Донбас — це Україна, а Україна — це закон?

"Що сіяли, те й збираєте. Нещастя - це ваш вибір"

Цар Соломон

Перш ніж формувати новий образ України, корисно буде виявити чинники, що призвели до status quo, і виділити серед них домінуючі.

Нині можна знайти безліч версій майбутнього України. Спектр пропонованих рішень надзвичайно широкий. Моделі, що розглядаються, - це найширша палітра вказівок, теорій, технологічних планів: від емоційної рефлексії до сухого математичного аналізу. Але в багатьох проектах не враховано однієї фундаментальної деталі.

Якщо спробувати сформулювати інтегральну характеристику життя України від часу здобуття незалежності, то вона звучатиме гранично просто - тотальне порушення закону. Виконання навіть недосконалого закону (а він завжди такий, бо відстає від очікувань людей) менше призводить до негативних наслідків, ніж вибіркове застосування досконалої нормативної бази. Бо вибірковість - це принцип, а закон - усього лише дискурс, його легко змінити.

З цієї обставини формулюється загальний недолік усіх проектів майбутнього, який образно можна сформулювати так: "Безглуздо вигадувати правила етики для спільноти, в якій не культивується настанова, що правила слід виконувати".

Припустивши, що закон виконують усі без винятку, ми зовсім інакше визначимо базу, навколо якої треба будувати теорії.

Якщо розглянути сектор ринку, то створення, накопичення і перерозподіл капіталів відбувалися нелегально. Навіть опустивши кричущі випадки рейдерських захоплень, можна впевнено стверджувати, що вибіркове застосування закону під час приватизації власності і подальшої історії становлення капіталів не може вважатися законним.

Ця обставина визначила незаконність політичного простору. Концепт влади як інструмент збагачення повністю зіпсував усю виборчу процедуру. Смисли соціального замовлення почали нав'язувати, самого виборця - грубо "купувати" і навіть результати деформованого волевиявлення - фальсифікувати.

Позазаконна поведінка влади потребувала формування безконтрольного, непідзвітного і безвідповідального нормативного поля щодо неї. Без цих реальних інструментів переговірну силу громадянського суспільства було вихолощено. Його інститути почали виконувати декоративну функцію. Бізнес почав формувати "ручні" моніторингові й правозахисні організації. Окремі з них, що виявляли воістину героїчну принциповість, потрапляли в інформаційний, юридичний і психологічний тролінг. ЗМІ обслуговували всю позначену картину, були її органічним складником, за поодинокими винятками, які інакше як актом громадянської мужності назвати не можна. У таких умовах професія журналіста стала однією з найнебезпечніших.

Побутові стосунки культивували уявлення про успіх, у які домінантою включалося "вміння жити".

Життя в умовах, коли закон не діє, а вибірково застосовується, будь-яке зусилля робить безглуздим. Це правило в різних регіонах країни, залежно від особливостей культури, відповідальності та традицій самоповаги, породило різну реакцію людей на навколишню дійсність: від агресивного патерналізму до усвідомленої еміграції. Як проміжний стан можна назвати вимушений конформізм (у переважній масі), активний протест, філософський скептицизм та іншу екзотику, пов'язану зі станом зміненої свідомості.

У такій конструкції монополізація капіталів призвела до узурпації політичного простору - в країні встановилася олігархічна форма правління. Та обставина, що з капіталізмом вона не має нічого спільного, сформувало запит на маніпуляцію інформаційним простором, щоб зберігати в ньому видимість дотримання прав і свобод - основ капіталізму.

Така внутрішня логіка економічного й політичного простору, скріплена корупцією, визначила моральні настанови й уподобання "успішних" бізнесменів і політиків. Сепаратор негативного відбору призвів до панування цинізму в елітах, а в маси вкоренив настрої нігілізму.

Тому не слід дивуватися, що українці від серцево-судинних захворювань страждають у шість (!) разів частіше, ніж жителі Європи.

Зрозуміло, якщо ми будуватимемо моделі майбутнього, спираючись на позначену в Україні базу наявних суспільних відносин, наше майбутнє мало чим відрізнятиметься від дійсності.

Основою планування має стати непорушний імператив "Закон виконують усі!".

У таких настановах відразу відпадає більшість радикальних версій перспективної побудови України, і Донбасу зокрема. Практика життя в таких нормах змінить не тільки "голос" Донбасу, а й смисли його мови. Це так само стосується й усієї України.

Автор вважає, що релігія - це сфера, в якій, починаючи щось палко з'ясовувати, нагрішиш більше, ніж з'ясуєш. Проте можна стверджувати, що це саме стосується і церковного життя - "Закон виконують усі!". Народ України в означеній непривабливій ситуації моральної дезорієнтації, збільшеної нігілізмом війни, потребує лікування як ніколи. Клір і архієреї, проявивши взірці Заповітної любові, могли б пролити бальзам на понівечені пережитими катаклізмами душі людей: "Хто вміє прощати, той уміє любити. А хто не вміє прощати і любити, той спалює мости, якими доведеться пройти".

Ситуація, коли переважна більшість людей веде нелегальний спосіб життя в усіх секторах (ринок, суспільство, держава), ставить питання не тільки перед виконавцями і можновладцями, а й перед самою системою законів і норм.

Законів, яких не можна виконати, не повинно в ній бути. Їхня згубність не так у тому, що вони не реальні для виконання, як у тому, що вони лукаві у тлумаченні. Неможливість виконати один закон спричиняє нігілістичне ставлення до всієї системи. А це - шлях до торжества сваволі.

Нині трапляється читати досить точні коментарі з приводу мобілізації, що проходить у країні. Серед них виділимо такий: мобілізація проходила б успішніше, якби її учасники "на місцях" бачили зразки поведінки "нагорі".

До всього цього хочеться згадати вічні розмови, які велися в країні з приводу професійної армії. Вони завжди впиралися в кількісний аргумент - надто дорого. А тепер ми переживаємо показовий приклад того, що порушення закону завжди обходиться дорожче. Росія порушила норми міжнародного права, для України ця сваволя обернулася незліченними людськими й матеріальними втратами. Можуть їх переважити аргументи бюджетних втрат, яких треба було зазнати в минулому?

Ця глобальна ситуація добре кореспондується на життя простого домоволодіння українця. Нормативне свавілля, в якому воно опинилося і перебуває, обертається членам домоволодіння постійними матеріальними й фізичними втратами, психічним виснаженням. Що може бути дорожче?

Життя людини може змінитися відразу, коли поміняти їй базу порівняння. Якщо припустити, що закон виконують усі без винятку, то зовсім інакше виглядатиме база, навколо якої слід будувати теорії.

"Закон виконують усі без винятку" - ось "піч", від якої треба танцювати у побудові образів майбутнього України. Це має бути її усвідомлений екзистенціальний вибір. Від нього, а не від формальних географічних і геополітичних прив'язок залежить зміст цього образу майбутнього країни.

Якщо такий вибір буде зроблено, то знайдуться зв'язки і географічні, і геополітичні, які будуть органічними (продуктивними), а не нав'язаними (витратними).

Культура - це координація між спонтанними порядками Світу і нав'язаними порядками моделі Світу. Спонтанні порядки виникають за логікою Світу, нав'язані - за логікою моделі. Коли вдається ці порядки об'єднати в симфонію, то ми називаємо це креативом.

Якщо погодитися з таким загальним визначенням, то в нашому окремому випадку культура буде відображенням у формальних законах і нормах (нав'язані порядки) неформальних очікувань людей (спонтанні порядки). У випадку, коли таке відображення не породжує конфліктів, можна говорити про культуру економічного, політичного, суспільного життя країни.

Якщо закони не виконуються, оскільки їхній зміст є обтяжливим у сенсі реалізації очікувань громадян, то в житті країни торжествує контркультура.

Перед Україною, її креативним класом стоїть завдання привести наявну систему нав'язаних порядків (законів і норм) у відповідність до спонтанних порядків Світу, спираючись на нову культуру їх координації - "Закон єдиний для всіх".

Якщо це вдасться, тоді багато проблем, які видаються нині непереборними, просто зникне, а ті, що залишаться, знайдуть своє коректне розв'язання у симфонії, а не сваволі поневолення.