Кайдани з лайна - Соціум - dt.ua

Кайдани з лайна

21 березня, 2014, 17:50 Роздрукувати Випуск №10, 21 березня-28 березня

Теми сімейного споріднення, всіляких братніх зобов'язань, материнської любові й батьківської опіки досі є напрочуд ефективним інструментом управління масовою свідомістю.

Давним-давно жили собі по сусідству три брати. Потім двоє з них скинулися й поставили старшому на подвір'ї "град". Тобто по-хазяйськи обнесли хутір частоколом. Звали старшого брата Кий.

За всіма стародавніми правилами і звичаями толоки далі сюжет мав розвиватися так: старший і молодший брати допомагають середульшому, потім з їхньою допомогою облаштовується молодший, а потім брати спільно видають сестру заміж. Неодмінно за багатого сусіда, бо наречена — вже з посагом.

А от і ні. Нічого такого не сталося. Не виникли гради — міста "Щекове" й "Хоривове". Один тільки Кий-град розрісся, поглинувши й околишні гори, й річку Либідь як імовірне придане однойменної сестри. "Повість минулих літ" про це умовчує. 

Адже історія, на відміну від тих-таки хронік, які просто фіксували події, завжди була на службі в церковників і політиків. Вона й понині ретельно уникає всього, що суперечить ієрархічній картині світу і може змусити пересічну людину засумніватися в ексклюзивному праві сильного на сваволю. По-науковому це називається "механізм ретроспективного детермінізму", що обов'язково вказує постфактум "єдино правильну" причину будь-якого явища.

Теми сімейного споріднення, всіляких братніх зобов'язань, материнської любові й батьківської опіки досі є напрочуд ефективним інструментом управління масовою свідомістю. Здається просто неймовірним, як усі ці пропагандистські меми-поганялки в мас-медіа десятиліттями спокійнісінько сусідили й сусідять із нашою кримінальною хронікою. Яка стримано (чи не дуже), але щодня розповідає нам, як найсправжнісінькі кревні родичі за пляшку або після неї по-звірячому вбивають одне одного. Калічать, грабують, розчленовують. Про судові позови одне до одного цих самих родичів, які випадково уникли смертовбивства, нецікаво вже навіть читати. Гидливість перевершує підсвідому цікавість до чужих конфліктів. 

Чому це відбувається?

У примітивних суспільствах родинні узи ґрунтувалися на спільному процесі навчання прийомам виживання — полюванню, збиранню, землеробству, війні. Єдиноутробність була біологічним свідченням і нагадуванням, що ця людина напевне виростала поруч. Тобто має подібні до твоїх взаємозамінні навички, за умовчанням здатні забезпечити тобі допомогу й підтримку. 

Ця залежність у міру розвитку суспільства чимдалі більше перетворювалася на культурну звичку. Але як архетип вона залишилася змістотворним чинником безлічі культур, української зокрема.

Полігамія і поліандрія (відповідно — багатоженство й багатомужжя) виникали зі звичайного дефіциту тієї чи іншої статі в цій популяції внаслідок воєн або епідемій. І лише потім, заднім числом під це підводили якусь ідеологічно-культурну базу. Як правило таку, що засуджує явище на користь "нуклеарної", звичайної, як на наш нинішній погляд, сім'ї. Біблійні сюжети — приклад цього. 

Створювалися й розпадалися держави, які намагалися узурпувати або контролювати процес виховання підростаючого покоління. Тирани більш-менш успішно видавали себе за батьків націй і батьків узагалі, а батьки — за тиранів. 

Проте братні й сестринські узи залишалися поза цією ентропією. Особливо в періоди посилення конфліктів. Конфлікт підносить особистість, але примітивізує суспільні зв'язки заради підвищення ефективності. Тобто того ж таки виживання. У примітивному середовищі важливе має бути відчутним. Єдиноутробність — незаперечний факт у примітивному суспільстві або такому, що стає ним унаслідок психозу, де батьківство не існує як соціальне явище через свою бездоказовість.

В силу багатовікового "ментального щеплення" розповідями про виняткове братерство українських і російських народів (хоча на такі відносини з не меншою, а то й більшою часткою правочинності можуть претендувати як мінімум євреї, поляки й татари) у нас виробився певний страх порожнечі, яка неодмінно виникне, якщо цей конструкт зникне зі свідомості. Але це не екзистенціальний страх порожнечі. У нашому, українському, випадку — це страх повернення в розумову частину свідомості історичної пам'яті. З усіма багатовіковими грабежами, насильствами, убивствами, репресіями, Голодомором та іншими принадами "братніх відносин" з Росією, включаючи тепер уже попередню окупацію Західної України 17 вересня 1939 року. З апологетикою такої ж оскаженілої кривавої помсти, яка неминуче з'явиться, щойно усвідомиш себе ошуканою (а то й просто безмозкою) жертвою.

Кремлівська пропаганда чудово це розуміла. Концепт "братерства" неминуче містить у собі момент "зворотного зв'язку", обов'язкової підтримки старшим молодшого. Але якщо цього робити не хочеться через природне жлобство, то включається опція, як у сумно відомому фільмі "Брат": "Не брат ти мені, гнидо чорножопа". А якщо не брат, то хто тоді? За Севастополь відповідач?

І тут умикається тема "сестринства", що на повсякденному, обсценному рівні передбачає зниження, а то й повну ліквідацію взаємної відповідальності за свої слова і дії. Просто кажучи — "что с баб возьмешь?". Це поведінка алкоголіка, якому продавець спиртного, стимулюючи таким чином споживчий попит на будь-яке пійло, пояснює, що він хороший, найкращий, просто дружина в нього — скупа дурепа. Точно так само стимулюється попит і на пійло духовне.

Оце постійне смикання самовизначення "чи-то-брат, чи-то-сестра" призводить суспільство (та, власне, вже майже призвело) до тих же порушень психіки, які трапляються в підлітка, якщо він аж надто переймається своєю гендерною ідентичністю. Починається самодискримінація, комплекс "бридкого каченяти". Власне, це і є короткий опис процесу створення "радянського народу", що тривав без малого сто років. Добровільно-примусового позбавлення національної ідентичності через масову невротизацію.

Такою невизначеною істотою можна користуватися як завгодно. "Ретроспективний детермінізм" пояснить, що все так і має бути. Що ми всі — одна родина. Байдуже, хто ти в ній. А далі — тебе не обходить. Виконуй, що звелять. До речі кажучи, демагоги й маніпулятори обожнюють слова "всі", "завжди" й "скрізь". 

Стосунки між дітьми в сім'ї формуються залежно від того, що розуміти під словом "сім'я". А словом цим, особливо сьогодні, позначають найрізноманітніші речі і явища. Юридичні виверти, затиснуті між консервативною релігійною свідомістю й сучасним лібералізмом (який дозволяє майже всім майже все), мало що дають. Дитина не знає термінів. Вона від самого початку орієнтується на старших як на джерела їжі й насильства. Незалежно від того, як саме називаються ці старші, вони можуть заохочувати або насильство між дітьми, або кооперацію. У кожному разі власним мотивом старших є зміцнення їхнього власного відчуття переваги й відстрочення неминучого "скидання з трону", що чудово описав Дж.Фрезер у своєму антропологічному дослідженні "Золота гілка". 

Постійне представлення Росією України як "молодшої сестри по розуму", а тепер іще й такої, що геть схибнулася розумом, має ту саму мету. Демонстрація споріднення потрібна для того, щоб мати право "по-родинному" застосувати насильство. При цьому ступінь насильства може бути як завгодно великим через згадану вище "схибнутість", тобто європейський вибір шляху розвитку. 

Принципова відмінність між цивілізованістю й дикістю у відносинах проходить саме по осі "насильство—кооперація". Тому добровільне здичавіння в родинних відносинах відбувається через страх втратити вплив, коли пропозиції про кооперацію перестають бути привабливими. Або зовсім не можуть бути чітко сформульовані через трансформацію дару мови в мавпяче угугукання й ричання "альфа-самців".

Усім любителям безперервної гармонії варто знати: конфлікт, зокрема конфлікт у сім'ї, з еволюційного погляду — річ продуктивна. Оголення протиріч призводить або до самознищення сторін, оскільки їхня репродукція дефективна, або до швидкого визначення переможця, що просунувся на сходинку вгору еволюційними щаблями. 

Братовбивство Каїна і поведінка Хама визначили "від протилежного" головні моральні принципи сучасного світу, який усе ще ґрунтується на принципах сімейних цінностей і традицій. 

Країни, що виростають поруч, — як діти. Тип їхніх конфліктів завжди дитячий, незалежно від часу існування держав і культур. У цьому значенні діти — набагато доросліші, ніж ми з вами, бо їхній вибір украй простий і ясний: стануть вони в майбутньому близькими одне одному чи заклятими ворогами? Чи можна це виправити? Що для цього потрібно? І чи треба це виправляти?

У досить викривлених братньо-сестринських відносинах Росії і України ми вже перебуваємо в стадії переходу від внутрішньосімейної сварки з биттям посуду й тяганням за коси до пошуку підручних предметів на кухонному столі. Ескалація конфлікту неминуча, хоч би що казали дипломати й журналісти про надцінності добросусідства. Не було на цю тему більш піднесеної риторики, ніж у реріхівського руху до Другої світової. Та користі від цього не було жодної. Питання лише в ціні конфлікту, у малій крові. На рівні дитячої свідомості це саме та ритуальна бійка "до першої крові" замість різанини. 

Відносини між Росією і Україною — це не братньо-сестринські відносини з їхнім "невинесенням сміття з хати". І не побратимство з його неминучістю відплати, коли клятву на крові підступно порушив один із побратимів. 

У нас із Росією — тривале, але далеко не завжди добре сусідство, в якому ділові відносини дуже хитро підмінено ритуальними понад три століття тому. А ритуал, тобто встановлений традицією порядок виконання певних дій, має сильний психологічний вплив. Зокрема — утримує в ігровому, дитячому стані свідомості. 

Та дорослішання настає. Через розуміння умовності будь-яких зв'язків. Зокрема й кревних. Особливо якщо ці зв'язки такі, як у нас із Росією, — і не зв'язки вже давно, а найсправжнісінькі пута. Лайно якесь...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво