З Новим роком! Туризму і курортів

У цілому минулий рік був досить сприятливим для розвитку вітчизняного туристичного ринку. Спасибі погоді — вона майже не вередувала і подарувала курортникам саме те, що від неї чекали. У Криму вже у травні розпочався повноцінний сезон та й на початку жовтня чимало відпочивальників ще хлюпалися у двадцятиградусній морській воді. Пощастило й любителям зимового відпочинку: наприкінці листопада в Карпатах випав густий сніг, і в українській столиці гірськолижного туризму — селищі Славське — відразу ж почали працювати півтора десятка підйомників.

Але погода — лише одна з причин зростання туристичного ринку. Другий, і досить важливий, чинник пов’язаний зі збільшенням доходів населення. Люди, якщо вірити статистиці, стали заробляти більше. А платоспроможний попит — основа розвитку туризму і курортів.

На жаль, не стала чинником зростання адекватна, сформована з урахуванням глобальних викликів, державна політика. Точніше: її просто немає. Рішення УЄФА про проведення 2012 року в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу всього лише привернуло на певний час увагу можновладців до проблем галузі. Однак чиновники — уже котрий рік поспіль! — не змогли запропонувати чітких рецептів створення сприятливого ділового клімату для облаштування туристичної інфраструктури.

Минулого року вітчизняний турринок продовжував демонструвати зростання за всіма основними показниками. Збільшилася кількість туркомпаній, кількість обслужених туристів, кількість
місць розміщення.

Туристичні послуги надають 3350 ліцензіатів. Кількість зайнятих у галузі спеціалістів сягнула 21,2 тис. осіб (це на 3% менше, ніж позаторік). Обсяг наданих туроператорами і турагентами послуг збільшився майже на чверть і за підсумками 2007 року становитиме, за прогнозними даними, не менше 3,2 млрд. грн. Якщо вірити звітності туристичних підприємств, за перші три квартали 2007 року було обслужено 303,9 тис. іноземних туристів, 1,5 млн. внутрішніх туристів, а також 236,6 тис. українців, які вирішили поїхати за кордон із туристичною метою.

У міжнародному сегменті найпомітніше зростали турпотоки із сусідніх країн — Молдови, Білорусі, Польщі, Румунії та Угорщини. Правда, кількість організованих туристів при цьому зменшилася на 15%. Туристичний потік із країн ЄС зріс в основному за рахунок збільшення кількості тих, хто приїхав із Естонії, Латвії, Великобританії, Італії.

Виїзний потік 2007 року також збільшився — за попередніми даними на 6%. Цікава деталь: у виїзному сегменті спостерігається помітне збільшення організованого туризму. Охочіше, ніж торік, українські громадяни вирушали на екскурсії до Білорусі, Польщі, Австрії, Туреччини та Єгипту.

Однак основний сегмент бізнесу — внутрішній туризм: він займає три чверті ринку. При цьо­му фахівці вважають, що внутрішній туризм — не тільки наймасовіший, а й найскладніший. Так, побільшало пристойних місць розміщення, котрі пропонують свої послуги за розумними цінами. Так, значно зросла популярність турів вихідного дня й одноденних турів: відповідні послуги, за словами експертів, стали популярнішими разів у два. Так, з’явилося безліч нових цікавих програм, що їх виконують регіональні туроператори. Але є багато але. І головне — складність ведення бізнесу.

Внутрішній туризм, за загальним визнанням спеціалістів, потерпає через надмірну конкуренцію. Її загострює присутність на ринку турфірм із інших країн, у тому числі Росії, Білорусі, Туреччини, Єгипту, Чехії. Фірми з іноземним капіталом мають підтримку від урядів своїх країн, а деякі отримують пряме підживлення з бюджету. В Україні ж це не практикується.

Проблема номер два — інфраструктура. У нашій країні майже не споруджують нових готелів, темпи їх будівництва дуже незначні через малу інвестиційну привабливість багатьох потенційних і реальних туристичних проектів. Тоді як на закордонних ринках вкладення коштів у туріндустрію вигідне й має довгострокову перспективу. Навіть порівняно з Росією ми значно відстаємо за темпами будівництва туристичних об’єктів. Якщо в Україні споруджено всього три великі готельні комплекси вищого класу, які належать міжнародним готельним мережам, то в Росії таких об’єктів сотні. Причому в РФ увага «мережевиків» сконцентрована не лише на Москві та Санкт-Петербурзі, а й в багатьох інших регіонах.

З іншого боку, у нас безперерв­но зростає кількість потенційних туристів (як уже зазначалося, у зв’язку з поліпшенням добробуту громадян). Але можливості операторів обмежені, і виникають ситуації, коли турфірми не можуть задовольнити попит на туристичні послуги. Причини виникнення штучного дефіциту на турринку — обмежені можливості авіаперевізників і готельєрів: у деяких регіонах бракує місць розміщення не тільки у «високий» сезон.

Буксує Україна й у вирішенні ще однієї вічної проблеми — убогий сервіс. Готелів, які мають енну кількість «зірочок», досі мало, а деякі регіони взагалі не можуть похвалитися такими об’єктами.

Втішно, що, попри відсутність державної підтримки, кримська індустрія подорожей цього року спрацювала краще, ніж торік. Коефіцієнт заповнюваності працюючих санаторно-курортних установ автономії в червні—серпні становив 95—97%. У літній сезон на півострові працювало понад 580 оздоровниць. За інформацією міськ­виконкомів і райдержадміністрацій курортних регіонів АРК, загальна кількість відпочилих (із урахуванням так званих дикунів) зросла, порівняно з минулим роком, на 11%.

До речі, сьогодні, за формальними ознаками, до курортів можна зарахувати лише 27 вітчизняних територій, однак усі вони не відповідають вимогам Закону «Про курорти» повною мірою. Продовжує зменшуватися кількість оздоровчих і санаторно-курортних закладів. Зокрема нині в Україні працюють 520 санаторіїв і пансіонатів із лікуванням (2005 року їх було 524, а 2001-го — 555). Функціонують лише 277 санаторіїв-профілакторіїв (а рік тому їх було майже 300). Аналогічна ситуація і з будинками відпочинку, турбазами, дитячими оздоровчими установами.

Здається, основними пріоритетами інноваційної модернізації курортно-рекреаційного потенціалу України мають стати розвиток матеріально-технічної бази, створення умов для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів на реалізацію інноваційних проектів, а також перехід до застосування міжнародних (інноваційних по суті) стандартів у рекреаційному і курортному процесі. Не буде зайвою й організація контролю за встановленням і застосуванням економічно обгрунтованих цін і тарифів на послуги, що їх надають курортні установи відповідно до рівня сертифікації об’єктів.

Останнім часом політики та високопоставлені чиновники стали більше приділяти уваги туризму і курортам. Цьому є кілька причин. По-перше, 2012 року, якщо УЄФА не змінить свого рішення, Україна прийматиме фінальну частину чемпіонату Європи з футболу. По-друге, президент України підписав указ, що оголошує 2008-й Роком туризму та курортів.

Проте вітчизняна туристична сфера практично позбавлена дієвої управлінської вертикалі. Якщо на національному рівні функціонують (правда, без належного фінансування) профільне Міністерство культури і туризму, а в його складі — спеціалізований орган (Державна служба туризму та курортів), то на рівні багатьох регіонів робота з розвитку індустрії подорожей і супутніх послуг (екскурсії, готелі, захист прав туристів і організація їхньої безпеки) практично не ведеться.

У багатьох обласних адміністраціях створено управління культури й туризму. Але реальність така, що ці структури створено на базі управлінь культури. Тому основний упор робиться на відстежування й фінансування роботи бібліотек, музеїв, театрів. А ось туризмом зазвичай реально займаються всього один або два спеціалісти. Причому найчастіше йдеться не про спеціалістів у сфері державного управління, а про знавців місцевої екскурсіонки, котрі добре знають маршрути і визначні пам’ятки, але не більше.

Недавно автор цих рядків побував у відрядженні в Чернігівсь­кій області. Вирішив зателефонувати в управління культури й туризму — попрохавши надати найбільш загальну інформацію про розвиток галузі (скільки турфірм працює, скільки готелів відкрито, скільки туристів обслужено тощо). Спочатку мені відповіли, що такої інформації... немає. Потім порадили повернутися в Київ, скласти запит, поставити на документі печатку і послати його поштою. А потім дали ще одну пораду: почитати туристичний путівник. І відправили по путівник на інший кінець міста — у методичний центр. У цьому центрі я справді знайшов путівник, але... у єдиному примірнику. Звісно, його мені не дали... Хай я, а як бути іноземцеві?..

Однак повернімося до управлінської вертикалі. У деяких областях туризм фактично «розкиданий» по різних підрозділах. За стратегію розвитку туризму відповідає одне управління, за готелі — друге, за якість послуг і безпеку туристів — третє. Таке спостерігається у Вінницькій, Кіровоградській, Львівській і Харківській областях. Щоб скласти невеличку довідочку, потрібно добряче потрудитися і залучити до цієї роботи спеціалістів різних структурних підрозділів. Про яку злагодженість, мобільність і т.п. речі за такого розкладу може йти мова?..

Щоб отримати дозвіл, скажімо, на експлуатацію пляжу, підприємцеві потрібно зібрати енну кількість підписів чиновників. Скільки конкретно — у кожній області вирішують самі. Десь — три, десь — п’ять, а десь — усі дев’ять. Попри строгості та бюрократизм, які супроводжують ухвалення рішення про функціонування пляжу, наприклад, у Запорізькій, Одеській та Херсон­ській областях практично не виділяють гроші на берегоукріплювальні роботи і благоустрій. Найбільш плачевна ситуація в Скадовському районі, де через пасивність чиновників пляжна зона може бути взагалі втрачена.

Регіональні чиновники досі не змогли оформити необхідні документи, щоб такі міста, як Трускавець, Хмільник, Слов’янськ, Скадовськ, набули статус курорту. Це справді так: формально Трускавець не є курортом! Тому в центрі міста можна вирубувати дерева, будувати лотки і смажити шашлики...

Деякі регіони намагаються активізувати туризм із допомогою нетрадиційних ноу-хау. Приміром, у Сумах при місцевому краєзнавчому музеї створили інформаційний туристичний центр, який, за ідеєю, мав надавати дані мандрівникам про ті чи інші маршрути, визначні пам’ятки, вільні місця в готелях тощо. Але грошей не виділили. Відтак центр припинив роботу...

І все ж торік у системі управління галуззю нарешті було розроблено фундаментальний документ — проект Стратегії сталого розвитку туризму та курортів в Україні. Погодьтеся, нонсенс: 16 років туріндустрія незалежної України розвивалася без стратегічних орієнтирів. І без стратегічних прогнозів! Що буде в галузі через три роки, через п’ять, десять років — не знав ніхто. Яка головна мета державної політики у сфері туризму і курортів? Які перед нею стоять завдання? Як оцінити її результативність?.. Здавалося б, питання зрозумілі і навіть прості. Проте різні спеціалісти дають на них неоднозначні відповіді.

Тепер ця проблема «майже вирішена»: проект не лише розроблений, а й пройшов процедуру громадських слухань. Попри те, що було висловлено багато ділових конструктивних пропозицій щодо вдосконалення структури й змісту документа, найближчим часом проект може бути розглянутий на вищому рівні. Якщо, звісно, там захочуть займатися такими «дрібницями», як Стратегія розвитку туризму та курортів...

Слід додати, що консолідуючу роль у розробці проекту Стратегії зіграли спеціалісти Наукового центру розвитку туризму та курортів України. Ця структура взагалі помітно змінилася: якщо раніше ні громадськість, ні багато керівників туристичних підприємств і навіть деякі «туристичні» чиновники взагалі не чули про неї, то тепер результати роботи центру відомі всім зацікавленим особам, відомі і плани наукових досліджень.

На культуру фінансові ресурси завжди виділяли за залишковим принципом. Оскільки туризм «приліпили» до культури, то дуже логічно, що за цим же принципом стали фінансувати і його. Але туризм отримує навіть менше, ніж культура. Чому? А тому, що, як ми вже сказали, в управліннях культури й туризму переважна більшість чиновників — вихідці «з культури», а фахівець із туризму зі своїми бюджетними запитами до начальства пробитися просто не може. До того ж нерідко «туристичні» гроші витрачають на культурні акції. Скажімо, управління оплатило концерт, а потім записало витрати на туристичну програму — мовляв, туристів же цей концерт привабив!

2007 року було прийнято рішення про виділення на реалізацію програм розвитку туризму та курортів близько 23 млн. грн. Як витрачали ці гроші? Державна служба туризму і курортів про це (принаймні поки що) гордо мовчить. Не знайшлося грошей ні на фінансування участі українських туроператорів у багатьох туристичних виставках, ні на прес-тури для іноземних журналістів, ні на створення якісних буклетів і путівників. Сподіватимемося, ситуація проясниться, коли настане час прозвітувати про виконану роботу перед широкою громадськістю — з цього приводу є відповідний указ президента.

Втім, пощастило дізнатися, що значну частину грошей із вищезгаданої суми — понад вісім мільйонів — спрямували на фінансування піар-кампанії «Україна запрошує». Гадаю, буде корисно докладніше придивитися до цього проекту, оскільки на його реалізацію гроші (і чималі) знайшлися, а ось на сотні інших інноваційних проектів їх не залишилося.

Презентацію «Україна запрошує» побудували з розмахом. Фе­шенебельний готель, гламурні ведучі, звукові ефекти, плазмові екрани, у перерві — фуршет, а потім ще й шикарний банкет. За суб’єктивною оцінкою, скарбниці цей банкет коштував не менше 800 гривень на одного запрошеного, яких було понад дві сотні. Всі витрати, слід гадати, було списано на просування українського туристичного продукту.

На презентації заступник міністра культури і туризму Михайло Кулиняк прочитав заздалегідь заготовлену довідку, з якої присутні дізналися, що розвиток сфери туризму і курортів — один із пріоритетів державної політики. Потім гостям продемонстрували рекламний відеоролик, котрий, за задумом чиновників, потрібно розмістити на закордонних телеканалах. Не оцінюватиму креативність підходу його творців, але як людина, котра чимало подорожує, наважуся припустити: допитливий іноземець його просто не помітить — повірте, він і не такого надивився.

Та Бог із ним, із креативом. Ні журналісти, ні туристична громадськість не змогли отримати відповіді на базові запитання. Чому було вибрано саме цей проект? Що вважати успіхом проекту? Яка планова ефективність його реалізації? Коли і ким проводилися тендери? Чи залучатимуть кошти приватних інвесторів, і якщо так — то коли і в якому обсязі? Які саме комерційні структури і в якому обсязі отримають фінансування з бюджету, і за виконання яких саме робіт?.. Чомусь прес-конференції вищезгадана презентація не передбачала.

Коли ознайомлювався зі змістом розданих документів, не полишало відчуття, що десь колись щось схоже в нашій країні вже було. І згадав! 2001 рік, презентація проекту «Україна відома». На «відомий» проект, який мав так само просувати український туристичний продукт за кордоном, із держбюджету виділили 20 мільйонів гривень. Проект проіснував півтора чи два роки, а потім тихенько «скиснув». Принаймні на його сайті останній прес-реліз датується 2003 роком. І жодного звіту перед громадськістю — які результати отримано, чи ефективно витрачено бюджетні гроші, які комерційні структури одержали фінанси і на створення яких саме продуктів і робіт їх витратили, чи прозорим був механізм виділення і витрачання коштів...

Одне слово, панове, з Новим вас роком — Роком туризму і курортів в Україні!