ЗРАДА: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ

Міф перший: Якщо шлюб вдалий — зрада неможлива

Один із найпопулярніших і по-людському дуже зрозумілих міфів — уявлення про те, що коли хтось стрибнув у гречку, то щось не гаразд із його або її шлюбом. Водночас спостереження і факти свідчать про інше: навіть найщасливіший на світі шлюб, на жаль, не може бути гарантією від зради чоловіка (дружини).

Цікаво, що вищезгадану помилку схильні поділяти не лише «прості смертні», а й багато психотерапевтів і фахівців із сімейних проблем. Про це, зокрема, каже американський психолог Ширлі Гласс, автор книги «Не лише друзі: як упоратися з фактом невірності подружжя і залікувати травму, заподіяну зрадою». У процесі підготовки матеріалу для майбутньої книги доктор Гласс опитала понад чотириста своїх колег і з’ясувала, що 40% із них трактують зраду як основну ознаку нещасливого шлюбу. Цікаво, що це переконання особливо поширене серед професіоналів-жінок.

З іншого боку, опитування трьохсот подружніх пар, також проведене доктором Гласс, виявило зовсім іншу картину. Близько 56% чоловіків і 34% жінок, які мали нешлюбні зв’язки, стверджували, що паралельно вони були цілком задоволені своїм шлюбом, кохали свого партнера (партнерку) і насолоджувалися сексом із ним (із нею). Однак при цьому для жінок спостерігалася певна кореляція між рівнем задоволення своїм шлюбом і наявністю зради: серед суперзадоволених відсоток зрад був нижчий, ніж серед тих, хто говорив про «просте» задоволення. З чоловіками ж така очевидна, на перший погляд, схема не працювала зовсім: більшість із тих чоловіків, хто хоча б один раз зрадив свою дружину, стверджували, що були задоволені своїм шлюбом найвищою мірою.

Міф другий: Тебе зрадили — ти винен

Люди часто схильні виправдовувати факт зради об’єктивними причинами. Дружина холодна, сварлива, постійно пиляє — ну як тут не шукати втіхи на стороні? Чоловік грубіян і хронічний невдаха — хіба можна такому зберігати вірність? Проте автор іншої американської книжки — «Часткова брехня: невірність і зрада інтимності», психотерапевт Френк Піттман відзначає: якість шлюбу аж ніяк не є вирішальним чинником для зради.

Виявляється, набагато важливішими є такі речі, як — у порядку убування показників — наявність підходящих умов, особиста етика, а також соціальний контекст, простіше кажучи — традиції і звичаї, що панують у середовищі, де живе подружжя. Понад те, нерідко вірність своїй «половинці» буває пов’язана з тим, що на нього або на неї, грубо кажучи, ще ніхто не зазіхнув.

Те ж саме стверджує й інший американський фахівець, Поль Ковакс, практикуючий психолог із Санта Моніки. Його професійний досвід не суперечить відомому фактові, що щасливі в шлюбі люди рідше стрибають у гречку і більшість тих, хто дає втягнути себе в позашлюбний зв’язок, скаржиться на невдалий шлюб. Проте в щасливому шлюбі стан закоханості в «іншого» або «іншу» цілком може співіснувати із любов’ю до своєї «половинки».

Більшість людей за своєю природою не обмежуються лише одним об’єктом, який може викликати ніжні почуття. Так, 69% респондентів відповіли «так» на поставлене журналом Psychology Today запитання «Могли б ви кохати двох одночасно?»

Міф третій: Зрада — результат раптової і нездоланної пристрасті

Зрада часто починається з цілком невинної дружби, в якій кожна зі сторін знаходить щось таке, чого немає в супутника життя (цікаво, що брак тієї чи іншої якості, як правило, мало турбував кожну зі сторін доти, доки вони не знайшли її безумовного носія). Поступово взаємні почуття посилюються і зрештою виявляються абсолютно однозначно. На цьому етапі типовим є самообман: «Так, у нас завівся невеличкий романчик, але ми тримаємо все під контролем і не збираємося нікого ображати». Проте пристрасть ірраціональна за визначенням. І на тлі її «напору й натиску» блідне і знецінюється все те, що робить шлюб щасливим, — стабільність, захищеність, передбачуваність... Усе це стає прісним і нудним. Ось чому важливо розуміти, що між появою першого неусвідомленого потягу одне до одного і фактом цілком конкретної плотської зради лежить шлях, що складається із серії послідовно прийнятих рішень.

Міф четвертий: Зрада завжди руйнує стосунки

На щастя, це не завжди так. Буває, що зрада парадоксальним чином допомагає їх зміцнити. Так, у своєму бестселері «Еротичне мовчання американської дружини» письменниця Дельма Хейн наводить чимало прикладів жіночих зрад, викликаних хоча б почасти неможливістю проявити свою сексуальність у рамках шлюбу. Пережита любовна пригода найчастіше приводить до того, що і шлюбний секс «тонізується» та обновляється. Зрозуміло, це далеко не закон, а швидше — виняток із правил. Проте давно помічено, що обманутим чоловікам і жінкам цілком могло б сподобатися, якби їхні партнери поводилися в шлюбі так, як вони себе «проявили» у «сторонньому» романі.

Міф п’ятий: Роман на стороні — «стартовий майданчик» для нового шлюбу

На жаль, на жаль... Гірка правда життя полягає в тому, що невірність дуже часто закінчується розлученням, проте інтрига на стороні досить рідко закінчується весіллям. Якщо говорити про уроки зради, то для кожної зі сторін вони різні. Для подружжя, яке було відданим, плоди зради гіркі і тяжкі. Разом із цнотливістю воно, як правило, втрачає довіру — цю найважливішу основу для відчуття щастя. Тим же, хто мав позашлюбні зв’язки і не зруйнував при цьому своєї сім’ї, американські психологи радять відповісти на запитання: що вони дізналися про себе такого, що могли б принести у свій шлюб йому на користь?