Чому ми все ще живі? - Соціум - dt.ua

Чому ми все ще живі?

25 березня, 2016, 20:01 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Усі власники нелегальної зброї "про всяк випадок" (за винятком оргзлочинності, де свої правила зберігання, носіння та застосування) заникали її досить глибоко й далеко. Це суто національна традиція. Але з початком війни з'явився шанс потрапити ще й під роздачу за підозрою в екстремізмі, сепаратизмі (одне слово, потрібне напишуть). Тому, мабуть, ще й глибше перезаховали. Археологи майбутнього зрадіють.  

 

— Ах, у народу багатезно зброї.

— Ох, вона зовсім не в тієї частини народу.

— Ех, це зовсім не та зброя. Взагалі, не зброя.

— Ух, тепер її навезуть ще більше.

Ну й далі схожа бодяга.

Спочатку трохи — про гендер, щоб виключити диванно-мереживне. Насильство — не прерогатива виключно чоловіків або жінок. За статевою ознакою можна підрозділяти лише типи насильства. Однак про жорстокість говорять як про суто чоловічий феномен, бо ставиться мета локалізувати насильство, що дозволило б йому протистояти.

Виникає ілюзія розуміння мотивів такої поведінки. "Людям необхідно набратися мужності й зізнатися собі в тому, що людина за природою своєю жорстока, схильна до прояву фізичної сили й інакше жити не може", — писав у своїй книжці "Благословенне насильство" відомий швейцарський психіатр, екс-президент Міжнародної асоціації аналітичної психології Адольф Гуггенбюль-Крейг.

Тому насправді говоритимемо про ілюзорне. Не важливо, як є насправді. Не важливо навіть, як виглядає, а важливо — як здається. Вся українська політика — свідчення цього.

Періодичні несамовиті свари між вітчизняними виробниками зброї та її імпортерами з підгавкуванням стурбованих "дозвільних" чиновників, кухонних гуманістів, телевізійних головорізів і просто тих, хто відповідає на будь-яке запитання — "Що?".

Дві причини у площині відповіді на заголовок.

По-перше, раціональна поведінка до зубів озброєних соціальних груп, по-друге — індивідуальна готовність до смертовбивства, висота психологічного "порогу крові", який доведеться в такому разі переступити.

Традиційно найбільш озброєним вважається кримінальний світ. Чим більш організований, тим більш озброєний. Але слід пам'ятати, що цілі у цього світу такі ж, як і в його антагоніста, а саме — максимальний прибуток за мінімальних витрат. Різниця лише в шляхах його отримання, в тому, хто встановлює заборони.

І чим більший прибуток, тим більше озброєного захисту він потребує від таких же пошукувачів. Але на всіх континентах організована злочинність застосовує зброю насамперед проти своїх прямих конкурентів.

При цьому слід пам'ятати, що самці горили, наприклад, маючи величезну фізичну силу, не б'ються один із одним. Інакше вид вимер би швидко. Вони страшенно гарчать, скалять зуби й барабанять себе кулаками в груди, цього вистачає для з'ясування відносин.

Отож, якщо ти не озброєний, ти — лох, але якщо ти застосовуєш зброю, "як у кіно", ти — дебіл.

Певна річ, банального озброєного розбою ніхто не скасовував, але він виникає (включно із залітними гастролерами), коли слабшає держава. І триває доти, доки поліція не почне відкривати вогонь на ураження за найменшої підозри на збройний опір, без попередніх умовлянь.

Ще один досить могутній озброєний прошарок — різноманітні охоронні загони бізнесменів, чиновників та політиків. Вони справді оснащені суперсучасною й дорогою зброєю та різним модним спорядженням. Але, з урахуванням постійних психозів, запоїв, ломок та фобій їхніх клієнтів, мотивація для стрілянини у потужних охоронців досить низька.

І "приватними арміями" їх може називати тільки людина з неабияким почуттям гумору, оскільки ніякого бойового злагодження там немає і близько, це все часто колишні менти або бригадні, що, в принципі, одне й те саме. За перших ознак реального "стрьому" ця публіка дуже професійно розбігається, як показували всі попередні майдани.

Ні, злодіїв і викрадачів авто вони, звісно, можуть злякати й навіть пристрелити, але в усьому іншому … дивися викладене вище про горил.

Гіпотетично представники цих двох груп, діючи у полі беззаконня, могли б застосовувати зброю проти звичайних людей, якби для цього був мотив. Але єдиний мотив, як уже сказано, — прибуток, тобто грабіж. У звичайних людей грошей немає й не передбачаються.

Тому вбивати, щоб пограбувати, вони можуть лише людей свого кола. Це робиться в основному за наводкою або прямим знаттям. Але це вже внутрішньовидова селекція, і Бог їм у поміч. Марнославство плюс понти тут теж важливі, щоб натиснути на гачок, але все-таки поступаються інстинктові самозбереження.

Тепер про власників різного індивідуального стріляючого заліза. Якщо говорити про легальні вироби, це довгостволи різних марок, калібрів, зарядності та убійності. Як їх не тюнінгуй, це завжди важка й незручна в цивільному побуті залізяка, її місце разом із боєкомплектом у домашньому сейфі. Бо за нею самою потрібен пильний нагляд, щоб не вкрали, інакше проблем не уникнеш.

Оскільки настріл девайсу у власників зазвичай невеликий (після першої ейфорії від покупки вони бувають прикро вражені співвідношенням ціни і якості патронів), ситуативна стрілянина навіть із вагомого приводу в міській забудові загрожує фатальними сліпими влученнями, рикошетами та іншим, з усіма наслідками, що випливають із КК. Від цього бажання застосовувати зброю, "як у кіно", в розумних людей дуже зменшується.

Побутові ж перестрілки з гумострілів свідчать, що люди загалом обізнані з Кримінальним кодексом, і тому переважна більшість поранень припадає на кінцівки та сідниці, а не тулуби або голови. Це, до речі, аргумент для лобістів вогнепальних короткостволів, оскільки тренд збережеться той самий.

За Фроммом, це все псевдоагресія, дії, внаслідок яких може бути завдано шкоди, але яким не передували лихі наміри.

Усі власники нелегальної зброї "про всяк випадок" (за винятком оргзлочинності, де свої правила зберігання, носіння та застосування) заникали її досить глибоко й далеко. Це суто національна традиція. Але з початком війни з'явився шанс потрапити ще й під роздачу за підозрою в екстремізмі, сепаратизмі (одне слово, потрібне напишуть). Тому, мабуть, ще й глибше перезаховали. Археологи майбутнього зрадіють.

Крім того, війна повалила ринок нелегальної торгівлі зброєю. Добряче демпінгнула, але паралельно й підняла планку ризику. Отож у сумі тут нічого в пропорціях не змінилося.

Певна річ, у видах озброєння є зміни, — на чорному ринку завелися ручні гранати, вибухівка і гранатомети. Але цього можуть всерйоз потребувати або повні ідіоти, або терористи.

Ідіоти або підриваються самі, або "паляться" на якомусь дикому п'яному куражі. А терористів і їхню начинку меланхолійно підгрібає СБУ. Але в терористів завжди дуже вузький коридор смертовбивчих завдань, а в наших то й взагалі — котячий лаз.

Феномен убивства на особистому рівні передбачає диференціацію за різними проявами — через ревнощі, любов, помсту, користь, політичні, домінантні (для самоствердження), національно-релігійні, ідеологічні, психопатологічні причини. 90% відбувається у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Якщо ж ми поглянемо на психологічні риси вбивць, то побачимо досить похмуру для нас картину, яка, власне, і дозволяє людям дедалі частіше ставити запитання, винесене в заголовок. Просто вони переносять акцент зі стану на потенційний інструмент убивства, але це зі сфери психологічного самозахисту.

Отже, для вбивць характерні підозріливість, злопам'ятність, підвищена чутливість у системі міжособистісних відносин. Убивці — найчастіше імпульсивні люди з високою особистісною тривожністю та емоційною збудливістю. Середовище вони відчувають як вороже. Вони тлумачать мораль по-своєму. Внутрішньо недисципліновані, а проте, якщо вони мають про когось або про щось свою думку, їх важко переконати в протилежному. У них немає уявлення про цінність життя іншої людини.

Загалом, ось такий зліпок поточного емоційного стану мас. Саме поточного. Національного характеру це не стосується. Але підстави вважати, що він найближчим часом "потече" у кращий бік, щось не видно.

Отож. Зброї навалом, настрій, на жаль, відповідний. Що ж заважає повному мортусу?

А ось саме національний характер.

Є про це одна хороша звістка, одна погана й одна така собі.

Хороша в тому, що українська нація все ще має дуже вагомий сексуальний потенціал, що визнано в Європі беззастережно. Ну ви в курсі, про що я. Але й усі, хто поназалишався в країні, досить переконливо протиставляють Ерос Танатосу. Сміх сміхом, але така цілком матеріалістична воля до життя в момент екзистенційної кризи і дозволяє вирішити, що ранок вечора мудріший, бо вночі розберемося.

Погана звістка в доволі очевидному факті, що в національному характері закладено, швидше, прагнення до самогубства, ніж до вбивства. Навіть у драматичні для українського національного руху пізньорадянські часи самогубство було крайньою формою протесту. А ось прихопити з собою кілька кровопивць — це, на жаль, залишилося в подвигах останніх героїв УПА.

Звістка, котра така собі, стосується сукупності рис, неодноразово й барвисто зображених у класичній українській літературі. Ідеться про таку собі "хуторянську" склочність і вредність, що наповнює наш уже міський фольклор численними прокльонами та образами. Хоча насправді це і не сільська, і навіть не міщанська риса. Це квазікультура передмість, поєднання гіршого сільського з гіршим міським, її носії — склочні, ледачі й водночас боягузливі невдахи. Люди, які щодня голосно бажають здохнути всім близьким і всьому світові, погрожують витонченими способами смертовбивства крізь кватирки "хрущовок" таким же з сємками й пивасиком унизу, насправді каналізують свою агресію, і максимум, що вони здатні вбити, — то це власну печінку. Ні, у несвідомому стані такі організми можуть устромляти одне в одного кухонне начиння, але для них це, швидше, природна смерть, теж із розряду внутрішньовидового відбору.

Ось ці три чинники загалом утворюють досить високий "поріг крові", який по пиятиці рачки долається, але в усьому іншому змушує маси пригальмувати.

Отож ми ще поживемо, не дочекаєтеся.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво