Якщо йдеш — іди!

Розлучення — це завжди непросто. Найчастіше хтось першим приймає рішення й робить іноді необачний, а часом і виправданий крок. Але бувають болісні затяжні ситуації, коли людина ніяк не може прийняти остаточне рішення — піти чи залишитися. Вже зрозуміло, що шлюб на грані краху, вже виникла тріщина в сімейному житті, діти насторожено дивляться на батьків, але... тяжка, неймовірно нервова ситуація заходить у безвихідь. А в той же час існує й інша «майже сім’я», де жінка з тривогою й надією зустрічає «прихожого чоловіка»: а раптом він прийняв рішення, й вони тепер назавжди будуть разом...

Найчастіше центральною постаттю цієї непростої ситуації стає чоловік, котрий ніяк не може зробити вибір між дружиною та коханкою. Завдяки кільком мелодраматичним фільмам радянських часів у свідомості багатьох сформувався типаж такого добряги, мало не шляхетного героя, що не хоче завдати болю жодній із люблячих його жінок. Але чи це так?

На перший погляд, такому чоловікові не позаздриєш — він знаходиться між двох вогнів, на нього постійно тиснуть. Але, як це дивно, чоловіка не завжди турбує становище, що склалося. Адже його самооцінка досить висока — його любові й уваги жадають дві жінки, обидві воюють за нього, намагаючись мати його як безроздільну власність. Навіть якщо він сіра посередність у фаховій або соціальній сфері, такий чоловік відчуває свою значимість і затребуваність. Він завжди в центрі уваги, йому здається, що саме від нього залежать долі близьких йому людей. Крім того, він — вічний гість і в одному, і в другому домі. Вимоги до нього можуть бути занижені — їх начебто відкладають «на потім» — на той час, коли він нарешті прийме якесь рішення.

Доволі часто життєва ситуація, яку ми ілюструємо, виникає, коли криза середнього віку підштовхує чоловіка пуститися в нелегкий марафон за своєю молодістю. І стається так, що з одного боку — спроби самоствердитися, добиваючись успіху в молоденьких дівчат; пошук бурхливих почуттів і гострих відчуттів, а з іншого боку — стереотипи, що виробилися з часом, прагнення до передбачуваності взаємин, тисяча дрібних звичок, пов’язаних із домом, темами розмов, легко прогнозованими реакціями. Прийнято вважати, що з роками шлюб може стати «нудним», сімейна рутина притуплює почуття, робить існування повсякденним і передбачуваним. Але, якби це було однозначно погано, то розлучень було б набагато більше. Насправді саме ці чинники дають людині потрібне відчуття стабільності та захищеності.

Тому чоловікові часом не так уже й легко зробити вибір: обидві його сім’ї можуть певним чином доповнювати одна одну. Залишаючись у «старій» сім’ї, чоловік зберігає звичний для себе світ, не перекреслює багаторічні спогади, зберігаючи коло спілкування з друзями сім’ї та родичами, не розстається з комфортними звичками. А в «новій» сім’ї він одержує свіжість почуттів й ілюзію повноти життя. Але далеко не завжди чоловік (особливо якщо він старшого віку) спроможний виправдати всі очікування молодої жінки. Тому йому часом дуже зручно втікати в першу сім’ю, де не треба грати роль хвацького героя-коханця, а можна розслабитися й дати волю своїм далеко не кращим якостям і звичкам, із якими перша дружина давно змирилася.

Але що ж змушує жінок терпіти (іноді роками!) таке ненормальне становище? Чи ж тільки любов? Абстрагуючись від усіляких матеріальних проблем, можна припустити, що таким жінкам властиві нерішучість, наявність комплексів, страх перед самостійним життям, навіть синдром жертви. Іноді вирішальним є примітивне почуття суперництва з іншою. Буває, що боротьба за чоловіка стає для жінки ідеєю фікс і набуває хворобливої нав’язливої форми. Чоловік або коханець набирає в її очах особливої цінності, його роль невиправдано гіпертрофується. У цьому випадку можна говорити вже про невротичну любов або про серйозну емоційну залежність, із якої складно вийти без допомоги кваліфікованого психолога. Ми ж дозволимо собі дати лише кілька загальних рекомендацій, виходячи з досвіду індивідуальних психологічних консультацій.*

Чоловікам ми можемо порадити лише одне — не потрапляти в такі ситуації. Завжди варто пам’ятати, що така весела гусарська розвага, як коханка на стороні, — це потенційна пастка. Така втеча від проблем може призвести до критичного збільшення їхньої кількості. Хвилююча та цікава пригода може незабаром обрости новою відповідальністю, жіночими істериками й постійними докорами. Але якщо ви все-таки виявилися головним героєм подібної драми, то спробуйте поглянути на ситуацію збоку, усвідомити свою непривабливу роль й усвідомити, що чим швидше ви приймете хоч яке-небудь рішення, тим менше будуть страждати люди, котрі вас люблять.

А жінкам варто підштовхнути чоловіка до рішучого кроку, поставивши питання руба: я або вона. Можливі два варіанти — або чоловік залишиться, або піде. І в тому, і в іншому випадку жінка буде у виграші — скоріш за все, саме таке рішення прийняв би чоловік або коханець через деякий час. І чим раніше проясниться ситуація, тим більше залишиться часу, щоб почати нове життя.

Дуже непросто пережити цю ситуацію першій дружині, особливо якщо її перша молодість вже минула. У цьому випадку ситуація поглиблюється страхом самотності й неможливості знайти супутника життя, тривогою за майбутнє дітей.

Порада проста: спробуйте поставитися до чоловіка... із співчуттям. Уявіть собі, що він хворий, і від ваших дій, а може, і здатності до самопожертви залежить, чи видужає він. Не дозволяйте йому затягувати ситуацію, будьте рішучою, але не говоріть тих слів і не робіть тих учинків, після яких так важко повернутися до нормальних людських стосунків. Адже цілком можливо, що після всіх цих випробовувань попереду у вас ще довгі роки спокійного шлюбу. Не менш важливо зберегти цивілізовані стосунки й у випадку, коли вам доведеться спілкуватися з теперішнім чоловіком лише як із батьком ваших дітей.

Не терпіть відхід чоловіка, що затягнувся, «заради дітей» — вони будуть щасливішими й більш здоровими, якщо ви заспокоїтеся, а це можливо лише за стабілізації становища. Не приховуйте від них батькової поведінки — в обстановці постійних недомовок та замовчувань у дітей можуть виникнути складні комплекси й навіть серйозні нервові розлади. Правда часто буває гіркою, але рідко буває шкідливою. Особливо, якщо її вчасно сказали. Адже діти про все дізнаються, але чи простять вони вашу неправду, чи будуть довіряти надалі? А вже якщо саме вам доведеться приймати рішення про розлучення, ви ризикуєте почути від дітей: «Усе було так добре, а ТИ все зіпсувала». Не менш важливо й те, в якій формі ви розповісте дітям про те, що відбувається в сім’ї. Абсолютно недоречні бурхливі емоції, смакування подробиць, «очні ставки», зіткнення інтересів. Уникайте оцінних суджень, пам’ятайте про почуття дітей, адже йдеться про їхнього тата. Навіть якщо згодом у них появиться прекрасний вітчим, негативні оцінки на адресу рідного батька неминуче негативно позначаться на їхній самооцінці й світовідчуванні.

Так само не приховуйте ситуацію, що склалася, від рідних і друзів сім’ї. Буде ще гірше, якщо дітям доведеться жити в атмосфері вашої спільної з ними «страшної таємниці». З іншого боку — зовсім нема чого створювати своєму чоловікові комфортні умови. Якщо він буде знати, що є об’єктом обговорення й осуду, це може його підштовхнути до ухвалення рішення.

Не позаздриєш у цій ситуації й іншій жінці, на долю якої випало мати сурогат сім’ї: вона наче й перестала бути коханкою, але так і не стала дружиною. Нерідко в таке становище потрапляють дівчата, котрі ще не встигли здобути професію й визначитися в житті. Двозначність її «умовного шлюбу» може призвести до певної ізоляції, при якій у цієї «іншої» сім’ї не буде спільних друзів, справжніх сімейних свят. На жаль, чоловіки нерідко спекулюють дітьми від першої дружини, обіцяючи: «Я до тебе піду, коли підростуть діти». Дуже часто це не більше ніж відмовка. Нерідко молоді жінки в прагненні «перетягнути» чоловіка хочуть завести дітей, щоб бути «на рівних» із своєю суперницею. Але живуть на дві сім’ї найчастіше безвідповідальні чоловіки, і надто мало шансів, що в них раптом прокинеться почуття обов’язку.

Ставити питання руба доведеться й цій жінці. Але цілком можливо, що до цього кроку спочатку доведеться підготуватися: одержати професію, розпланувати своє життя без «прихожого чоловіка», постаратися подорослішати й стати самостійною. Але передусім — перейнятися думкою про те, що ще дуже багато чого можна встигнути в цьому житті: й відбутися як особистість, і зустріти гідного супутника життя, і знайти повноцінну сім’ю.

Але водночас бувають нерозв’язні ситуації й, здавалося б, безвихідь, коли низка чинників (у тому числі й особистісні особливості учасників драми) не дозволяють хоч якимось чином вплинути на перебіг подій. Життя складне й нерідко заганяє в ситуацію, що здається тупиковою. Вихід один — зробити з безвиході тунель: нехай складний і незручний, але по якому можливий рух уперед. Перестати планувати своє життя з позиції «за умови, що»; змиритися з обставинами; прийняти життя таким, яким воно є, — просто жити, намагаючись зробити своє існування повноцінним і різноманітним. Перемістити центр ваги з чоловіка на дітей, друзів, нові інтереси й заняття. З оточуючими говорити про своє становище легко — «ну що ж, так життя склалося», і так само намагатися до цього ставитися. Спробувати стати щасливою «зсередини», а не «ззовні», не ставити в залежність стан щастя від обставин, які ви не можете змінити. Бувають проблеми, які вирішити неможливо, тікати від них — шкідливо, але їх можна «відсунути», надати їм меншого масштабу, й тоді життя подарує вам ще багато світлих днів і несподіваних радостей.

* Нагадуємо, що до будь-яких заочних порад варто ставитися дуже обережно
(і до наших зокрема): див. статтю «Про користь і шкоду психологічних порад», «ДТ» №28, 2004 р.