"Батарейки, здавайтеся!", або Як маленька ініціатива з Дніпра стала загальноукраїнською

Така можливість з'явилася для українців уперше. Хто і як налагодив систему збору вживаних батарейок? Про це й не тільки - у нашому матеріалі.

Для початку трохи статистики. Чи знаєте ви, що лише 1% батарейок в Україні збирають для переробки (у країнах ЄС цей показник у середньому 45%)? Решта лежить на сміттєзвалищах або складах. Потрапляючи в ґрунт, одна батарейка протягом щонайменше 50 років отруюватиме 16 м² землі. Що робиться з іншими токсичними відходами, чіткої статистики ми не маємо. Ці факти промовисто свідчать про рівень культури в нашій державі. А поводження з відходами, зокрема й небезпечними, - це теж культура, за рівнем розвитку якої можна робити висновки про країну в цілому.

Коли Люба Колосовська навчалась в університеті в Дніпрі й готувалася працювати в IT сфері, вона, за її словами, мала чітку внутрішню настанову - емігрувати з України. Перебуваючи на стажуванні в північній Італії, вона була вражена тамтешньою культурою поводження з побутовими відходами. Там уперше й звернула увагу на те, як у супермаркетах збирають на переробку батарейки. Трохи згодом, так само ще в Італії, Люба пережила переоцінку цінностей і, як наслідок, вирішила повернутися в Україну. "Я зрозуміла, що жити там - це не те, чого я хочу насправді. Ти живеш у рафінованій реальності, де вже все добре, де ти просто її користувач. Це нецікаво", - каже вона і згадує, що після повернення почала інакше сприймати українську дійсність: не як проблему, а як можливості для змін на краще. З цього відчуття й розпочався шлях Люби як громадської активістки.

Ключовою подією стало її знайомство в Дніпрі з екологом і активістом Володимиром Гончаренком. Він був зосереджений на проблемі токсичних відходів, багато говорив про екологічну безпеку й необхідність підвищувати її стандарти в Україні на законодавчому рівні. 2012 року Гончаренка вбили, і є підстави вважати, що за його громадську діяльність. "Наше знайомство тривало не дуже довго, але він бачив мій інтерес до екологічної проблематики і ділився зі мною даними, які йому вдалося дістати, - згадує Люба. - Він заснував лабораторію, де робили потрібні дослідження, на відміну від інших лабораторій, які часто відмовлялися, бо просто не хотіли брати на себе відповідальність. Завдяки спілкуванню з ним я зрозуміла, що в Україні з небезпечними відходами справжній хаос. Висновок, який я тоді зробила, - не можна порушувати серйозні проблеми самотужки, важливо спочатку об'єднати людей".

Ідея збирати батарейки, як і ідея заснувати громадську організацію і запустити проект "Батарейки, здавайтеся!", виникла в Люби й двох її однодумців 2013 року як відповідь на питання, як залучити громаду. Досить швидко їм вдалося вибудувати національну волонтерську мережу зі збору використаних батарейок. Постало питання, куди везти зібрані батарейки. Аж тут львівський завод "Аргентум" зголосився не тільки безоплатно переробляти батарейки, а й навіть оплачувати їх доставку. Люба та її колеги, на той час малодосвідчені активісти, ще погано зналися на особливостях переробки і були одними з тих, хто повірив "Аргентуму". Та згодом навколо підприємства почали виникати скандали, з'явилися чутки, що насправді переробкою там не займаються, до того ж завод сам поступово почав згортати свою діяльність.

З 2015 року активісти взялися глибше вивчати тему переробки і виявили: те, що відбувалося на "Аргентумі", навряд чи можна було назвати повноцінною переробкою. Там не було професійної лінії сортування й прозорого аудиту батарейок - ні тих, що потрапляли на завод, ні вже перероблених. А вже 2016-го завод "Аргентум" публічно оголосив, що переробка батарейок є збитковою і що за це потрібно доплачувати.

Микита Юренєв

На сьогодні в Україні маємо переважно і псевдопереробку батарейок, і їх псевдозбір. Останній, як на перший погляд, відбувається дуже просто - картонна коробка в супермаркеті або пластикова баклажка з відрізаним верхом у під'їзді, куди пропонують складати вживані батарейки. А що далі? У реальності переробка таких відходів є платною, і за неї має сплачувати виробник або імпортер продукції, яка негативно впливає на довкілля. Втім, далеко не кожна компанія чи волонтер, ставлячи контейнер для збору батарейок, про це знають і можуть взяти на себе фінансову відповідальність за їхню подальшу долю. Наприклад, мережа АТБ, за словами Люби, за три роки збирання батарейок ще не надавала фотозвітів про те, куди батарейки потрапляють потім. "Офіційно по телефону вони кажуть, що мають договір із ліцензованою компанією, яка забирає ці батарейки начебто на переробку. Ми поцікавилися цим питанням і з'ясували, що та компанія має ліцензію на переробку електронного обладнання, а не батарейок і відмовляється коментувати наявність у неї реальних потужностей для переробки", - пояснює Люба.

Чому б, замість возити наші вживані батарейки в Європу, не збудувати завод для переробки в Україні? Це запитання Люба та її колеги чують дуже часто і мають на нього переконливу відповідь. Окрім того, що потрібно налагодити постійний масштабний збір (для прикладу: 3 тис. тонн батарейок на рік, утилізацію яких оплачено, переробляє один завод у Польщі), маємо вийти на великі обсяги батарейок, переробку яких буде гарантовано оплачено. Тож коли в Україні великі торговельні мережі згодяться платити за переробку, тоді й можна починати розмову про будівництво, каже Люба, а до цього говорити про власний завод зарано, економічно вигідніше возити батарейки в Європу.

Переробка батарейок не така вже й складна, складність - у менеджменті процесу, логістиці й сортуванні. І саме цю складність до громадської організації Люби та її проекту "Батарейки, здавайтеся!" ніхто не міг вирішити. Торік вони запустили сервіс "Коробочки", який передбачає не лише збір батарейок в офісах, а й сплату за їх гарантовану утилізацію. Купуючи собі в офіс таку коробочку, клієнт отримує право на правильну переробку своїх уживаних батарейок, але натомість зобов'язується оплатити процес. А цього року Люба та її колеги вже уклали договір із заводом GreenWEEE в Румунії, який перероблятиме зібрані в Україні батарейки, і це справжня сенсація! Уперше в українців, яким не байдужий стан довкілля, з'явилася можливість здати батарейки на гарантовану утилізацію. За рік планують зібрати й відправити на завод у Румунії мільйон батарейок. Від минулого тижня в супермаркетах торговельних мереж "Епіцентр" і "Нова лінія" почали з'являтися яскраві контейнери із зображенням різних тварин. У цих контейнерах кожен відвідувач супермаркету може за один раз залишити 20 уживаних батарейок. Люба та її колеги пишаються тим, що їм нарешті вдалося надихнути велику торговельну мережу й імпортерів батарейок почати фінансувати переробку. "Поки що це не є обов'язком за законом. Ми запропонували мережі поставити своїм постачальникам умову: хто хоче продавати в нас батарейки, той фінансує переробку", - коментує Люба ідею як спосіб мотивувати імпортерів платити. Категорійний менеджер з продажу батарейок в "Епіцентрі" повірив в ідею, і це спрацювало.

Досвід роботи в громадському секторі вже давно переконав Любу, що бути просто активістом, просто робити свою справу - замало. Потрібно брати участь у різноманітних громадських обговореннях нових законопроектів і намагатися вплинути не лише на наявний стан речей, а й на правила гри, що діятимуть у майбутньому. Законопроект про переробку батарейок, у роботі над яким брала участь громадська організація "Батарейки, здавайтеся!", нещодавно був поданий до Верховної Ради. Його текст базується на Європейській директиві про батарейки та акумулятори. Якщо за закон проголосують, то кожна компанія, яка ввозить в Україну батарейки й акумулятори, буде зобов'язана відраховувати кошти на їх збір та переробку з доходів від продажів.

Попереду в Люби - великі плани. "Я не хочу займатися тільки батарейками, мене турбує питання екологічної безпеки, що безпосередньо пов'язано з тривалістю й якістю життя, - каже вона. - 2012 року, коли ми тільки починали, була цензура на рівні області, і це йшло від місцевої влади. Але відтоді я весь час відчуваю, що лібералізація і демократизація влади все ж таки відбувається, з нею дедалі легше контактувати. Інколи взагалі здається, що мені легше порозумітися з чиновником, ніж із керівництвом ліцею, де я колись навчалася. При цьому треба розуміти, що демократія - це битва різних точок зору, і завжди знайдуться ті, хто просуватиме сумнівні а то й просто ганебні речі. Щоб їм щось протиставити, потрібна велика спільнота людей, об'єднаних цінностями. Саме тому ми й намагаємося об'єднувати людей через збір батарейок, через благодійні внески. Інколи доводиться чути, що наш проект настільки впливовий, що аж не віриться, що за нами ніхто не стоїть. Ми з гордістю можемо сказати, що за нами стоять 800+ людей, які підтримують нас внесками, 85 компаній, які встановили наші "Коробочки", мережі й імпортери батарейок, яких нам вдалося залучити. Це - чесна історія".