ЗОНА W. ГІТЛЕР ТУТ БІЛЬШЕ НЕ ЖИВЕ?.. У ТЕНДЕРІ ПРОЕКТІВ МУЗЕЮ ЖЕРТВ ФАШИЗМУ НА БАЗІ СТАВКИ «ВЕРВОЛЬФ» СТАРТУВАЛИ «ТЕМНІ КОНЯЧКИ»

У кожного можновладця свій хрест. І, як правило, не один. У вінницьких губернаторів, окрім цукру та спирту, таким є гітлерівська ставка «Вервольф». З одного боку, пити-їсти вона не просить, опалення чи ремонту не потребує, навіть навпаки — високих гостей на екскурсію до такої дивини звозити можна. Зате не дають проходу ходоки всіляких калібрів, які прагнуть отримати територію ставки. Як мінімум, в оренду, років так на 25. Звісно, з добрими намірами.

Однак ніхто з попередніх губернаторів області стати першопрохідником у такій справі не ризикнув. Новий глава Вінницької обладміністрації Віктор Коцемир у плані уваги здобувачів «Вервольфа» не виявився винятком. Відомо, зокрема, про інтерес двох столичних музеїв, кафедри археології Київського державного університету і якоїсь московської структури. Відповіддю їм і стала обласна програма розвитку музейної справи, що передбачає серед іншого створення музею пам’яті жертв фашизму на базі комплексу «Вервольф».

Примітно, що програму було затверджено черговою сесією облради в день 85-річного ювілею Жовтневої революції. Таким чином, перефразовуючи вождя світового пролетаріату, можна було б сказати, що тендер (а коли точно, то «конкурс на найкращу концепцію благоустрою території «Коло-Михайлівського історичного комплексу») на «Вервольф», про який так багато і довго говорили, став реальністю. Причому явно під деяких інвесторів.

Річ у тому, що на все (капремонти і реконструкції діючих музеїв, їх обладнання сигналізацією, створення ряду нових музеїв, ребальзамацію тіла М.Пирогова тощо) програмою передбачено виділення «аж» 1,8 млн. бюджетних грн. Решта — за рахунок залучених коштів. І — чималих.

Адже створити Музей пам’яті жертв фашизму на базі комплексу «Вервольф» — це не пам’ятний хрест чи камінь поставити. Попереду, зокрема, чимала робота з відведення грунтових вод із підземних бункерів. Ті ж таки комплексні роботи на об’єктах ставки передбачають залучення досить широкого (і дорогого) кола фахівців. Але, що характерно, ніхто й не сумнівається — гроші знайдуться. Мовляв, усі витрати окупляться, коли на «Вервольф» посуне європейський турист.

— Взагалі в Україні туризм розвинений не настільки, щоб можна було гарантувати високе відвідання майбутнього комплексу, — поділився своїми сумнівами голова Асоціації урбаністів області Сергій Царенко. — А в цьому разі то й зовсім про якусь політику туризму не випадає говорити, адже в районі ставки немає навіть елементарної інфраструктури...

Звідси й закономірний інтерес — хто ж замовляє музику? Музеям, які виступають головними лобістами тендеру, при їхньому нинішньому мізерному фінансуванні, явно не до таких «надмірностей». Чи не означає це, що їхнім інтересом хтось уміло диригує з-за спин ? У кожному разі, здогадок, чуток та припущень з цього приводу предосить. Наприклад, за прагненням однієї з вінницьких фірм виграти конкурс досить чітко проглядається німецький слід.

Ще один нюанс: такий наполегливий інтерес простежується лише щодо «Вервольфа». І — жодних натяків на адресу аналогічної ставки Герінга «Штайнбрук», яка міститься всього за 11 кілометрів від першої, або «Хочевальд» під Житомиром, що призначалася для Гіммлера, Ріббентропа та рейхсміністра Ламмерса. Єдина різниця між ними, за великим рахунком, лише приналежність.

«Вервольф» будувався безпосередньо для Гітлера, який провів тут загалом майже півтора року — більше, ніж у будь-якій іншій своїй ставці, а їх у нього було півтора десятка. Тут, під Вінницею, з фюрером працювала майже вся верхівка Третього рейху, сюди ж приїжджали з доповідями про становище на фронтах командуючі групами армій.

Мені, наприклад, дуже хотілося б помилитися, підозрюючи, що всі вищеописані інтереси викликані саме перебуванням у цьому місці вождя нації. Бо тоді взагалі незрозуміло, чию ж пам’ять буде насправді увічнено меморіалом. Жертв нацизму чи все ж таки самого Гітлера? Досить показовий приклад: музей історії злочинів нацизму в гітлерівському маєтку «Орлине гніздо» перетворився на місце паломництва неонацистів.

— Що сьогодні однозначно, то це те, що залишати й надалі в нинішньому занедбаному стані це місце не можна, — висловив «ДТ» депутатську точку зору заступник голови облради Степан Нешик. — Але хочу звернути увагу, що головна умова оголошеного тендеру — створення на території ставки не туристично-розважального комплексу, а історичного меморіалу, який увічнив би пам’ять про жертви нацизму, ставши напученням майбутнім поколінням. Тим самим, я вважаю, вдасться й відійти від назви «ставка Гітлера», що закріпилася в ужитку.

Хотілося б, але не виявилося можливим почути з цього приводу думку німецької сторони. Тієї самої, яка вже неодноразово робила спроби прописатися на «Вервольфі» по другому колу. У тому числі під гарантії фінансування будівництва Меморіалу пам’яті жертв фашизму. Раніше влада на це так і не наважилася, побоюючись «дранг нах Остен» №2. Що це таке, можна судити бодай із Ясної Поляни під Калінінградом, яка колись була родовим маєтком генерал-фельдмаршала Фрідріха фон Паулюса. Зараз приїжджі німці тихою сапою перетворюють селище на маленьку Німеччину. Перейменовують на німецький лад вулиці, змінюють вивіски магазинів, поставили пам’ятник загиблим танкістам вермахту.

Ось і щодо «Вервольфу», наскільки відомо, німці від своїх бізнес(?)-намірів досі не відступилися. Єдина умова — відчуження земельної території ставки з правом її наступного викупу. Навіщо їм це?

Кажуть, для пам’яті. Як пам’ятники і меморіали гітлерівцям, котрі загинули у Велику Вітчизняну війну, що стали множитися на полях багатьох колишніх битв. Це, мовляв, просто солдати.

Однак у світі, досі зараженому бацилою нацизму, все далеко не так просто. Зрозуміло, коли Центр німецької культури «Відеренталь», що діє на Вінниччині, сприяє поверненню на батьківщину останків німецьких солдатів, похованих на території області під час війни. Нехай упокояться миром десь під рідним Дрезденом чи Бременом. Але досить часто їхні родичі облаштовують німецькі кладовища і ставлять пам’ятні знаки тут, на землі, де залишилися їхні близькі.

Тому просто важко уявити, що буде, якщо майбутній меморіал (до чого все й ведеться) спробують поділити обидві протиборчі сторони. На спомин про понад шість тисяч радянських військовополонених, які будували об’єкт і після його здачі були розстріляні. І — есесівців, які охороняли ставку і були перезаховані по сусідству.

Оскільки «Вервольф» не так братська могила, як застереження з нашого минулого нашому майбутньому. Місце, де керівництво рейху складало плани онімечування України поселенцями-арійцями і знищення українців як нації. Чи зрозуміють нас загиблі, якщо на меморіал їхньої пам’яті потягнеться турист із тієї лише причини, що «тут був Гітлер»?..