Знамення інших часів. Про «Протоколи Сіонських мудреців», антисемітизм, псевдоапокаліптику, обскурантизм та інші недуги вітчизняної православної свідомості

Поділитися
На офіційному сайті УПЦ МП було опубліковано статтю «Апокаліпсис: історія і сучасність», Автор статті — особа цілком офіційна...

На офіційному сайті УПЦ МП було опубліковано статтю «Апокаліпсис: історія і сучасність», Автор статті — особа цілком офіційна. Це протоієрей Віталій Косовський, секретар Київської митрополії, професор Київської духовної академії. Автор статті вважає: ми живемо в часи апокаліпсиса, коли на базі Європейського Союзу, ООН та інших міжнародних організацій активно будується державна «система» антихриста.

Хоча ім’я Віктора Ющенка й не згадується в цій публікації, неважко здогадатися, що в «теологічній системі» о. Віталія є місце і для нього. Адже разом ЄС і ООН — база для створення держави антихриста, а отже, нове керівництво України, яке проголосило курс на євроінтеграцію...

Утім, дивує навіть не це, а «богословський метод», за допомогою якого професор Косовський намагається довести слушність своїх політико-теологічних розвідок. Аби переконати читача в тому, що часи апокаліпсиса не за горами, а ЄС і ООН — «це органи тієї світової каракатиці, що може вирости у звіра з десятьма рогами та сімома головами» (тобто в державу антихриста), о. Віталій вдається до скандально відомих «Протоколів Сіонських мудреців». Перепадає у статті Косовського і науково-технічному прогресу. Посилаючись на «багатьох тлумачів», автор оголошує «сучасне ТБ, Інтернет та інші сучасні засоби масової інформації» — «хибними дивами» для зваблювання віруючих у добу антихриста.

Сьогодні клірики УПЦМП мають знайти в собі сили і сміливість заговорити відкрито про наболілі питання, про виразки на тілі церковному. Я переконаний, що зволікання може скінчитися для церкви плачевно. Як ми знаємо, протягом півстоліття Католицька церква в США зволікала, не карала і не розголошувала дії священнослужителів-педофілів. Коли ці клерикальні злочини було оприлюднено, вибухнув страшенний скандал, наслідком якого стали судові розгляди, що зруйнували кілька єпархій. На превеликий жаль, подібну кризу переживає нині й Грецька православна церква, після того як корупція і моральний розклад серед її ієрархії стали надбанням громадськості. Зазначимо, що post factum предстоятелі цих Церков публічно покаялися. Проте для більшості людей слова єпископського каяття пролунали занадто пізно. Моральний авторитет підірваний надовго. Довіру народу потрібно буде завоювати знову. Парадоксально, але в обох випадках не Церква показала себе совістю народу, а секулярне суспільство виявилося суддею Церкви. Подібно до цього у Старому Завіті Бог карав Ізраїль за порушення завіту мечем ассірійців-язичників.

Як точно описують згадані нами вище столітні так звані «Протоколи» сучасний стан нашого народу. «Народи гоїв одурманені спиртними напоями, а молодь їхня одуріла від класицизму та ранньої розпусти, на яку її підбивала наша агентура...»

(Протокол № 1).

Якщо згадати недавні події в Україні, то, на думку багатьох віруючих, чорносотенні організації, які діяли від імені УПЦМП на минулих президентських виборах, завдали величезної шкоди авторитету православ’я. Багато хто усвідомив, що проповідь з амвона на захист того чи іншого кандидата в президенти є підміною Євангелія. Накладення церковних заборон і недопущення до причастя парафіян, які мали намір голосувати за неугодного кандидата, є накладенням «бремен неудобоносних» і тому перекручуванням Євангелія. Вигадування чудесних появ Богородиці на підтримку «свого» кандидата в президенти (як це було в одній зі східних єпархій України) є злочинним маніпулюванням Євангелієм. Розклеювання у церкві агітаційних листівок, що містять відверту неправду й обман, є зрадництвом Євангелія. Зрештою, прийняття «пожертвувань» від політичних чиновників на підтримку передвиборної кампанії є торгівлею Євангелієм.

Додам, що дії кліриків-політагітаторів розходилися з Основами соціальної концепції РПЦ, авторитетним посібником, прийнятим на архієрейському соборі 2000 року. Таким чином, значна частина духівництва зрадила соціальну програму своєї ж церкви.

Як відповідає ієрархія УПЦ МП суспільству, враженому, скажу більше, обуреному зрадництвом духівництва, котре спокусилося подачками «благочестивого розбійника», облишивши служіння Христу розп’ятому? Схоже, церковне керівництво воліє відповісти по-страусячому: засунути голову в пісок і перечекати смуту. Така моральна апатія є вкрай небезпечною. Необхідно не відмовчуватися, а відверто визнати допущені помилки, а також піддати дисциплінарним покаранням архіпастирів і пастирів, які брали участь у політичному обдурюванні віруючих. Необхідно почати боротися з раковими пухлинами на тілі церковному нині, а не тоді, коли вже буде пізно. Теперішні смутні часи у грецькій церкві змушують замислитися над тим, що настане час очищення та відповіді і для церкви української.

«Європа без кордонів», спроба встановлення єдиної валюти, а головне — уніфікація людської особистості за єдиним для всього світу шаблоном — це лише предтеча й передвісник справжнього володаря, який має прийти. Це початок кінця. «Ми водимо народи від одного розчарування до іншого для того, щоб він і від нас відмовився на користь того Царя-деспота Сіонської крові, якого ми готуємо для світу. Сьогодні ми як міжнародна сила неприступні, оскільки, коли на нас нападають одні держави, інші нас підтримують»

(Протокол № 3)

У контексті цієї ситуації недавня стаття секретаря Київської митрополії, професора Київської духовної академії протоієрея Віталія Косовського «Апокаліпсис: історія і сучасність» не може не викликати побоювань. Це — лебедина пісня тієї церковної партії, що активно підтримувала Януковича, а тепер, програвши вибори, намагається будь-якими методами — аж до озвучування антисемітських гасел — утримати свій вплив у суспільстві.

На початку своєї публікації о. Віталій цілком серйозно заявляє таке: «Завдання нашої статті полягає у бажанні проаналізувати деякі вислови Священного Писання, Святих Отців і «Протоколів [Сіонських мудреців]» і на їхній підставі зробити припущення щодо часу настання апокаліпсиса». Так, завдання не з легких. У минулому такі пророцтва нерідко закінчувалися трагічно. Досить згадати, приміром, самоспалення сибірських старообрядників. Із богословського погляду, такі пророцтва є не тільки небезпечними, а й абсурдними. За свідченням Нового Завіту, про час Другого пришестя не повідомляє і Сам Господь, зазначаючи, що про нього знає лише Отець (Мк. 13:32, Мф. 24:36). Вочевидь, професор Косовський відкрив якийсь важливий богословський метод, що не був доступний самому Христу. Оскільки Святі Отці, шануючи Священне Писання, не дерзали «припускати час настання апокаліпсиса», головним ключем до розгадки цієї таємниці для о. Віталія є, очевидно, «Протоколи Сіонських мудреців».

Можна тільки дивуватися з того, як міг професор Духовної академії поставити «Протоколи...», відомі всьому освіченому світу як брудна антисемітська підробка, що інспірувала Голокост та інші трагедії, в один ряд зі Священним Писанням?

Далі о. Віталій пропонує увазі читача колаж із розрізнених цитат, покликаний переконати його в тому, що (1) кінець світу близький; (2) знаменнями кінця є глобалізація, створення ЄС, запровадження євро, горезвісний ІПН, а також головні науково-технічні відкриття минулого століття; (3) Євросоюз то є прийдешнє світове царство Антихриста та результат жидомасонської змови, описаної у «Протоколах...». Згубність єдиного економічного простору о. Віталій доводить, посилаючись на «Протоколи». «Євросоюз, ООН тощо, — завершує о. Віталій свої пророцтва, — усе це органи тієї світової каракатиці, яка може вирости у звіра з десятьма рогами та сімома головами».

У цілому в апокаліптичних передвістях о. Віталія мало нового. Вже відомий російський шовініст Геннадій Шиманов висловив думку: капіталізм, від часів Старого Завіту до Ротшільда, як і комунізм, був винаходом євреїв, що завжди прагнули знищити російський народ. Окрім цього, жовта преса постійно маніпулює цитатами святих отців, справжніми та підробленими, для виправдання своїх поглядів. Тому о. Віталій міг і не обтяжувати себе вишукуванням у святоотецькій літературі думки про те, що євреї приймуть антихриста як свого месію. Хрестоматії таких цитат уже укладено антисемітами.

Зі Святого Письма і творів святих отців Церкви Христової ми знаємо, що в антихристові часи відбуватиметься зваблювання людей «несправжніми чудесами». На думку багатьох тлумачів, ці «несправжні чудеса» є ніщо інше, як останні науково-технічні «досягнення», до яких слід зарахувати насамперед сучасне ТБ, Інтернет та інші сучасні засоби масової інформації.

З огляду на ту обставину, що книги з назвами «Россия перед вторым пришествием: пророчества русских святых», упорядник Сергій Фомін (перше видання: Москва, Свято-Троїцька Сергієва лавра, 1993; друге видання: Москва, «Адрес-Пресс», 2004) і Олег Платонов «Тайна беззакония: иудаизм и масонство против христианской цивилизации» (Москва, «Алгоритм», 2004) поширюються у сучасній Росії великими накладами, стаття отця Віталія є лише краплиною у морі апокаліптичної та антисемітської літератури. Додамо також, що й праця Сергія Нілуса «Близ есть при дверех», яка містить текст «Протоколів...» із доказом їхньої справжності та великим коментарем, має такий великий попит, що недавно її було перевидано в Москві у п’ятому томі повного зібрання творів цього скандально відомого автора.

Є підстави вважати, що за останнє десятиліття така література має дедалі більший попит в духівництва РПЦ. Так, автору цих рядків довелося вислухати проповідь, прочитану з папірця в одному з православних храмів на півночі Москви, суть якої зводилася до таких пунктів: (1) євреї розіп’яли Христа; (2) від інтелігенції і науки походять атеїзм і безвір’я; (3) весь моральний бруд у Росію завезений з Америки; (4) росіяни є богообраним народом; (5) пророцтва Одкровення Іоанна Богослова варто застосовувати до сьогодення, оскільки таємниця беззаконня розкривається у наші дні й час кінця світу близький. Отож, замість Євангельського слова про спасіння у проповіді пропонувалася духовна отрута з антисемітизму, обскурантизму, ізоляціонізму, шовінізму й апокаліптичних фобій. Додам, що клірики цього храму мало чим відрізнялися від пастирів типової московської общини. На літургії було чимало молоді. Судячи з оголошень, в общині велася активна просвітницька та доброчинна діяльність.

Звісно, сам собою ІПН не є печаткою антихриста, проте він слугує однією з важливих ланок у ланцюзі поступової підготовки «науково-технічної бази» для царства звіра.

Наступником ІПН стане пластиковий паспорт, який баламутить уми людей із ще більшою силою.

Та повернімося до статті о. Віталія. У чому полягає головна нездорова риса псевдоапокаліптики о. Віталія? У тому, що позитивний елемент християнської есхатології — передчуття зустрічі зі Спасителем — повністю підмінений у ній елементом негативним, як-от чеканням прийдешнього ворога, антихриста. О. Віталію, як і авторам перелічених вище книг, усюди ввижаються вороги та змови. При цьому в колі ворогів, яке постійно розширюється, опиняються євреї, масони, сучасні вчені, інославні, європейці, американці та інші. Образ Христа в цій апокаліптиці виявляється цілковито витісненим образом сатанинських сил, Царство Боже — царством антихриста. Власне, кінець світу для о. Віталія зовсім не є завершенням творіння, яким він є у Священному Писанні, але переважно світовим катаклізмом, якого Україні вдасться уникнути, якщо вона повністю ізолюється від процесів, що відбуваються у світі. Відповідно до пророцтва о. Віталія, щоб уникнути знищення, УПЦМП має перетворитися на апокаліптичну секту.

У критиці о. Віталія для малограмотної віруючої людини є важлива приваблива риса: весь непростий сучасний світ постає у чорно-білому світлі. Євросоюз, ООН, ІПН, глобалізація тощо — символи зла, тоді як єдиним благом, не позначеним прямо, виявляється культурна, політична, економічна і духовна ізоляція України й української церкви від більшої частини цивілізованого світу. Неважко вказати на корені цієї квазірелігійної і псевдохристиянської апокаліптики: чорно-білий поділ світу на ворогів і друзів був основною компонентою радянської ідеології. Ця ідеологічна настанова, характерна для тоталітарного мислення, приваблива тим, що дає уявну моральну опору людям, які сприйняли соціальні зміни пострадянського часу як катастрофічні. Крім того, люди завжди більш охоче віддаються у владу апокаліптичного бачення у часи політичних криз. Нині каталізатором апокаліптичних ідей для чорносотенного руху в Україні стала помаранчева революція.

Безсумнівно, сьогодні необхідна відверта та пророча критика секулярного суспільства, яке оточує християн. Саме такої критики на адресу обох кандидатів очікувало від УПЦМП українське суспільство під час минулих виборів. Та її не було. А те, що було, є найгіршим проявом сергіанства, тобто рабської і безпринципної лояльності до можновладців.

Тотальний контроль необхідний, аби фізично стало можливо розгорнути систему зла — щоб антихрист зміг реально управляти світом. Адже хоча він володітиме сатанинською силою, як пишуть св. Отці, він усе-таки буде людиною, а не бісом, а отже, буде дуже обмежений у можливостях. Тому — йому потрібна Система. Можливо, саме її будівництво ми й спостерігаємо. Євросоюз, ООН тощо — все це органи тієї світової каракатиці, яка може вирости у звіра з десятьма рогами та сімома головами.

Сьогодні церква має не пророкувати кінець світу через можливий вступ України до ЄС, а діяльно брати участь у моральному оздоровленні суспільства; не шукати ворогів православ’я, а вести місіонерську діяльність серед невіруючих; не викривати фантастичні жидомасонські змови, а категорично засудити антисемітизм, насамперед у середовищі духівництва; не обпльовувати наукові досягнення як «хибні дива» (вислів зі статті о. Віталія), а вступити в діалог між наукою і релігією; не дурити народ, а залучати церковні ресурси до справи християнського просвітництва; не спрощувати моральні дилеми сучасної медицини, а розвивати православну біоетику; не усунутися з «інформаційного простору», як це пропонує о. Віталій, а служити духовним орієнтиром секулярного суспільства; не вигукувати апокаліптичні прокльони на адресу єдиної європейської валюти, а створювати християнський клімат у етиці ділових відносин; і найголовніше — не залякувати віруючих образом антихриста, а свідчити про всеперемагаючу любов Христа.

У тексті наведено цитати зі статті о. Віталія Косовського «Апокаліпсис: історія і сучасність», опублікованої на сайті «Православ’я в Україні».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі