Людмила Волинець: Дитяча тема відступила на задній план - Соціум - dt.ua

Людмила Волинець: "Дитяча тема відступила на задній план"

2 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №36-37, 2 жовтня-9 жовтня

Про те, як почуваються нині державні діти, що зробила і що мусила зробити для них держава, DT.UA розмовляло з  експертом із питань захисту прав дітей Людмилою Волинець , яка на різних посадах (від працівника Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту до заступника міністра, а згодом — керівника офісу Уповноваженого з прав дитини) займається дитячою темою вже 20 років. Саме вона і команда однодумців стали авторами законодавства про прийомні сім'ї та ДБСТ, яке визначило як сам термін "прийомна сім'я", так і порядок її існування.   

 

30 вересня, у день святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, Україна всьоме (з 2008 р.) відзначила День національного усиновлення, заснований на честь прийомних батьків, усиновителів та опікунів, які прийняли у свої родини дітей. 

На превеликий жаль, навіть під час військового конфлікту в країні, від якого найбільше страждають діти, у державному порядку денному дитяча тема залишається чи не на останньому місці. І якщо в сім'ї про своїх дітей, як можуть, подбають люблячі батьки, то для сиріт і позбавлених батьківської опіки мамою й татом є держава. Однак вона свій обов'язок піклуватися про державних дітей, закріплений у Конституції, на жаль, згадує нечасто. І якщо півтора року тому нерозторопність чиновників у питаннях евакуації дітей із зони конфлікту можна було хоч якось пояснити (але не виправдати) розгубленістю та відсутністю досвіду, то сьогодні їхня бездіяльність видається злочинною. Радіючи, що офіційна цифра-кількість дітей-сиріт зменшується, держава воліє не помічати того факту, що статистика, яку вона веде, ущербна.

Про те, як почуваються нині державні діти, що зробила і що мусила зробити для них держава, DT.UA розмовляло з експертом із питань захисту прав дітей Людмилою Волинець, яка на різних посадах (від працівника Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту до заступника міністра, а згодом — керівника офісу Уповноваженого з прав дитини) займається дитячою темою вже 20 років. Саме вона і команда однодумців стали авторами законодавства про прийомні сім'ї та ДБСТ, яке визначило як сам термін "прийомна сім'я", так і порядок її існування. 

— Людмило Семенівно, є відчуття, що за останні півтора року тема захисту прав дітей, ставши гострішою де-факто, де-юре відступила на задній план. Що відбувається сьогодні в законодавчій сфері? Яка ситуація з усиновленням, ДБСТ, прийомними сім'ями? 

— Я намагаюся моніторити те, що відбувається в Україні, спілкуючись із людьми в областях. Насамперед стосовно прийомних сімей, ДБСТ й усиновлення. В умовах воєнних дій, відсутності державних органів України на окупованих територіях дуже важливо розуміти логіку державних рішень із цього питання, а також відповідність цих рішень запитам людей. 

Усе українське законодавство з питань дітей було написане для мирного часу. Півтора року воєнних дій практично не відбиті в законодавчих нормах. Наприклад, немає відповіді на запитання: як зареєструвати на мирній території дитину, народжену на окупованій? Або факт смерті батька чи матері дитини, які померли й поховані на окупованій території? Ці факти можуть бути підтверджені лише документами так званих "ДНР" і "ЛНР", але Україна цих документів не визнає. І все, коло замкнулося… А наслідки такі: дитина не зареєстрована, не визнана Україною, не має громадянства, імені та батьків. У разі нереєстрації смерті батьків не може бути визнана сиротою і отримати захист держави, не може бути всиновленою тощо.

Не відрегульовано і багато інших питань. Це тонкі технічні речі, які малоцікаві для неучасників процесу, але принципові для того, щоб ми, як мінімум, могли порахувати дітей у країні (маю на увазі дітей-сиріт і тих, чиїх батьків було позбавлено батьківських прав). Як наслідок, державні органи країни гордо повідомляють, що в Україні кількість дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки зменшується. Так, тому що дітей, котрі втратили в зоні бойових дій батьків, не реєструють.

Адже мирний час — це не просто емоції. Це насамперед працездатні держадміністрації на місцях і їхня законодавча змичка з усиновителями, прийомними батьками, батьками-вихователями ДБСТ та опікунами. 

На окупованих територіях усе це тепер однозначно розвалилося, оскільки там немає органів державної влади України. Але ж діти там залишилися. Як громадяни України, вони мають право на захист і забезпечення своїх прав. На підконтрольних територіях, що в зоні АТО, ситуація із захистом прав дітей значно погіршилася. Та й мирним територіям нашої країни, на жаль, сьогодні похвалитися теж особливо нічим. 

Дитяча тема справді відступила на задній план. Хоча в усьому світі слово "війна" — це, фактично, синонім нещастя дітей. Відповідно, реакцією має бути посилення їхнього захисту.

На жаль, цього не відбувається, як мінімум, із двох причин. Перша — складні політичні процеси, пов'язані зі збройним конфліктом, які часто не враховують, а то й просто ігнорують інтереси дітей.

Друга пов'язана з тим, що в органах опіки та піклування (вони ж — райдержадміністрації) часто змінюються керівники, а то й взагалі їх вакансії тривалий час незайняті. Відповідно, життєво важливі питання для конкретних дітей, які мешкають у цих районах, не вирішуються. 

Наприклад, за підсумками першого півріччя, в половині райдержадміністрацій жодна дитина з тих, котрі залишилися без батьківської опіки, не була влаштована в прийомні сім'ї або ДБСТ. Немає голови органу опіки та піклування — немає й рішень. Очевидний і результат.

Якщо у 2013 р. майже п'ять тисяч дітей були всиновлені або влаштовані в родини, то, за підсумками роботи першого півріччя, можна припустити, що в 2015-му в сім'ї буде влаштовано удвічі менше.

Кадровий склад працівників Департаменту захисту прав дитини та усиновлення Мінсоцполітики за останній рік зазнав значних змін. Досить сказати, що заступником директора з питань усиновлення призначено кадрового міліціонера, який не має ані досвіду в питаннях усиновлення, ані психологічної та педагогічної підготовки для такої роботи. 

Часто "захист" і "забезпечення" прав дитини у нас вважають синонімами. Це принципово різні і процеси, і процедури. За забезпечення прав дитини відповідає зазвичай виконавча гілка влади. А за захист, потреба в якому виникає, коли права дитини не забезпечені, — Уповноважений з прав дітей, прокуратура. 

На жаль, сьогодні, спілкуючись із працівниками Міністерства соціальної політики, я дедалі частіше чую: "Ми виплатили гроші, і це головне". Але цього критично мало. Це тільки один із необхідних ресурсів, щоб дитина-сирота могла почуватися нормально. Причому не основний. Набагато гірше дитина почувається без материнського тепла.

Тому, коли сьогодні Департамент із всиновлення та захисту прав дитини заявляє, що відповідає тільки за фінансування, і переміщеним сім'ям досить просто виплатити гроші, то я вважаю це базовим нерозумінням функцій своєї і місцевих органів, а також непрофесійним трактуванням прав дитини. Від цього тільки примножуються численні проблеми дітей та дитячої політики.

Так, у Постанові Кабміну №356 від 04.06.2015 р. "Про затвердження Порядку забезпечення діяльності прийомних сімей, ДБСТ, які перемістилися з тимчасово окупованої території або району проведення АТО" немає жодного слова про те, як ці сім'ї мають забезпечуватися житлом. Отож не слід дивуватися, що 16 із 36 ДБСТ, які перемістилися тільки з Донецької області, повернулися жити в зону АТО, вважаючи за краще мати будинок у зоні збройного конфлікту, ніж бути безхатченками у мирній Україні.

Деякі переміщені сім'ї, які виховують по 10 дітей-сиріт, більше року живуть у монастирях, центрах соціальної реабілітації або в інтернатних установах. Абсолютна більшість таких родин житло орендує. І в мене запитання: звідки їм брати на це гроші? 

Забезпечити житлом 50–100 ДБСТ — цілком посильне завдання для держави. Не можна кричати: "Вивозьте із зони збройного конфлікту всіх дітей-сиріт!", — при цьому нічого не підготувавши для них на мирній території, а потім не помічати, що половина їх повернулася в зону АТО. 

— А скільки таких сімей повернулося на окуповані території?

— Це запитання ставлять часто. Але в зоні збройного конфлікту зле всім дітям. 16 згаданих ДБСТ повернулися на підконтрольні території. Але якщо сьогодні ви запитаєте Мінсоцполітики, скільки в їхній базі даних на дітей-сиріт значиться ДБСТ, прийомних та опікунських сімей, які відвезли дітей у РФ або залишилися в окупованій зоні, то вам навряд чи дадуть відповідь. 

Більшість цих сімей, які виїхали у РФ чи в Крим, пішли на такий крок не через свої політичні погляди, а тому, що там перебувають родичі — бабуся й дідусь або мамина рідна сестра, яка живе у великому будинку. Я можу сказати це точно, бо підтримую зв'язок із цими сім'ями. А ось Мінсоцполітики з ними, на жаль, не спілкується. А, мабуть, мусило б. Тому що в цих сім'ях — діти-сироти і позбавлені батьківської опіки. З України їх вивезли законно, оскільки наша держава наділила правом батьків-вихователів вивозити дітей за кордон, перетинати кордон. Це записано в Цивільному кодексі. Але ми чомусь із цими сім'ями не спілкуємося. І навіть розмов не ведемо, щоб вони поверталися, що ми їм тут щось приготували. 

Це дуже зле. Переселені сім'ї сьогодні переживають супернавантаження — нові дитсадок, школа, місце мешкання, нове місто, часто інша мова. І так само дезадаптовані тато з мамою...

Коли я запитувала таких батьків, чому, переїжджаючи, вони не взяли хоча б зимових речей для дітей, мені відповідали: "У нас — "рафік". Нас — двоє дорослих і десятеро дітей. Тому треба було вибирати — зимові речі чи діти, у чому є, зате всі. Ми, звісно, вибрали дітей". 

Є сім'ї, які під бомбардуванням спочатку закінчили процедури оформлення нових дітей, забрали їх і тільки потім виїхали...

— Що, на ваш погляд, у ситуації війни мала б робити держава?

— По-перше, внести зміни
до законодавства з урахуванням перебування дітей у зоні АТО. Тобто всі постанови Кабміну, які стосуються роботи органів опіки та піклування, прийомних сімей, ДБСТ та усиновлення, мають бути доповнені пунктами: "А на той випадок, коли дитина мешкає на території зони АТО...", має відбуватися те-то й те. Але наше законодавство війни не бачить. А це означає, що діти залишаються без адекватної допомоги.

По-друге, у Департаменті з усиновлення та захисту прав дітей Мінсоцполітики, на мій погляд, слід створити спеціальний відділ, який відстежував би ситуацію з дітьми у зоні АТО. Якщо не з усіма дітьми, то хоча б із так званими державними. 

По-третє, у Законі про тимчасово переміщених осіб закладено дуже багато помилок стосовно дітей-сиріт. Його явно писали люди, не обізнані з темою забезпечення прав дитини-сироти. Тільки тепер ми намагаємося внести зміни до цього закону.

Наведу лише один приклад того, як Мінсоцполітики накладає сирітську кальку абсолютно на всі 14 млн сімей в Україні. Коли в сім'ї трапляється лихо (у даному разі — вимушене переселення) і з якоїсь причини батьки не можуть виїхати зі своїми дітьми, то супроводжують їх зазвичай бабусі та дідусі. Однак, відповідно до нормативів Мінсоцполітики, вони не є законними представниками дитини. І держава каже їм: ми не будемо виплачувати вам гроші й не зареєструємо як тимчасово переміщеного вашого внука. Віддавайте в інтернат. 

Таке ігнорування норм Сімейного кодексу і нехтування сімейними зв'язками суперечить Конституції та основам соціальної роботи, за яку в країні відповідає те ж таки Мінсоцполітики.

Далі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні близько півтора мільйона тимчасово переміщених осіб. Дітей серед них — близько 200 тис., тобто близько 13%. 

Подивімося, скільки дітей у нас у демографічній групі населення. Донбас — це близько 6 млн населення, з них один мільйон — діти (17%). То яким має бути відсоткове співвідношення? Чи дорослі евакуюються, залишаючи дітей у зоні війни?

Але річ у тому, що дитину, котра переїхала з бабусею, не реєструють як переміщену особу, тому що бабуся не є законним представником. А Мінсоцполітики взагалі не вважає внутрішньо переміщеними дітей-сиріт і тих, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Їх не вносять до електронного банку даних переміщених осіб. Як наслідок, через два роки ми не зможемо довести, що ці діти були переміщені. Чорнобильська трагедія сталася 30 років тому, але люди користуються пільгами досі, бо це було для них серйозною травмуючою подією.

— Хіба тимчасово переміщеним особам дають якісь особливі пільги?

— Питання не в тому, що дають тепер. Але ця подія — переміщення — відбулася в житті дітей, і її необхідно зафіксувати. Для тих, хто не включений у процес, фіксація статусу тимчасово переміщеного для такої дитини здається неважливою. Але, переїжджаючи в Київську область, діти-сироти при цьому втрачають право на забезпечення житлом після досягнення ними 18-річного віку. Бо, згідно із законом, робити це мають за місцем їхнього походження. Це важливо. Переміщеним дітям необхідно видати документ, який підтверджує це. 

Ми дуже сподіваємося, що всі зазначені зміни будуть проголосовані народними депутатами. 

— Якщо Мінсоцполітики не реєструє переміщених дітей-сиріт, це означає, що воно не веде ніякої регіональної статистики й не знає, скільки дітей-сиріт залишилося в зоні АТО?

— Звичайно. Насправді проблем дуже багато. Але перелічені вище критично важливі, оскільки, якщо вони не вирішені, то ми просто не розуміємо реальних процесів у сфері дитинства.

— Я чула, що на контрольованих територіях у зоні АТО збільшилася кількість дітей-сиріт і дітей-відмовників.

— Звісно, збільшилася. Чим гірше живе доросла людина, тим більше відмов від дітей. Адже сирітство в Україні завжди на 90% було соціальне, тобто коли батьки з тих чи інших причин не могли впоратися з батьківством. А війна — це ще одна серйозна проблема, з якою батьки не можуть упоратися. Отож це не дивно. Питання в іншому — чому Мінсоцполітики не фіксує збільшення кількості сиріт? Та тому, що в законодавство з питань дітей не внесені особливості життя дитини у зоні військових дій. 

Наразі ми наполягли на тому, щоб дітьми, позбавленими батьківської опіки, визнали тих, про кого достеменно відомо, що їхні батьки перебувають на території АТО, і з ними немає зв'язку. Хоча б тимчасово. Бо потрібно і цих дітей захистити. Причому перш ніж вони стануть дітьми вулиці.

Однак держава, і насамперед Мінсоцполітики, сьогодні не натішаться тим, що дітей-сиріт у нас не більшає. Такого просто не може бути в країні, де триває війна. Ці діти "зависають" неврахованими.

— Припустімо, батьки в зоні АТО (як на окупованих, так і на підконтрольних Україні територіях), не впоравшись із життєвими обставинами, віддають свою дитину в інтернатну установу або ж відмовляються від неї зразу після народження. У мирний час у них є можливість відвідати свою дитину й передумати. Під час війни, коли дітей, які перебували в дитячій установі, було переміщено на мирні території, батьки, по суті, такий шанс втрачають?

— Так. І таких ситуацій дуже багато. Частина батьків дітей, евакуйованих із установами, намагаються забрати їх додому, але не можуть надати необхідні документи. Або втратили їх, або на таких документах стоїть печатка "ДНР"—"ЛНР", яких не визнає Україна. На мій погляд, для дітей цю "політичну доцільність" годилося б прибрати.

— Є думка, що, можливо, це навіть добре. Ну кого можуть виховати батьки, які живуть на території "ДНР"—"ЛНР"? І якщо їхні діти перебувають у дитячій установі на підконтрольній Україні території, то є шанс виростити з них патріотів.

— У висловлюваннях високих політиків я часто вловлюю нотки сталінізму. Це за часів Сталіна були "діти ворогів народу". На жаль, висловлювання "їхні" і "наші" діти сьогодні теж звучать. Але я б хотіла нагадати: всі ці діти народилися на території України, мають українське свідоцтво про народження, отже — і українське громадянство. Дитина не повинна відповідати за політичні погляди своїх батьків, якщо в неї є держава Україна, що зобов'язана захищати дитину, незалежно від політичних поглядів та симпатій її батьків. І, хоч би якими були ці погляди й симпатії, дитині все ж таки краще залишатися в сім'ї. Цей високий принцип незмінний і визнається в усьому світі. На жаль, інколи політична доцільність надто глибоко проникає і в сімейне життя, і в життя дітей. Так не повинно бути.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво