Мистецтво казки - Соціум - dt.ua

Мистецтво казки

26 вересня, 2014, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 26 вересня-3 жовтня

Якщо хочемо швидко скласти уявлення про невідому країну, то поцікавмося, які казки тут розповідають дітям і як у цій країні власність легалізується в капітал. Це дасть змогу дізнатися про неформальну і формальну складові суспільного договору, що впровадився в країні.

Якщо хочемо швидко скласти уявлення про невідому країну, то поцікавмося, які казки тут розповідають дітям і як у цій країні власність легалізується в капітал. Це дасть змогу дізнатися про неформальну і формальну складові суспільного договору, що впровадився в країні.

Казки — це ігрові посібники для дорослих і дітей, що містять у собі сукупність настанов, які описують, зберігають і передають фіксований комплекс дій людини в його побутовій практиці. В них сформульовано інтегральне уявлення народу про сенс успіху людини та способи досягнення такого успіху.

Нормативно-інституційна база перетворення власності на капітал підкаже нам, як уявлення про успіх, справедливість відображено в законах.

В ідеальному випадку між казками і нормами має існувати гармонійний зв'язок. Власне, первісні казки й самі по собі були нормами. Вони розділилися з появою власності: особистої, родинної, приватної і т. д. 

Після цього розщеплення між казками й нормами і далі існував активний зв'язок. Казки продовжували визначати смисл норм, але вже й самі норми почали деформувати (підганяти) зміст казок — фіксований комплекс дій.

Тож коли казки розповідають нам про те, що краще сидіти на печі й чекати, коли "за щучим велінням" тобі "буде щастя", то це означає, що спосіб легалізації в такій країні встановився такий: власність стає капіталом не як наслідок ініціативи, а рішенням влади. До того ж влади невідомого походження, чужої.

Коли ж за сюжетом казки ти повинен зробити (!) "солом'яного бичка", а потім з усіма домовитися, то це говорить про те, що в такій країні успіх (капіталізація) досягається шляхом власної ініціативи та солідарних дій.

Первісні казки були сформульовані в довірі — прийнятті навколишнього світу. Наступні ж казки за сюжетами вже передбачали активну роль героя. Власне, спираючись на фундаментальний закон еволюції — проб і помилок, можна стверджувати, що у всіх народів виникали однакові, в сенсі — найрізноманітніші, версії казок. Але кліматичні, природні, ландшафтні, гідрологічні тощо особливості існування народу закріплювали в пам'яті поколінь лише окремі, ситуативно продуктивні їхні версії. Так сформувалися ментальні особливості народів-спільнот. 

Та обставина, що в різних народів у різних декораціях і ситуаціях у казках ідеться про одне й те саме, є дією закону відбору. Закріплювалися, зберігалися ті версії, які давали змогу спільноті вижити. Народи, що культивували інші казки, просто зникли. В цьому факті також відображається спільна для всіх індукція в сюжетах казок норм легалізації власності: в них розповідається про доброго (поганого) царя, раджу, вождя і т. д. 

Казки і норми завжди існували у координатному зв'язку. Коли такий зв'язок порушувався (а це можливо лише при впровадженні нових норм, бо вони є динамічними), виникав конфлікт. Свого часу князь Володимир Великий такий конфлікт уладнав упровадженням у неформальну частину суспільного договору християнства. Це збалансувало нові форми легалізації власності, що виникли і потужно розвивалися, новими моральними настановами.

Його наступник князь Ярослав Мудрий діяв навпаки, запровадивши "Руську правду": дохристиянські норми він привів у відповідність до нових моральних норм (нових казок).

Мистецтво казки полягає в тому, що вона гармонізує людину з навколишнім світом з одного боку, а з іншого — координує її в суспільстві, світі, вигаданому людьми. Казка нівелює страхи навколишнього світу і пояснює встановлену систему взаємних обов'язків і прав світу вигаданого, щоб вони своєю чергою не викликали страхів. 

У модерний період капіталізму між власністю і капіталом існувала сувора відповідність: кожен капітал був забезпечений власністю. Розвиток капіталізму спирається на масовий характер виробництва і споживання. При цьому надзвичайно важливим було усунення з процедури легалізації власності вольового втручання, що мало місце при феодалізмі. Буржуазні революції якраз і змінили способи легалізації капіталу. Вони стали об'єктивними, такими, що містили настанови рівності можливостей. Така трансформація норм негайно викликала потребу в нових "казках". Ними стали нова-стара демократія і протестантська етика (ідеї рівності у священстві індукували ідеї соціальної рівності).

Ми переживаємо період постмодерну в капіталістичних відносинах. Його характерна ознака — зв'язок між власністю і капіталом стає "розмитим". З'являється й існує в часі велика частина капіталів, які вже не забезпечені жодною власністю, але все це відбувається при дотриманні формальної процедури. "Фейкові капітали" — запам'ятаймо це визначення, бо воно є витоком усіх наступних збочень.

Ця обставина віддзеркалюється в політичному житті країн. Шляхом маніпуляцій із соціальним замовленням при збереженні демократичної процедури в країні встановлюється "фейкова влада", яка стає на сторожі "фейкових капіталів". Інформаційний простір наповнюється "повідомленнями без факту" (похідні від "фейкових капіталів" без забезпечення) і, як наслідок, сам стає "фейковим", втрачаючи при цьому природу суспільного блага. Що з того, що в ньому зберігаються ознаки невиключеності, неконкурентності у споживанні та неподільності, якщо в цьому просторі, та ще й з його допомогою, відбувається нищення смислу понять.

Послуговуючись логікою, окресленою на початку матеріалу, ми повинні самоузгоджено отримати в неформальній частині суспільного договору "фейкові казки". А хіба не це ми спостерігаємо, коли дитина, що ще не бачила живої корови, вже впевнена, що у підвалі сусіднього будинку живуть трансформери? 

Такі "фейкові казки" мають на меті одне — легітимувати появу "фейкових капіталів", але вони не мають нічого спільного з мистецтвом казки. Вони не втихомирюють людей, а, навпаки, невротизують їх.

Період, який ми переживаємо нині, і є прикладом сформульованого вище: "Народи, які культивували інші казки, просто зникли". "Казки", що ми тепер їх культивуємо, — це шлях у небуття. Вони забезпечують не виживання (існування) людей, а покликані забезпечити існування "фейкових капіталів".

В основі "фейкових капіталів" лежить процедурне лукавство. Щоб уникнути найгіршої версії розвитку цивілізації, слід усунути саме його, а не боротися з проявами вад капіталізації в політиці, суспільних відносинах, побуті тощо.

Коли ми говоримо про інформаційну безпеку, то повинні дивитися на інституційну процедуру. Коли говоримо про політичну відповідальність, то повинні аналізувати легалізацію капіталів. Коли говоримо про солідарні дії, то повинні дивитися на норми і їх виконання в царині власності і капіталів. 

Якщо закони і норми легалізації лукаві, вибіркові, агресивні, то таким і стане життя країни — політичне, суспільне, інформаційне. А роль казки перебере на себе політтехнологія — метастази інформаційного простору. Ці метастази нищать соціальне замовлення, суспільне представництво і позбавляють владу політичного смислу. Політтехнологія нищить мистецтво казки, дегенеруючи міру буття.

Усе зазначене — не безневинне перебільшення. Це — жах!

Зміст дії політтехнології можна дуже просто встановити, якщо звернутися до класичної картини власності і капіталів. Там це визначається нормами кримінального кодексу — "Шахрайство". В часи модерну капіталісти чітко слідкували за відповідністю між власністю і капіталом і тому випадки політичного лукавства й повідомлень без фактів жорстко каралися. В класичних демократіях ці традиції зберігаються й дотепер, вони лише притлумлені грандіозністю спокус, які породило суспільство споживання. А от у молодих демократіях таких запобіжників немає. Тут торжествує "фейк" у всіх царинах життя, а політтехнологія визначає і форму, і зміст, і очікування, і оцінки.

В країні, де капіталізація "фейкових капіталів" здійснюється інструментами сваволі влади, політтехнологія стає інструментом насильства, реальною зброєю. А "політтехнологічні казки" з мистецтва перетворюються на пропаганду. Через знищення політтехнологією міри буття (необхідна умова створення "фейкових капіталів") для забезпечення "фейкових капіталів" стає можливим використання будь-яких засобів, зокрема насильства й війни. Що ми й переживаємо нині.

На майбутнє нам потрібні нові-старі казки, які б походили від світу, а не моделей, що народилися в буйній уяві політтехнолога. Нам потрібна відроджена міра буття.

Ці казки повинні втілитися у свій гармонійний відповідник у законах і нормах. Тоді до казки повернеться її головне призначення: бути мистецтвом. У вигаданому світі людини це означатиме, що припиняться маніпуляції в царині власності і капіталів. Відтак капіталісти сформулюють нові завдання для політичного класу: жодних маніпуляцій із соціальним замовленням і суспільним представництвом. Місце маніпуляції посяде ініціація.

Для креативного класу це означатиме: креатив — це віднайдені (відчуті) природні зв'язки-казки, а не вигадані понти, які завжди були лише фінансовим інструментом, що забезпечував стійкість "фейкових" капіталів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво