Боротися не можна виправдати - Соціум - dt.ua

"Боротися не можна виправдати"

5 липня, 16:00 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-12 липня

Де саме ми поставимо кому щодо поліцейського насильства?  

Результати чергового, вже сьомого соціологічного моніторингу явища незаконного насильства в поліції України, проведеного Харківським інститутом соціяльних досліджень (ХІСД) у листопаді—грудні 2018 року, доводиться обговорювати в складних для українського суспільства обставинах. 

Складних тому, що попри дві революції та реформу, яка триває вже майже п'ять років, люди в погонах так само б'ють, убивають і залишаються безкарними. Немає сенсу розповідати про застрелену дитину в Переяславі-Хмельницькому і вбивство чоловіка, який відмовився бути понятим у Вінниці, — ці випадки ще на слуху. Ті, хто був причетний до смерті студента Індила в Кривому Розі або пасажира автомобіля BMW, який переслідувала патрульна поліція в Києві, все ще не покарані. Та чи можливе покарання взагалі? 

На жаль, презентація результатів дослідження явища незаконного насильства в поліції з кожним роком стає все більше схожою на біг по колу. Попри соціяльні зміни в країні, ми, як і п'ять чи десять років тому, змушені констатувати, що в роботі поліції не відбулося значних зрушень: підходи, критерії оцінювання ефективности, процедури розслідувань та реагування на скарги громадян залишаються колишніми. І хоча торік у МВС почали потроху працювати на те, щоб змінити застарілу систему оцінювання діяльности поліції з використанням опитування громадської думки, все це поки що залишається добрими намірами та деклараціями. Як і раніше, повсякденну практику низових підрозділів визначають "показники", що впливає на масштаби насильства в поліції. 

Разом із тим, згідно з результатами соціологічного опитування, кількість випадків побиття, страждань або катувань у поліції 2018 року становила близько 546 686. І хоча їх загальна кількість трохи зменшилась у порівнянні з 2017 роком (641 326), рівень насильства у поліції приголомшує. До цього треба додати, що 4,6% респондентів (878 опитаних у загальній вибірці) вказали, що протягом року працівники поліції порушували їхні права чи права їхніх близьких або недостатньо добре виконували свою роботу. 

Головною причиною того, чому поліція продовжує масштабно порушувати права громадян, є її безкарність. Усе починається з того, що десятиліттями зберігається існуюча система збирання й аналізу скарг на дії працівників поліції та оцінювання стану дотримання законности в поліції. Ця система повністю замкнута на діяльності державних органів і, як наслідок, є дуже залежною та необ'єктивною. Фактично її створено для того, щоб більшість постраждалих залишалися поза радарами системи обліку і не вимагали покарати порушників. Як і раніше, значна частина скарг на дії поліції надходить безпосередньо до поліції і розглядається там не як повідомлення про злочин, а як звернення громадян або в рамках внутрішніх службових розслідувань. Навіть після створення ДБР дані все ще збирають, оцінюють і формують самі ж правоохоронні органи, без участи недержавних інститутів і потерпілих. Люди це добре розуміють, і тому незаконне насильство в поліції і далі залишається латентним феноменом: більшість потерпілих нікуди не повідомляють про такі випадки і навіть вважають за краще уникати розмов про них. Результати моніторингу 2018 року вказують на те, що навіть серед осіб, які зазнали від поліції порушень своїх прав, переважна більшість (90,7%) не подавала офіційних скарг. Ключова причина — думка, що "це буде марно" (51,4%)

З 2004 року, з моменту коли ми почали досліджувати явище незаконного насильства в міліції, а потім у поліції, головним кроком до протидії йому визнавалося створення незалежного органу для розслідування фактів поліцейського насильства. Усі, хто працював з темою порушень прав людини в поліції, неодноразово вказували на те, що ані інспекція з особового складу, ані департамент внутрішньої безпеки, ані прокуратура ніколи не були і не зможуть бути незалежними й безсторонніми. Після Революції Гідности і початку реформи системи кримінальної юстиції з'явилася перспектива, що питання створення нового незалежного органу розслідувань скарг на поліцейське насильство зрушиться з місця. Здавалося б, сподівання справдилися, коли було ухвалено Закон України "Про Державне бюро розслідувань" і трохи згодом почали формувати конкурсні комісії та проводити іншу підготовчу роботу. Але час показав, що замість стати ефективним правовим інструментом у боротьбі зі злочинами правоохоронців та високопосадовців держави, у тому числі з катуваннями, ДБР поступово ставало предметом політичного торгу та впливу різних політичних сил, які хотіли "підпорядкувати" новостворений орган собі. Зрештою, це істотно вплинуло на підслідність бюро, порядок його формування, конкурсні умови тощо, а в підсумку — на спроможність нового правоохоронного органу відповідати очікуванням суспільства і долати таке явище як катування та незаконне насильство в поліції. У відповіді на запит від ХІСД, який було зроблено в рамках дослідження в березні 2018-го, ДБР відповіло, що за перші півроку його роботи частка проваджень за статтями КК України 127 "Катування" і 365 "Перевищення влади або службових повноважень" становила менше ніж 10% від загальної кількости. Це наштовхує на невтішний висновок, що розслідування поліцейського насильства не є пріоритетом для ДБР. Натомість бюро концентрується на корупційних злочинах, тобто саме на тому, що до цього робила прокуратура. Крім того, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, яке проводить ДБР, здійснює генпрокурор України та підпорядковані прокурори. Як бачимо, увесь контроль і процедури підзвітности зациклюються на прокуратурі. Навіть після передачі слідчих функцій прокуратури до інших органів, зокрема й до бюро, прокуратура зберігає вирішальний вплив на перебіг досудового розслідування і фактично одноособово вирішує, які справи матимуть судову перспективу, а які — ні. Саме прокуратура має погоджувати, а кажучи мовою КПК — "здійснювати процесуальне керівництво" на всіх етапах досудового розслідування. До цього ще додамо, що прокуратура наглядає за законністю під час здійснення оперативно-розшукової діяльности. Звісно, можна нескінченно довго створювати "нові" органи для розслідування поліцейського насильства, але якщо при цьому використовуватимуть старі шаблони у вигляді ролі прокуратури, ми однаково будемо отримувати той самий нульовий результат їхньої ефективности та вал злочинів, які залишаються безкарними. 

Але найнебезпечнішою тенденцією є те, що вже кілька років поспіль більшає українців, які не вважають насильство і катування в поліції чимось абсолютно неприпустимим. Дані дослідження показують, що 2018 року майже кожен третій українець (31,8 %) так чи інакше вважав за можливе застосування поліцією незаконного насильства або навіть катувань. І хоча переважна більшість (68,2%) вважає, що застосування незаконного насильства в поліції не може бути виправдане жодними обставинами, оприявнені дослідженням тенденції демонструють, що зростає частка суспільства, яка менш вибаглива до дій поліції і толерує незаконне насильство. 

Що ж саме треба зробити для того, щоб покласти край поліцейському насильству? На жаль, ми вимушені щороку повторювати фактично одні й ті самі рекомендації, бо керівники не мають політичної волі почати їх виконувати. З-поміж цих рекомендацій є кілька найважливіших.

1. Необхідно створити нову — незалежну та об'єктивну — систему збирання й розслідування скарг та повідомлень про незаконне насильство в поліції. Усі повідомлення про поліцейську жорстокість мають розслідуватись як злочини, а не як службові порушення. Незалежна система збирання й розслідування скарг на дії поліції, яка використовуватиме ресурси громадськости й ЗМІ, дасть змогу подолати існуючі практики приховування і нереєстрації повідомлень про незаконне насильство в поліції. 

2. Застарілу систему оцінювання діяльности поліції потрібно змінити. Держава повинна виконати вимоги Закону "Про Національну поліцію" і створити дієву систему оцінювання діяльности поліції за допомогою громадської думки. Це не має бути бутафорським дослідженням, яке проводиться щороку, але дані якого ні на що не впливають і не використовуються для ухвалення управлінських рішень. Саме громадська думка повинна прийти на зміну "паличній системі", яка залишається важливим чинником, що впливає на масштаби незаконного насильства в поліції. 

3. Вжити заходів для підвищення ефективності роботи ДБР. Для цього треба створити незалежну систему збирання скарг на дії поліції та зобов'язати ДБР працювати з нею, змінити підзвітність ДБР з прокурорської на парламентську. Це дасть змогу значно збільшити незалежність бюро й ефективно контролювати його діяльність з розслідування фактів поліцейського насильства. Також треба запровадити практику публічних звітів про роботу ДБР у Верховній Раді за обов'язкової участи представників громадськости, а також постраждалих від катувань та жорстокого поводження. Слід також чітко розмежувати підслідність новостворених НАБУ і ДБР шляхом передачі розслідування всіх корупційних злочинів до НАБУ. 

4. Держава і суспільство повинні докладати всіх можливих зусиль для зменшення толерантности до катувань та жорстокости в поліції. Зростання останніми роками в суспільстві толерантности до цих негативних явищ є небезпечним підґрунтям для їх подальшого розповсюдження. Саме тому слід розробити й реалізувати державні програми з просування й утвердження пріоритетів прав людини, громадянських прав, а також європейських підходів до безпекових питань.

Зрозуміло, що здійснення цих кроків не буде простим — система опиратиметься, використовуючи свої лобістські можливості в парламенті, виконавчій владі та ЗМІ. Але, як казав класик, навіть для того "щоб залишатися на місці, треба бігти щосили". Бо якщо нічого не робити, то незабаром з подивом будемо змушені розглядати результати досліджень, подібні до тих, які минулого тижня оприлюднив російський Левада-центр: кожен десятий росіянин ставав жертвою поліцейського насильства.

Дослідження виконане в рамках масштабного оцінювання діяльности поліції, здійсненого в листопаді—грудні 2018 року. Проведено соціологічне опитування 19500 респондентів у всіх областях України, відповідно до спеціяльно розрахованої вибірки, методом особистого (face-to-face) інтерв'ю. З повним текстом можна ознайомитися за сторінці ХІСД та Харківської правозахисної групи. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво