Операція Евакуація. Державні діти - Соціум - dt.ua

Операція "Евакуація". Державні діти

21 серпня, 2014, 18:35 Роздрукувати Випуск №29, 21 серпня-29 серпня

Гра на емоціях, пов'язаних із дітьми, — один з найдієвіших способів маніпуляції та пропаганди. На жаль, українська влада виявилася до цього абсолютно неготовою. Як і до багато чого іншого… 

Одного сонячного дня 35 малюків з різнокольоровими прапорцями в руках гамірним ланцюжком вийшли з будинку дитини в супроводі виховательок і пішли на прогулянку в місто. Буденна сцена не привернула б нашої уваги, якби не відбувалася в одному з окупованих російськими найманцями міст Донбасу фактично в розпал війни. 

Під загрозою ув'язнення або розстрілу "влада ДНР" заборонила евакуацію сиріт "на ворожу територію України" і пильно наглядала за "порядком" у закладі. В суворій таємниці було розроблено план евакуації, згідно з яким діти мали вирушити начебто на прогулянку в місто, а насправді манівцями добратися до вокзалу, сісти в електричку й податися туди, де на них уже чекали в обумовлений час. 

Слава Богу, ця та десятки інших спецоперацій зусиллями насамперед волонтерів, благодійників та держслужбовців на місцях вдалися. Через дні й тижні тяжких переговорів з усілякими "бісами" і чортами, істерик і сліз, ультиматумів і вмовлянь, через піт і кров, але — вдалися. Чи можна вважати це успіхом — питання риторичне. Якщо дивитися з того погляду, що всі вибралися живими, тоді так — це успіх. Але якщо зважити на неймовірний ризик для життя дітей і дорослих, отриману психологічну травму, виснаження — тоді це провал. 

За оцінними даними, в закладах інтернатного типу населених пунктів зони АТО в різний час перебувало від 500 до 1000 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. На сьогодні, на п'ятому місяці АТО, абсолютну більшість цих дітей з-під куль вивезено. Ми не будемо оприлюднювати точну інформацію і дані щодо цих дітей. Керівництво Донецької і Луганської областей просить усіх дуже обережно поширювати відомості про місцеперебування дітей-сиріт у цих областях або тих, які вже звідти виїхали, не називати імен держслужбовців і волонтерів, які причетні до організації евакуації. Дмухають на холодне, але це й зрозуміло — в їхні кабінети заходять озброєні "міністри" всіляких "народних республік" із розстрільними списками, а волонтери на своїх "газелях" ніколи не мають стовідсоткової гарантії безпеки. 

Терористи під знаменами "ДНР" і "ЛНР", м'яко кажучи, небайдужі до безневинних дітей-сиріт. Із маніакальною впертістю вони знову й знову вчиняють спроби або заблокувати евакуацію, або вивезти дітей у Росію. Гра на емоціях, пов'язаних із дітьми, — один з найдієвіших способів маніпуляції та пропаганди. На жаль, українська влада виявилася до цього абсолютно неготовою. Як і до багато чого іншого… 

У зв'язку з тим, що центр вчасно не розродився хоча б якимсь умовним планом евакуації/вивезення сиріт із потенційно небезпечної території, їх неодноразово, по тривозі SOS, доводилося повертати вже з Росії. 

Ми спробували розібратися, чи можна було евакуювати дітей-сиріт із зони збройного конфлікту вчасно, ще до того, як їх почали тримати як живий щит і викрадати? 

У семи няньок
дитя без ока

Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Авдіївка, Мар'їнка, Донецьк, Макіївка, Амвросіївка, Горлівка, Торез, Сніжне, Луганськ, Харцизьк, Шахтарськ, Алчевськ, Красний Луч, Лисичанськ і так далі… Міста, які нам усім уже звично роздивлятися на картах АТО, слідкуючи за зведеннями з фронту, позначені ще й на карті сирітства. Тобто в інтернатних закладах цих міст живуть діти без батьків, державні діти. І піклуватися про них —  стовідсотковий обов'язок держави, доки остання не знайде для цих дітей сім'ю. 

Донецькій області "пощастило" мати найбільшу кількість інтернатних закладів в Україні — 92, в Луганській — 48, вона п'ята в рейтингу (за даними моніторингу уповноваженого президента України з прав дитини). Загалом в інтернатних закладах обох областей виховується близько двох тисяч сиріт. 

Назвати точну кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, які перебували або досі перебувають на території потенційної небезпеки для життя і здоров'я, важко. "Лінія фронту" то розширювалася, то звужувалася в міру захоплення/звільнення міст і сіл. А відповідно змінювалася й ситуація з розміщенням дітей-сиріт. Наприклад, у середині червня сотні з них були вивезені в Маріуполь, уже після звільнення міста від бойовиків. Але доти в потенційній небезпеці були самі вихованці маріупольських закладів.

12 червня терористи з "ДНР" викрали вихованців сніжнянської школи-інтернату (підвідомчої МОН). Автобус, який зі Сніжного Донецької області віз групу з 25 дітей на оздоровлення в сусідню область, терористи завернули в напрямку Росії з твердим наміром їх туди вивезти. Незаконно, всупереч правилам перетину українсько-російського кордону, звісно. Про цей випадок дізналися тільки завдяки тому, що в складі групи зі своїми дітьми їхала прийомна мама, якій вже на під'їзді до кордону вдалося непомітно додзвонитися в Донецьку облдержадміністрацію. На кордоні мама вчинила такий скандал, що терористи відправили її з дітьми додому. Інші ж — 16 сиріт з вихователями — таки опинилися в місті Донецьк Ростовської області РФ. У результаті оперативного втручання МЗС справі було надано безпрецедентного розголосу серед міжнародної спільноти, і з російською стороною було досягнуто домовленості про негайне повернення дітей в Україну. Губернатор Донецької ОДА забезпечив для цього чартерний літак. Щодо сніжнянської справи МЗС ініціювало звернення Мін'юсту до Європейського суду з прав людини. 

Та, на жаль, це був не останній міжнародний скандал. Так, 4 липня наше МЗС звернулося до компетентних органів РФ з вимогою не допустити несанкціонованого перетину 206 вихованцями Амвросіївської, Мар'їнської та Донецької шкіл-інтернатів українсько-російського кордону; 11 липня —
53 вихованцями Мар'їнської школи-інтернату; 13 липня — 150 вихованцями Мар'їнської та Донецької загальноосвітніх шкіл-інтернатів.  МЗС відкрито заявляє, що спробам органів державної влади України евакуювати дітей-сиріт із зони АТО всіляко перешкоджають представники терористичних формувань. Не виключено, що терористи знову викрадатимуть і намагатимуться незаконно вивезти дітей до РФ, зокрема й під прикриттям гучної риторики уповноваженого з прав дитини при президентові РФ Павла Астахова. Останній відомий своїми цинічними і дезінформаційними заявами про становище дітей в Україні, як-от, наприклад, про начебто заборону владою України вивозити дітей із зони АТО. Такі заяви, на думку МЗС, вочевидь, мають на меті завуалювати протиправні дії незаконних збройних формувань на Сході України.

Усі ці історії зі спробами викрадення вихованців шкіл-інтернатів, на жаль, є також підтвердженням того, що навчальний рік в охоплених збройним конфліктом регіонах у зв'язку з небезпекою для дітей необхідно було закінчити раніше, ще в квітні, і одразу ж розпочати оздоровчу кампанію — як один з оптимальних шляхів евакуації дітей. Натомість Міносвіти  просто чекало її планового початку — з 1 червня. 

Таким чином на початку червня з Луганської та Донецької областей до відомої оздоровниці, м. Святогірська, та в інші області, згідно з планом, за заздалегідь замовленими путівками було вивезено понад тисячу дітей-сиріт. Хоча на той час, коли їх вивозили, у Слов'янську, що за 30 км від Святогірська, хазяйнували терористи. Чи було це безпечно? Хтозна… Діти там уже третій місяць. І оскільки найдраматичніші події на Донбасі тоді тільки розгорталися, їм, можна сказати, просто пощастило. 

Частину дітей із закладів МОН доводилося вивозити вже під час боїв у містах. Тільки минулого тижня одними з останніх, за допомоги Гуманітарного штабу Фонду Р.Ахметова, було вивезено 26 вихованців Макіївської школи соціально-психологічної реабілітації.

"На сьогодні 762 вихованці шкіл-інтернатів Донецької області перебувають на оздоровленні у безпечних районах Донеччини, а також у Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській та Одеській областях;
6 вихованців оздоровлюються в Італії, 56 дітей — у родичів, решта — 139 дітей — перебувають в інтернатних закладах м. Маріуполя", — повідомили нам у Міносвіти.

Та чи не найскладнішою була ситуація з будинками дитини, підвідомчими МОЗ. Оскільки більшість їхніх маленьких вихованців (від 0 до 4 років) мають складні захворювання або інвалідність, перевозити їх на далекі відстані без загрози для здоров'я можна тільки в реанімобілях, і тільки в заклади, які відповідають необхідним умовам медичного догляду за дітьми. 

Майже два тижні терористи кошмарили малюків з будинку дитини "Антошка" в Краматорську, аж поки 29 червня усі 33 — віком від 2 місяців до 4 років — урешті дісталися Харкова. Їм забороняли виїзд, натомість "рекомендували" пакувати речі в Росію. Головного лікаря закладу Анатолія Романова за непокору кілька разів відправляли в підвал, погрожували розправою. На захист дітей виходили й мирні мешканці, ставали буквально живим щитом. У дні "блокади" малечі постійно бракувало то продуктів, то води. 

"Коли ми вивозили дітей з "Антошки", — розповів радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк, — то не спали чотири доби, постійно велись переговори. По п'ять-сім разів на день терористи змінювали свої умови. Коли домовленості начебто було досягнуто, Гіркін і Абвер, які тоді сиділи в Слов'янську, категорично відмовлялися відпускати дітей. Зрештою, діти  таки виїхали, але не організованою колоною. Їх вивезли однією машиною по одному-двоє за декілька разів. І один раз, згідно з нашою оперативною інформацією, планувалося здійснити обстріл машини з гранатомета, щоб потім усе представити як випадковий снаряд з української сторони. Обійшлося…". 

Боротьба за дітей з "Антошки" стала своєрідним бойовим хрещенням. До неї долучились усі: міністри, омбудсмен, місцева влада, волонтери й відомі лікарі обох країн — Ольга Богомолець і її колега з Росії Єлизавета Глінка (більш відома, як лікар Ліза). Можна припустити, що на кожного припало по одній дитині, хоча насправді, скоріш за все, так і було. 

За інформацією МОЗ, з червня, коли розпочалась активна фаза АТО, забезпечити евакуацію дітей у короткі терміни (за один-два дні) було неможливо. Але ситуація із захопленням "Антошки" змусила активізувати дії і розпочати термінові переговори про "коридори". "Усі діти, які могли пересуватися самостійно, зусиллями місцевих управлінь охорони здоров'я були вивезені на безпечні території, як тільки почалися перші заворушення на Донбасі, — повідомив начальник відділу прес-служби та співпраці з громадськістю МОЗ Віктор Сальков. —  Коли ж розпочались активні бойові дії, після консультацій з областями виявилося, що деяких дітей без загрози їхньому життю вивезти нереально. До того ж не було згоди на це так званих ДНР і ЛНР. Завдяки переговорам — важливу роль у цьому відіграли обласні адміністрації і переговорні групи — вдалося вивезти із різних сиротинців Донецької і Луганської області 230 дітей". 

А 26 липня еленерівці таки вивезли примусово до міжнародного автомобільного пункту пропуску Донецьк—Ізварине Ростовської області РФ 61 вихованця Луганського обласного дитячого будинку (22 дитини — віком до 1 року). Україна діяла за вже напрацьованим на той час алгоритмом — і 27 липня всі діти повернулися на батьківщину. 

Останній випадок укотре вразив бездушністю й зухвальством. Сепаратисти викрали
7 дітей з інвалідністю (вихованці Луганського будинку дитини) прямо з лікарні, де вони  проходили лікування. 8 серпня малюків перемістили до пункту пропуску Ізварине, звідки їх мали вивезти на територію РФ. Та вже 13 серпня дітей, слава Богу, повернули в Україну. 

"Створення коридорів для евакуації дітей,  — зауважив Зорян Шкіряк,питання тривалих переговорів, після яких усе одно ніхто не застрахований від "сюрпризів" з боку терористів. Щоразу була загроза теракту, обстрілу, підриву. І все це з метою провокацій".

Пригоди в Краматорському центрі соціально-психологічної реабілітації, підвідомчому Мінсоцполітики, почалися ще на самому початку червня. Місто вже було захоплене бойовиками, але команди вивозити дітей не надходило. Озброєні "ополченці" з журналістами НТВ прийшли до керівництва закладу і попередили, що завтра зніматимуть сюжет про те, як діти ховатимуться в бомбосховищі. Так, у закладі є бомбосховище, але тоді місто ще ніхто не бомбив. Після цього керівництво закладу й місцеві служби на свій страх і ризик організували таємну евакуацію дітей, про яку не знали навіть деякіпрацівники центру. Журналісти НТВ були вкрай розчаровані. Потім "нова влада" викликала директора центру та місцевих службовців для "проведення слідства"… 

300 прийомних сімей і дитбудинків сімейного типу (ДБСТ) з Донецької та Луганської областей, якими опікується Мінсоцполітики, були вивезені Гуманітарним штабом Фонду Р.Ахметова. Крім того, у співпраці з місцевою та центральною владою вивезено десять притулків, три будинки дитини та дитбудинок для дітей-інвалідів. Усього майже 500 дітей-сиріт. 

За словами керівника напряму "евакуація" Дар'ї Касьянової, по допомогу до них звернулися ще наприкінці квітня. "Коли діти з ДБСТ із Дружківки вивісили на будинку український прапор, до них прийшли з погрозами. Тоді нам стало зрозуміло, що відбувається щось погане". 

Але Мінсоцполітики про створення Оперативного штабу для вивезення дітей із небезпечної зони АТО задумалось аж
17 липня.  Це дивно, бо на той час створений урядом штаб (про нього — далі) уже діяв. І Мінсоцполітики, яке входило до його складу, не могло про це не знати… 

До речі, на картах АТО станом на 1 липня чітко видно, що в зоні бойових дій — третина Донбасу. На той час проросійські терористи вже готувались обстріляти український літак Су-24, уже велись бої на околицях Луганська, а танки перли через відкритий кордон. Та для Мінсоцполітики гарячими точками на 1 липня були тільки "міста Слов'янськ, Краматорськ і Лисичанськ, де безпосередньо відбуваються бойові дії". Про це ми прочитали на відомчому сайті у парадному прес-релізі під заголовком "На території "гарячих точок" східних регіонів з дитячих закладів систем Мінсоцполітики, МОН, МОЗ усі діти евакуйовані". Висновки робіть самі... 

До слова, Мінсоцполітики могло ініціювати об'єднання роботи центральних органів влади, усіх наявних ресурсів, волонтерів і фондів у питанні евакуації сиріт. Адже захист прав та інтересів дітей-сиріт, без прив'язки до того, в якому закладі вони перебувають, належить саме до його компетенції. На нашу думку,  мали б з'явитися бодай якісь інструкції/рекомендації щодо захисту дітей-сиріт для місцевих органів влади на Донбасі. І не в липні, коли наших сиріт уже й викрадали, і живим щитом тримали, і перевозили в умовах небезпеки для здоров'я та життя. Але, розв'язуючи безліч нагальних проблем з пенсіями, соціальними виплатами, про дітей Мінсоцполітики забуло. 

Слід зазначити, що всім співробітникам інтернатів, працівникам місцевих та обласних адміністрацій, волонтерам і добровольцям постійно загрожувала небезпека. Більшість з тих, хто так чи інакше був причетний до вивезення дітей, переживав реальний страх смерті. Чого лишень варте "розпорядження ради міністрів ДНР від 25 червня", за підписом "председателя" Олександра Бородая, про заборону евакуювати дітей з дитбудинків та притулків за межі "ДНР". Можна — виключно в РФ. Із цим папірцем простих службовців та працівників дитячих закладів "ознайомлювали" озброєні "міністри". Терористи ночували в будинках дитини й інтернатах. І міністерства можуть скільки завгодно посилатися на "компетенцію місцевих органів влади", забуваючи сказати про те, що останніх залишили сам-на-сам із надзвичайною ситуацією аж ніяк не регіонального масштабу.

Порятунок потопаючих — справа рук потопаючих

Отже, організованої прямої команди з центру вивозити дітей-сиріт з потенційно небезпечного Донбасу на місця не надходило не те що в квітні-травні, а навіть і в червні. І до середини липнявсе вирішували переважно волонтери, громадські організації, фонди, працівники інтернатних закладів у тісній співпраці з обласними адміністраціями. 

Відтоді, як 12 квітня бойовики захопили Слов'янськ, не було й тижня, щоб якийсь інтернатний заклад не "вподобали" терористи — то в будинок дитини з подарунками від "Новоросії" зазирне О.Царьов, то над головою у дітей (на даху закладу) розмістять вогневу точку… 

Через два місяці після початку АТО волонтери заявили, що за весь цей час держава не зробила жодної спроби евакуювати дітей з інтернатів та притулків державного підпорядкування. 

Один з таких волонтерів, пастор Церкви "Добра звістка" Петро Дудник, каже: "Знаєте, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Щойно ми побачили перші незрозумілі процеси в Слов'янську (захоплення відділку міліції та обрання самопроголошеного мера.Прим. авт.), з нашого притулку "Вітрила надії" ми відразу вивезли всіх дітей. В інших же містах виникали постійні проблеми з тим, що терористи під загрозою розстрілу забороняли вивозити дітей. Тобто це говорить про те, що держава своєчасно не відреагувала і не евакуювала дітей". 

У травні притулок "Вітрила надії" зайняли терористи. На той час його вже розбомбили. Добре, що дітей вчасно евакуювали…

З огляду на ці обставини, важко виправдати запізнілу реакцію українських високопосадовців лише психологічною неготовністю до війни. 

Так, тільки 11 червня з'являється перше розпорядження Кабміну №588-р "Питання соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції", яке непрямо можна прив'язати до питання евакуації та подальшого розміщення дітей-сиріт. 

Цим розпорядженням було створено Міжвідомчий координаційний штаб з питань, пов'язаних із соціальним забезпеченням громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення АТО. 

Попри це, тільки 19 липня Кабмін доручає міністерствам внутрішніх справ, соцполітики, охорони здоров'я та державній службі з надзвичайних ситуацій розглянути звернення уповноваженого ВР України з прав людини В.Лутковської від 27 червня щодо евакуації підопічних інтернатних закладів у Донецькій і Луганській областях. 

Тобто три тижні лист блукав кабінетами Кабміну! Бюрократія і в мирні часи потрясає. Але ж тут ішлося про життя і здоров'я дітей, які перебували в зоні бойових дій і про яких, крім держави, подбати більше нема кому!

Ще через 10 днів МВС, узагальнивши пропозиції інших міністерств, пропонує провести спільну нараду за участі представників ДСНС, Міноборони, СБУ і визначити можливі шляхи вивезення підопічних та вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування з небезпечної зони активних бойових дій АТО. 

Тобто причетні міністерства й відомства з різною оперативністю реагували на обставини, що виникали, але вчасно не зробили нічого, щоб не допустити небезпечних для життя дітей інцидентів. 

Діти мають право…

Шукати винного — не наша справа. Ми тільки спробували зібрати до купи безліч різних фактів та історій. Хочеться сподіватися, що ми добре засвоїли цей урок. Ми віримо, що всі вищезгадані прецеденти будуть проаналізовані, а в кабінетах міністерств і відомств уже працюють над планами повернення дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування в свої
заклади (до 1 вересня чи?..) і над створенням, умовно кажучи, "оперативного плану дій на випадок…" для прифронтових Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Сум, Запоріжжя чи того ж таки Маріуполя. Дай Боже, щоб цей план не знадобився.

Усі високопосадовці (та й прості чиновники) в розмові чесно зізнавалися, що виявились не готовими, бо не очікували такого розвитку подій. Звісно, ніхто такого не передбачав. Гадаємо, не тільки вищезгадані міністерства, а й спецслужби й військові не підозрювали про плани й спецорієнтування терористів на сиріт. 

Але, переживши анексію Криму й отримавши недвозначне попередження особисто від В.Путіна про живий щит з жінок і дітей, розуміючи слабкість місцевих держслужбовців перед озброєними "міністрами ДНР і ЛНР", центр мав би напрацювати хоча б якийсь план — бодай щодо півсотні дітей-сиріт із закладів у зоні збройного конфлікту. 

Очевидно, що всі діти мають бути захищені від небезпек, які несе в собі збройний конфлікт, а особливо діти з важкими захворюваннями. Прикуті до ліжка, залежні від спеціального лікування тощо — усі вони  мають право на захист з боку держави. Але ж тих, хто має сім'ю, захистять, як зможуть, мама і тато, а сироти перебувають тільки під опікою держави. Їх не можна просто взяти й відправити подалі від танків в оздоровницю. Вони повністю залежні від рішень у високих київських кабінетах. 

І дуже хотілося б, щоб чиновники відчували відповідальність за дітей, для яких вони є мамою і татом. І рішення  щодо сиріт ухвалювали так само відповідально, оперативно й чітко, як щодо власних. 

Звісно, спочатку не було чіткого розуміння, що таке зона АТО, на який нормативний акт посилатися держслужбовцям, якби вони й хотіли евакуювати сиріт іще в квітні-травні. Ніхто не міг спрогнозувати й того, як зона АТО зміниться за тиждень чи місяць. Додайте сюди ще зміну міністрів, керівників апаратів міністерств, які на той час, коли дітей уже треба було вивозити, тільки входили в курс справ. 

Координацію роботи з евакуації дітей-сиріт мав би забезпечити спеціально створений Міжвідомчий координаційний штаб. А кожне з відомств — МОН, МОЗ, Мінсоцполітики — мало б порушувати питання щодо цих дітей, аби штаб міг розглядати питання комплексно, ухвалювати узгоджені рішення, видавати конкретні доручення і спускати на місця для виконання. 

Засідання штабів відбувалися, питання порушувалися, але жодного формального рішення, спільних наказів або інструкцій щодо евакуації дітей-сиріт ми так і не знайшли. От і виходить, що всі сирітські заклади підпорядковані різним структурам, і кожна з них, а також  місцеві адміністрації діють на свій розсуд. Це ще один приклад, коли, на превеликий жаль, питання дітей залишається на останньому місці. Але за державних дітей відповідає держава. Про цей свій обов'язок, закріплений у Конституції України, вона, на жаль, забула. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво