Без папірця ти — ніхто, або Про людей, яких не бачить держава - Соціум - dt.ua

Без папірця ти — ніхто, або Про людей, яких не бачить держава

9 листопада, 17:23 Роздрукувати Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада

У XXI ст. у країні, яка називає себе європейською, десятки тисяч людей десятиліттями живуть поруч із нами без жодних документів. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

У радянські часи був популярним вислів — "без папірця ти ніхто". Саме він якнайкраще дає уявлення про життя і долю тих, хто з якихось причин опинився за межами документування та став невидимим для держави. 

Люди-невидимки. Не враховані державою, часто ізольовані від суспільства й позбавлені базових прав — на реєстрацію народження, освіту, медичні послуги, шлюб, працевлаштування, власність і спадщину, банківський рахунок, участь у виборах. Ці люди не можуть залишити меж країни. І коли вони помруть, їхнім родичам навіть не видадуть свідоцтво про смерть. 

Проблема безгромадянства не виключно українська. Це явище, яке виникає внаслідок розвалу або утворення нових держав, недостатньо продуманої міграційної політики чи політики держави для громадян. Пам'ятаєте історію героя Тома Хенкса у фільмі "Термінал"? Доки Віктор Наворськи летів у Нью-Йорк зі Східної Європи, на його батьківщині стався державний переворот. Виявившись громадянином уже неіснуючої держави, він не міг ні в'їхати до США, ні повернутися додому і мусив поневірятися в терміналі аеропорту. Історія, що здається вигаданою й абсурдною. Проте у світі налічується понад 10 мільйонів людей без громадянства. І третина їх — діти. 

Хоча проблема безгромадянства стоїть не на першому плані, для нашої країни це питання набуває все більшої актуальності. Під час останнього українського перепису 2001 р. 82 тисячі людей заявили, що не мають громадянства. Скільки їх сьогодні, достеменно невідомо. На 2014 р. УВКБ ООН нарахувало в Україні понад 35 тисяч апатридів, або осіб із невизначеним громадянством. Однак ці дані не абсолютно точні й вичерпні. Кількість осіб без громадянства або тих, хто перебуває у групі ризику, може сягати 75 тисяч.

За оцінками Бюро демократичних ініціатив і прав людини ОБСЄ, а також на підставі даних Світового банку, на 2017 р. в Україні лише близько 78,1% осіб мають ідентифікаційні документи. Тобто майже кожен п'ятий житель України — людина-невидимка. Що одного разу може стати загрозою. Як для безпеки країни, так і для окремих її громадян та інших осіб, які живуть в Україні законно. Крім того, багато людей-невидимок — благодатний ґрунт для незаконних, зокрема корупційних, дій. 

Чималу кількість недокументованих осіб в Україні, за оцінками УВКБ ООН, становлять представники етнічних меншин, зокрема роми. У цій групі також — бездомні; звільнені з місць ув'язнення; люди, які живуть в Україні 20 і більше років, але з різних причин не можуть оформити документи, у тому числі замість паспортів громадян колишнього СРСР. 

Тимчасова окупація РФ АР Крим та окремих районів Донецької й Луганської областей теж додала до проблеми безгромадянства, — багато людей втратили свої документи, архівні дані про які зберігаються на неконтрольованих Україною територіях або були знищені. Велика група ризику — діти, які народилися на тимчасово окупованих територіях і не мають реєстрації народження в Україні. Їм навіть не можна буде перетнути лінію розмежування, оскільки органи прикордонного контролю нині пропускають осіб на підставі паспорта або свідоцтва про народження дитини. 

"Без свідоцтва про народження ці діти не одержуватимуть ніякої державної підтримки при народженні, — зазначив представник УВКБ ООН в Україні Пабло Матеу на прес-конференції, присвяченій чотириріччю Глобальної кампанії з викорінювання безгромадянства до 2024 р. IBelong ("Я належу"). — Крім того, будуть труднощі під час реєстрації в дитсадку або в школі, при відвідуванні лікарень чи, коли вони подорослішають, із офіційним працевлаштуванням або укладенням шлюбу". 

Хоча зміни до Цивільного процесуального кодексу, ухвалені в лютому 2016 р., передбачають негайний розгляд українськими судами заяв про встановлення фактів народження на тимчасово окупованих територіях і негайне виконання рішень у таких справах, судова процедура може займати до кількох тижнів і потребує відповідних фінансових витрат. 

Із 59340 народжень в окремих районах Донецької та Луганської областей (за період 2015—2018 р.) на кінець липня 2018 р. в Україні було зареєстровано 20891 факт народження на тимчасово окупованих територіях. Із 84101 народження в АРК (за період 2015—2018 р.) на кінець липня 2018 р. в Україні було зареєстровано лише 6375 фактів народження на окупованій території. Сумна статистика. 

Однак жодна цифра не дає розуміння того, як живеться людям без громадянства насправді. Зіштовхнувшись із реальними історіями, ти почуваєшся так, наче несподівано опинився в якомусь безглуздому, з чого-попало і як-попало зліпленому серіалі, — настільки все здається нереальним. Але це — реальність. 

Грузинці Ніні Іслямовій 51 рік. До 1991 р. вона з чоловіком та двома синами жила в Узбекистані. Після розвалу СРСР чоловік, кримський татарин, вирішив перебратися з родиною в Крим. Однак згодом повернувся в Узбекистан. А Ніна з дітьми залишилася в Криму, де живе її сестра. 

Ще в 1992-му жінка спробувала обміняти радянський паспорт, але, оскільки в ньому значилася прописка в Узбекистані, їй треба було поїхати туди й виписатися. Зробити це не виходило, — хворіли діти. А згодом на ринку Ніні порізали сумку, витягли конверт із грішми, в якому був і паспорт. 

Багато років гострої потреби отримувати український паспорт не було. Діти навчалися в школі, жінка працювала неофіційно. Кухар за фахом, вона то готувала у своїх — у грузинських ресторанах, то мила посуд. 

У 2014 р. Ніна нарешті вирішила отримати паспорт. Для цього жінці треба було приїхати в посольство Узбекистану в Київ. Тоді сталася анексія півострова, і повернутися додому без паспорта вона вже не змогла. Звернулася до суду, який відмовив їй у встановленні факту проживання на території України, оскільки реальних документів, котрі б підтверджували, що до 24 серпня 1991 р. вона жила в Криму, немає. Проживання на території України навіть більше 20 років не означає автоматичну видачу українського паспорта. Ось уже майже п'ять років жінка не може повернутися до сім'ї і змушена жити в Києві без документів.

27-річна Мар'яна — ромка, уродженка Слов'янська. Коли на сході країни почалися бойові дії, вона була на шостому місяці вагітності. Жила в невеликому будинку з мамою та сестрами. Одного разу в будинок влучила міна. Того ж дня родина сіла на поїзд і поїхала до Києва. "У свої 23 роки, — розповідає Мар'яна, — я почувалася маленькою. Тоді мама ще навіть не задумувалася над тим, щоб зробити мені паспорт. У моїх сестер вона приймала пологи вдома. У мене прийняла в наметі. 

Майбутнього в мене не було. У школі я не вчилася. Читати й писати навчилася сама. Я навіть не зможу вам розповісти, що таке суд, — погано розумію. Коли отримаю документи, віддам старшого сина в школу та в якийсь гурток, наприклад на футбол. Це — моя мрія".

По правову допомогу в БФ "Право на захист" Мар'яна звернулася, коли її синові виповнилося вже три роки, але свідоцтва про народження в нього не було. Щоб його отримати, знадобилося звертатися до суду. Доводити, що Мар'яна є матір'ю свого сина, довелося з допомогою судово-генетичної експертизи — процедури тривалої й дорогої. "Зазвичай люди не можуть самостійно зрозуміти, в чому полягає проблема і як її вирішити, — каже керівник проекту "Правова допомога особам без громадянства" БФ "Право на захист" Ірина Алексєєва. — Відповідно, не можуть написати заяву в суд і оплатити таку процедуру, як судово-генетична експертиза". 

Оксані 20 років. У неї є свідоцтво про народження, але досі немає паспорта. Її мама Олена — уродженка Білорусі. Певний час жила в Казахстані, потім опинилася в Україні, де й народила доньку в пологовому будинку. Паспорт у Лєни був ще радянський. Вона спробувала його замінити на український, але офіційним шляхом не вийшло. Тоді жінка звернулася по допомогу до якихось людей, спробувавши вирішити проблему з допомогою хабара. У результаті, втратила радянський паспорт, а натомість отримала підроблені документи з пропискою для себе та доньки, навіть із несправжніми прізвищем, ім'ям та по батькові. У відповідь на здивовані запитання Лєни їй сказали просто: "Мовчи. Сиди тихо". І вона сиділа тихо багато років. На життя заробляла прибиранням. Донька вчилася в школі. Проблема паспорта гостро стала, коли у 2011 р. Оксані треба було робити операцію. Операцію зробили в Харкові, але проблему з документами вирішити так і не вдалося. 

Торік у Лєни виявили онкологію. І з'ясувалося, що піти до лікаря вона не може. Не може зібрати довідки, щоб стати в Мінздоров'я на чергу держпрограми лікування онкохворих за кордоном. Вона готова була б самостійно спробувати зібрати гроші для лікування на свою банківську картку, але в неї її немає, бо немає паспорта. Зараз ця справа на розгляді в суді. Адвокати звернулися з проханням розглянути її негайно, з огляду на стан здоров'я Оксаниної мами. 

Але вибратися з цієї страшної реальності, в якій люди живуть по два-три покоління, дуже непросто. "Ми вже більше року не можемо переконати світ в існуванні цілої сім'ї — мами, її доньки та внучки. У мами був радянський паспорт, у двох її нащадків немає й того", — каже психолог, керівник ГО МАРТІН-клуб Вікторія Федотова.

 

У 2013 р. Україна приєдналася до Конвенції 1954 р. про статус апатридів і Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 р. У 2014 р. стартувала кампанія IBelong ("Я належу") від УВКБ ООН, мета якої — подолати безгромадянство до 2024 р. На сьогодні, попри приєднання до конвенцій, в Україні немає порядку, що давав би можливість особам без громадянства отримати якесь, навіть тимчасове, посвідчення або свідоцтво. Для цього потрібні підстави. Наприклад, неповнолітні діти в Україні, запрошення на працевлаштування, отримання української освіти тощо. Але особи без громадянства не можуть виконати цих вимог, не можуть підтвердити свою особу й ідентифікувати себе перед державою, що закриває їм доступ до процедури отримання посвідки на проживання. І в цьому полягає основна проблема, яка потребує вирішення. Люди приречені на життя невидимок і часто передають своє лихо у спадок. Їхні діти та внуки теж стають негромадянами, з усіма наслідками, що випливають звідси.

У вересні 2018 р. було зареєстровано законопроект № 9123 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства". Законопроект створює процедуру визнання людини особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України, що надалі дозволить їй законно перебувати на території України, отримати документ, який засвідчує особу та законність проживання. Також пропонується спростити умови прийняття особи без громадянства на роботу. А крім того — надати таким людям право на безплатну вторинну правову допомогу, звільнення від сплати судового збору та авансового внеску у виконавчому провадження, які стосуються оскарження рішень про визнання особою без громадянства.

Поки що законопроект проходить розгляд у комітетах Верховної Ради. Його прийняття дуже чекають Ніна Іслямова, Оксана з мамою Лєною та десятки тисяч інших людей, котрі сподіваються нарешті вийти з тіні на світло. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво