Герої не вмирають - Соціум - dt.ua

Герої не вмирають

14 березня, 2014, 18:30 Роздрукувати Випуск №9, 14 березня-21 березня

Прощалися з загиблими не лише в Києві. Хмельницька земля теж прийняла в себе своїх синів і доньок, які загинули на барикадах лютого 2014-го. 

Сніг і лід на барикадах київського Майдану вже розтанули, і барикади заквітли. Горами квітів, политих слізьми. По цих сльозах, як по ріках пам'яті, тужно пливло "кача по Тисині", проводжаючи у вічний вирій душі Небесної сотні. 

Прощалися з загиблими не лише в Києві. Хмельницька земля теж прийняла в себе своїх синів і доньок, які загинули на барикадах лютого 2014-го. Мартиролог прославленої Миколою Островським і Валею Котиком Шепетівки поповнився прізвищем 55-річного вчителя географії і біології, відомого в місті громадського діяча Миколи Дзявульського. Старокостянтинів провів в останню путь 52-річного вчителя фізики Сергія Бондарчука. 53-річний Анатолій Корнєєв, сільський голова з села Руда Кам'янець-Подільського району, на столичних барикадах теж до кінця виконав свій обов'язок перед усією українською громадою. Всі вони загинули від куль снайпера 20 лютого в Києві. 26-річного хмельничанина Артема Мазура, який був на столичному Євромайдані з початку грудня 2013-го, 18 лютого знайшли з пробитим черепом після "мирної ходи" до Верховної Ради. 5 березня і з ним прощався хмельницький Майдан, а ліцею, який закінчив юнак, присвоєно його ім'я.

Це четверо з тисяч і тисяч добровольців, якими в цю важку зиму Хмельниччина підсилювала й живила київський Майдан. А 19 лютого постріли розтяли і хмельницький спокій. Під час пікетування обласного управління СБУ був убитий 21-річний студент Дмитро Пагор з Чемеровецького району і смертельно поранена 73-річна пенсіонерка з Хмельницького Людмила Шеремета.

Ще четверо хмельничан також отримали тоді тяжкі поранення. Кулі зі зміщеним центром ваги буквально пошматували живіт 56-річному Олександру Полудніцину. Множинні наскрізні поранення правого стегна та правої ноги, розтрощені кістки, пошкоджені артерії і вени — всі ці поранення, яких зазнав 24-річний Олександр Топольницький, викликали в медиків побоювання, чи не доведеться ампутувати йому ногу. Ще більша небезпека ампутації нижньої кінцівки загрожувала 17-річному Олександру Козловському. Куля влучила йому в праву стегнову кістку, спричинивши багатоуламковий перелом зі зміщенням та пошкодженням судинно-нервового пучка. 

Хірурги Хмельницької міської лікарні проводили складні операції і буквально днювали й ночували біля поранених. Містяни шикувалися в черги — здавати кров. Начальник міського управління охорони здоров'я Михайло Василишин щодня доповідав на Майдані про стан здоров'я активістів. У всіх хмельницьких храмах молилися за їхнє одужання. 

Місто полегшено зітхнуло лише тоді, коли поранених забрали на лікування до Праги.

— Вшили п'ять сантиметрів судини хлопчику, — розповідав М.Василишин про операцію Сашку Козловському. — Загроза ампутації минула, хоча стан ще дуже тяжкий. Та коли чехи запропонували свою допомогу, ми погодилися. Тут же антибіотиків не знайдеш. Та й сім'ї просили відправити хлопців за кордон. А ми своїх з інших міст забираємо: вдома їм буде краще.

…Якогось вечора вийшла на зв'язок родичка, Алла Овсяницька. Вона з чоловіком Сергієм на заробітках у Празі. Працює в лікарні.

— Ми тут усю зиму переживаємо за Майдан, удень і вночі за новинами стежимо, — і так прикро, так соромно, що самі нічим не можемо допомогти, хіба іноді кошти передаємо, — розповідає Алла. — А тут привезли до лікарні наших хлопчиків. Ми прийшли до них у палату і вклонились їм у ноги: "Спасибі, що ви нас захищали". А дехто з Києва ну зовсім роздягнений приїхав. Сестра одної нашої працівниці має крамничку — зачинила її й прибігла сюди, принесла одяг, новісінький, аби їх одягнути. Це вже наступного дня їм усе несли за списком — і вдягнутися, і взутись. До хлопчиків із Хмельницького — вони в ортопедії лежать — навідалися члени нашої української спільноти. Запропонували їм гроші. А вони відмовилися. "В мене, — каже один, — мама хвора, я не зможу вам віддати". Їх просять: "Будь ласка, візьміть, нехай ми бодай щось для вас зробимо". Вони тут у центрі уваги, до них щодня делегації — з української діаспори, Червоного Хреста, консульства, а у вихідні люди самі по собі приходять — і з Праги, і з усієї Чехії. Мобільники їм купили, планшети, щоби вони були в курсі всіх подій удома, в Україні. Вони ж цими новинами живуть, і ми тут уже все про Крим знаємо.

Один одесит у хірургії лежить, Сергій Якушев, — не може дочекатися, коли випишуть. "Там хлопці на Майдані на мене заждалися, — каже. — У нас уже на все життя братство". Він десятник самооборони. 18 лютого на Грушевського його та ще кількох активістів захопив у полон "Беркут". Спершу били — кілька чоловік одразу, хвилин десять. У нього поламані ребра, м'язи відстали від кісток. Потім їх роздягнули догола і до вечора возили по місту. Камеру набили полоненими так, що ті могли тільки стояти. Дві доби не спали. А після суду їм змастили рани йодом — і в тюрму. 

Я його слухала — і згадувала свою бабцю. Її чоловіка, директора Уладівської школи на Вінниччині, розстріляли енкаведисти. Йому було лише 24 роки. Мама моя нікуди не могла вступити з тавром доньки ворога народу — аж поки батька у 1958-му не реабілітували. Та лише в 1997-му ми отримали всі документи про реабілітацію. А тут 2014-й — і знову репресії, знущання, катування! Що ж це за доля в нашого народу? 

У відділенні нейрохірургії лежить киянин Валерій Горбачов. Дві кулі в голові і одна в шиї. Решту витягли, а з цими йому, либонь, вікувати — вилучати не можна, бо пошкодяться життєво важливі органи. Та він оптиміст. Ще в нас пацієнти з Києва, Львова і Вінницької області — восьмеро тільки в нашій лікарні. Один з дуже тяжкою травмою голови, не знаю, чи виживе. А всього в празьких медзакладах 27 активістів київського Майдану — чи, може, вже й більше, бо до нас знов оце трьох привезли. Хто пішов на поправку, того переселятимуть у готель і вже звідти возитимуть до лікарні на процедури. Адже лікування тут дороге, один день перебування коштує з півтисячі гривень. Проте їм проводять усі обстеження, роблять усе, щоби повернулися додому здоровими. Ну й ми докладаємо до цього сил. Щасливі, що хоч цим допоможемо Майдану. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво