Доросла правда про Попелюшку - Соціум - dt.ua

Доросла правда про Попелюшку

20 лютого, 2015, 22:44 Роздрукувати Випуск №6, 20 лютого-27 лютого

Успіх "50 відтінків сірого", що викликав стільки питань, схоже, здувається. Історія, котра стала бестселером і побила всі рекорди продажів, по виході на великий екран виявилася прісною, банальною й пустою. Дивно, втім, не це. Дивно, що за цією книжкою взагалі вирішили знімати фільм. А ще більш дивно, що автора книжки залучили до роботи над сценарієм і, судячи з публікацій, на її думку дуже зважали.

Успіх "50 відтінків сірого", що викликав стільки питань, схоже, здувається. Історія, котра стала бестселером і побила всі рекорди продажів, по виході на великий екран виявилася прісною, банальною й пустою. Дивно, втім, не це. Дивно, що за цією книжкою взагалі вирішили знімати фільм. А ще більш дивно, що автора книжки залучили до роботи над сценарієм і, судячи з публікацій, на її думку дуже зважали. 

Дивно, бо літературна слабкість книжки була надто очевидною кожному більш-менш досвідченому читачеві, не кажучи вже про фахівців. Не викликало сумнівів, що "продажна" сила книжки — не в її сюжеті, образах, композиції і навіть просто письменницькому таланті автора. Успіх був у чомусь зовсім іншому. У чомусь, що загубилося при перенесенні на великий екран. 

Слабкість тексту Е.Л.Джеймс — проста й пояснима. "50 відтінків", як відомо, — перероблений фанфік за мотивами вампірської саги "Сутінки". Умовність персонажів і художньої реальності — фірмовий стиль фанфікшена, оскільки і персонажі, і світ уже описані автором першоджерела. Фікрайтер не придумує нічого — він просто грається фігурками, як дитина солдатиками, переставляючи їх на готовому гральному полі то так, то сяк. А фікрідеру не потрібні пояснення — бо і світ, і персонажі йому добре відомі, і саме в цьому весь кайф жанру. Але, переводячи текст із категорії "фанфік" у категорію "ориджінал гет", Джеймс нічого не зробила — чи не змогла зробити — з тим, що герої, які втратили передісторію, вирвані зі свого художнього світу, виявилися картонними дурилками. 

Втім, цей докір — і не докір взагалі для жанру "рожевого роману", який найчастіше є ще одним переспівом казки про Попелюшку. "50 відтінків" — лише один із них. 

Але чому тоді саме цей текст "підірвав" публіку? Причин цього можна знайти безліч. Хоча насправді причина успіху — завжди одна й та сама: щось або хтось опиняється в потрібний час у потрібному місці. Так сталося з книжкою Джеймс. А ось фільму не пощастило. Джеймс дала масовому читачеві (точніше — читачкам) те, чого він потребував. Причому дала в чистому вигляді — без зайвих "доважків" у вигляді хитромудрого сюжету і психологізму образів, без лірики й гумору, без еротизму та іншої "літератури". "50 відтінків" — порнографічний БДСМ-роман для широкої буржуазної дамської аудиторії, або, як сказали б у нас, "для домогосподарок"/"офісних панянок". Успіх книжки означає, що емансипація жіночої сексуальності відтепер є фактом масової культури. З усім, що з цього випливає. 

Масова читачка середнього класу нарешті "доросла" до БДСМ. Чи то набридли соплі й комедії становищ, якими перемащені й пересипані звичайні рожеві романи, чи то просто "дівчатка дозріли". 

БДСМ, звісно, жанр дуже старий. Але написати щось популярне в цьому жанрі "для дам" поки що не вдавалося нікому. Можливо, тому, що кожен автор, який звертався до нього, мав на увазі демонстрацію свободи — власної чи свого персонажа. І це неодмінно виливалося в непристойність. Вербальну. У текстах з'являлися слівця, які, надруковані в книжці, у вихованих дівчат викликали обурення та протест. Проте текст Джеймс одразу вразив критиків специфічним ханжеством — повною відсутністю хоч якоїсь відвертої лексики. І не тільки "відвертої" — навіть просто ігрової. Кажуть, коли сценарист захотів замінити слово-сигнал stop словом red ("червоний") — щоб хоч трохи додати життя пуританському стилю, — Джеймс влаштувала скандал. 

Ще одна складова успіху книжки — те, що це нарешті "доросла правда про Попелюшку". І коли б тільки про неї... "Доросла", "неказкова" правда про Попелюшку полягає в тому, що вона справді дуже підходить принцу. Людині вочевидь нелегкої вдачі — владному, жорсткому, норовливому. Саме в Попелюшці він знаходить досить рідкісну в його колі субмісивність. Попелюшка принижена з дитинства, привчена підкорятися, відносно спокійно реагувати на покарання і, можливо, навіть на насильство, — але при цьому залишатися такою милою й веселою, що можна подумати — це їй навіть приємно. Виявивши це, принц переживає щеняче захоплення. Тепер можна розважатися, не боячись наслідків — скандалів, сліз, обвинувачень, викриттів та інших прикрощів, якими загрожують сексуальні збочення для мільярдера в нашому суспільстві. Все ще жахливо пуританському й сексуально закомплексованому, судячи з успіху тексту Джеймс. За законом жанру, він має не тільки захоплюватися, а й одружитися. Тому жодних ігор — усе серйозно. Масова жіноча аудиторія готова вибачити принцові деякі девіації, коли він виконає свою частину договору, в якому основний пункт — одруження. 

Те, що принц у Джеймс — чиста фікція, теж є частиною успіху її тексту і частиною провалу фільму. По-перше, ніякий він не садист-лібертаріанець. Він навіть не "домінант", як стверджує. Але якщо в недомовленості книжки він справляє чарівливе "твердо-м'яке" враження на певний тип жінок, то на екрані він — просто позер. По-друге, брехня, що він зробив мільярди на ІТ, — у нього надто очевидно кепсько з уявою. Та й взагалі — його образ максимально далекий від реальних мільярдерів Силіконової долини. Але цього й не треба, бо принц — штамп, що складається з мільярдів, цинізму-нігілізму та дитячих травм, які визначають його девіації. Найпоширеніший товар на ринку літературного ширвжитку. Основне завдання тексту про Попелюшку — перетворити принца на товар споживання, фетиш. І Джеймс із цим завданням впоралася старанно, хай і не блискуче.

Тому не дивно, що саме Грей став "провалом" фільму, і на думку критиків, і, що важливіше, на думку глядачок. Бо одна річ — фантазувати про демонічного чоловіка, який готується тебе "жорстко трахнути", і зовсім інша — побачити навіч, що він і не демонічний, і не принц. Книжка успішна тому, що її "порожній" герой наповнюється фантазією читачки. Принц — альфа-самець, котрий примушує Попелюшку переступити через різні сексуальні табу, — виявився дуже затребуваною еротичною фантазією жіночої аудиторії, яка таким чином ніби зізналася у своїй субмісивності. 

Чоловіча аудиторія хихикає й сипле напівзловтішними-напівскривдженими сентенціями на тему "он що їм насправді треба" і "навіщо морочили голову зі
своєю емансипацією". Чоловічій аудиторії я можу відповісти словами поета: "между прочим, все мы дрочим". Хтось дивиться з цією метою порнуху на відео, а комусь більше підходять вербальні збудники. Останні — найчастіше жінкам: вони, як відомо, люблять вухами. І так само, як пересічний глядач порнофільмів навряд чи готовий одружитися з героїнею першого плану, нормальна жінка при тверезому умі навряд чи погодиться на сімейне життя з демонічним чоловіком зразка Крістіана Грея або навіть канонічного казкового принца. 

Втім, про "емансипацію" годиться сказати кілька слів. Хоча б тому, що БДСМ традиційно стосується саме "звільнення" — руйнування буржуазних сексуальних табу. Однак у випадку з "50 відтінками" сказати, що це сталося з якнайширшими масами жінок, було б тільки напівправдою. У цій масовій, попсовій книжці так багато "споживчого раю", все таке багате, шкіряно-срібне, чорно-червоне, театральне, що питання свободи, у тому числі сексуальної, знімається саме собою. Споживацтво не передбачає свободи. Навпаки, воно передбачає фетишизацію. Зазвичай це відбувається з жіночими образами, які стають фетишами для своїх принців. Але й принц, своєю чергою, теж не більш ніж фетиш для читачок. Усі ці перетворення мають виразний терапевтичний ефект. Свобода — це завжди трохи страшно. Принаймні жіноча аудиторія до неї поки що підсвідомо не готова. Але навіть коли готова, все одно обтяжена страхами. Інакше чого б її так лякали "брудні слівця"?

Біологи-еволюціоністи стверджують, що "корисні мутації", які зараз тільки починають проявлятися в людському генотипі, почали проникати в нього приблизно наприкінці XVII — початку XVIII ст. Психосоціальні мутації (такі, зокрема, як жіноча емансипація) закріплюються, стають масовими і перетворюються на "норму" навряд чи значно швидше. Тому підсвідома субмісивність серед жінок — явище коли й не масове, то досить поширене. Що робить літературу в жанрі софт-БДСМ досить затребуваною. Саме софт, ніякого хардкору, — сильнодіючі засоби, швидше, поглиблять травму, ніж виявлять терапевтичну дію. 

Отже, як бути Попелюшці, яку принц хоче закувати в наручники і відходити батогом? Тобто вони, звісно, потім одружаться, але яка ціна, і чи варто її платити? І найголовніше питання — як далеко простягається ця його свобода? І яка дещиця свободи буде надана їй? 

Хоч як парадоксально це звучить, але після падіння патріархальної системи взаємин у сексуальній сфері жінка стала більш беззахисною. Традиція встановлювала якісь правила і обмеження для обох. У будь-якому традиційному суспільстві за "дотриманням пристойностей" стежили пильно, причому альков привертав особливу увагу. Але патріархальні відносини розпалися — і ніяких правил не стало. Більшість жінок нічого не мають проти свободи, однак потребують договору. І тому, що у фізичному плані жінка більш уразлива, і тому, що вона частіше опиняється в підпорядкованому становищі внаслідок традиції, яка чіпляється за підсвідомість. Можливо, років через двісті... Але, швидше за все, і тоді — ні, бо "використання тіла" жінки залишається впертим біологічним фактом.

Тому канонічні сюжети на кшталт казки про Попелюшку або "Красуні і Чудовиська" мають такий шалений успіх — вони створюють ілюзію неминущого "міжстатевого договору". Принц може виявитися хоч мільярдером, хоч "домінантом", хоч і прямо садистом, однак одружиться, тобто підкориться правилам. Але автор "50 відтінків" іде далі — не тільки факт одруження, а навіть сексуальні відносини героїв визначаються чітко сформульованим і зафіксованим на папері договором. Саме той факт, що в тексті встановлено чіткі рамки відносин (включно з недвозначним, однозначним stop, яким героїня стовідсотково захищена від альковного свавілля свого принца), робить цей варіант БДСМ-а невідпорним для масової читачки. Яку п'янить можливість насолоджуватися сексуальною свободою і навіть трохи загравати з вогнем, але при цьому залишатися в повній безпеці. Девіз новомодного жіночого БДСМ-а — no offence. 

Це, звісно, абсолютно нелогічно. Але кого цікавить логіка? Це ж казка, а не підручник із математики. А казки — майже завжди терапія. Інакше чого б вони так добре продавалися? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво