Лілея на плечі - Соціум - dt.ua

Лілея на плечі

12 грудня, 2014, 21:52 Роздрукувати Випуск №47, 12 грудня-19 грудня

Україна поки що не є пострадянським простором. Пострадянське постане тут, коли завершаться змагання між радянським і антирадянським, а переможці втомляться боротися самі із собою.

 

 

Україна поки що не є пострадянським простором. Пострадянське постане тут, коли завершаться змагання між радянським і антирадянським, а переможці втомляться боротися самі із собою. 

Сам ти зомбі

Можна направо й наліво скидати пам'ятники Леніну. Важче стерти пам'ять, закарбовану в тілі мови. Життя втрачає сенс без енергодайних риторичних фігур: "П'ятирічку — за три роки!", "АТО — за два місяці!". Горлянка натреновано викрикує звинувачення на адресу "ворогів народу", "ватників" і "совків". Міниться, але лишається сталою у серцевині своїй міфологема щасливого майбутнього: від християнського раю, сподівань на настання комунізму і до сучасного — "членство в ЄС" і "процвітаюча сильна Україна". В усіх випадках сьогодення мусить перетворитися на чистилище — індустріалізацією і продрозверсткою, шоковою терапією і затягуванням пасків. 

Як і раніше, суспільно-корисним хобі лишається формування ідентичності. Тільки раніше формували радянську ідентичність, а тепер формують — "політичну українську". Якщо хтось не хоче "формуватися", це — через заляканість і непоінформованість. Але ж ідеться про дорослих людей, які вже відбулися. Багато з них не просто мають вищу освіту, а належать до інтелектуальної еліти. І телеканали в них одні й ті самі. Просто вони надають перевагу іншим. От і граємося, як у пінг-понг: "Зомбі!" — "Сам зомбі!". Чи можлива насправді така "ідентичнісна" трансформація? Звісно. Але розмови про "переконувати" і "пропагувати" надто скидаються на спробу цілеспрямовано коригувати особистісну структуру цілої групи людей. Такі процеси мають відбуватися стихійно, мимохіть. Або не відбуватися зовсім. Інакше виходить намагання ввімкнути ту саму мелодію про "единый і неделимый", трішки змінивши в ній слова. Вже чути відверте: "Цій землі потрібна колонізація" (Олена Стяжкіна). Чи сподобається тим, кому призначено цю пісеньку, відчувати себе об'єктом перетворень? Або усвідомлювати, що велика частина співвітчизників чекає не дочекається, коли "зміниться демографічна ситуація"? 

Як для російського інтелігента українське питання, так для українського демократа іспитом стає питання про ставлення до "совка". Совок — войовничий. Совок — лінивий. Совок — не розуміє. Совок — безвідповідальний. Совок — це раб. Інтернет і ЗМІ повняться цими й іншими інвективами. Ганять совок подеколи за прямо протилежні речі: за надмірний ентузіазм — і байдужість, за жадібність — і готовність віддати останнє, за безхребетність — і агресивність. Врешті, совку приписують усі негативні риси, за які можна цькувати. Більше того, його цькують навіть за те, за що інших хвалять: працелюбство, альтруїзм, поступливість, скромність у побуті. "Совок" перетворюється на всеїдного аксіологічного монстра. Зміст цього поняття розростається так, що починає викликати сумніви сама можливість існування відповідного референта. Або ж слід визнати за цим поняттям статус "деїчного", здатного поглинати протилежності — як "усе і ніщо", описане Діонісієм Ареопагітом під іменем Бога. 

Ми посилаємо "совку" всі наші ремствування і прокльони, як посилають їх долі. Бо він і є наша доля — лілея на плечі, якої, "і побивайся, і кричи", не відшкребеш. Час було засвоїти класика. 

Смерть совкам

А що ж сам "совок"? Присоромлений, в охайному костюмі часів Щербицького, він, щоби відвести душу, кличе друзів і, розливши під оселедця "холодненьку", починає тихенько наспівувати "Красная армия, черный барон…". Розгніваний борець із радянською спадщиною, у серці якого п'ятьма мовами викарбувано ім'я Дерріди, вривається в це вороже кодло і намагається розтлумачити значення символічного простору. Його слова тонуть у громоподібному: "Так пусть же Красная вздымает властно!..". Знесилений, він іде в соцмережу відкривати другий фронт — і вогонь на ураження: "Совки повинні здохнути!", "Коли ці совки вимруть!", "Смерть совкам!". Навоювавшись, знесилений "демократ" лягає відпочити, а в його прогресивній антирадянській голові крутиться й крутиться нав'язливий мотив: "Красная армия всех сильней!". 

Убивчі ці коментарі — не фантазія автора. Ними справді запруджений Інтернет. У цих коментарях — усі види дискримінаційних комунікативних стратегій: 1) пряма агресія: "Совкова гниль!", "Совок! Ідіот!"; 2) звинувачення у проблемах, що існують у суспільстві: "Це не росіяни винні, це совки винні"; 3) зневага: "Кому ти, старий смердючий совок, потрібен?"; 4) заклики до вигнання: "Вали, совок, у Росію, порадій на старість!"; 5) заклики до позбавлення громадянських прав: "...що ж до бабусь, то деякі верстви населення просто треба позбавляти права голосу, нехай вирішують інтелегенція і молодь, а бидло й совки — ідуть лісом, і заживем"; 6) економічна дискримінація: "Зажрались. Счастья своего не понимают, совки чёртовы. Урезать нах пенсии!"; "Навіщо годувати совків?"; 7) трудова дискримінація: "То, може, вже настав час усіх совків відправити на пенсію?!"; 8) побажання смерті: "Совков невозможно перевоспитать или переучить. Совки должны сдохнуть!"; "Когда уже эти старые совки сдохнут?". 

Нічого не нагадує? Тоді підставте сюди слово "єврей". 

Ритуальні жертви

Поняття "радянський" під напнутою йому на голову торбою з написом "совок" перетворилося на стигму. Драматизму антирадянській кампанії зразка ХХІ ст. додає той факт, що головний удар поціляє літніх людей. Вони вже не відхрестяться від дати в паспорті, що таврує їх, наче лілеєю, — народжений в СРСР. Образи радянської і літньої людини нерозривно сплелися в антирадянській картині світу, яка заселена "пенсіонерами", що "голосують за пайку і совок". На користь такого злиття працюють і дані соціологічних опитувань, що раз у раз підтверджують схильність старшого покоління голосувати за партії, які асоціюються з радянською ідеологією.

За антирадянською риторикою поволі проступають риси звичайної геронтофобії — одного з різновидів ейджизму — дискримінації за віком. Термін не настільки відомий, як "расизм" чи "сексизм", дарма що саме цей тип дискримінації є найпоширенішим. Жертвами його в дитинстві або старості стає чи не кожен із нас. Він несе найбільше загроз життю. Але хто рахує літніх людей, які померли дочасно через неувагу до їхніх скарг ("Усі старі завжди на щось скаржаться") або від гіпертонічного кризу після почутого в транспорті: "Куди лізеш, старий хрич!"? У первісних суспільствах геронтоцид був відвертим. Сьогодні він набув форм "прискорення смерті". Майк Брогден, професор Ланкастерського університету (Великобританія), у книжці "Геронтоцид: убивство старих" описує різні способи вкоротити віку літній людині, не караючись муками сумління. У списку: неналежний догляд, недостатнє харчування, ігнорування. 

Не кожна освічена людина зізнається собі, що вона є звичайним ейджистом, якого дратують літні людини. Можливо тому, що їхні обличчя — втілене memento morі, і це лякає. Чи все набагато простіше — "ті виноват уж тем, что хочется мне кушать": безробіття, старіння суспільства, а ветерани вперто не бажають звільняти робочі місця. Яке полегшення, коли вони виявляються "винними" у хибних політичних уподобаннях. Антирадянська риторика використовується як алібі для ейджистської: "Вибачте, але ці старі совки не мають права забирати майбутнє у молоді Криму!"; "Хочеш сидіти на шиї України й отримувати пенсію — відмовляйся від виборчого права, а хочеш голосувати, перестаєш отримувати пенсію. Може, не надто демократично, але із совковими рабами по-іншому не можна. Вибачте". Чемне вибачення стає своєрідним ритуалом — на кшталт тих, які передували первісним актам геронтоциду, ярлик "совок" — ритуальною маскою жертви. Під прицілом опиняється ціла соціально-демографічна група — літні люди, народжені в СРСР.

Насправді ж, за даними соцопитування "Соціологічне обличчя Майдану", проведеного 7–8 грудня 2013 р. фондом "Демократичні ініціативи", пенсіонери були третьою за чисельністю групою на Євромайдані (9,4%), поступившись місцем лише фахівцям із вищою освітою (39,5%) і студентам (13,2%). І поки частина молодих, освічених, із п'ятьма іноземними мовами, українців марнує час, лаючись у мережі на адресу "совків-пенсіонерів", що продаються за гречку, частина цих "совків" мовчки, бо не всі мають Інтернет, плете рукавиці для армії чи йде до військкомату записуватися добровольцем в АТО. 

А тим часом власне цінності радянської системи вислизнули з поля дискусії й аналізу. Живий приклад — репліка можновладця: "Нас такий підхід не влаштовує, бо він... радянський". Крапка. Там, де з'являється радянський, не потрібна подальша аргументація. Замість деконструкції отримуємо дискримінацію. Ревізію ідеологічного спадку підміняє пубертатна війна зі старшим поколінням, чия провина часто полягає в самій даті їхнього народження, тій лілеї на плечі, якої не стерти. В результаті — ймовірність відтворення вже в наступних поколіннях тих радянських настанов, яких і справді варто було би позбутися. У тому числі — агресивного несприйняття позиції Іншого. 

Наразі ж, знову згадуючи поета, — "під владою зірок вже наростає твій процент, що зменшує твій строк" (Сергій Жадан). Зневага до пенсіонерів-совків сьогодні обернеться само-ненавистю, само-неприйняттям — боротьбою із самим собою тоді, коли настане час приміряти на себе ритуальну маску літньої людини, народженої в СРСР. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво