Місця несвободи: що відбувається за зачиненими дверима? - Соціум - dt.ua

Місця несвободи: що відбувається за зачиненими дверима?

4 липня, 2014, 18:15 Роздрукувати Випуск №24, 4 липня-11 липня

Сам факт знаходження людини в закритому закладі під контролем держави породжує значні ризики щодо порушень прав людини. І якщо шокуючі історії з-за ґрат СІЗО, колоній чи ІТТ почали проникати назовні вже давно, то згодом стало зрозуміло, що проблема стосується не тільки цих місць. 

До Міжнародного дня на підтримку жертв тортур (26 червня) правозахисники оприлюднили звіт про дотримання прав людини в місцях несвободи. У доповіді відображено результати 260 візитів до місць несвободи, здійснених 2013 року в рамках роботи національного превентивного механізму (НПМ).

Держава в державі

Ще кілька років тому цього поняття не існувало. Словосполучення "місця несвободи" годі було шукати у словниках чи на шпальтах газет. Його і досі не всі розуміють. 

Перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про місця несвободи, — це в'язниці, СІЗО, ізолятори тимчасового тримання (ІТТ). Однак чи є цей перелік вичерпним? Адже поняття "місця несвободи" значно ширше, ніж "місця позбавлення волі". Сюди належать усі заклади, де людина перебуває під повним контролем держави. Не тільки коли позбавлення волі передбачено як покарання, а й коли людина, наприклад, перебуває на військовій службі або не може самостійно жити в суспільстві і потребує опіки держави.

Саме тому до місць несвободи також відносять психіатричні заклади, дитячі будинки-інтернати, пансіонати для людей похилого віку та людей з інвалідністю, пункти тимчасового розміщення біженців, соціально-реабілітаційні центри, військові частини та інші заклади.

Сьогодні в Україні налічується близько 6 тис. місць несвободи, які перебувають у підпорядкуванні 11 міністерств і відомств. У них може утримуватися близько 1 млн людей на рік. Якщо вдуматися в цю цифру, вона вражає: стільки людей, живе, наприклад, у місті Дніпропетровську або у всій Волинській області. 

Разом з тим сам факт знаходження людини в закритому закладі під контролем держави породжує значні ризики щодо порушень прав людини. І якщо шокуючі історії з-за ґрат СІЗО, колоній чи ІТТ почали проникати назовні вже давно, то згодом стало зрозуміло, що проблема стосується не тільки цих місць. 

Так, протягом 2010—2011 рр. суспільство стало свідком неприємних відкриттів про життя підопічних в інтернатах для дітей-інвалідів, геріатричних пансіонатах і психоневрологічних інтернатах. Завдяки розслідуванням журналістів і громадських активістів відкрилися факти незаконного насильства й неналежного поводження, примусу до праці, ненадання медичної допомоги й навіть поховання без медичного висновку. І це при тому, що такі заклади підлягають постійному моніторингу з боку низки державних інститутів, зокрема й прокуратури.

Стало очевидно, що причиною цих проблем є закритість системи, де всі механізми контролю в руках держави. Часто такий контроль зводився до ефективності використання коштів, прив'язувався до ліжко-місць, але не до головного — людини, яка змушена перебувати в чотирьох стінах. Порятунок потопаючих традиційно залишався ділом рук самих потопаючих.

Утім, і самі люди, які перебувають у місцях несвободи, часто не знають про свої права, а також про те, як оскаржити неправомірні дії адміністрації закладу. Та навіть у тих випадках, коли вони подають скарги, — перевірки й розслідування за ними проводяться неефективно, часто доручаються керівникам тих закладів, у діяльності яких і було виявлено недоліки.

Та й чи може самостійно захистити себе, наприклад, особа, з якою погано поводяться у психоневрологічному інтернаті або пункті тимчасового перебування мігрантів? Чи може обстояти власні права дитина, яку недогодовують, б'ють або принижують в інтернаті чи дитбудинку? Питання риторичні і — що важливо — актуальні для різних місць несвободи, незалежно від країни і типу. 

Реагувати на погане поводження з людьми в місцях несвободи, на тортури, погані умови тримання — мало. Треба було придумати, як створити умови, аби таких випадків узагалі не траплялося. Так виникли національні превентивні механізми (НПМ) — система регулярних відвідувань місць несвободи незалежним органом для поліпшення умов тримання та поводження з особами, які там перебувають.

Профілактика
замість швидкої допомоги

НПМ — це незалежний погляд на проблеми, які існують у місцях несвободи. А крім того, це механізм для подолання цих проблем.

Сьогодні НПМ працюють у півсотні країн світу. Серед них — Велика Британія, Швейцарія, ФРН, Вірменія, Молдова, Коста-Ріка, Болгарія, ПАР, Польща. 

В Україні національний превентивний механізм мав запрацювати ще в 2006 р., коли наша країна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Однак політичної волі тоді забракло, і знадобилося довгих шість років, аби незалежну систему відвідування місць несвободи і моніторингу прав людини нарешті було створено.

В Україні НПМ працює за моделлю "Омбудсмен+", тому що візити здійснюють співробітники офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена) та представники громадськості.

Завдяки такій моделі громадськість уперше отримала право відвідувати місця несвободи без попереджень. Причому регулярно і без перешкод. Під час таких візитів відбуваються зустрічі і бесіди віч-на-віч з усіма, хто там утримується чи працює.

Отримана в ході моніторингу інформація, аналіз виявлених проблем дають можливість відкривати для суспільства всі проблеми зсередини. Показати те, що багато років було за сімома замками.

Разом з тим до завдань НПМ не належить розслідування, пошук і покарання винних у порушеннях прав людини. Роль цього органу полягає в іншому — у регулярних відвідуваннях місць несвободи, у виробленні рекомендацій, які повинні змінити систему загалом.

Простіше кажучи, НПМ не займається лікуванням окремого органа, а намагається оздоровити тіло в цілому. Це не "швидка допомога", що виїздить на кожен виклик і вирішує проблему на місці, а тривала терапія, яка виявляє системні проблеми, лікує їх і запобігає появі в майбутньому.

Больові точки 2013-го

Минулого року монітори національного превентивного механізму здійснили 260 візитів до різних місць несвободи. Доповідь з їхніми результатами оприлюднили днями, напередодні Міжнародного дня на підтримку жертв тортур (26 червня).

У 2013 р. НПМ виявив системну проблему, пов'язану з грубими порушеннями прав і свобод узятих під варту осіб у процесі забезпечення їхньої участі в судових засіданнях. Як сказано в доповіді, процес організації та доставки осіб із СІЗО до суду й назад можна прирівняти до жорстокого поводження, а в окремих випадках — до катувань.

Узятих під варту рано-вранці поміщають до приймальних боксів слідчих ізоляторів, де немає вентиляції, вікон чи бодай можливості присісти. Після кількагодинного очікування їх переводять до автозаків, де перебування в спеку і в холод просто нестерпне. Після прибуття до суду взяті під варту особи чекають у камерах для підсудних. Це — клітки, які не мають ані природного освітлення, ані вентиляції, ані санвузлів. Та в багатьох судах навіть таких камер немає — весь період до судового розгляду (іноді по кілька годин) підсудні очікують в автозаках, не маючи можливості сходити в туалет. Людям не дають ні поснідати, ні повечеряти, не забезпечують сухпайками.

Ще однією больовою точкою є застосування засобів примусової ізоляції та фізичного обмеження пацієнтів із психічними захворюваннями.

За відсутності будь-якого нормативно-правового регламентування часто персонал цих установ вирішує на свій розсуд, як поводитися з особами, які перебувають у збудженому стані. Їх на тривалий час поміщають в ізольовані непристосовані кімнати або й металеві клітки, не забезпечуючи навіть базових потреб.

Інші проблеми, типові для багатьох закладів, — антисанітарія, відсутність доступу до свіжого повітря та питної води, неналежні харчування та медикаментозне забезпечення. 

Правозахисники звертають увагу і на поширену в українських місцях несвободи практику поводження, що принижує людську гідність. Зокрема, йдеться про відсутність перегородок у санвузлах.

Крім того, з'ясувалося, що людей, які перебувають у місцях несвободи, занадто обмежують у спілкуванні із зовнішнім світом. Наприклад, в окремих інтернатах встановлено необґрунтовано суворий пропускний режим, а в школах та училищах соціальної реабілітації адміністрація іноді використовує обмеження спілкування з батьками як засіб покарання.

Для вирішення цих та інших проблем уповноважений з прав людини Валерія Лутковська спрямувала 26 подань відповідним органам. Їх результатом стало вдосконалення відомчої нормативно-правової бази та практики у сфері забезпечення прав і свобод людини.

Так, Верховна Рада у квітні внесла зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, майже третину з яких було розроблено саме за результатами моніторингових візитів.

Крім того, за минулий рік було закрито понад 30 спеціальних установ МВС, ліквідовано чотири школи та одне училище соціальної реабілітації, які не відповідали мінімальним стандартам.

"У тих місцях, куди доїжджаємо, ми можемо бути єдиними візитерами за рік, за півроку. Тиждень тому ми повернулися із психоневрологічного інтернату, який розташований у селі, в якому залишилося чотири хати, там немає сільради... А автобус туди ходить тільки на замовлення відвідувачів цього інтернату. Одне з наших головних завдань — показати громаді, що і тут є люди, що в такі важкі для країни часи, коли відбуваються фактично воєнні дії, ми не повинні забувати про них, бо їм зараз найтяжче", — каже Андрій Черноусов, директор Асоціації незалежних моніторів. 

Через воєнну агресію Росії в Україні почали з'являтися табори для осіб, які є вимушено переміщеними всередині країни. Це часто старі й не придатні для нормального життя будівлі.

"У неділю ми повернулися з такого табору. Він — за 80 кілометрів від Харкова і за 10 кілометрів від найближчого населеного пункту. Людям дуже потрібна підтримка. І ми збираємо допомогу, хоча це не робота НПМ — допомагати речами чи харчами. Але історія обрала нас, тому не маємо відмовлятися", — додає А.Черноусов.

Говорячи про перезавантаження системи, правозахисники закликають до стриманого оптимізму, бо відкривання ран, які так довго були закриті від суспільства, і їх лікування — тривалий процес. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво