи буде від цього користь? Про це DT.UA розмовляло з волонтерами та експертами, поставивши їм три запитання:

1. Чи послужить, на вашу думку, масовий похід волонтерів у політику розвитку громадянського суспільства в Україні? 

2. Чи не принесли б волонтери та громадські активісти набагато більше користі, якби, залишаючись на своїх професійних місцях, продовжували контролювати владу зовні, а не намагалися зміцнити її зсередини? 

3. Як ви вважаєте, за яких умов волонтери могли б принести українському політикуму максимальну користь, сприяючи прискоренню процесу реформ? Можливо, якби їм удалося створити власні політичні рухи чи партії?

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

1. Є два нюанси. З одного боку, хотілося б, звичайно, щоб волонтери принесли нове бачення в розвиток волонтерського руху, добродійності, громадянського суспільства, форм його взаємодії з владою, які лягли б в основу законопроектів. І багато з тих, хто нині йде за списками, розуміє необхідність таких змін. Тому це має сприяти тому, що кількість тих, хто готовий лобіювати інтереси громадянського суспільства, зросте. 

Однак, з другого боку, слід розуміти, що громадські активісти, які опонували політичним брендам, критикували їх за збереження старих схем, корупцію, невирішені питання, пов'язані з громадянським суспільством, зараз опинилися всередині прохідних, закритих партійних списків. І, з погляду прозорості, їх висування не витримує жодної критики. Тому чимало з тих, хто залишився в громадському секторі, критикують колишніх лідерів, вважаючи, що їхня участь у виборах може підірвати довіру до напрацювань третього сектора, які тепер використовуються в риториці партій.

 Це стосується ініціативи "Реанімаційний пакет реформ", "Чесно", Комітету виборців України та інших громадських ініціатив. Довіра до них після отримання партійних мандатів упаде. Так само, як і до топ-журналістів, які йдуть за партійними списками.

Тонка межа між громадським активістом і політиком нині стирається, але не на користь громадянського суспільства, на мій погляд. Пізніше з'являться інші активісти, які критикуватимуть політикум. Сподіваюся, що проходження громадських активістів трішки розхитає парламент і зробить його більш прозорим. Але якщо система зламає громадських активістів, то в перспективі це буде величезний удар по громадянському суспільству. 

2. На жаль, рудимент ставлення до громадянського суспільства як до стартового майданчика для проходження в політику та здобуття влади, як до інструмента політичного розкручування існує. Це технологія. І те, що нею скористалися лідери, спікери, ньюсмейкери громадянського суспільства, на мій погляд, великий мінус. 

3. Для цього потрібні прозорість і створення майданчика для діалогу між громадянським суспільством і політичними партіями. 

Я думаю, що питання не в політичних рухах. Щойно волонтери стають політиками, то перестають бути волонтерами. Питання в тому, щоб створити інструменти тиску через адвокаційні компанії, через програми та механізми співучасті у створенні якихось продуктів, у тому числі й законопроектів. Скажімо, відкритий майданчик, де політиками і громадськими активістами обговорюється ідея та опрацювуються варіанти рішень для законопроекту. А коли відбувається перетікання громадськості у владу, то це нормальне явище, але не треба називати це громадянським суспільством. 

Юрій БІРЮКОВ, керівник волонтерської організації "Крила Фенікса", радник президента України:

1. Гадаю, що ні. Саме тому я і не пішов у політику. Волонтери — це різні люди, які просто допомагають армії. Мене кликали в усі списки, які тільки були. Але, по-перше, я не розумію, чим це заслужив. А, по-друге, у мене є робота і є армія, якій потрібно допомагати. І я не знаю, яким чином усе це можна поєднувати. 

2. Я вже трішки занурився в це болото і чудово розумію, що волонтери не настільки відомі і популярні в країні. Хіба що в рамках Інтернету. Тому ідея зі створенням партії волонтерів і вщухла. Адже п'ять-шість чоловік, які в найкращому разі пройшли б до Верховної Ради, не мали б ні ваги, ні впливу, і користі від них не було б жодної. Волонтери допомагають армії. Це потрібно робити й надалі. Але натомість вони навіщось пішли до ВР. Тепер вони законопроекти писатимуть, чи що? Не думаю, що їхні мотиви корисливі. Вони щиро вірять у те, що зможуть щось змінити. Але дуже скоро розчаруються. 

3. На мій погляд, волонтери нині саме й приносять свою єдину максимальну користь. А коли все це закінчиться, і ми своє завдання виконаємо, то я, чесно кажучи, мрію повернутися до свого звичайного життя, щоб усі про мене забули, крім дуже вузького кола людей. Всенародна популярність мені не потрібна. 

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології:

1. Загалом громадянське суспільство і політичні партії — це різні речі. Але у світі є тенденція рекрутувати в політичну сферу громадських активістів для підвищення демократії. Багато лідерів сучасної демократії вийшли саме з волонтерських кіл, наприклад, Барак Обама. 

Інша річ, що в нас цей шлях набуває дещо своєрідного характеру, стаючи рекламною акцією, коли знакові обличчя використовуються політичними силами для підвищення своїх шансів. Якщо йтиметься тільки про таке, то це призведе до їх дискредитації. Та якщо їхній досвід, некорумпованість і ентузіазм будуть затребувані, то це піде на користь. А громадянське суспільство саме й має контролювати, аби колишні громадські активісти не переродилися на корумповану політичну еліту, що спостерігалося в нас багато років. 

2, 3. Без ризику нічого не буває. Але ми багато говоримо про те, що нашу владу потрібно оновлювати. А з яких ще структур можна було б брати людей? Час самовисуванців давно минув. 

Дана ЯРОВА, волонтерське об'єднання "Народний тил":

1. Не думаю. По-перше, дуже мало волонтерів пішло. А один у полі не воїн. По-друге, я не побачила прозорої системи формування списків. Вона та сама. На запитання, хто стоїть за партією, чиї гроші тощо, я не почула жодної виразної відповіді. Тому й відмовилася. Може, люди йдуть у політику з дуже добрих мотивів, але реалізація не надто хороша.

2. Верховна Рада — це законодавчий орган влади. Не вірю, що зараз туди прийдуть люди, які почнуть голосувати за правильні закони та проштовхувати правильні речі. Поки триває війна, я не маю часу ні на передвиборну кампанію, ні на законодавство. Треба закінчити те, що ми робимо. Я взагалі вважаю, що сьогодні волонтери — це виконавці. Ми робимо функціонал виконавчої влади — блискавично, якісно і результативно. І поки йде війна, це правильно.

3. На жаль, було дуже мало часу. Якби скликали волонтерів
зі всіх регіонів, провели загальні збори та прямим голосуванням
обрали б, хто в першій, хто в другій десятці тощо, тоді це щось змінило б. 

Але ще раз: волонтери — це виконавці. Вважаю, що було б правильно, якби волонтерів увели у виконавчі органи влади. Неправильно, коли чиновники, наприклад з Міноборони, дзвонять мені та просять надіслати звіт про те, куди "вони передали аптечки". Якщо чиновники не можуть упоратися зі своїми функціональними обов'язками, то їх потрібно прибрати і поставити волонтерів, які виявили себе.

Давид АРАХАМІЯ, засновник волонтерського руху "Народний проект", радник голови Миколаївської ОДА:

1. Якщо чесно, мені важко відповісти на це запитання. І сумніви обіймають, і все-таки якісь надії є. Ну, напевно, це краще, ніж Партія регіонів. 

2. Волонтери — чуйні сприйнятливі люди. Але патріотична позиція ще не означає, що більшість із них зможуть бути ефективними в ролі законодавців. Це різні професії і різний обсяг необхідних навичок. Мене глибоко обурює, коли вважають, що будь-яка людина, незалежно від її кваліфікації, може керувати державою. Це окрема складна наука. З волонтерів же, які йдуть за списками, багато хто навіть не уявляє, як функціонує державний бюджет та з чого він складається. А через місяць, може статися, вони прийматимуть рішення за цілу націю. 

Не думаю, що їхні мотиви були корисливими. Швидше, їх покликали в списки з мотивів вигоди. Я дуже поважаю Арсенія Яценюка, але те, що його "Народний фронт" копіює логотип і білборди "Народного тилу", на мій погляд, дуже дискредитує його як політика. Це спроба примазатися до патріотично налаштованої частини населення, щоб відтягнути електорат. 

3. Потрібно прийняти новий закон про волонтерів, який розширить їхні повноваження. Існуючий закон і раніше був далекий від досконалості, а у зв'язку з тим, що останнім часом роль волонтерів у нашому суспільстві помітно збільшилася, він уже неактуальний. Потрібно законодавчо закріпити можливість волонтерських організацій брати участь у радах при виконавчій і законодавчій владі. Якби вони виступали таким своєрідним органом впливу, це було б набагато корисніше, ніж, навпаки, ставати об'єктом політики.

Хоча, за наявності чітких цілей і програми, показавши портфоліо зробленого без будь-яких повноважень за чотири роки, а не за місяць перед виборами, було б правильно йти на них власним суспільно-політичним блоком. І тоді буде ясно: чи є критична маса людей, які цього хочуть, можуть і мають достатню кваліфікацію, і чи є критична маса тих, хто готовий це підтримати. Але не в списках чужих партій. Коли за два тижні всі вирішили терміново стати політиками, це звучить смішно і має корупційний вигляд. Мене теж кликали. Але у мене є залізна відмазка — я досі не громадянин України.

Ганна ГУЛЕВСЬКА-ЧЕРНИШ, Український форум благодійників:

1.Події, що відбулися за останні місяці, дали поштовх до появи великої кількості волонтерів і громадських активістів, лідерів. Місця тих, хто пішов у політику, вакантними не залишаться. Соціальні ліфти, що не працювали тривалий час, в останні місяці, як мені здається, запрацювали. Тепер є сприятливі умови і можливості для того, щоб громадські лідери могли себе реалізувати. І це хороший шанс для просування активних молодих людей, які займуть місця тих, хто пішов у політику і їх контролюватимуть, не даючи забути, за яким мандатом вони потрапили до парламенту. 

2. Багато хто з цих людей, які протягом п'яти-десяти років були громадськими активістами і волонтерами, вже виросли до рівня політиків. Усе, що було можна зробити на рівні громадських організацій та ініціатив, вони зробили, досягши максимуму у виконанні функції зовнішнього подразника. Це нормально — спробувати здійснити свої цілі в іншому статусі, змінити систему, будучи її внутрішнім подразником. Інша річ — чи вийде. 

Систему слід міняти не тільки ззовні, а й зсередини. Все залежить від організації процесу. Наша проблема — у браку професіоналів, прийнятті рішень і плануванні. І в нових списках знову немає професіоналів з реформаторськими поглядами. У них, поряд зі старими обличчями, йдуть волонтери, журналісти і комбати, тобто громадські активісти. І якщо ці люди, які не мають потрібних знань, зможуть організувати процес (а вони показали, що вміють це робити) і залучити професіоналів, які допоможуть їм вибудувати стратегічний порядок денний для України, то це й є їхнє головне завдання. Це буде позитивним. 

3. Вийшовши з власною партією в політичну сферу в цьому короткостроковому періоді передвиборної гонки, волонтери програли б. У них немає ресурсів, щоб охопити електорат України. Правильно це було чи ні, покаже час. Але я бачу логіку в тому, щоб увійти через інші сили, виробити свою стратегію і рухати її всередині парламенту. 

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:

1. Явище доволі типове. Ми пам'ятаємо 2005 рік і неймовірну кількість учасників помаранчевої революції, які раптово виникли і на всіх рівнях почали вимагати від Ющенка преференцій для себе. Домігшись їх, вони обрушили країну в маразм політичного хаосу. Адже жоден патріотизм не заміняє кваліфікації в менеджменті. Тому я вважаю, що це погано. 

Крім того, такий масовий результат оголює дно нашого революційного океану, і виявляється, що там, загалом, нічого хорошого немає. Поки колишеться водна гладінь — усе гарно й романтично. Тепер, коли волонтери йдуть, то ми розуміємо, що суспільство в масі своїй доволі ліниве, кострубате, байдуже і жадібне. І більш освічений, радикальний, розумний і європейський прошарок волонтерів — лише прошарок. Ми розуміємо, що Україна — політичне мілководдя, тому сюди неспроможні заходити політичні океанські кораблі Європи і США. Занадто дрібно, бруднувато і є небезпека зачепитися за іржаві конструкції минулої політики, що стирчать із дна. 

Масовий вихід волонтерів у політику безсистемний і швидше нагадує втечу, евакуацію з корабля українського суспільства, яке, за законами термодинаміки, хоче повернутися в стан спокійного м'якого загасання й осіннього впадання в сплячку. По-справжньому громадянське суспільство провело б серед себе кастинг і через якісь подоби праймеріз делегувало б людей у політику. Частково воно й намагалося це зробити, але в Україні воно ще занадто юне, недосвідчене і романтичне, щоб це було кваліфіковано. 

2. Ми дуже переоцінюємо розумові здібності суспільства загалом. Суспільство об'єднало лихо. Але це зовнішня рамка. Це сталося не зсередини. Щойно зовнішня рамка слабшає і зникає загроза прямої окупації й інтервенції, суспільство моментально повертається у свої звичні нори. 

Волонтери — прошарок, який, звичайно, більший і якісніший, ніж в усі попередні роки. Але це все ще не громадянське суспільство. Це гуртки за інтересами, які говорять одне з одним зрозумілою тільки їм культурно-політичною мовою. Це люди, які вважають культуру реальним інструментом для зміни буття. Але ця інтелігентська омана неминуче приведе їх до розчарування. 

Влада потребує лобістів певних соціальних верств. Але якщо вся верства йде у владу, то виникає питання передавального механізму цих змістів, трансмісії.

Корисливі мотиви є, але, гадаю, вони мінімальні. Це і добре, і погано. Добре, бо в масі своїй це, безперечно, порядні люди. Погано те, що це — виконавці, а не творці нових змістів. Вони хороші функціонери. І в мене є побоювання, що влада їх пережує і використає, як це не раз уже бувало, починаючи з 1990 року. 

3. За умови виділення їх в окрему соціальну нішу. Це справді нове покоління. Якщо вони приходять у владу, то це могло б бути щось на кшталт міжрегіональної, міжпартійної депутатської групи. Нові люди, прийшовши у владу, мають цю свою новизну і неповторність якось захищати. Не треба обманювати ні себе, ні нас, що в цей розкладений напівтруп можна влити свіжу кров.

В ідеалі волонтери мали б створити свої політичні рухи і партії. Формування почалося дуже активно. І я переконаний, що ці партії, якби вибори відбулися хоча б навесні, зарекомендували б себе дуже непогано. Але тому так і поспішали. У влади завжди домінує інстинкт самозбереження. І вона зробила все, щоб зберегтися. Характер дискусій про виборчий закон, розмови про люстрацію в списках — усе це для того, щоб ці люди не потрапили у владу конституційним шляхом, бо могли б скласти принципово нову більшість. І тоді справді була б нова країна.

Тепер же волонтери для влади — як стовбурні клітини, щоб омолодити старіючий організм. І омолодження, безперечно, відбудеться. 

Як психолог, я завжди говорю про народні драми і розчарування, які неминуче приходять на зміну великим очікуванням. Нині в нас відбувається трагіфарс. І волонтери, на жаль, змушені ставати його учасниками. У них немає вибору, оскільки вони розуміють, що їхні зусилля, якщо вони не конвертують їх у політику, взагалі пропадуть. А це безглуздо і страшно. Так вони принаймні, як їм здається, будуть продовжувати боротьбу у владних стінах. Може, щось із цього й вийде.

Хоча насправді наше прагнення до Європи має відбуватися не в інтеграції громадянського суспільства у владу. Це безглуздо. А в сидінні за одним столом із чиновниками, які цю владу представляють. 

Оксана КОРЧИНСЬКА, координатор волонтерських медслужб спецбатальйонів "Азов" і "Шахтарськ", голова опікунської ради "Охматдит": 

1,2. Так. Серед волонтерів якісніша публіка, ніж серед тих, хто нині в парламенті. Останні — це ті, хто свого часу дорвався до корит різного рівня і потім піднімався сходами. Хай там як, але волонтерське середовище — це середовище знизу. І це добре, що в законодавчу владу йде громадянське суспільство. Звичайно, хтось із волонтерів не витримає цього іспиту і піде до когось у служіння. Спокуси є в усіх. Але хтось продовжить свою справу. 

3. Це утопія, що волонтерський рух можна об'єднати в політичний. У волонтерський рух завжди приходитимуть люди, а потім рухатимуться кудись далі. І цього не слід боятися. У нас дуже багато волонтерів. Порівняно з тим, що було до революції, їх більше в десятки разів.

Наталія ВОРОНКОВА, лідер "Волонтерської сотні":

1. Не впевнена. Мабуть, правильно, коли в політику йдуть люди, які вміють її робити. Зокрема, мають якийсь досвід управління. Я однозначно в політику не йду. Боюся бруду. Для виконання завдань, які я ставлю перед собою, мені зручніше залишатися просто волонтером. У цьому разі на мене набагато менше можна впливати. 

Суспільству хочеться бачити нові обличчя і людей, які реально щось роблять. Волонтери на цей момент поєднують ці дві вимоги і відповідають запитам суспільства. Важливо, щоб ці люди не забували, навіщо прийшли в політику. Щоб особисті амбіції й емоції не заглушили це.

2. Так, державна машина неповоротка. Але коли чиновники бачать твій запал і те, що в тебе виходить, це допомагає владі трохи розворушитися і почати працювати.

Я не думаю, що мотиви волонтерів корисливі. Швидше, вони просто вірять у свої сили. Але, боюся, багатьом із них бракує управлінських навичок. Тому що волонтери — це практики, які добре вміють вирішувати поставлені завдання. 

3. Уже є партія волонтерів. Але я не впевнена, що це ефективніший шлях. Питання в тому, ким волонтер був у мирному житті, який досвід у нього за плечима. Діяти ефективно в екстремальних умовах ще не означає, що людина буде ефективною в умовах державної машини. 

Елла ЛІБАНОВА, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи:

1. Ну, по-перше, журналісти і волонтери, на мій погляд, це не зовсім одне й те саме. Якщо в парламент ідуть люди, які цілком чітко продемонстрували свою політичну позицію, проукраїнськість, то, звичайно, це краще, ніж нічого.

Мене турбує, що новий парламент буде зовсім непрофесійним. Я вважаю, що там мають бути люди, які розуміють, як приймаються закони і що за цим іде. Щоб, скажімо, концепція розвитку галузі не приймалася в грудні, бо бюджетний рік починається у вересні. І так далі. По-друге, чимсь доводиться жертвувати. І, напевно, тепер це може бути що завгодно, але не патріотизм. Тому я, скоріше, за, ніж проти.

2. Можливо. Але для цього потрібно, щоб була розвинена система відносин громадянського суспільства і влади. Я поки цього не бачу. Тому, напевно, треба йти у владу, щоб прийняти відповідні закони, які регламентуватимуть оці самі відносини.

3. Швидше, ні. Для того, щоб політична сила завоювала довіру електорату і потрапила у владу, вона має довго і серйозно працювати. У нас просто немає цього часу. 

А взагалі на всі запитання відповідь десь посередині, чіткої в мене немає. Та сама людина може бути чудовим волонтером і непересічним журналістом, комбатом, але може не стати хорошим парламентарієм. Це зовсім інша сфера діяльності, і не кожен до неї готовий. 

Що стосується розсолу, то питання в тому, скільки буде свіжих огірків. Солоні свіжими не стануть. Але спільний розсіл дуже посвітлішає. Якщо в парламенті буде інше співвідношення, то він загалом, можливо, почне працювати інакше. Упевненості немає, але надія є. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво