Креветки і бла-бла-бла - Соціум - dt.ua

Креветки і бла-бла-бла

4 грудня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 4 грудня-11 грудня

Борець за свободу слова в ім'я демократичних стандартів світової журналістики зазвичай інших мов не знає, у нього завжди "не все так однозначно", і він апелює одночасно як до найвищих цінностей, так і до базових. Свобода слова в нього неодмінно поєднуватиметься зі збереженням робочих місць динозаврів, а демократія — з пільгами для упирів.

 

Свобода слова — дивний термін, якщо вдуматися. Ну от, спало тобі на думку слово. Через вухо, через якесь інше місце. Байдуже. Кажи! Що його тримає, крім язика за зубами?

Соромно видатися дурним? Та годі, і не таке чули. Відповідальність? А, ну так. Можна когось і до смерті засмутити. Власної. Оце, мабуть, і все.

Уже мало хто пам'ятає, що свобода слова починалася з такого забутого терміна, як "інакомислення", тобто дисидентство. Потім було вільнодумство. Потім добралися до слів. 

І це важливо, бо згаданий вище ланцюжок передбачає спершу наявність мізків, бажано непересічних, у яких щось зароджується. І це "щось" за допомогою добре обміркованого й вистражданого слова вже перетворюється на усвідомлену необхідність. 

У нас у цих перших рядках — суцільна прогалина і пунктир. Озвучення настроїв. Тлумачення, інтерпретації, пояснення. Ворожіння по прольотах кандидатів у депутати, нутрощах влади, киданню кісток тих, хто обіцяв ними лягти на захист чогось там. Філологічна "камасутра". Процес звільнення слова від змісту. Від грайливого словоблуддя до розтління змісту, інтелектуальне порно.

Словом, українські бета-версії стандартів демократичної журналістики. Кажуть, це рівняння на Бі-бі-сі. Першу у світі суспільну телерадіокомпанію, стандарти якої стали основою для мовлення, а потім і для журналістики в усьому світі.

Теж дивно, якщо вдуматися. Монархія, в якій не тільки транспортний рух і багато чого іншого — навпаки. Чиї електроприлади не підходять до наших розеток. Імперія, що ініціювала перший Голодомор в Індії і концтабори в Намібії. Вічний противник і конкурент батьківщини "свободи, рівності, братерства" — і тут тобі законодавець у сфері свободи слова.

Почнемо з того, що Бі-бі-сі на світанку свого створення жодної незалежності не домагалася. Це була звичайна комерційна компанія, що виникла через ажіотажний інтерес до радіо. Бум, цілком порівнянний з нинішньою Мережею і взагалі з інтернет-залежністю (хто не був радіоаматором?). Такий собі колективний Цукерберг. Незалежність вона отримала, приблизно як Україна суверенітет, — це була милість монарха, королівська хартія. Та й то, назвалася вона 1932 р. Імперською службою. Це було таке собі Держтелерадіо, як деякі наші нинішні мовці — формально незалежні, але виразно артикулюють інтереси держави в особі її поточних керівників.

Друга світова, а потім холодна війна, досвід мовлення іншими європейськими мовами, ну й радянська контрпропаганда — ось що зробило корпорацію впливовим брендом. Ну а ми вже із притаманною нам ретельністю перетворили цей бренд на ікону. Причому досить важезну — якщо придивитися, як нею дубасять одне одного захисники свободи слова.

Тут слід віддати належне тій обставині, що журналісти такими дурницями практично не займаються. Більшості не до Бі-бі-сі, вони часто й слів таких не знають. Ті, хто в курсі, мудро мовчать собі, тихо посміюючись і створюючи текст від імені чергового свободословолюбця.

Свободою слова (крім авторів однойменної передачі, що мають до явища стосунок дуже приблизний) у нас стурбовані дві категорії громадян — політики і "смотрящі" за витрачанням грантів на оце саме. До політиків слід зарахувати також велику навколополітичну тусовку, і там усе досить просто. Опозиція завжди говорить про "жорстоке придушення свободи слова" і з урочистою дурістю час від часу приплітає 1937 рік, хоча більшовики розпочали репресії проти інтелектуалів у 1922-му. 

Влада завжди каже, що це опозиція все "зажимала". А вони навпаки, взяли й віджали. Ну або якось так. Просто.

Зі "смотрящими" складніше. По-перше, справді, українські медіапроекти значною мірою існують на гранти, про що високодуховний український народ не підозрює. А якби йому запропонували, згідно зі стандартами Бі-бі-сі, платити за цей халявний продукт абонплату, розміри якої встановлюватиме уряд (сліпим півціни), отут би революційна ситуація й виникла б.

Гранти ці освоюються не за запитом суспільства, як йому іноді здається. Бо запит масового суспільства — щоб про секс, а також комедії та страшилки. Гранти справді освоюють у рамках сіяння розумного, доброго, вічного. І практично без лапок.

Тільки ми — країна аграрна, і добре знаємо, як на насінні можна не просто заощадити, а ще й наварити. Тут у нас посівна не закінчується ніколи.

Сіємо насіння, як сівач з картини Остапа Бендера. Формати двадцятирічної давності й дизайн студій, поцуплений у якоїсь там "Аль-Джазіри". Районна преса самобутня й колоритна, як наскальні написи. Незначний виняток — прифронтові території. Сусідство смерті все ж таки змушує цікавитися одне в одного життєво важливим, і так з'являється попит на розум.

У цьому наша неймовірна сила і непереможність в інформаційній війні. Іржа роз'їдає меч, але ж не кам'яну сокиру.

Найпідліша маніпуляція свободою слова і стандартами — це крики про необхідність подавати інформацію збалансовано, завжди-завжди шукати "другу думку", навіть якщо вона тупа, антиукраїнська, брехлива, нахабна й агресивна. Бо ж стандарти.

Женіть цих псевдолібералів у шию, якщо неможливий цивільний арешт і не можна здати їх в СБУ. Ось стисло реальні стандарти.

"Фундаментальними журналістськими цінностями Бі-бі-сі є: правдивість і точність, неупередженість, незалежність, служіння суспільним інтересам, підзвітність аудиторії".

Для особливо тупих у Зводі правил є роз'яснення: "…це не означає, що щоразу, висвітлюючи ту чи іншу історію, ви повинні надати всі аргументи. Це не означає також, що ви обов'язково повинні приділити однаковий час для висвітлення різних поглядів".

Про війну: "…публіка зацікавлена в якомога повнішому і точнішому висвітленні подій. Але, висвітлюючи нещасні випадки, катастрофи, масові заворушення або війни, слід також проявляти співчуття й уникати невиправданого втручання у приватне життя".

Про неупередженість: "…якщо хтось наполягає на тому, щоб усі питання були заздалегідь погоджені, або відмовляється говорити на певні теми, ви повинні серйозно подумати, чи погоджуватися на ці умови".

Це в нас якесь вигадане Бі-бі-сі, підміна понять, як з Майданом. Не було тоді жодних "ідеалів Майдану". Було — "Зека геть!" і "Наших б'ють!", війна з опричниками — місцевими і тими, що понаїхали, розпачлива і майже безнадійна. А весь світ, починаючи з тих, хто окупував сцену, хапав за поли й умовляв просто висловлювати "глибоку стурбованість" і нікуди не ходити. Тепер вони таке несуть про "ідеали", що, схоже, самі повірили в тодішню власну революційність.

І знову про інформаційну війну або, якщо точніше, про методику інформаційних впливів противника.

Точнісінько так само, як шпигуни сьогодні не переходять уночі контрольно-слідову смугу кордону на прив'язаних до рук і ніг кабанячих ратицях, так і реальний ворог ніколи не улюлюкатиме біля вас із триколором і не спокушатиме мішком рублів.

Ні, такі жириновські ролі теж існують. Але важливо пам'ятати — це лише "смітники, що говорять", вони — ніхто й ніщо, навіть не другорядні. З ними можна навіть трохи погратися, тільки не всерйоз. Єдина мета їхньої клоунади — відволікти увагу від непоступливих борців за плюралізм і демократію. Саме в такій послідовності. Бо якщо навпаки, — можливо, ви просто наткнулися на корисного ідіота.

У чому завдання деструктора? Аж ніяк не в тому, щоб, подібно до шахіда, самовикритися перед аудиторією. По-перше, завжди працює команда. Особливо, коли вам здається, що перед вами троль-одиночка. І не завжди її учасники знають одне про одного. По-друге, йому не потрібно, щоб ви щось робили. Ви помиляєтеся, якщо так думаєте. Йому важливо, щоб ви взагалі нічого не робили. Ніколи. 

Привід для такої позбавленої життя позиції? 

Якщо ви прихильник "зради", то нема чого її виправляти. І так уже все пропало, нас зливають, тому йдіть на ніс корабля і жалісливо співайте разом із Селін Діон My Heart Will Go On. Це красиво.

Якщо прихильник "перемоги", то тим більше, навіщо метушитися й заважати, у нас і так усе чудово, просто це військова таємниця. Можете хоробро співати разом з Вакарчуком "Я не здамся без бою", бо однаково бою не передбачається, а це красиво.

Ну й головне — ваша думка має бути нескінченним приводом для рефлексій, переживань. У крайньому разі художньої творчості. Але не вступайте в контакт з реальним світом. Він грубий, нерозумний, неполіткоректний і може вкусити за бочок або ще за щось. Загалом, досить з вас інтернету. Там усе красиво.

Борець за свободу слова в ім'я демократичних стандартів світової журналістики зазвичай інших мов не знає, у нього завжди "не все так однозначно", і він апелює одночасно як до найвищих цінностей, так і до базових. Свобода слова в нього неодмінно поєднуватиметься зі збереженням робочих місць динозаврів, а демократія — з пільгами для упирів.

Такий прихильник альтернативно обдарованої України на вигляд може бути сумирним і навіть милим, як креветка. Але предок наших креветок, як кажуть палеозоологи, був не просто дуже хижою істотою. Це був перший великий хижак на Землі. Він міг так само невимушено поїдати насельників доісторичного океану, як ми нині його нащадків. Двометрова істота мала хапальні клішні, а паща рясніла дрібними зубчиками, з гостротою алмазної пилки, які трощили мушлі трилобітів як насіннячко.

Так от, це якраз воно.

Є різні соціальні меншини, котрі якось там обстоюють свої права. У переважній більшості випадків про їхні права і про них самих ніхто б у житті не довідався, якби не вигадані загрози і боротьба з ними. Але це звичайне грантоїдство. В усьому світі так, нічого особливого.

А от деструктор цікавий, і вирахувати його можна за тим, що, особисто не належачи до жодної з груп, він починає дуже активно боротися за їхні права у періоди сезонно-календарних загострень. Такий несподіваний яскравий активіст нізвідки.

Потім треба фізично познайомитися з акцентуйованою тусовкою, зажити в ній слави свого, пояснити, що вони — найліпші, світ недосконалий, країни немає, треба валити, а наразі ридати якнайголосніше, з вами зв'яжуться. У деструктора — прикриття, у меншини — ейфорія, нас помітили, корисні ліберали збентежено солідаризуються, їх тегають і лінкують.

Цей прийом зветься "спекуляція на надмірній відповідальності".

А потім ця креветка їх зжере. Бо в креветки-хижака був неймовірно точний зір, у десятки разів сильніший, ніж у сучасних комах. До речі, від цієї прадавньої креветки походять павуки. Це щодо способу лову в сіті інформаційної війни.

У нас, звичайно, ніяка не інформаційна війна, а справжня інформаційна Коліївщина. У якій, з освяченими ножами та переклепаними косами, юрбою біжать усі, кому не ліньки, по дорозі ранячи одне одного й іще більше розохочуючись, але ворога так і не бачачи.

Це, безперечно, все-таки краще, ніж півтора року тому. І, напевно, набагато краще, ніж спроби нашої влади створити свою "Імперську службу мовлення" зі своїми стандартами нібито-етики. З такими горе-реформаторами і вороги геть ні до чого. Затримані СБУ за сприяння сепаратистському телеканалу "Новороссия ТВ" кияни-сепаратисти Дмитро Василець і Євген Тимонін виявилися членами громадської ради при Міністерстві інформаційної політики України. А хто тоді в міністерстві? А в інших?

Є волонтерська юрба різномастих інформаційників. Чи можна з них зробити державне цифрове військо? Та нізащо. Це все різні "вожді", різні клани й племена. А проте, якщо люди не ходять строєм, це ще зовсім не означає, що вони дурні. Такий підхід колись не завадив готам узяти Рим, який умів ходити строєм далеко і довго. 

Але можна ж створити рух Опору?

Так. Однак проблеми із цим будуть рівно такі самі, як з проігнорованим статусом добровольців, резервною армією і рештою швейцарсько-ізраїльських мрій. 

Бо такі рухи захищають і підтримують не владу, а громадян, не капітали, а цінності, не поліцію, а правопорядок тощо.

Війна — надовго. Військово-цивільна співпраця, зокрема в інформаційній сфері, однаково розвиватиметься, незалежно від бажання чи небажання відповідальних осіб. Бо це завдання НАТО й ООН — розширювати вплив у зонах конфлікту неармійськими засобами. 

Ну й про практичне. У рекомендаціях щодо лову креветок є такий пункт: приготуйтеся забруднитися, бо коли ви тягнете сітку з уловом, то вона захоплює собою з дна супутній бруд і мул.

Щойно вас починають поливати брудом, знайте — ви з уловом. І не треба бути гидливим. Або вони нас зжеруть, або ми — їх. Робіть сіті дрібнішими.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво