Зайвий привід для параної

Чи подобається людям, коли за ними спостерігають? Вочевидь, кому як. Проте не просто спостереження, а й фотографування побаченого довільною кількістю сторонніх людей, при тому практично у будь-який момент та ще й з можливістю оперативно розмістити побачене, наприклад, у мережі Інтернет, не сподобається, мабуть, навіть відвертому ексгібіціоністу. Але саме таку можливість дають усім своїм користувачам широко рекламовані нині мобільні телефони із вбудованими цифровими камерами.

Популярність «камерафонів», і тепер немала, наростає лавиноподібно. Наприклад, у США оснащені камерами вже понад шість мільйонів мобільних телефонів. У нас, звісно, все трохи інакше, але на близько восьми мільйонів українців, котрі використовують мобільний зв’язок, усе ж припадають десятки, якщо не сотні тисяч «камерафонів» — точної статистики немає. А, за підрахунками західних експертів, до 2007 року більш ніж половина усіх мобілок світу будуть оснащені камерами. Свою роль тут відіграє й той факт, що значна частина сучасних мобільних телефонів, які хоч трохи виходять за межі «бюджетного» класу, просто-таки «за замовчуванням» комплектується камерою.

Технічна досконалість вбудованих камер теж зростає швидкими темпами. Рік-два тому це були фактично «декоративні» пристрої, що давали мутнувато-темнувату розфокусовану картинку з роздільною здатністю максимум 640х480, а часто і далеко менше. Розгледіти щось на таких «фотографіях» можна було тільки за великого бажання і тільки після тривалої обробки у графічних редакторах. Проте вже тепер з’являються вбудовані камери, якість яких наближається до звичайних цифрових «мильниць», — у них чимала матриця, наявний оптичний «зум», потужний спалах і т.д.

Здавалося б, що за особливі неприємності може принести чергова блискуча маркетингова ідея з об’єднання мобільного телефону і фотокамери, які, кожен окремо, проіснували вже впродовж чималої кількості років?

Звичайно, хтось може сфотографувати чесного громадянина у момент, коли обличчя чи поза останнього мають не надто презентабельний вигляд, — і це буде неприємно. Ще менш приємно, якщо цей «хтось» розмістить такий шедевр на котромусь із популярних сайтів «фотоприколів», де над ним зможуть потішатися всі друзі вище згадуваного чесного громадянина. Додатковий простір для творчості дають корпоративні вечірки, поїздки у переповненому громадському транспорті і т.д.

Особливої мороки телефони із вбудованими камерами мають шанс додати власникам та керівникам підприємств. Окрім «звичайних» порушень приватності, які можуть вплинути на психологічну атмосферу і добряче посприяти налагодженню дружніх стосунків у колективі, цілком очевидними є альтернативні методи використання інноваційної технології. Приміром, якщо хтось зі співробітників планує міняти роботу і потихеньку ходить на співбесіди в іншу компанію (як правило, конкурентну), то ніщо не завадить йому зробити кількадесят «фото на пам’ять» із бази даних клієнтів, фінансових документів чи чого завгодно ще, що лежить на столах в офісі і може становити інтерес для нових шефів. Це начебто можна зробити і без телефону, але копіювання документів на корпоративному ксероксі чи розсилка такої пошти із корпоративної адреси — заняття, швидше, для людей із «гарячим серцем і холодною головою». А ось натиснути на дві кнопочки, миттю переправивши бажану інформацію «хорошим людям», — це наче й не страшно зовсім…

Загалом, «камерафон» — надзвичайно зручний пристрій для промислового шпіонажу. Звичайно, фахові джеймси бонди мали на озброєнні ультрапортативне обладнання для фотозйомки вже з 30-х років минулого століття, але відмінність мобілки з фотокамерою в тому, що її має куди як більше людей і вона однозначно «легальний» пристрій, володіння яким жодних підозр ні в кого загалом не викликає.

На тлі таких глобальних проблем скарги власників книжкових магазинів та кіосків, біля прилавків яких завзяті підлітки фотографують і розсилають друзям сторінки модних журналів, не купуючи їх, видаються просто дрібницями. Як і обурення організаторів різноманітних шоу, де раніше право на зйомку мали тільки «вибрані» фотографи, а нині «клацати телефоном» може кожен, кому не ліньки. Спроби забирати «камерафони» на вході ні до чого доброго не привели — це потребує надто багато ресурсів, ніхто добровільно майже нічого не віддає, а імпровізації на тему «обшук у концтаборі» трохи відлякують відвідувачів.

Притому, помітьте, досі йшлося тільки про відносно законне й легальне використання «камерафону» (принаймні прямих юридичних заборон таких дій у більшості країн поки що немає). А є ще ж любителі фотографувати біля банкомата номери кредитних карток. Або фотографувати й пересилати у «темне, сухе й добре провітрюване» місце специфічні особисті дані своїх співвітчизників — наприклад, відомості про рівень прибутків, які надаються податковій адміністрації. Чи розміщувати в Інтернеті фото оголеної натури із громадських роздягалень (якщо фотографує особа однієї статі з об’єктом зйомки, то, швидше за все, останній, знову-таки, нічого не помітить).

Власне, вся проблема, схоже, полягає не в тому, що технологічний процес пропонує людям радикально нові й потенційно небезпечні для них можливості, а в тому, що з’являється новий спосіб справді масового застосування давно відомих технологій. Мобільні телефони присутні повсюдно, вони не схожі на фотокамери, і для того, щоби вибирати сюжет для кадру, немає потреби прикладати їх до очей — достатньо просто подивитися на екран мобільника. Себто зробити те, що мільйони наших і не наших співвітчизників і так роблять декілька разів на день. До того ж отримані зображення можуть майже миттєво передаватися на довільну адресу електронної пошти. І тут, власне, як і у випадку з електронною поштою, особливу роль відіграє легкість процесу — ніхто, окрім професійного фотографа, не стане щоденно носити з собою навіть компактну цифрову камеру, щоб спіймати хоч і цікавий, але вкрай неприємний для когось момент. І навіть професійний фотограф не стане діставати камеру з кофра і під уважними поглядами довколишніх вибирати кадр, фокусуватися і знімати тих, хто цього радикально не бажає. Звичайно, існують телеоб’єктиви, які розширюють можливості прихованої зйомки традиційними фотоапаратами. З іншого боку, існує, кажуть, і якась професійна етика. А «камерафон» — проста й загальнодоступна іграшка, яка дозволяє максимально просто фіксувати як побачене, так і підглянуте.

Природно, що як громадськість, так і уряди пропонують різні варіанти вирішення проблеми «камерафонів». Найпростіше вчинили у Саудівській Аравії. «Камерафони» там просто заборонили. У Південній Кореї заборонили використання апаратів, не обладнаних гучним звуковим сигналом, який би в обов’язковому порядку лунав під час зйомки. Сенат США розглядає законопроект, який би регламентував використання мобільних телефонів із фотокамерами.

Британська правозахисна група Privacy International 16 листопада нинішнього року випустила відозву, в якій закликала виробників обладнати всі «камерафони» вбудованим спалахом, що спрацьовував би, незалежно від бажання власника, унеможливлюючи потаємне фотографування. Самі виробники «камерафонів», як ось Nokia та Siemens, поки що тільки закликають користувачів «залишатися у рамках пристойності».

Радикально реагують на використання новітньої технології «кити» індустрії. BMW, Intel та DaimlerChrysler повністю заборонили «камерафони» на своїх територіях. Що характерно, Samsung, де, власне, й виробляється чимала частина цих апаратів, ввів аналогічну заборону. Тисячі інших компаній по всьому світу формують адміністративні правила та обмеження на використання «камерафонів».

Зрозуміло, що всім країнам, де більш-менш поширений мобільний зв’язок, доведеться у юридичний спосіб якось лімітувати можливості фотографування. Як зрозуміло й те, що тотальна заборона за прикладом Саудівської Аравії — мабуть, не найкращий вихід. Не те, щоб технологія «камерафонів» була для когось життєво необхідною. Просто може вийти не дуже хороший прецедент із розряду «держава проти технології», бажання скористатися яким виникатиме знову і знову — щоразу, коли технічний прогрес пропонуватиме нову, вельми привабливу, але не до кінця безпечну і прийнятну можливість. А, судячи з усього, траплятиметься таке дедалі частіше. Тому всім — як державам, так і громадянам, — вочевидь, варто тренуватися адекватно реагувати на нові виклики, які наука й технологія кидає звичному нам суспільному життю.