Люди в повітрі - Соціум - dt.ua

Люди в повітрі

10 жовтня, 2014, 20:00 Роздрукувати Випуск №36-37, 10 жовтня-17 жовтня

Про життя переселенців у пансіонатах під Києвом і їхні перспективи знайти своє соціальне місце в нових умовах

Проблеми тільки починаються. І не через те, що мир на Сході непевний, а Крим залишається окупованим на невизначений термін (хоча й через це також). А через те, що в результаті конфлікту близько 400 тис. (!) людей стали внутрішньо переміщеними особами. І їх недостатньо нагодувати, десь оселити, а потім вдавати, що їх не існує. Чекати, що ці "проблеми" самі розсмокчуться, що місяць-другий — і всі повернуться або працевлаштуються, що ось-ось, іще трохи — і ми прокинемося, мов після страшного сну, зрозуміло, не вихід. Майже півмільйона людей — не мара і не сон, щоб зникнути. 

Я навідався у Пущу-Водицю, кліматичний курорт у північно-західній частині Києва, де вже обжилися тисячі переселенців. Хтось нарікає на розкрадання гуманітарної допомоги адміністрацією, хтось — на збройні набіги невідомих на пансіонат. У когось розгублені обличчя — люди не знають відповіді на запитання: "Що далі?". Не відповідають їм міністерства, не відповідає місцева адміністрація. І це в столиці, де ще "не така страшна ситуація", як кажуть у регіональному представництві Агентства ООН у справах біженців. 

Це така собі левітація людей у повітрі, якій би позаздрили і в Гоґвартсі. 

Уникнути Магадана

"Тут усі хочуть лише нажитися! Всі!" — каже Дмитро з окупованого півострова, що тепер мешкає в санаторії "Пуща-Водиця". Він приїхав сюди одним з перших. 

Хлопець тікав з Криму через російську армію. Не тому, що вона наступала у вигляді "зелених чоловічків", а тому, що представники військкомату недвозначно дали йому зрозуміти: він повинен здати український паспорт, отримати російський і… йти до лав армії РФ. Дмитро, який народився в Корсунь-Шевченківському, був шокований таким бліцкригом. "В мене було багато товаришів, які вітали прихід нової влади. Тепер декого з них призвали й відправили служити в Магадан", — розповів Дмитро. Йому ж досі ще телефонують з кримського військкомату і нагадують про "обов'язок".

У Пущі хлопець був одним із засновників та активним діячем Координаційного центру (КЦ), створеного громадою задля організації надходження й роздачі гуманітарної допомоги переселенцям у пансіонатах КП "Київпастранс" — "Пуща-водиця" і "Супутник-1". Саме на центр деякі біженці тепер нарікають як на одну з "цитаделей" відмивання грошей. 

Особливо в цьому переконана Лариса. Каже, крадуть масштабно. Вона розповіла, що коли з матір'ю і дитиною приїхала в пансіонат, на них чекали, були раді допомогти. Але невдовзі почалися проблеми. Гуманітарна допомога, яку привозили волонтери, зникала, і жінка переконана — до цього доклала руку адміністрація закладів. За її словами, незгодних з таким неподобством б'ють, погрожують, виселяють з пансіонатів. Проте в одній з волонтерських організацій, яка доставляє гуманітарну допомогу в Пущу-Водицю, нас запевнили: жодних проблем з Координаційним центром комплексів "Київпастрансу" щодо гуманітарної допомоги не було. Скарг не надходило. Розподіл речей і продуктів, наскільки вдавалося, контролювали.

Милуватися нерухомістю здалеку

Олександр Ярошевський, у минулому журналіст з Судака, а нині переселенець, не любить тих, хто скаржиться на адміністрацію. Каже, що ці люди тільки розхитують ситуацію. Він розповідає історію про озброєних молодиків, які приїжджали в "Пущу-Водицю" і вимагали інформацію про всіх біженців з Криму. Особливо їх цікавили реквізити заморожених депозитів. Запитую:

— Навіщо їм ця інформація? 

— Можуть бути махінації з коштами й нерухомістю. 

— Щодо нерухомості… Чому ви не продасте своїх квартир у Криму і не придбаєте щось рівноцінне на материковій Україні?

— А за яким законодавством? України? Росії? Це те, з чого почала кримська діаспора: законних підстав для будь-яких майнових операцій у Криму, крім українського законодавчого поля, яке там фактично не діє, — немає. Навіть якби людина й могла продати за українським законом — але кому? Росіянину? На території, яку Росія вважає своєю? Нам пропонували різні схеми. Перша — прямий обмін квартирами. Друга — ніби позика під заставу. Але мені такі схеми не подобаються. 

"Продати не можна, бо російська сторона поки що не сформувала реєстр нерухомого майна", — розповіли у "Крим-SOS". А отже, квартири й будинки на півострові нині не більше ніж гарна бутафорія. Ними можна лише подумки милуватися з материкової України... 

Голос адміністрації

Директор оздоровчо-культурного комплексу "Пуща-Водиця" Валерій Слуцький запевняє, що ні сном ні духом "про потоки гуманітарної допомоги не чув", що виділив мешканцям окрему кімнату, де вони самі все контролюють, а продукти всі йдуть тільки на загальну кухню. Проте я не прокуратура, щоб мені казали правду, а правоохоронці, за словами небайдужих, уже не перший місяць цим займаються, тож не відбиратиму в них хліб. Мене цікавить, чи можуть біженці розраховувати на притулок протягом зими і чи готується адміністрація до морозів. Слуцькому важко відповісти. Загалом, каже, коли було розпорядження КМДА (ще за головування Володимира Бондаренка) щодо розміщення тимчасово переміщених осіб, то термінів і лімітів у ньому встановлено не було. І поки що цього питання жодного разу так і не порушували. 

А КП "Київпастранс" постійно в такому стані, що комусь винен гроші (навіть попри те, що за кожного поселеного в пансіонатах кримчанина КМДА перераховує 70 гривень на добу як оплату комунальних послуг), мусить домовляється з "Київенерго", "Київгазом" про відтермінування платежів. "Думаю, з огляду на те, що тут живуть біженці, їх навряд чи хтось відключатиме від послуг. Зараз усі живуть собі, то й добре", — каже Слуцький.

У пошуках безплатного

Поки я сиджу в центрі допомоги переселенцям на київському вокзалі, до Анатолія Ктітарева, представника управління туризму КМДА, приходять люди, сподіваючись отримати безплатне ліжко-місце в Києві. "Зараз безплатне тільки для сепаратистів!" — жартує Ктітарев і повідомляє про нинішні пропозиції: місця в готелях за 30–50 гривень на добу. Такі ціни лише для переселенців і лише за домовленістю КМДА з власниками готелів.

Ктітарев узагалі людина прагматична й доволі скептична. Каже: "Як показали перевірки в Пущі-Водиці, переселенці не поспішають звільняти пансіонати. Розміщення безплатне, харчування безплатне, і, як сказала одна дама з Криму: "Я за дві тисячі вашої зарплатні ніг з ліжка не спущу". Вона розраховувала мінімум на п'ять-шість тисяч. Ці люди й досі в пансіонатах безплатно "перебиваються", але за відсутності грошей у бюджеті, за необхідності підтримувати воєнні дії на Сході, такі "трутні" за три-чотири місяці вже могли б знайти роботу й оплачувати квартиру або ліжко-місце".

Він також розповідає, що переселенців на початку масової міграції ніхто не перевіряв. Дуже багато було таких, хто жив у Києві по два-три роки і, щоб зекономити, приїжджав у штаб і вимагав поселити. У них не питали історії їхнього життя — не передбачено процедурою. "Зараз це поступово закінчується. Тих, хто живе два-три місяці без руху, керівники пансіонатів спонукають шукати роботу. Якщо роботи не потребують і навіть не намагаються знайти, тоді це не переселенці", — вважає Ктітарев. 

А я от думаю: як, приміром, матері з двома дітьми знайти роботу, яка б дозволяла не тільки прогодуватися, а й винайняти квартиру/кімнату в чужому місті? Певно, погано шукає…

У Департаменті соціальної політики КМДА запевнили: поки що людей з тимчасових притулків ніхто не виселятиме. Чекатимуть стабілізації ситуації в регіонах.

Тривожне очікування

Неподалік від пансіонатів "Київпастрансу" розташований приватний комплекс "Джерело". Тут відбуваються не просто бої за контроль над потоками "гуманітарки", а й за саме приміщення санаторію, яке оцінюється в мільйони доларів. Приміщення не комунальне, а тому цілком "підпадає" під рейдерський переділ майна. Через компанію ТОВ "Гєлліос лтд" пансіонат належав "сім'ї", а конкретно його пов'язують з колишнім міністром МВС України Віталієм Захарченком.

Не вдаючись у деталі (це тема для окремого матеріалу), передам суть того, що я там застав. У приміщенні — озброєні бійці у формі батальйонів "Айдар" (хоча справжній "Айдар" це спростовує) і "Донбас". Влада змінюється практично щомісяця. Перші захоплення відбувалися ще 16 червня. Тодішній директор "Гєлліоса" Юрій Мельник написав заяву про звільнення. Владу захопив Сергій Онищук, який "з групою бойовиків з Майдану" нібито відібрав документи й печатку. Пансіонат почали заселяти біженцями. Переселенцями опікувався Костянтин Мельник, який називав себе комендантом табору. Організував пекарню, пошиття прапорів, військового одягу — біженці трохи заробляли. 

Згодом між К.Мельником і С.Онищуком виник конфлікт. Онищук зник, а Мельник передав управління "Шпиталю Майдану", очолюваному Зіновієм Допилком. З мешканців, які знайшли собі якийсь підробіток, вимагали 10–15% від зарплатні, з пенсіонерів — 100 грн. Але це ще не страшно, кажуть переселенці.

Страшно стало зараз, коли Онищук повернувся і намагається знову відновити свою владу. Практично щовечора відбуваються збройні набіги, викликають міліцію. Якщо ж ви спитаєте, що у всій цій вакханалії роблять біженці (яких тут найбільше з Донбасу), відповім: виконують роль живого щита для тих, хто контролює приміщення. Вони ж розповіли, що велика кількість гуманітарної допомоги, яка сюди надходила, — просто зникала. 

А в пансіонаті близько 160 дорослих і 145 дітей. А за електроенергію, воду й інші послуги ніхто не платить. А скоро зима. Щовечора люди зі зброєю. І що далі?

Представник громади з Нью-Джерсі, який приїхав розібратися в ситуації, бо збирався передати переселенцям тонни нових речей, — у культурному шоці. Він хоче допомогти, але не хоче, щоб "гуманітарку" привласнив невідь-хто. Від того що відбувається в пансіонаті, голова йде обертом не тільки в мене. Перед тим, як журналісти з невідомо звідки прибулим чоловіком недвозначної статури й говору почали шукати заручника в підвалі (який виявився не заручником, а довіреним Онищука на прізвисько Одеса), перед тим, як я побачив людей у військовій формі, які спершу кричали "Вимкніть камери!", а потім "Преса — це ж свобода!", я розговорився з двома фактурними жіночками, які вийшли погрітися на сонці. 

Вони дві сестри з Горлівки (в Пущі-Водиці з сьомого серпня), незабаром вирушають назад. В однієї троє дітей, виховує їх сама. Тут у них було триразове харчування, але, як "прибрали" Зіновія Петровича, годувати перестали. Хоча багато ще чого з харчів залишалося. Жінки працювали тут у пекарні. Тепер пекарню закрили. 

А вчора у нас побігли по коридорах, всі жінки повиходили й обороняли приміщення. Тут була і міліція, і люди в масках. А ми навіть не знаємо, за що стоїмо, за яку правду. Позавчора теж приходили озброєні люди в масках, шукали когось.

Приїжджав чоловік, який тут раніше жив, і пригрозив усім виселенням. Сказав, що будівлю вони забирають собі.

Пропонують роботу, її тут повно. Будинки в селі теж є… Але в мене в Горлівці свій будинок, як же я його покину? Все нажите, все зароблене. Швидше б уже помирилися політики. Можливо, якби я була одна чи хоча б з однією дитиною, то теж залишилася б у Києві. А так без чоловіка трьох дітей я тут не потягну. 

Від ДНР і ЛНР до місцевих не лізуть. Раз у бар до нас приходили (жінки в Горлівці працювали в барі. — В.М.). Тоді в нас саме стояло ДНР, а за кілька кілометрів Національна гвардія. Приходять з ДНР і кажуть: ви годуєте Національну гвардію. Якщо наша інформація підтвердиться, вашого закладу не буде.

Лиш би вони не почали робити, як раніше: зайдуть у двори, постріляють і їдуть. А з українського боку тоді у відповідь стріляють…

Але кого там підтримувати? Там узагалі не знаєш, що говорити. Приїдеш, скажеш, що за Україну… і що далі? Нас же розстріляють одразу! Ми як маріонетки — куди вітер подує, туди і ми… Нас тут гарно прийняли, діти ходять у школу, є харчування, але їдемо додому... хоч у нас там уже й немає нічого, крім будинку. 

* * *

І у цьому хаосі дій люди опиняються як та стара біля розбитого корита. Переселенці з їхніми проблемами весь час потрапляють між коліщата державного апарату і приватних інтересів. То яке ж їхнє місце в графіку розвитку держави "по-новому"? 

"Здається, уряд, як і все суспільство в Україні, шоковане. Немає розроблених алгоритмів, механізмів, законодавчої та нормативної бази на випадок сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб. Інколи закони навіть заважають. В ООН є досвід розв'язання подібних проблем у Грузії, Сирії, Афганістані тощо. Утім, золотого рецепта — немає. Є досвід, який працює і який — ні. Приміром, були намагання будувати наметові містечка. Ми відмовляли уряд України, тому що взимку в наметах ніхто не житиме. Тоді до нас дослухалися", — розповідає Олдріх Андрисек, регіональний представник Управління верховного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові й Україні.

Олдріх малює ескіз виходу з кризи: по-перше, варто провести облік переселенців (що уряд запровадив тільки 1 жовтня). З цього реєстру буде зрозуміло, скільки точно цих людей, де вони живуть і чого потребують. Це допоможе державі планувати, як їм допомогти і як розібратися у проблемі. Бо загальна допомога не дуже ефективна: у кожного переселенця свої проблеми, і вони часто різні. 

По-друге, конче необхідно ухвалити закон "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який би врегулював основні питання і визначив, хто вважається внутрішньо переміщеною особою, яке посвідчення вона отримає і які права матиме. Старе законодавство не справляється. Наприклад, якщо у вас немає трудової книжки (або в ній немає штампа, що у вас закінчився трудовий договір), ви не можете звернутися до центру зайнятості. Центр не може нарахувати виплати. Але хто із переселенців зі Сходу чи Криму може позвалитися зразковою трудовою книжкою, якщо покидав попереднє місце проживання поспіхом? Для вирішення проблеми треба внести зміни до трудового законодавства, а також до нормативних актів, які стосуються освіти, податкової політики тощо. Крім того, слід зняти податок з гуманітарної допомоги. "Міжнародні благодійні організації не надаватимуть допомоги, якщо знатимуть про стягнення у 15%", — пояснює О.Андрисек. 

З житлом проблема складна. Але як мінімум людей треба забезпечити такими умовами, щоб узимку вони не мерзли, щоб були мінімальні стандарти гігієни й метражу. Зрозуміло, що ніхто не отримає назад будинок чи квартиру, яку втратив. Це технічно неможливо. Але санаторії, літні табори, де зараз мешкає багато переселенців, треба або вдосконалити, або надати інші відповідні місця для проживання. Але, знову ж таки, згори має бути вирішене питання щодо того, хто платитиме за комунальні послуги, якщо приміщення приватне. 

Нещодавно на засіданні уряду було ухвалено постанову, яка передбачає надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Загальна сума допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї і не може перевищувати 2 400 грн. Сплачується протягом шести місяців. 

"Грошова допомога спеціально обмежена в часі, щоб стимулювати людей шукати шляхи розвитку. Люди врешті-решт розумітимуть: якщо раніше хтось був директором, то, можливо, вже ним не буде, аж поки знову знайде своє місце в суспільстві. Неможливо відшкодувати кожному те, що він мав. Ніхто вже не поверне ті домашні фотографії, той коштовний посуд, який збирали десятки років. Та й розраховувати на це — абсурд. Десятки тисяч шахтарів тепер залишаться без роботи. Цим людям треба перекваліфіковуватися. Вони вимушені будуть погодитися на менші зарплати, які вже не будуть дотовані, як були дотовані виплати шахтарям", — пояснює Олдріх.

Також він акцентує на тому, що досі не вирішено питання можливості для внутрішньо переміщених осіб віддати свій голос на виборах. Не до кінця продумано механізми зайнятості. В глобальному масштабі треба думати, куди людей розселяти в найближчому майбутньому. Це мають бути місця, де потребують робочих рук, де є резерв житла, яке можна винайняти. Держава повинна надати допомогу тим, хто не може забезпечити себе самостійно в відкрити шлях до роботи тим, хто працювати може. Розраховувати на силу ринку нині не варто, бо економіка України переживає не найкращі часи. Слід залучати людей у великі державні проекти будівництва мостів, доріг тощо. 

"Багато людей досі не розуміють, що відбулося. Соціальна допомога — це не тільки гроші, а й можливість не ставити переселенців у глухий кут. Глухий кут — це не дати жодної грошової допомоги, це — тримати їх у санаторіях, гуртожитках, де немає роботи. Держава повинна знайти вихід. Проте наразі чіткої державної політики щодо цього немає, немає одного керівного органу, який би її продумував і організовував", — каже Олдріх. 

Від такої невизначеності й розгубленості "нагорі" місцеві адміністрації не знають, що сказати тим сотням і тисячам людей, які до них прибули. Вони й собі не знають, що відповісти: місцеві бюджети, які фінансують переселенців, до кінця зими вичерпаються через неотримання відшкодування з державної скарбниці. Зростає соціальне напруження. "Люди не можуть бути в повітрі", — резюмує Олдріх Андрисек.

На розуміння того, що таки не в Гоґвартсі живуть, в Азербайджану, приміром, пішло десять років. Десятиліття тамтешня влада розраховувала на те, що переселенці явище тимчасове, що ось-ось вони повернуться назад у Нагірний Карабах. Навіть відповідна державна програма має назву "Велике повернення". Але поступово цей план почав містити дедалі більше пунктів про надання житла і про працевлаштування внутрішньо переміщених осіб на нових місцях. Згодом було ухвалено 45 відповідних указів і розпоряджень президента, 141 Кабінету міністрів, 9 законопроектів ухвалив Міллі Меджліс. 

Цього літа, від'їхавши кілька кілометрів, щоб зануритися в Каспійське море (в Баку воно надто забруднене нафтою), ми з моїм провідником зупинилися на пляжі. Довкола краєвиди не надто заворожують. Над морем височіють старі занедбані радянські будівлі. "Це санаторії. Там живуть переселенці з Нагірного Карабаху", — каже Робертіно. Вже 20 років минуло після конфлікту. Двадцять років люди, яких війна змусила покинути свої домівки, залишаються в санаторіях, що нагадують декорації "Сталкера". І хоча влада багатьом з них надала пільги й житло, цього недостатньо. Люди так і залишаються на околиці столиці символом політичних ігор.

У нас усе — тільки починається.

Імена Лариси і Дмитра вигадані.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво