На власні очі - Соціум - dt.ua

На власні очі

27 березня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-3 квітня

Керівник відділу маркетингу приватної компанії Володимир Щербак — не журналіст і не заангажований політичний піарник, а, як він сам зізнається, "середньостатистичний киянин, що як міг підтримував Майдан". Тому особливо цікавою видається його багатовимірна, скрупульозна й абсолютно непатетична розповідь про майже 100 днів Революції Гідності: з 23 листопада 2013 р. по 28 березня 2014 р.

  

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ БЕЗ ПАФОСУ

Написати книжку — це практично збудувати, виплекати, вистраждати свій неповторний світ. 

Керівник відділу маркетингу приватної компанії Володимир Щербак — не журналіст і не заангажований політичний піарник, а, як він сам зізнається, "середньостатистичний киянин, що як міг підтримував Майдан". Тому особливо цікавою видається його багатовимірна, скрупульозна й абсолютно непатетична розповідь про майже 100 днів Революції Гідності: з 23 листопада 2013 р. по 28 березня 2014 р.

Книжка отримала назву "Мій Майдан" (Бібліотека газети "Дзеркало тижня", 2015 р.). "Це мій Майдан, — відзначає Володимир, — тому що люди вийшли на вулиці не за гроші, навпаки, вони віддавали свої. Це мій Майдан, тому що там не чекали, коли за них щось вирішать політики. Це мій Майдан, тому що там не було політичних "ідолів", і люди не наосліп підтримували "своїх" опозиційних політиків…" 

Ця розповідь видається мені справжньою, в широкому розумінні цього слова, вона вражає непідробним відчуттям Історії, її швидкоплинної ходи, її дихання. І то не просто фіксація подій, а спроба аналізу з використанням інформаційних повідомлень (новин) того часу, які абсолютно органічно вплетені в канву розповіді й відтворюють послідовність подій, що відбувалися на київському Майдані — епіцентрі Революції Гідності. На крихітній, з погляду географії, території в самому центрі нашої столиці народжувалася, і вже не вперше, в борні, в диму, під розриви гранат і постріли, українська політична нація. Народжувалася без проявів ксенофобії, про яку так люблять розповідати ЗМІ нашого північно-східного сусіда і чому, на жаль, вірила й продовжує вірити абсолютна більшість наших "братів"-росіян. Чого варті лише кілька речень з "інформаційного повідомлення" на російському сайті svpressa.ru від 21 лютого 2014 р. під промовистою назвою "Киев пал. Майдан торжествует победу: "мятежники растеклись по всей "матери городов русских": "Западенцы и окрестные поселяне с невиданной силой рванули в поверженную столицу, чтобы вдоволь насладиться воздухом свободы…Участники львовских погромов вполне резонно рассчитывают продолжить веселье на киевских холмах… Прохожие стараются спрятаться. Если не удалось — на вопросы надо отвечать непременно по-украински, демонстрируя патриотизм и восхищение революцией". Як ми бачимо, вже у XXI ст. оживає привид великодержавних, чорносотенних шовіністів на кшталт Шульгіна часів Української революції 1917—1921 рр. 

Автор намагається бути максимально об'єктивним, у ставленні до тих чи інших подій він досить часто йде проти течії, супроти думок більшості революціонерів та співчуваючих Майдану. "Навіть зараз, коли пройшло стільки часу, важко сказати, як би розгорталися події, коли б не виникло протистояння на Грушевського. Досить довго я не ходив на Грушевського через несприйняття тих радикальних дій. Коли мої знайомі казали: "Пішли подивимось", я відмовлявся. Брати участь у цих діях я не хотів. Спостерігати з безпечного місця, як іде справжній бій — вважав аморальним. Лише коли "Беркут" розпочав з жорстокістю розганяти людей, я став сприймати Грушевського частиною Майдану. Тільки неприємно було чути, коли зі сцени лунало "міліція жорстоко розганяє мирний протест". Він з першої хвилини не був мирним! Який протест може бути мирним під крики "Дайте коктейль!".

Отже, прикрашення подій, однозначних висновків щодо конкретних, дуже часто контраверсійних ситуацій читачі не побачать. Але тут є розповіді про ніби й звичайних і зовсім непоказних героїв, вчинки та дії яких важко чи навіть неможливо осягнути з "висоти" повсякденного життя, притрушеного пилом всепоглинаючого суспільства споживацтва.

Інколи в книжці трапляються вражаючі деталі життя на Майдані (запис від 19 лютого 2014 р.): "На розі Городецького побачив зовсім дику картину: там сиділо десь десять, може п'ятнадцять жінок, які розливали коктейлі Молотова. Усі вони були не з Майдану, це видно було, щонайменш за чистотою одягу. Всі були різного віку і статусу — від студенток до явно заможних жінок і навіть бабусь. Дикою та картина мені здалася через те, що вони робили це напрочуд спокійно, якось по-домашньому, наче господарки варять якесь варево. Одне з найсильніших вражень того дня". 

Життя до і після Майдану-2013–2014. Всього цього ви також не знайдете в цій ошатно виданій книжці. Паралельна реальність, яка постійно нагадувала про себе буквально щохвилини. Життя навпіл. Ми ніколи не будемо такими, як раніше. Ось як Володимир Щербак сам про це пише: "Зранку 20 лютого, з різницею в кілька хвилин, мені прийшло дві смс. Одна від друга: "Побачив тебе по телевізору, тримайся!" Друга про суперзнижки в мережі спортивних клубів. В цей час ми несли чергового пораненого до швидкої. Це були дві паралельні реальності, які перетнулись у моєму телефоні. В одній люди серед білого дня гинули в центрі столиці. В другій працювали театри, виставки, спортивні клуби, в торгівельних центрах проводилися розпродажі. Мета цієї книги — зберегти спогади про першу з них". Від себе додам: книжка доводить, що кожному треба визначитися: хто ти на цій землі, задля чого живеш на цьому світі? Чи, радше, відживаєш? Вона також і про перемогу над байдужістю, буденністю; про швидкоплинність нашого буття; про віру в невідворотні зміни як у суспільстві, так і в психології наших співгромадян; про людську чесність (і з самим собою також), жертовність. І водночас: про підлість і блюзнірство, про політичну проституцію й окозамилювання…

І наостанок. Треба знову й знову нагадувати і пам'ятати про героїв Небесної сотні. Володимир Щербак зробив дуже важливу справу. В додатку до його записів — імена людей, які загинули в ті буремні дні, і деяка інформація, віднайдена у відкритих джерелах. Вічна шана і пам'ять! Без жодного пафосу і від щирого серця. Герої не вмирають!

Усі фото, вміщені в книжці, надані відомим українським фотографом Анатолієм Бойком.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво