Майбутнє у плинному: зміна культурної моделі суспільства - Соціум - dt.ua

Майбутнє у плинному: зміна культурної моделі суспільства

20 листопада, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №44-45, 20 листопада-27 листопада

Майбутнє у плинному:  зміна культурної моделі суспільства

 

Сьогодні ми спостерігаємо зміну культурної моделі соціуму, який, на думку вчених, іде "у розпил" між контактними мережами. Мистецтво, розлите безпосередньо по соціальному життю, — взагалі під питанням. А нова політична культура виникає на тому витку історії, коли більш ніж через двадцять років ми приходимо в ту саму точку "нескипання", з якої починали рух.

На цю тему ми розмовляємо з відомими українськими вченими. 

Покоління й ціннісні зміни

Проблема поколінь є універсальною темою культурного життя і самого існування суспільства, — вважає доктор філософських наук, професор, головний науковий працівник Інституту соціології НАНУ Анатолій Ручка

— Покоління — це не тільки й не стільки однорідна вікова група, когорта, скільки духовно-символічна спільність, що поєднує людей, життя яких пов'язане з певними важливими історичними подіями, з духом часу, єдністю моральних та ідейних позицій. Тобто це спільність ціннісно-смислова. 

Наприкінці ХХ століття виникла теорія генераційної ціннісної зміни. Понад те, сьогодні вчені дійшли висновку, що всі культурні або ціннісні зміни, які пов'язані з ментальністю, відбуваються під впливом кількох факторів. По-перше, це економічний розвиток суспільства (у розвинених країнах Заходу, де створено суспільство споживання і навіть нагромадилася певна втома від "суспільства вражень", сформувалася своя ментальність). По-друге, особливості міжгенераційної трансмісії культури. Культурні цінності передаються з покоління в покоління. Але на скільки відсотків відбувається така передача? Яскравий приклад: ми запитуємо своїх респондентів, батьків і дітей, чи люблять вони співати народні пісні на вечірках. Ствердну відповідь дають 78% представників старшого покоління і чотири-шість — молодшого. Молоді, як правило, не знають пісень, а коли й співають, то не відчувають задоволення — вони зайняті іншим, живуть в іншу епоху. Тобто передача, трансмісія культурних цінностей, досягнень іде не стовідсотковим суцільним потоком, а є вибірковою. Молодь іноді відмітає геть усе, що здається їй старим і консервативним і що не хочеться брати з собою в майбутнє.

Американський антрополог Маргарет Мід вивчала проблему виховання, соціалізації в різних країнах і дійшла висновку, що з погляду трансмісії культури є три типи суспільств: префігуративний, кофігуративний і постфігуративний. Префігуративний тип характеризує традиційні суспільства: тут батьки навчали дітей, а ті слухалися. Вважається, що такі техніка й технологія виховання і соціалізації повернені в минуле, у традицію. Кофігуративний тип підтверджує, що часи й технології життя змінюються — і діти все-таки прислухаються до батьків, а батьки до них. Дедалі більшого значення набуває позиція ровесників — як серед старшого і середнього поколінь, так і серед молодшого, адже в дружньому колі всі близькі віком і духом. Кофігуративні культури орієнтовані на сьогодення. Постфігуративний тип суспільства означає торжество часу, коли прийшли інформаційні технології і глобалізація охопила світ, — тут уже діти навчають батьків, і ці практики націлені в майбутнє.

Якщо уважніше поглянути на проблематику поколінь, пов'язану з культурними й ціннісними змінами, то постає запитання: скільки в суспільстві поколінь? У літературі виділяють п'ять.

"Мовчазне покоління" — люди 1923—1942 років народження, традиціоналісти. За поодинокими винятками, не бунтують. Орієнтуються на перевірені часом і практикою норми, зразки й правила. Духом — консерватори. Але без позитивного консерватизму, у розсудливому розумінні слова, суспільство не може нормально функціонувати, бо має спиратися на традиції, вироблені минулим. Це покоління застало Другу світову війну, голод, сталінські часи.

"Бумерівське покоління" — люди 1943—1962 років народження. Назва — від явища "бебі-бум", яке виникло після війни, коли поверталися чоловіки і зростала народжуваність. Вони застали політ Гагаріна, пишалися
своєю країною СРСР як супердержавою. Тоді ж з'явилися контрацептиви. Була холодна війна. Були запроваджені стандарти навчання у школах і гарантоване медичне обслуговування. "Бумери" формувалися в такій морально-психологічній атмосфері, коли вважалося, що гарна дитина — це активна і зацікавлена. Ціннісна ментальність формується в дитинстві й юності. Після цього змінюються тільки периферичні цінності.

Далі — "покоління Х", народжене в 1963—1982 роках. Холодна війна тривала. У соціумі різко збільшився обсяг інформації, виникли поняття "перебудова", "демократизація". Одночасно почалися розмови про СНІД, наркотики, стався бум розлучень. Батьки цього покоління працювали на виробництві "від дзвінка до дзвінка", і діти виростали самостійними, самі готували уроки й розігрівали обіди. Звідси й особливості їхньої ментальності в дорослі роки — вони намагаються всюди встигати, покладаються на власний досвід, однак при цьому бувають сильно орієнтовані на думку друзів та електронні ЗМІ. Люблять індивідуальні, навіть екстремальні види спорту, прагнуть скоротити час на кухні, надають перевагу напівфабрикатам — і все це у зв'язку з тим, що життя прискорюється і щодня підкидає дедалі більше інформації. Вони змушені ухвалювати чимдалі більше й більше самостійних рішень.

Дитинство "покоління Y" (роки народження — 1982—2002) позначене розпадом СРСР, терактами, не відомими раніше епідеміями, а також розвитком цифрових і біотехнологій. У ЗМІ засуджується вживання наркотиків і куріння. Головне — настала епоха брендів. Молодь обирає техніку, одяг і продукти тільки відомих марок. Досить рано звикає до алкоголю (зокрема пива). Не знає, з чого робляться продукти, але в супермаркетах звертає увагу на кількість білків, жирів і вуглеводів, зазначених на упаковці. Кредо молодих людей —мода, вони охоче долучаються до модних видів спорту, але не заради отримання результатів, а для того щоб потішити свій гедонізм. Якщо виникають проблеми зі здоров'ям, ці люди обирають брендові, широко розрекламовані ліки.

Усі покоління обирають здоровий спосіб життя, але вкладають у це різний зміст. Для представників "мовчазного покоління" дуже важливо турбуватися про підтримання своїх життєвих сил, а для "бумерів" головніше — імідж і подовження молодості. "Покоління Х" прагне продемонструвати свою індивідуальність, а "покоління Y", очевидно, робить ставку на отримання задоволення від життя. 

Є ще "покоління Z", народжене після 2002 року. Ми наразі нічого не можемо сказати, що їх чекає попереду, як вони житимуть. Можемо тільки розробляти сценарії і робити прогнози. До того ж вік 10—12 років — це "чорний ящик" для науки, вікова зона переходу від дитинства до юності. З 17 по 21 рік у людей спостерігається активна робота інтелекту, а в 20—22 роки формування системи цінностей завершується.

"Сучасний українець
живе в різних часах"

Давати чіткі визначення понять, явищ і процесів певною мірою означає розкривати насущні для суспільства проблеми — у їхньому розвитку і прогностиці.

— Культурна модель, на яку спирається життєдіяльність суспільства, — каже доктор філософських наук, професор, провідний науковий працівник Інституту філософії НАНУ Сергій Пролєєв, — є складним, багатомірним утворенням. Вона містить у собі й усталені ціннісні настанови, і схематику поведінки, і світоглядні пріоритети, і моральні імперативи, і багато чого іншого. Простим переліком елементів тут не обійтися. Набагато важливіший характер зв'язку між елементами і тією динамічною цілісністю, в якій культурна модель резюмується, — це спосіб життя. Причому спосіб життя не просто як приватна, а й загальносоціологічна, навіть історична величина. Те, чим історія є як процес, культура є як результат. І навпаки, сама культура є "підкладкою" історичних подій.

Сьогодні необхідна фактично переінсталяція держави, яка нарешті має перейти під контроль суспільства.

Те, що відбувається зараз в Україні, має значення не тільки для нашої країни. Це важливо для всього світу, оскільки російська агресія поставила під питання весь світовий порядок, у тому числі режим нерозповсюдження ядерної зброї. 

— Чи може йтися про зародження нової політичної культури? Чи змінюються в цьому зв'язку цінності суспільства? 

— Фактично зараз ми знову опинилися майже в тій самій точці, що й чверть століття тому, — українське суспільство постало перед необхідністю побудови демократичної держави. Ми маємо заново створювати й налагоджувати елементарні функції політичної системи — верховенство права, відокремлення бізнесу від влади, забезпечення прав громадянина тощо. До того ж усе ускладнюється тим, що вирішувати насущні завдання мусимо в умовах воєнного конфлікту, окупації частини території іноземною державою; а якщо здійсниться найгірший сценарій російської окупації, наше суспільство буде відкинуте ще на десятиліття назад. І якщо сьогодні шанс для перетворень буде втрачений, наступне покоління через двадцять років постане перед необхідністю вирішувати ту саму проблему.

У нас немає часу на тривале формування держави — ми перебуваємо в ситуації жорстокої кризи, поглибленої воєнним станом. І тут необхідна максимальна мобілізація всіх держінститутів і чиновників, які на ділі не напрацьовують навіть десятої частки від необхідного. 

В умовах, коли держінститути не діють, народу залишається тільки безпосередньо здійснювати свою волю. Але це не замінить собою ефекту соціальних інститутів. Щоб бути корисною, безпосередня демократія повинна перерости в комплекс організованих і дієвих форм суспільного контролю за роботою держорганів. І перший насущний крок — велика санація влади. Люди повинні постійно моніторити діяльність усіх ланок держуправління. Але громадський контроль буде ефективним, якщо набуде чіткої і легальної форми.

Динаміка життя
диктує нові принципи

— Наскільки ми залучені у процеси глобалізації? Як на нашому соціумі позначаються цивілізаційні новації і нові види комунікації?

— Українське суспільство поставлене в складну ситуацію одночасного вирішення абсолютно різнохарактерних завдань. Поруч із вирішенням завдань базових (відновлення влади закону, нормальної дієздатності судів, подолання корупції тощо) ми одночасно повинні створювати суспільство, конкурентоспроможне в умовах глобалізації. Тому сучасний українець за характером вирішуваних ним завдань воднораз живе в різних часах: і на початку модерної епохи, і в сьогоденні, і в ХХ столітті. Українське суспільство глибоко хворе, і перше його завдання — одужати. Без очищення суспільного організму і приведення його до нормальної функціональності всі інші завдання, найсучасніші, вирішити неможливо. Тим паче що ми одночасно повинні й одужувати, і діяти креативно стосовно нинішньої світової ситуації. Надскладне завдання, але, думаю, шанси вирішити його є. 

Україна має передумови для того, щоб цілком успішно брати участь у режимах сучасного глобального суспільства. Зрозуміло, для цього необхідні соціальні і політичні перетворення, і одне з ключових — зміна культури життєдіяльності. Можна опанувати інформаційні технології, стати користувачем сучасних засобів комунікації. Але далі виникає питання про продуктивність цієї комунікації, про здатність відповідати вимогам, запропонованим у ділових контактах, про здатність пропонувати себе на ринку праці, компетентно виконувати ту чи іншу роботу. Із цим виникають основні проблеми. Тому, коли ми говоримо про нову систему комунікації, головне, що повинні опанувати українці, — це зовсім інша культура ведення справ.

— Чи оновлюються зараз духовні й культурні цінності?

— Вони не можуть не змінюватися, оскільки життя змінюється дуже істотно. Весь світ перебуває в ситуації великої невизначеності. Уявляти собі все так, ніби є якісь розвинені суспільства, де все благополучно і працює усталена й незаперечна система цінностей, люди знають, як жити і що робити, — означає перебувати в ілюзіях. Нині весь світ, людство загалом, опинилися в ситуації дуже істотної невизначеності, певного виклику майбутнього. І як далі жити, якою бути людині, чого їй прагнути — ці фундаментальні запитання стоять однаково гостро як для українця, так і для німця, американця чи китайця. У цьому для нас хороший шанс — спільний пошук відповідей. Оскільки ні в кого у світі готових відповідей немає, то тут ми всі в якомусь сенсі рівні — і більш просунуті суспільства, і суспільства з безліччю проблем. Спільний пошук відповідей створює основу для вселюдського розуміння.

— Чим примітні сьогодні нове мистецтво та його виражальні засоби?

— Замість промови про мистецтво сьогодні доречніше говорити про арт-середовище. Про його властивості, про способи поширення та асиміляції ним інших культурних практик і топосів культури, про символічні конфлікти й війни, які це середовище веде з ефектами політичного, економічного чи сексуального полів. Крім того, мистецтво завжди розраховане на певний людський тип, а та ситуація буття людини у світі, що відповідала класичному мистецтву, відійшла в минуле — немає тієї людини, тієї ситуації, в якій вона існувала, а отже й мистецтву нема де бути.

Чим буде наступний етап існування мистецтва, чи розчиниться воно повністю в якомусь загальному дизайні сучасного життя, чи виділить нові топоси свого існування — це запитання, на яке сьогодні ніхто не має відповіді.

— Як змінюється галузь знання?

— Саме знання перестає бути об'єктивним і достовірним. Фактично воно перетворюється на певний когнітивний ефект, що обслуговує інші базові інтереси людини. У класичній ситуації знання є основою будь-якої діяльності. А сьогодні воно перетворюється на такий собі зручний інструмент для діяльності, яка диктує, яким йому слід бути. І як основа розуміння дійсності, і як визначальна основа діяльності знання, на жаль, девальвоване.

Свобода
"швидкого реагування"
і "кришталеві мережі"

— Чи виникають нові способи трансмісії культури? Чи актуальне ще звернення до культурної спадщини?

— Ми говоримо, що сучасний світ — це світ різноманітних криз. У тому числі це й криза культурного досвіду, понад те — криза досвіду взагалі. Ми живемо у світі, який дуже швидко змінюється і який вимагає не стільки досвіду, скільки швидкості реакції на змінені обставини. У цьому зв'язку досвід не тільки значною мірою знецінюється, а іноді стає навіть тягарем. Адже він у певному сенсі обтяжує людину, заповнюючи ті чарунки свідомості, які мають бути відкриті для сприйняття й реакції на нові обставини. Ситуація швидкої реакції на мінливі обставини вимагає протилежного — максимальної незаангажованості погляду. 

Місце досвіду в сучасній культурі посіла мобільність, яка вимагає постійного переписування всіх культурних кодів. Певна піч, культурна спадщина не зникає і не втрачає своєї значущості, але зовсім інакше вписується в порядок денний. І в цьому процесі часто перетворюється сама. Сьогодення постійно змінює наше минуле, культурну пам'ять, історію. 

— У нас модернізація чи демодернізація?

—Україна зараз вирішує завдання доганяючої модернізації, але вирішує її у світі, який значною мірою перестав бути модерним. У цьому парадокс. Коли говорять про модернізацію, мають на увазі ситуацію запізнілого розвитку, який має бути подоланий: тобто треба освоїти сучасні форми життя і відповідати актуальним умовам. Однак, якщо сутністю сьогодення є невизначеність, то бути сучасним означає здатність робити "то, не знаю что", виявляючи готовність до динамічної реакції на нововиниклу ситуацію. Тому сьогодні модернізація змінює свій характер, стає "немодерною". Її осереддя — напрацювання ресурсу готовності до того, що саме по собі не визначене, і що не можна назвати ні модерним, ні постмодерним, — тут навіть сталість імені зникає. Треба просто бути готовим до будь-якого виклику, що з'явиться.

— У суспільстві існує цілісне чи, швидше, колажне сприйняття
динаміки розвитку культури залежно від культурних верств суспільства?

— Проблема українського суспільства не просто в тому, що сприйняття культурних цінностей усередині нього різне, а в тому, що самі ці культурні уподобання гетерогенні, різні за своєю природою. Необхідно, щоб у цьому строкатому розмаїтті існувало і якесь єдине поле комунікації. Інакше отримаємо просто неузгоджене існування різних субкультур. Надто важливо, не втрачаючи своєї самобутності, бути відкритим до сприйняття іншого. Має змінитися визначальний для суспільства людський тип, у якого збільшиться частка розсудливості, толерантності, відповідальності, здатності чути й розуміти. Такий людський тип — одне з найважливіших надбань культури. 

— Чи набуває суспільство нових якостей?

— Безперечно, та тільки нове — не завжди краще. Не випадково для характеристики сучасного суспільства дедалі частіше й активніше вживається поняття "мережі". Воно передбачає, що суспільства як сталої структури взагалі немає, а є окремі індивіди, котрі утворюють між собою мережу контактів. Власне, те, що ми називаємо суспільством, це різні контактні мережі, які перемежовуються, переплітаються одна з одною. Єдність або консолідованість суспільства стає питанням взаємонакладання і взаємодії мереж, а не якихось суспільних структур, у яких розміщуються, як окремі чарунки, члени суспільства. 

Людина змінюється у своєму осередді — у характері свободи волі. Колись вона була суб'єктом, котрий має перед собою світ, у якому творить, будує, досягає цілей. Словом, самовизначається. Тепер свобода волі набула вигляду присутності-відсутності в мережі. Причому мережа одночасно є і самодостатньою анонімною всезагальною спільністю, і лише похідною від її учасників. Вона всього лише сума тих, хто до неї долучився. Якщо залучених у неї не буде, то й сама мережа зникне, як примара, після крику третіх півнів. Виник світ, у якому мережа самодостатня і водночас нескінченно крихка; в якому людина зведена до непримітної точки входу-виходу, не означає майже нічого, але своєю неучастю здатна обрушити увесь світ. Не беруся судити, наскільки затишно існувати в такому парадоксі, але те, що це нове, — абсолютно точно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво