«Якщо я помру, одружися з Флорою»

Казимир Малевич, Василь Кандинський, Марк Шагал... Список знаменитих художників першого російського авангарду продовжує ім’я Олександра Тишлера. Мелітополю пощастило — Тишлер народився саме в цьому місті. Завдяки чому в місцевому краєзнавчому музеї є така колекція його робіт, якій можуть позаздрити і столичні музеї.

Родичів художника в Мелітополі не залишилося, і де міститься його колишній будинок, вам сьогодні ніхто не покаже, — адресу забуто. Адже за радянських часів Тишлера, як і багатьох художників, які працювали не в напрямі соціалістичного реалізму, не дуже шанували.

Тишлер не писав радикального авангарду. Його живопис дуже добрий і душевний, казковий — навіть роботи на революційну тему. Він вважався театральним художником, тому йому дозволялося малювати на абстрактні теми. Фірмовий знак художника — споруди, предмети й навіть цілі міста на головах у його персонажів. Це прикмета півдня: коли Тишлер був малим, у Мелітополі люди носили на головах буквально все — фрукти, напої, тюки. Сьогодні в Мелітополі так, звичайно, ніхто не ходить...

Обізнані люди цікавляться

Мелітопольський краєзнавчий музей розмістився в гарному колишньому купецькому будинку з мармуровими східцями на вулиці Карла Маркса. Раніше вона називалася Воронцовською.

— У музеї понад 30 графічних робіт Тишлера із серій «День народження», «Цирк», «Театр» тощо, три картини, афіша та його особисті речі, — розповіла завідувачка художнього відділу імені Тишлера Мелітопольського краєзнавчого музею Любов Алексєєва. — У залі можна побачити 27 малюнків, а до дня народження художника, 26 липня, ми виставили й живопис. Тут же можна подивитися фільм про знаменитого мелітопольця, знятий голландцями. Вони разом із вдовою художника Флорою Сиркіною приїжджали, щоб зняти старовинну частину Мелітополя. Пізніше Сиркіна передала копію цього фільму до нашого музею.

— Знаєте, — продовжує Любов Алексєєва, — подивитися Тишлера приїжджають навіть гості з далекого зарубіжжя, особливо влітку. В основному з Ізраїлю та Німеччини — художника там знають.

Як рідкісна колекція потрапила
до Мелітополя

— 1989 року в Мелітопольському краєзнавчому музеї було відкрито художній відділ, — згадує Олексій Бурштика, який у той час працював там старшим науковим співробітником. — Щоб роздобути експонати, ми (я й тодішній директор музею Лариса Петрова) звернулися до вдови Тишлера. Їздили до неї в Москву. Вона дуже добре нас зустріла і легко погодилася передати Мелітополю роботи Олександра Григоровича. А 1990 року відділу присвоїли ім’я Олександра Тишлера і відкрили зал на вулиці Дзержинського (нині в цьому будинку міститься сховище нашого музею), де виставили його роботи. Відкриття було дуже урочистим! Приїжджала Флора Сиркіна з подругою...

На вдову художника вийшов і мелітопольський літератор Сергій Авдєєнко:

— Про те, що Тишлер — мелітополець, я довідався випадково. Наприкінці 80-х розглядав у книжці його ілюстрації, а коли відкрив примітки й побачив, що художник народився в Мелітополі, то дуже зацікавився! Захотів довідатися про нього побільше й написав у Третьяковську галерею. Мені дали адресу Флори Сиркіної, у нас зав’язалося листування. Флора Яківна писала, що Олександр Григорович хотів, аби його картини зберігалися в Мелітополі, щоб тут був його музей (на жаль, музей Тишлера в Мелітополі так і не створили. — С. О.). Я почав цікавитися в місцевої влади, як це можна зробити, але особливого бажання з її боку не було — хто у 80-ті роки знав про Тишлера? Тоді ми почали працювати з Ларисою Петровою, вона цікавилася цією темою.

Love story

— Коли Флора Яківна приїжджала до Мелітополя, а вона була тут кілька разів, ми багато спілкувалися, — продовжує Сергій Авдєєнко. — Вона дуже цікаво розповідала мені про свою зустріч із Олександром Тишлером. Це була така романтична історія кохання. Різниця у віці в них становила 22 роки. Флора, молода випускниця інституту мистецтвознавства, під час війни евакуювалася в Середню Азію. Там і зустріла Олександра Григоровича. Флора писала про театр, у якому Тишлер працював художником. Судячи з фотографії, Флора Сиркіна була красивою жінкою, та й у старості зберегла сліди колишньої вроди. У них зав’язалися романтичні стосунки, але Тишлер був одружений (його перша дружина з Мелітополя). І Флора вирішила, що не має права розбивати сім’ю. Вони розлучилися.

Через багато років, уже в Москві, вони знову зустрілися і зрозуміли, що їхні почуття збереглися. Дружина Тишлера була дуже хворою, і Флора Яківна допомагала за нею доглядати. «Якщо я помру, одружися з Флорою», — заповідала перша дружина. Так і сталося. Флора Яківна та Олександр Григорович дуже любили одне одного. Вона присвятила чоловіку своє життя. Про нього могла говорити годинами!

І, звичайно, місто дитинства любимого чоловіка було їй дороге. Одного разу Флора Яківна попросила організувати екскурсію старим Мелітополем, знайти будинок Тишлера. Ми визначили, що це приблизно в районі вулиці Дзержинського. Ходили з нею старими дворами, і вона була в захопленні від нашої місцевої екзотики.

...Ой, бачили б ви цю комунальну, не зачеплену часом екзотику: довжелезний двір, у якому сушиться білизна, і кілька ганочків різних господарів. В один із моїх приїздів до Мелітополя прогулялися двориками, які, можливо, надихали самого Олександра Тишлера, і ми з Сергієм Авдєєнком. І я не пожалкувала, що приїхала із Запоріжжя до Мелітополя, аби побачити роботи цього художника.

Олександр Тишлер (1898—1980). Графік, живописець і сценограф, один з основоположників «неофіційного» російського авангарду середини ХХ століття. Навчався в Київському художньому училищі, у школі-студії Олександри Екстер у Києві, в московському Вхутемасі (Вищі художньо-технічні майстерні). У 1919 — 1920 рр. служив художником при штабі Червоної Армії в Україні, оформляв «Окна РОСТА», агітпотяги, свята. З 1921 року жив переважно в Москві.