Нагорода героям від вдячного народу України - Соціум - dt.ua

Нагорода героям від вдячного народу України

24 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 24 квітня-15 травня

Про одну з найбільш реалізованих на сьогодні спроб заснувати всіма визнану волонтерську нагороду героям України від вдячного народу ("Народний герой України") DT.UA розповів її ініціатор — відомий годинниковий експерт, колекціонер антикваріату, гольфіст, журналіст і волонтер Андрій БОЄЧКО.

 

Будь-яка суверенна держава має власну систему нагород. Значення нагород — у заохоченні соціально корисної поведінки громадян і створенні для нації взірців честі, доблесті й відданості Батьківщині. Нагорода — це насамперед моральна цінність, навіть якщо вона має матеріальний еквівалент.

На жаль, від самого початку незалежності України за основу нагородної системи держави було перейнято радянську традицію з радянськими ж схемами рознарядки на нагороди. Таким чином українські нагороди були дискредитовані, оскільки їх дуже часто купували й використовували як своєрідну форму заохочення номенклатури за лояльність до влади, плату за політичні, бізнес- та інші послуги, а не відзнаку справді достойних. Особливо яскраво це виявилося щодо найвищої відзнаки — звання Героя України, яку, на жаль, отримало чимало одіозних осіб. А тим часом героїзм невіддільний від жертовності. Його не можна запланувати, бо він є чимсь винятковим, екстраординарним. Про це багато говорили, про це за чотири роки до Революції Гідності писав філософ Ігор Лосєв. 

22 роки української незалежності минули у спробах знайти національну ідею, яка об'єднала б українців у побудові затишного дому, надійного й безпечного для кожного його мешканця. Без орієнтирів, гідних лідерів і справжніх героїв. Вони здебільшого стали пустими й гламурними. І ми почали вважати, що такі орієнтири, лідери й герої нам, узагалі-то, не дуже й потрібні.

Однак ці ж таки 22 роки в результаті спричинилися до того, що за останні півтора року справжніх героїв у країні з'явилися тисячі — виняткових, екстраординарних, жертовних, запланувати героїзм яких було аж ніяк не можна.

Та справжніх героїв потрібно нагороджувати. А це означає, що дискредитовану систему нагород мусимо повністю змінювати. Та оскільки держава не надто поспішає це робити, то за діло вже звично взялися волонтери. І нехай від такого зухвальства в геральдистів та інших фахівців здивовано злітають вгору брови. Вони-то якраз знають, що середньовічні нагороди дуже часто виникали випадково, перетворюючись згодом на культ, як відомий орден Підв'язки.

Про одну з найбільш реалізованих на сьогодні спроб заснувати всіма визнану волонтерську нагороду героям України від вдячного народу ("Народний герой України") DT.UA розповів її ініціатор — відомий годинниковий експерт, колекціонер антикваріату, гольфіст, журналіст і волонтер Андрій БОЄЧКО.

— Андрію, у соціальних мережах багато хто вже давно закликав розробити систему нагород, альтернативну державній. На волонтерських засадах, так би мовити. Чи не запізно ви почали цим займатися? Війна триває в країні понад рік.

— Так, закликів було багато. Але я не знаю нікого, крім нас, хто би це втілив. Звичайно, запізно. Але насправді ми цим займаємося вже давно. У лютому-березні 2014 р., коли революція ще не завершилася, для тих, хто стояв на барикадах, ми почали робити підвіски у вигляді тризуба, на який покладено меч. Роздавали також скульптурки майданівців. Крім того, я дарував годинники. Коли почалася війна, журналісти возили їх у Крим для бригади Мамчура. Ми дарували їх різним людям, про яких говорило телебачення і писали газети. Але годинників було небагато.

Я все чекав, коли держава прокинеться, відродить нагородний відділ в АП й геральдичну службу, що самоліквідувалися під час Майдану, і заснує нові нагороди. Певний запас державних нагород був, але виготовлення нових із початком війни припинилося.

Минув понад рік, і за цей час створили тільки один орден — Небесної Сотні — абсолютно нефункціональний, оскільки для жодного іншого нагородження він незастосовний. Зрештою, героям Небесної Сотні посмертно присвоїли звання Героїв України. Грамоти в родичів, напевно, є. Але самого знака, наскільки мені відомо, ніхто так і не отримав. На цьому все й закінчилося.

Та ми й почали робити підвіски, щоб вручати хлопцям. 

— Що означає меч, покладений на тризуб?

—Це символ нашої боротьби за незалежність. На монеті Володимира також зображено тризуб, на який накладено римський меч як символ того, що нація в цей час бореться за свою незалежність. Цей символ використовували й в ОУН–УПА. З невеликою відмінністю — замість меча був короткий ніж.

Ми навіть ескізів не робили. Я просто попросив свого товариша ювеліра Діму Щербакова виготовити якусь нагороду — у вигляді підвіски або значка, якою б ми нагороджували хлопців з Майдану.

— Чиїм коштом?

—Власним. Я давно колекціоную срібло — кубки, монети. Усе це ми переплавили і зробили перші сто підвісок. На них пішов кілограм срібла. А коли почалися вже серйозні воєнні дії і я побачив, що нагород не вручають (тільки грамоти й подання про нагородження), ми задумалися над тим, щоб робити більше підвісок. На сьогодні виготовили понад 2300 штук. 

Стільки срібла в мене, звичайно, не було. Але оскільки ми вручали підвіски бійцям, і про це писали, то люди запропонували надсилати нам срібло і робити таких нагород більше. Самі бійці привозили нам пайки від якихось ракет, старі браслети, ланцюжки.

Ми точно перші в історії, хто робить нагороди не з заготовок чистого срібла. На переплавку йдуть ладанки, хрестики, каблучки, сережки, ложечки, медалі... І кожна з цих штучок має якусь духовну силу й свою історію. Ось, наприклад, у мене в руках монета князя Володимира. Їй тисяча років, і вона теж піде на переплавку.

— Не шкода?

—Може, й шкода. Зате в наших нагородах буде дещиця історичної слави й сили духу. Ось, наприклад, боксер В'ячеслав Узєлков віддав свою срібну медаль з Чемпіонату Європи 2002 р. в Пермі. Я запропонував йому продати медаль на аукціоні й за виручені гроші купити більше срібла. Але він відмовився, сказавши: "Я хочу, щоб дещиця моєї сили була в кожного". У наших нагородах буде багато різних орденів і медалей.

Перше масове нагородження відбулося у грудні 2014 року, на день Святого Миколая. Ми вирішили привітати всіх бійців, які на той момент лежали в госпіталях Києва, — близько 250 осіб. Почали з військового госпіталю на вулиці Щорса. Зібрали великі пакети з продуктами, туди ж поклали наші підвіски. До цього їх уже було роздано штук п'ятсот. Підвіски вже носили, про них знали. Більшість бійців не мали не то що нагород, навіть грамот від держави.

Ці пакети по госпіталях вручали дівчата. І от у пакети для одного з госпіталів (а там перебувало 15 бійців) я забув покласти підвіски. Це одразу помітили. Подарунки бійцям вручав багато хто, але підвісок ніхто не дарував. І вони почали запитувати: "А де ж наші нагороди?"

— Але це все ж таки сувенір, а не нагорода. Вам не здається, що нагорода повинна мати якийсь ексклюзивний статус, а не просто бути ювелірним значком чи сувеніром?

— Це сувенір, безперечно. Ми й не вважали це нагородою. Це бійці нам казали, що наша підвіска — єдине, що їм подарували в нагороду. Ми просто зробили знак уваги, вдячності за те, що люди воювали і захищали нас. Мене в березні до армії не взяли, бо моєї військової спеціальності (командир танка Т-72) у списках не було — були потрібні зв'язківці. Але ж я повинен якось допомагати своєму народові. Я возив продукти, речі. Але це всі роблять.

Я спілкувався з багатьма хлопцями, які захищали донецький аеропорт. Вони розповідали, що нагороди вручали, як правило, уже посмертно.

Словом, після того випадку в госпіталі ми вирішили, що будемо робити більше підвісок. Через своїх друзів і свою сторінку у фейсбуці я попросив допомогти нам зі сріблом. Люди почали надсилати. Усе це йшло на переплавку.

А орден ми почали розробляти ще у вересні, коли стало зрозуміло, що державних орденів не буде. Ніхто навіть не думав про поновлення діяльності департаменту геральдики при АП.

Спочатку було багато різних малюнків. В одному знаку нам хотілося помістити і прапор України, і класичний чорно-червоний прапор визвольної боротьби. Але орден у нас виходив дуже барвистий. Ми довго думали, що можна зробити ще. Але не вийшло. І тоді ми вирішили спробувати зробити орден з уже відомої підвіски. Це знак, який легко сприйматиметься на одязі у військовослужбовців і цивільних. Тому просто збільшили підвіску і зробили орден двох категорій — бойовий (червоно-чорний, такі прапори були і на Майдані, і в ДАП, і під Іловайськом) і мирний (жовто-блакитний — для медиків, журналістів, волонтерів та ін.).

До цієї роботи я залучив чимало геральдичних організацій. Наприклад керівника великого творчого об'єднання "БукАрт" у Чернівцях Павла Циганюка, який розробляє найпочесніші українські й закордонні нагороди, відзнаки, родові герби і відомого геральдиста Ігоря Мазепу — нащадка знаменитого Мазепи. Вони допомогли зробити статут (положення про знак) і правильний опис цього ордена.

Ми вперше прив'язали меч вістрям до колодки. Раніше такого ніхто не робив. Меч — одне з найпопулярніших зображень на нагородах. Але він завжди або перехрещений, або опущений униз. Відомі геральдисти почали писати мені, що так меч ніби приставлений до горла. Але до горла меч так не ставлять. І багато знайомих геральдистів підтвердили, що наш варіант має право на життя. Він добре читається, має прописаний статус і його вже знають.

— І все ж таки. Як щодо статусу нагороди? Вона має бути загальновизнаною і, очевидно, видаватися не окремою людиною чи навіть групою людей.

— А що ми розуміємо під статусом? Я — заслужений журналіст України. У мене є значок, вручений М.Азаровим, — за доблесну роботу в податковій адміністрації протягом двох-трьох місяців. До цього я 20 років працював у всіх відомих мені газетах і на багатьох телеканалах, написав тонни матеріалів і не отримав жодного значка. А працюючи прес-секретарем Державної податкової служби Ярошенка з липня 2004-го по червень 2005-го, я отримав вісім (!) нагород. Ні за що. Просто тому, що був на місці, де на кожне свято "положено" когось нагороджувати. Крім того, ці нагороди ще й купувалися. Приміром, звання генеральське, заслужених журналіста, економіста і т.д. коштували по 50 тис. дол. 

Тож статус — це популярність і визнання знака як нагороди. А вручають його Порошенко, міністр оборони, якийсь народний депутат або я… Різниця лише в тому, що в моєму випадку людей прийде менше і про це менше напишуть. Але однаково це стане приводом розповісти про людей, які цього заслуговують.

Статус мого значка заслуженого журналіста, скажімо, передбачає, що я отримую надбавку до зарплати (15 грн на сьогодні) і, можливо, маю якісь пільги.

У своїй нагороді ми це теж врахували. Я домовився з банком "Глобус" про випуск спеціальних банківських карт, на яких відразу буде формальна сума в 100 дол. — від банку. Разом з орденом таку карту героя отримають мінімум 100 осіб. 

До ордена також додаватиметься диплом, який виготовить "БукАрт". А коли в мене вже буде остаточний список нагородників, то тим з них, хто воював і був поранений, видаватимуть також путівки в Закарпаття, Прикарпаття — підлікуватися протягом місяця в санаторії. 

Номери карт героїв ми викладемо на всі доступні нам ресурси — щоб люди вибрали собі героя, на рахунок якого хочуть покласти гроші. Кожному із цих героїв будь-яке підприємство може щось подарувати або допомогти лікуватися. Уся інформація буде доступна. Я спеціально попросив банк урахувати, що це — карти героїв, і вони мають бути захищені якось інакше.

І сам орден буде захищений. Номери ордена, карти й посвідчення збігатимуться. Зазвичай орден зберігається на кітелі або костюмі. Коробка — у тій самій шафі. У нашому випадку карта завжди буде в гаманці, тобто в різних місцях із самим орденом. І це додатковий захист. 

Крім того, в коробки, які виготовила Львівська фабрика, ми поклали монети Нацбанку — "Революція гідності" і "Небесна Сотня". Мені сподобалося, що їхні кольори збіглися з кольорами орденів. Монети я купив своїм коштом. Дякувати Богу, Гонтарева віддала мені їх за собівартістю.

Усе це разом і є статус ордена. А не те, що його вручить президент і що він перебуватиме в якихось списках, яких ніхто не читає.

Крім того, як останні двадцять років відбувалися нагородження? Різні держструктури просто подавали списки до свята. Ми зробили інакше. Місяців три тому на своїй сторінці у ФБ я розповів, що ми робимо такі ордени, і попросив усіх "скидати" історії людей, гідних нагород. Публікацій було кілька. Їх прочитали близько 20 тис. людей. У результаті мені надіслали близько трьох тисяч прізвищ.

Ми подумали, як зробити, щоб нашу нагороду визнав народ, щоб вона була одна й навічно — незалежно від того, хто завтра буде президентом. Адже нагороди від Януковича сьогодні, наприклад, соромляться носити.

— Ну на ордені ж не написано, хто його вручав?

— Це написано в посвідченні. Будь-яка нагорода повинна мати засновника — це або президент, або Міноборони. Ми зробили засновником нагороди народ України. Мені казали, що це не відповідає жодному закону — немає такого засновника. Але достойників пропонували самі люди. З тих, кого найбільше згадували, ми створили орденську комісію. Це Євген Маршал — 79-та бригада, який три місяці керував захистом донецького аеропорту. Це Павло Медведь — 95-та повітряно-десантна бригада. Володимир Шумейко — боєць, який втратив око на Майдані і відразу ж після лікування пішов в армію. Там потрапив в Іловайськ, зазнав дуже тяжкого поранення. Це відомий багатьом Георгій Тука з "Народного тилу". Марина Комарова, Даша Баталова з "Армія SOS". Павло Кащук з COMBAT-UA, який зараз тренує снайперів на полігоні в Яворові. Діма Сіроштан — професійний військовий розвідник, який готує нині диверсійні групи. Аміна Окуєва  — прес-офіцер батальйону Джохара Дудаєва. Усього в орденську комісію зараз входить 15 осіб. Це люди, яким вірять і які ніколи не обіймали ніяких посад. Більшість з них уже є в списках для нагороджень. Через це, до речі, дехто з них не хотів входити в комісію.

За результатами всієї цієї роботи за народні гроші ми плануємо видати книжку "Герої України", до якої ввійдуть імена не тільки ста людей, які отримали нагороди, а й інших з народних списків. Цю книжку ми обов'язково подаруємо школам, університетам, бібліотекам. Саме ці люди повинні відкривати в школах День знань. Досить уже водити туди бабусь і дідусів — ветеранів Другої світової.

Ну а далі плануємо зробити орден "За жертву крові" — тим, хто був поранений, і тим, хто потрапив у полон. Це аналог американського "Пурпурового серця" — усі, хто був поранений у бою, повинні отримати нагороду.

— Ви увесь час кажете "ми". Це хто?

— Я і майстер Діма Щербаков, який робить ці нагороди. Поки що вдвох.

— Нинішніх нагород усього 100?

— Поки що ми зробили стільки. Скільки їх буде взагалі — сказати складно. Залежить від того, як довго триватиме війна. 

— Нагороджувати будете тільки бійців?

— У нас є чотири категорії — бійці; волонтери; медики; політичні, громадські діячі, журналісти. Оскільки нагород буде 100, то 50 із них отримають бійці, які захищали Україну зі зброєю в руках. А 50 — інші три категорії. Так ми вирішили. Хоча багато хто з них теж тримав зброю в руках. 

— Список претендентів на нагороду складено за частотою згадування їхніх прізвищ?

— Не тільки. Героями України народ вважає різних людей. Називають і Далю Грібаускайте, яка скрізь активно підтримує Україну, і сенатора Маккейна. Є в списках і літня пара, яка під час Майдану першою пожертвувала всі свої заощадження. І вони справді герої. Інші потім наслідували їхній приклад. Усе це ми розглядаємо. 

Уже складено списки, в яких більш ніж тисяча прізвищ. Я роздавав списки людям із проханням позначити 10 осіб, яких вони знають особисто й яких вважають гідними нагороди. Потім ми накладали ці списки один на інший і дивилися. Нагородна комісія вибрала першу тридцятку. Ми підрахували, що для короткої розповіді про кожного із цих людей буде потрібен якийсь час. Якщо вручатимемо відразу 100, то церемонія розтягнеться на півдня. Тому для початку вирішили нагородити 30 осіб. Церемонія нагородження відбудеться 22 травня (день Святого Миколая Чудотворця) в Софії Київській, у Будинку митрополита — колисці нашої державності. Частину людей зі списків, на жаль, буде нагороджено вже посмертно. Їхні нагороди отримають родичі. 

Я думав, що найбільшою проблемою буде зробити ордени. Але виявилося, що набагато складніше зі списку тисячі гідних нагороди вибрати лише сотню. І щоб потім ніхто не сказав, що хтось нагороду купив. Людям важко повірити, що вибиратимуть справді героїв. Оскільки в нашій історії надто часто 90% нагороджених були штабні, які ніколи не нюхали пороху.

Наприклад, президент нагородив орденом Княгині Ольги 126 осіб. З 26 волонтерів —
12 осіб, яких не знає жодна волонтерська організація. І жодного бійця чи медика з передової. При тому, що головна подія року в країні — війна. 

Хто поважатиме цих людей? Або, наприклад, Дейча, Якубова, Багрова, Баталіна — "героїв України" з Криму, які залишилися там і закликали віддати Крим Росії. Звання героїв у них ніхто не відібрав. (Згідно зі ст.16 Закону України "Про державні нагороди України", президент може зробити це тільки у випадку засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом.А.К.) "Героями" України залишаються і Юрій Бойко, і Юхим Звягільський. Тому з наших списків ми прибрали весь адміністративний ресурс.

Коли мені телефонували і запитували, яке я маю право нагороджувати, я відповідав: "Таке саме, як і тоді, коли збирав і відвозив на передову продукти, речі".

— А вам не здається, що проблема масових нагороджень героїв — це найчастіше проблема прорахунків керівництва? Коли воно ефективне, то й героїв менше.

— Хай там як, але на війні (та й у будь-якій екстремальній ситуації) завжди є герої. В однієї сторони — одні, в іншої — інші. 

А взагалі герой чи не герой — це завжди неоднозначне питання. Наприклад, Надія Савченко. Вона не найкращий військовий фахівець, оскільки нерідко давала неправильні координати. Але героєм її зробила Росія. Надія поводиться там як герой. Не як військовий, а як людина.

Наприклад, є історія про призовника, який до війни 10 років сидів у в'язниці за грабежі. Два місяці ніхто не знав, що з ним робити — він постійно пиячив. На Новий рік, щоб уникнути неприємних ситуацій, його посадили на добу в клітку. Коли випустили, він сказав: "Хлопці, я вперше в житті добу якось обійшовся без алкоголю. Усе можливе зло я у своєму житті вже зробив. Хочу якось спокутувати провину. Нічого не вмію робити, тільки стріляти. Я — мисливець". Спочатку його ніхто не хотів брати. Потім один з командирів усе-таки ризикнув. За три-чотири виходи ця людина стала найкращим розвідником батальйону і кинула пити. Герой він чи не герой? У Міноборони такої людини ніхто ніколи не нагородить. Його апріорі не можна нагороджувати.

— Я чула, що Порошенко зараз нагороджує годинниками Януковича. Це правда?

— Правда. Порошенко ніколи не замовляв годинників. Це те, що залишилося від попереднього президента. Гравірування легко знімається, зверху робиться нове. Я це добре знаю, оскільки моя основна справа — годинники. Я їх колекціоную, роблю, випускаю спеціалізовані журнали й каталоги. 

Знаю, що, наприклад, Ющенко замовляв годинники в п'яти-шести компаній. А основним постачальником АП Януковича була одна компанія — "Клейнод" (іще позаторік виробляла в Україні годинників на 80 млн грн). Що, до речі, було ще однією лазівкою для будь-якої ланки державних корупціонерів, оскільки ціна, заявлена в офіційних документах на цей годинник, значно перевищувала реальну.

Так чи інакше, але використовувати для нагороджень годинники Януковича, по-моєму, — те саме, що на візитівках, які залишилися від нього, перекресливши прізвище, зверху написати своє. Навіщо витрачатися?

Янукович теж використовував годинники Ющенка. Годинники, як і одяг, мають свою моду — діаметр, функції, товщину механізму, ременя... За цим усім можна визначити, коли вони були змакетовані й виготовлені. І я впевнений, що годинники, які Порошенко вручав перед Новим роком, були датовані 2006–2007 роками, тобто гравірування на них було затерте двічі.

Але так не можна. Янукович розстріляв Майдан і призвів країну до війни. Я розумію, що немає грошей. Але можна, наприклад, продати годинники Януковича на аукціоні як годинники диктатора. А за виручені гроші замовити нові в будь-якої компанії.

— Ви згадали про книжку. Хто її писатиме? І хто читатиме, якщо ви просто прийдете в школу і подаруєте її?

— Ми створили групу на ФБ, щоб кожен, хто може, писав про людей, з якими мав можливість спілкуватися. Писав не в документальному, а в художньому стилі, який сприймався би школярами. 

Хто читатиме? Так, я розумію — знову статус. Хто має книжку затвердити — Мінкультури чи Міносвіти? Я передав цю ідею Сергію Квіту. Ми дамо вичитати книжку заздалегідь. Але не АП чи Міноборони, а Міносвіти, яке не має упередженого ставлення до героїв війни.

Уже торік, на мою думку, 1 вересня в школах мали відкривати не 90-річні ветерани Другої світової, а нинішні герої — Революції Гідності, наприклад. Ми вже встигли забути історію Майдану. От назвіть мені п'ятьох героїв Небесної Сотні.

— Треба думати... Голоднюк, Нігоян, Кульчицький, Жизневський, Вербицький... 

— А що кожен з них зробив — згадаєте? А що зробив Олександр Матросов? Зоя Космодем'янська?

— Ну двоє останніх — це десятиліття "вдовбування" у радянських школах...

— Так. А тут ми встигли забути. Є Небесна Сотня, але ми не пам'ятаємо всіх імен і того, що ці люди зробили. Ми нівелюємо звання героїв. Крім того, ми розуміємо, що це не звання. І все це потрібно змінювати. Я, наприклад, вважаю, що з 1 травня потрібно припинити присуджувати нагороди, які були в обігу до революції. У нас уже по-іншому розвивається історія, зовсім інші символи, люди. Старі нагороди в нашій пам'яті останніх десятиліть тісно пов'язані з хабарництвом і посадами. Про них потрібно просто забути. Тим паче що фізично їх немає — ніхто не виготовляє уже рік. І це хороший привід, щоб почати робити нові. 

Я переконаний, що нашу нагороду держава визнає через рік. Бо, якщо ніхто й ніколи не зможе заявити, що цю нагороду хтось купив, що її отримав хтось не гідний того, її визнає народ. Тому я й прошу всіх: допоможіть перевірити списки. Запитують, як можна визначати героїв через фейсбук? Але якщо з фейсбуку почалася революція на Майдані, то чому так само не можна визначити героїв?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво